вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
12.08.2020м. ДніпроСправа № 904/1697/20
За позовом Приватного акціонерного товариства "Запорожкокс", м. Запоріжжя
до Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця", м. Дніпро
про стягнення шкоди, завданої нестачею вантажу в сумі 16 529 грн. 34 коп.
Суддя Рудь І.А.
Без повідомлення (виклику) учасників справи.
Приватне акціонерне товариство "Запоріжкокс" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом від 23.03.2020 № б/н, в якому просить стягнути з Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" шкоду, завдану недостачею вантажу в розмірі 16 529 грн. 34 коп., відповідно до комерційного акту від 07.11.2019 № 460005/1503. Витрати позивача зі сплати судового збору в сумі 2 102 грн. 00 коп. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4 057 грн. 09 коп. просить покласти на відповідача; розглянути справу у порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що під час перевезення відповідачем вантажу відбулась його часткова втрата.
Ухвалою господарського суду від 01.04.2020 відмовлено у задоволенні клопотання позивача про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін; прийнято позовну заяву до розгляду, справу визнано малозначною, відкрито провадження у справі, розгляд якої призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними в матеріалах справи документами.
Господарський суд зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" від 11.03.2020 № 211 (зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2020 № 215), з метою запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19 та з урахуванням рішення Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій від 10.03.2020, на усій території України з 12.03.2020 до 03.04.2020 установлено карантин.
Крім того, згідно із п. 11 Закону України №540-ІХ від 30.03.2020 року "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)", який набув чинності 02.04.2020, розділ X "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України доповнено п. 4 такого змісту, зокрема, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки судового розгляду справи продовжуються на строк дії такого карантину, а строк, який встановлює суд у своєму рішенні, не може бути меншим, ніж строк карантину, пов'язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) (редакція п. 4 розділ X "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України до 17.07.2020).
У подальшому строк дії карантину продовжувався з 03.04.2020 до 24.04.2020 (постанова Кабінету Міністрів України від 25.03.2020 № 239), з 24.04.2020 до 11.05.2020 (постанова Кабінету Міністрів України від 22.04.2020 № 291), з 11.05.2020 до 22.05.2020 (постанова Кабінету Міністрів України від 04.05.2020 № 343), з 22.05.2020 до 22.06.2020 (постанова Кабінету Міністрів України від 20.05.2020 № 392), з 22.06.2020 по 31.07.2020 (постанова Кабінету Міністрів України від 17.06.2020 № 500), з 31.07.2020 до 31.08.2020 (постанова Кабінету Міністрів України від 22.07.2020 № 641).
20.05.2020 на адресу суду надійшов відзив відповідача на позовну заяву від 19.05.2020 № НЮс-06/940, в якому зазначив, що за приписами ст. 115 Статут залізниць вартість вантажу визначається на підставі загальної суми рахунка або іншого документа відправника, який підтверджує кількість і вартість відправленого вантажу. Позивачем не надано належних доказів на підтвердження суми фактично завданої шкоди, оскільки при розрахунку використано вартість вантажу, що визначена у рахунку від 31.01.2019 № 48739, складеному постачальником ПрАТ «Донецьксталь-Металургійний завод», в той час як відправником вантажу за залізничною накладною № 52335221 є ТОВ «Збагачувальна фабрика «Свято-Варваринська». Крім того, вважає, що заявлена позивачем сума витрат на професійну правничу допомогу є необґрунтованою та завищеною, оскільки враховуючи незначну складність справи, підготовка якої не вимагала надмірного обсягу юридичної і технічної роботи, недоведеність затрат того часу, що вказав позивач, затрати часу загальною тривалістю 6 годин є необґрунтованими. До того ж, позивач постійно звертається до залізниці з ідентичними позовами і отримує послуги правничої допомоги від адвоката Зінченка М.В., а тому 6 годин проведеної адвокатом роботи є вочевидь завищеними, у зв'язку із чим, на думку відповідача, заявлені витрати на послуги адвоката задоволенню не підлягають.
