Справа № 658/4174/19
(провадження №2/658/376/20)
(ЗАОЧНЕ)
23 червня 2020 року м. Каховка
Каховський міськрайонний суд Херсонської області
у складі:
головуючого - судді Терещенко О.Є.,
за участю секретаря Оніщенко Л.В.,
представника позивача - ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Каховка Херсонської області справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди,
встановив:
Позивач звернувся до суду з позовом до відповідачів та просить: визнати недостовір-ною та такою, що не відповідає дійсності, ганьбить честь, гідність інформацію, розповсюд-жену ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у вересня 2019 р. у соціальній мережі «Фейсбук»; зобов'язати відповідачів спростувати поширену відносно нього інформацію, шляхом публіч-ного вибачення у соціальній мережі «Фейсбук» та стягнути з відповідачів на свою користь моральну шкоду за розповсюдження недостовірної інформації в розмірі 10000,00 грн., витра-ти по платі судового збору та витрати на професійну правничу допомогу.
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що у вересні 2019 р. у соціальній мережі «Фейсбук» ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , які є волонтерами та активними учасниками Громадської ор-ганізації «Каховське товариство захисну тварин «Друзі», на своїх сторінках розмітили пост « ІНФОРМАЦІЯ_2 », в якому просили допомогти на лікування вуличного собаки Шаріка , який постраждав від побиття. Автором статті є ОСОБА_4 17.09.2019 р. було опублі-ковано нову статтю, після якої інтернет вибухнув коментарями з погрозами розправитись з кривдником пса Щаріка, людину яка це зробила називали вбивцем та «живодером».
Пізніше відповідачами було розміщено пост « ІНФОРМАЦІЯ_1 » та додано фото з підписом « Кахов -ский живодер ОСОБА_2 , таксует на автовокзале» з посиланням на його сторінку у мережі «Фейбук». У вказаній статті стверджується, що ОСОБА_2 регулярно бив та знущався з «Шаріка», хоча жодного доказу на підтвердження даного факту не було. Всі твердження ґрунтуються на тому, що «хтось комусь сказав, що це саме він».
Дана інформація з подачі відповідачів активно обговорювалась в соціальних мережах, де невідомі особи, опираючись на неправдиву інформацію відповідачів почали висловлювати образи, погрози в бік позивача та його родини, внаслідок чого ОСОБА_2 змушений хвилюватися за власне життя та здоров'я.
Поширена відповідачами інформація у мережі «Фейсбук» порушує немайнові права позивача на честь, гідність та ділову репутацію.
Позивач вказує, що внаслідок порушених його прав він має право на відшкодування моральної шкоди, яку оцінює у 10000,00 грн.
В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.
Представник позивача в судовому засіданні також вимоги позову підтримала, наполяга-ла на їх задоволенні.
Відповідачі в судове засідання неодноразово не з'явилися, хоча про час та місце роз-гляду справи були повідомлені своєчасно та належним чином, в т.ч. шляхом розміщення по-відомлення на офіційному веб сайті судової влади України, а тому суд, в порядку ст. 280 ЦПК України, вважає, що справу слід вирішити на підставі наявних у ній доказів та поста-новити заочне рішення.
Відзиву у визначений судом строк відповідач не надіслав. Згідно з ч.8 ст.178 ЦПК Ук-раїни - у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений законом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Враховуючи, що відповідачами у встановлений законом строк відзив на позов не пода-но, в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд вважає за можливе вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів.
Заслухавши пояснення позивача та представника позивача, повно та всебічно з'ясував-ши обставини, на які посилається позивач, як на підставу своїх вимог, підтверджених дока-зами, перевірених в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також дос-татність, взаємозв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із вста-новлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.3 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або запере-чень, крім випадків, встановлених цим кодексом.
Згідно ч. 4 ст.32 Конституції України, кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати ви-лучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.
Статтею 297 ЦК України передбачено, що кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звер-нутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.
Відповідно до ч. 1, 4, 7 ст. 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію. Спростування недостовірної ін-формації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена.