05.06.2020 на електронну адресу суду та 11.06.2020 засобами поштового зв'язку до суду надійшла відповідь позивача на відзив від 01.06.2020, в якій зазначив, що поняття «відправник» в розумінні ст.115 Статуту залізниць не можна розглядати лише, як юридичну чи фізичну особу, яка довіряє вантаж залізниці для його перевезення та зазначається у документі на перевезення вантажу (накладній). Тобто, «відправником» в розумінні ст.115 Статуту залізниць також може вважатися власник товару (вантажу), який безпосередньо не здійснює оформлення (передачу) вантажу до перевезення залізницею. Крім того, у документі на перевезення вантажу (накладній) не вказується вартість вантажу. При цьому, скласти та видати документи щодо підтвердження кількості і вартості відправленого залізницею вантажу може лише власник товару (вантажу), який є безпосереднім постачальником товару (вантажу) за договорами постачання. Таким чином, відправником насамперед є вантажовласник товару (вантажу), який при передачі прав власності на товар (вантаж) складає документи, які підтверджують кількість і вартість відправленого вантажу та інші відомості про товар (вантаж). Крім того, позивач мав безпосередні взаємовідносини лише з ПрАТ «Донецьксталь-Металургійний завод» на підставі договору № 18/149 від 27.07.2018 щодо операцій з купівлі кам'яного вугілля. Відповідно, позивач має документи, які йому були видані постачальником - ПрАТ «Донецьксталь -Металургійний завод» (власником кам'яного вугілля). Вартість вантажу безпосередньо вказана у рахунку № 48739 від 31.10.2019, який використовувався при розрахунку розміру шкоди, завданої недостачею вантажу. Тому суму фактичної шкоди, заподіяної позивачеві, може бути розраховано лише на підставі вищевказаного рахунку. Вважає, що документи по господарським операціям будь-яких інших юридичних чи фізичних осіб, до яких позивач не має ніякого відношення, за якими позивачем не здійснювалася оплата вартості товару (вантажу), тобто не здійснювалося фактичних витрат, не можуть бути використані для визначення фактичної шкоди. Водночас, вважає передчасними заперечення відповідача щодо розміру витрат на професійну правничу допомогу, оскільки у поданій позовній заяві викладено лише орієнтовний розрахунок суми судових витрат.
Господарський суд зазначає, що Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 18.06.2020 № 731-ІХ, який набув чинності 17.07.2020, п. 4 розділу Х "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України викладено в наступній редакції: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення.
Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином».
Відповідно до п. 2 розділу ІІ вказаного Закону від 18.06.2020 № 731-ІХ процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 4 розділу X "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" № 540-IX від 30 березня 2020 року, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом. Протягом цього 20-денного строку учасники справи та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цими кодексами), мають право на продовження процесуальних строків з підстав, встановлених цим Законом.
Господарський суд зазначає, що заперечення відповідача на відповідь на відзив позивача в порядку ст. 184 Господарського процесуального кодексу України або клопотання про продовження строку на надання таких заперечень відповідно до п. 4 розділу Х "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 18.06.2020 № 731-ІХ, до суду не надходили.
Отже, слід вважати, що всіма учасниками судового процесу висловлена своя правова позиція у даному спорі та надані всі наявні докази на підтвердження вимог та заперечень.
Відповідно до ч. 9 ст. 81, ч. 9 ст. 165 ГПК України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.
Враховуючи приписи ч. 4 ст. 240 ГПК України, у зв'язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, рішення прийнято без його проголошення.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши подані докази, господарський суд, -
27.07.2018 між Приватним акціонерним товариством "Запоріжкокс" (покупець) та Приватним акціонерним товариством "Донецьксталь» - Металургійний завод (постачальник) укладено договір №18/149 (надалі - договір), згідно п.1.1. якого постачальник зобов'язується передати, а покупець - прийняти та оплатити вугільну продукцію (далі - товар), виробництва ТОВ «Збагачувальна фабрика «Свято-Варварівська»: вугільний концентрат марки К з граничними показниками якості: зола (max) - 9%, волога (max) - 10,5%, сірка (max) - 0,8%, якщо інше не вказано у додаткових угодах та специфікаціях.