Судом встановлено, що користувачем під назвою " ОСОБА_4 " на сторінці у соці-альній Інтернет-мережі «Facebook » розмістила пост з дописом: « ІНФОРМАЦІЯ_3» «ІНФОРМАЦІЯ_4» (а.с. 14)
Користувач під іменем " ОСОБА_3 " на сторінці у соціальній Інтернет-мережі «Facebook» розмістила пост з дописом: « ІНФОРМАЦІЯ_5 ». «ІНФОРМАЦІЯ_4» (а.с. 16).
На думку позивача вказані в соціальній мережі коментарі належать відповідачам і саме ними дана інформація була поширена. Окрім того, позивач зазначив, що дана інформація є недостовірною та має негативний характер, а тому порушує його немайнові права на честь, гідність та ділову репутацію.
Згідно ст.3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недотор-каність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Згідно ч.1 ст. 201 ЦК України особистими немайновими благами, які охороняються ци-вільним законодавством, є: здоров'я, життя, честь, гідність і ділова репутація.
Статтею 299 ЦК України передбачено, що фізична особа має право на недоторканність своєї ділової репутації і може звернутися до суду з позовом про її захист. Чинне законодав-ство не містить визначення понять гідності, честі чи ділової репутації, оскільки вони є мо-рально-етичними категоріями й одночасно особистими немайновими правами, яким закон надає значення самостійних об'єктів судового захисту. Зокрема, під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи, як унікальної біопсихосоціальної цінності, з честю пов'язується позитивна соціальна оцінка особи в очах оточуючих, яка ґрунтується на відпо-відності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло, а під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і профе-сійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов'язків. Під діловою репутацією юридичної особи, у тому числі підприємницьких товариств, фізич-них осіб - підприємців, адвокатів, нотаріусів та інших осіб, розуміється оцінка їх підприєм-ницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин (п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову прак-тику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» від 27.02.2009 N 1 далі за текстом Постанова). За загальними пра-вилами цивільно-правової відповідальності за поширення недостовірної інформації зобов'я-заними суб'єктами в цих правовідносинах є особи, які (незалежно від наявності їхньої вини) поширили відомості, що не відповідають дійсності, або виклали їх неправдиво, і це порочить честь і гідність чи ділову репутацію або завдає шкоди інтересам фізичних чи юридичних осіб.
За положеннями ч. 1 ст. 277 ЦК України, спростуванню підлягає недостовірна інформа-ція.
Згідно до ст. 1 Закону України «Про інформацію» під інформацією слід розуміти доку-ментовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що відбуваються у сус-пільстві, державі та навколишньому природному середовищі. Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет, чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адре-сованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.
Відповідно до роз'яснень викладених у п. п. 6, 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» від 27.02.2009 N 1 при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право. При цьому негативною слід вважати інформацію, в якій стверд-жується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.
Відповідно до ст. 34 Конституції України, яка відтворює положення ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року (далі Конвенція), кожен має право на свободу виявлення своїх поглядів. У свою чергу Європейський суд з прав людини по справі «Лінгенс проти Австрії» (1986 року) доповнив розуміння цього природ-ного права людини, підкресливши, що «необхідно відрізняти факти від оціночних суджень. Наявність фактів можливо довести, а правдивість оціночних суджень ні».
Згідно до ст. 30 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за ви-нятком наклепу є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а та-кож висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема, з огляду на характер використання мовно - стилістичних засобів (вживання гіпер-бол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.
Відповідно до п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» від 27.02.2009 N 1 - вирішуючи питання про визнан-ня поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначити характер такої інформації та з'ясувати, чи є вона фактичним твердженням чи оціночним судженням.