Відповідно до п. 2.1 договору ціна, обсяг та строки поставки товару зазначаються у специфікаціях, які підписуються сторонами, скріплюються печатками сторін та є невід'ємною частиною договору.
За умовами п. 3.3 договору ціна товару, визначена на дату поставки, що відповідає додатковим угодам (специфікаціям) до договору зазначається у рахунках, що виставляються постачальником відповідно до умов даного договору, у гривні.
Датою оплати товару вважається дата зарахування грошових коштів на рахунок постачальника (п. 3.5 договору).
Відповідно до п. 2 Специфікації від 31.10.2019 (додаток № 16 до договору) постачальник зобов'язався поставити покупцю 23 430 т концентрату вугілля кам'яного для коксування марки К групи К1 0-100, виробництва ТОВ «Збагачувальна фабрика «Свято-Варварівська».
31.10.2019 у межах договору та Специфікації від 31.10.2019 на адресу позивача (вантажоодержувача) направлена партія концентрату вугільного марки К у чотирьох вагонах за залізничною накладною № 52335221 (вантажовідправник ТОВ «Збагачувальна фабрика «Свято-Варварівська»).
07.11.2019 на станції Запоріжжя-Ліве Придніпровської залізниці складено комерційний акт № 460005/1503 про наявність виїмок та нестачу вантажу у вагоні № 60035474.
Так, у комерційному акті № 460005/1503 від 07.11.2019 зафіксовано, що вагон № 60035474 вантажопідйомністю 70 т прибув поїздом № 3005. Вагон у технічному стані справний.
У розділі "Д" (Опис виявленого із зазначенням кількості недостачі або надлишку) комерційного акту зазначено: «На підставі актів загальної форми №8841 від 03.11.2019 р. станції Чаплине, №37009 від 05.11.2019 р. станції Запоріжжя-Ліве, проведена комісійна видача вантажу, прибувшего по груповій відправці, комісією у складі: приймальник поїздів Кочубей О.Ю., прийомоздавальник заводу Соколова С.І., слідчий Заводського В.П. Каряченко А.А., заступник начальника станції Тетеря О.М. , зі зважуванням вагону на справних електронних вагонних вагах вантажоодержувача заводський №085 огляд-перевірка 15.08.2019 р. За документом значиться 4 напіввагони, загальна маса вантажу 279700кг. У вагоні №60035474 тара 23800кг., нетто 69900кг. Фактично виявилось брутто 88400 кг, тара з документу 23800кг, нетто 64600кг, що менш документу на 5300 кг. В комерційному відношенні навантаження на рівні бортів. Вантаж марковано катком ущільнювачем та поперечними смугами, що відповідає перевізному документу. Праворуч над 1, 2, 3, 4, 5-ми люками порушене маркування, виїмка довжиною 700см, шириною 120 см, глибиною 50см. Праворуч над 6, 7 люками, виїмка довжино. 200см, шириною 120 см., глибиною 50см. Відсутній вантаж у вагоні поміститися міг.
В технічному відношенні вагон справний, бездверний, люка закриті, просипу вантажу немає. При повторному зважуванні дані не змінилися. Зав. вантажного двору відсутній.».
Згідно п.27 Правил видачі вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України №644 від 21.11.2000, з урахуванням норми нестачі вантажу від його маси, зазначеної в перевізних документах, нестача у вагоні № 60035474 за розрахунокм позивача складає: 5 300 кг (виявлена недостача) - 1 398 кг (норма недостачі 2%) = 3 902 кг.
Загальна вартість недостачі у вагоні № 60035474, згідно розрахунку позивача, складає 16 529 грн. 34 коп.
Позивач розрахував вартість недостачі вантажу та просить стягнути її з відповідача, що і є причиною виникнення спору.
Предметом доказування у даній справі є: обставини укладання договору перевезення вантажу залізничним транспортом; факт надання послуг; наявність перевізних документів - залізничних накладних; наявність або відсутність факту недостачі, правомірність здійснення розрахунку заявленої до стягнення суми недостачі.
Дослідивши наявні матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, зокрема, з договорів та інших правочинів.
Згідно ст. 908 Цивільного кодексу України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
За договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами) (частини 1, 2, 3 статті 909 Цивільного кодексу України).
Перевезенням вантажів визнається господарська діяльність, пов'язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами. Суб'єктами відносин перевезення вантажів є перевізники, вантажовідправники та вантажоодержувачі (частини 1, 2 ст. 306 Господарського кодексу України).
Відповідно до ст. 12 Закону України "Про залізничний транспорт" залізниці та підприємства залізничного транспорту загального користування забезпечують збереження вантажів, багажу та вантажобагажу на шляху слідування та на залізничних станціях згідно з чинним законодавством України.
За норами ст. 924 Цивільного кодексу України перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало. Перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.
Відповідальність перевізника за збереження вантажу виникає з моменту прийняття вантажу до перевезення. Вантажовідправник зобов'язаний підготувати вантаж до перевезення з урахуванням необхідності забезпечення транспортабельності та збереження його в процесі перевезення і має право застрахувати вантаж у порядку, встановленому законодавством (частини 2, 3 ст. 308 Господарського кодексу України).
Частиною 1 ст. 3 Закону України "Про залізничний транспорт" передбачено, що законодавство про залізничний транспорт загального користування складається з Закону України "Про транспорт", цього Закону, Статуту залізниць України, який затверджується Кабінетом Міністрів України, та інших актів законодавства України.
Згідно ст. ст. 110, 111, 113 Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 № 457, (далі - Статут) залізниця несе відповідальність за збереження вантажу від часу його прийняття для перевезення і до моменту видачі одержувачу. Залізниця звільняється від відповідальності за втрату, недостачу, псування або пошкодження вантажу у разі, коли, зокрема, вантаж надійшов у непошкодженому вагоні (контейнері) з непошкодженими пломбами відправника чи без пломб, коли таке перевезення дозволено Правилами, а також якщо вантаж прибув у непошкодженому відкритому рухомому складі, завантаженому засобами відправника, якщо немає ознак втрати, псування або пошкодження вантажу під час перевезення. За незбереження (втрату, нестачу, псування і пошкодження) прийнятого до перевезення вантажу, багажу, вантажобагажу залізниці несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування, пошкодження виникли з не залежних від них причин.
Вантажі, завантажені відправниками у вагони закритого типу (криті, ізотермічні, хопери, цистерни тощо) та контейнери, приймаються залізницею до перевезення шляхом візуального огляду кузова (котла) вагона (контейнера), пломб (ЗПП), без перевірки вантажу. Вантажі, завантажені відправниками у вагони відкритого типу (платформи, напіввагони тощо), приймаються залізницею до перевезення шляхом візуального огляду вагона, вантажу, його маркування (у т.ч. захисного) та кріплення у вагоні без перевірки маси та кількості вантажу (абз. 3 та 4 п. 28 Правил приймання вантажів до перевезення).
Залізниця прийняла вагон № 60035474 без будь-яких зауважень щодо повноти завантаження, його технічного стану. Наведене свідчить, що на момент передачі вказаного вагону з вантажем залізниці до перевезення були відсутні будь-які зазори, нещільності тощо, що могли привести до втрати вантажу при перевезенні.
За вказаних обставин, відповідальність за втрату вантажу під час перевезення слід покласти на залізницю.
Так, ст. 129 Статуту передбачено, що обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача, пасажирів під час залізничного перевезення, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць. Комерційний акт складається для засвідчення, зокрема обставин невідповідності маси і кількості місць вантажу, багажу чи вантажобагажу натурою з даними, зазначеними у транспортних документах.
Загальні підстави для відповідальності за завдану майнову шкоду визначені ст. 1166 Цивільного кодексу України. Зокрема даною нормою закону передбачено, що шкода, завдана майну юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. При цьому особа, яка завдала шкоду, звільняється від її відшкодування, якщо доведе, що шкоду завдано не з її вини.
Відповідно до ч. 1 ст. 314 Господарського кодексу України перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу та пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини. У разі втрати або нестачі вантажу за заподіяну при перевезенні шкоду перевізник відповідає в розмірі вартості вантажу, який втрачено або якого не вистачає (ч. 3 ст. 314 Господарського кодексу України).
Частиною 1 ст. 115 Статуту передбачено, що вартість вантажу визначається на підставі загальної суми рахунка або іншого документа відправника, який підтверджує кількість і вартість відправленого вантажу.
Відповідно до ч. 2 ст. 114 Статуту недостача маси вантажу, за яку відшкодовуються збитки, в усіх випадках обчислюється з урахуванням граничного розходження визначення маси вантажу і природної втрати вантажу під час перевезення.
Згідно п. 14 Інструкції П-6 перевірка ваги нетто здійснюється у порядку, встановленому стандартами, технічними умовами та іншими обов'язковими для сторін правилами.
Пунктом 27 Правил видачі вантажів передбачено, що вантаж вважається доставленим без утрати, якщо різниця між масою, вказаною в пункті відправлення в залізничній накладній, та масою, визначеною на станції призначення, не перевищує норми природної втрати і граничного розходження у визначенні маси нетто.
При видачі вантажів, маса яких унаслідок їх властивостей зменшується при перевезенні, норма недостачі (сума норми природної втрати та граничного розходження визначення маси нетто) становить 1% маси, зазначеної в перевізних документах, а саме: при перевезенні мінерального палива. Для вантажів, які перевозяться без тари й упаковки, норми недостачі або надлишку маси вантажів розраховуються від маси нетто.
Господарський суд звертає увагу позивача, що оскільки вантаж - концентрат вугільний є мінеральним твердим паливом, тому норма недостачі становить 1% маси, зазначеної у перевізних документах.
Судом встановлено, що з урахуванням норми недостачі 1% маси, зазначеної в перевізних документах, загальна вагова недостача концентрату вугільного марки К у вагоні № 60035474 склала 4 601 кг.
Відповідно до рахунку-фактури ПрАТ «Донецьксталь» - Металургійний завод» № 48739 від 31.10.2019 вартість 1 тонни концентрату вугілля кам'яного для коксування складає 3 530 грн. 10 коп. без ПДВ.
Враховуючи вартість 1 тонни вугілля кам'яного без ПДВ, вартість недостачі у вагоні № 60035474 склала 19 490 грн. 39 коп. та невірно розрахована позивачем.
Проте, господарський суд не може виходити за межі позовних вимог, вимагати стягнення суми нестачі вантажу у меншому розмірі є правом позивача.
Згідно ст.130 Статуту право на пред'явлення до залізниці претензій та позовів мають у разі недостачі, псування або пошкодження вантажу - одержувач - за умови пред'явлення накладної, комерційного акту і документа, що засвідчує кількість і вартість відправленого вантажу.
Відповідно до наявних у матеріалах справи документів вантаж був відправлений у належній кількості, однак при прибутті вантажу комерційним актом встановлена недостача такого вантажу.
Враховуючи те, що вантаж був прийнятий залізницею для перевезення без зауважень, відповідальність за недостачу, що утворилась під час перевезення, покладається на перевізника у розмірі фактичної шкоди. Перевізник не забезпечив збереження вантажу на шляху слідування та на залізничних станціях.
Відповідач, в порушення ст.ст.73, 74, 76-79 Господарського процесуального кодексу України, не довів обставин, які звільняють його від відповідальності за недостачу вантажу.
Отже, оскільки перевезення відбувалося у технічно-справному вагоні, придатному для даної господарської мети (перевезення вугільного концентрату), господарський суд приходить до висновку, що саме ПАТ "Українська залізниця" в особі РФ "Придніпровська залізниця" несе відповідальність за втрату вантажу у вагоні № 60035474.
Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 08.04.2019 у справі № 905/96/17.
Заперечення відповідача щодо відсутності належного доказу вартості втраченого товару та неналежність рахунку № 48739 від 31.10.2019, виданого ПрАТ ПрАТ «Донецьксталь» - Металургійний завод» судом відхиляються з огляду на таке.
Як вже зазначалося, відповідно до ст. 130 Статуту залізниць України одержувач має право на пред'явлення до залізниці претензій та позовів у разі недостачі, псування або пошкодження вантажу, за умови пред'явлення накладної, комерційного акту і документа, що засвідчує кількість і вартість відправленого вантажу.
Відповідно до ст. 6 Статуту залізниць України вантажовідправник (відправник вантажу, вантажовласник) - зазначена у документі на перевезення вантажу (накладній) юридична чи фізична особа, яка довіряє вантаж залізниці для його перевезення.
Тобто, у документі на перевезення вантажу (накладній) зазначається саме вантажовідправник. При цьому, вантажовідправником може бути як безпосередній вантажовласник, так і будь-який інший відправник вантажу. Поняття постачальника та вантажовідправника не є тотожними.
Відповідно до ст. 115 Статуту залізниць України вартість вантажу визначається на підставі загальної суми рахунка або іншого документа відправника, який підтверджує кількість і вартість відправленого вантажу. В цій статті не зазначено, що вартість вантажу визначається на підставі загальної суми рахунка або іншого документа вантажовідправника. В залізничній накладній не вказується вартість вантажу.
Постачальником товару є ПрАТ «Донецьксталь» - Металургійний завод» на підставі укладеного з позивачем договору поставки № 18/149 від 27.07.2019. Тому рахунок № 48739 від 31.10.2019, виданий ПрАТ «Донецьксталь» - Металургійний завод», є належним доказом вартості вантажу.
З урахуванням вищевикладеного, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати у справі покладаються на відповідача.
Водночас, господарський суд констатує, що доказів понесення витрат на професійну правничу допомогу, вимогу про розподіл яких викладено в прохальній частині позовної заяви, позивачем на дату ухвалення рішення у справі не надано, у зв'язку із чим не надає оцінку обґрунтованості розміру витрат на правничу допомогу в сумі 4 057 грн. 09 коп., зазначену у попередньому (орієнтовному) розрахунку судових витрат.
Керуючись ст. ст. 2, 73, 74, 76-79, 86, 91, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
Позов задовольнити повністю.
Стягнути з Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03680, м. Київ, вул. Тверська, 5, код ЄДРПОУ 40075815) в особі регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" (49602, м. Дніпро, пр. Д. Яворницького, 108, код ЄДРПОУ ВП: 40081237) на користь Приватного акціонерного товариства "Запоріжкокс" (69600, м. Запоріжжя, вул. Діагональна, 4, код ЄДРПОУ 00191224) 16 529 грн. 34 коп. (шістнадцять тисяч п'ятсот двадцять дев'ять грн. 34 коп.) шкоди, завданої нестачею вантажу, 2 102 грн. 00 коп. (дві тисячі сто дві грн. 00 коп.) витрат по сплаті судового збору.
Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дня складання повного судового рішення і може бути оскаржено до Центрального апеляційного господарського суду через Господарський суд Дніпропетровської області.
Повне рішення складено 12.08.2020
Суддя І.А. Рудь