Окрім того, відповідно до п.12 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 1 від 27.02.2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет належним відповідачем є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник веб-сайта, особи яких позивач повинен установити та зазначити в по-зовній заяві (пункт 2 частини другої статті 119 ЦПК). Якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу та/чи місце проживання (місцезнаходження) неможливо встанови-ти, а також коли інформація є анонімною і доступ до сайта - вільним, належним відповідачем є власник веб-сайта, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації. Дані про власника веб-сайта можуть бути витребувані в адміністратора системи реєстрації та обліку доменних назв та адреси українського сегмента мережі Інтернет. Доменне ім'я facebook.com є приватним доменним іменем другого рівня в домені соm , який є загальним доменом верхнього рівня. Доменне ім'я facebook.com не відносяться до українського сегменту Інтернет. Адреса facebook не належать до адресного простору українського сегмен-та мережі Інтернет, адміністрування цих доменних імен в Україні не здійснюється.
Пунктом 18 указаної Постанови роз'яснено, що позивач повинен довести факт поши-рення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права. Таким чином, інформація, яка може бути визнана недостовірною чи негативною, має носити, в першу чергу, стверджувальний характер.
Відповідно до п. 46 Постанови Пленуму ВГС України від 17.10.2012 р. № 12 роз-друківки Інтернет - сторінок (web-сторінок) самі по собі не можуть бути доказом у справі. Тому ЗМІ утримуються від публікацій своїх матеріалів у соціальних мережах.
Проаналізувавши зміст оспорюваної позивачем інформації, в контексті досліджених доказів по справі, суд приходить до висновку, що офіційний інтернет - сайт «Facebook» є со-ціальною мережею, де кожен користувач, без ідентифікації може створити будь - яку сторін-ку та публікувати тексти, коментарі тощо під вигаданим ім'ям. При цьому, скріни соцмережі «Facebook» могли виготовлятися за допомогою програми типу «Фотошоп». Таким чином, хоч інформація поширена про позивача, і є фактичним твердженням, проте ним не доведено, що така інформація розміщена саме відповідачами.
Згідно із п.18 зазначеної Постанови, позивач повинен довести факт поширення ін-формації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немай-нові права. Тобто, саме на позивача покладено обов'язок доведення факту поширення відпо-відачем інформації, про яку йдеться в позовній заяві.
Відповідно до ч. 1,6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Частина 1 ст. 77 ЦПК України визначає, що належними є докази, які містять інформа-цію щодо предмета доказування.
Згідно із ч. 1 ст. 12, ч. 1,2 ст. 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням осо-би, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі дока-зів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Збирання доказів у цивільних не є обо-в'язком суду, крім випадків передбачених цим Кодексом.
Суду не надано належних та допустимих доказів того, що відповідачі є авторами публі-кацій та коментарів, розміщених на сторінці соцмережі «Фейсбук» (http://facebook.com) і що вони розповсюдили вказану інформацію.
Пояснення позивача про те, що саме відповідачами було розміщено таку інформацію, суд вважає лише припущенням, яке, за відсутності доказів, не може прийматись судом до уваги.
Таким чином, позивачем заявлено позовні вимоги до відповідачів, але не доведено, що саме вони є авторами інформації чи особами, які поширили оспорювану інформацію, а тому в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в частині визнання недостовірною та такою, що порушує його права на повагу до його гідності, честі та недоторканості ділової репутації інформацію, розповсюджену у соціальній мережі "Фейсбук" та зобов'язання відповідачів спростувати поширену відносно нього інфор-мацію, шляхом публічного вибачення у соціальній мережі "Фейсбук", що мало місце у вере-сні 2019 року на офіційній інтернет-сторінці у соціальній мережі "Facebook", слід відмовити.
Що стосується позовних вимог в частині відшкодування моральної шкоди то суд ви-ходить з наступного:
В обґрунтування факту заподіяння моральної шкоди, позивач вказав, що через поши-рену відповідачами неправдиву ситуацію йому спричинені моральні страждання, які призве-ли до негативних змін у житті: щоденні думки та побоювання за своє життя, негативні пере-живання та спогади, тривога, емоційні та тілесні реакції при згадуванні, переживання фі-зичних незручностей та психологічного дискомфорту, тимчасова відірваність від актив-ного соціального життя, зниження та нестійкий настрій, нервозність, дратливість. Крім того, під дією нервового навантаження він потрапив до лікарні, та знаходився на стаціонарному лі-куванні у Каховській ЦРЛ в підтвердження чого додав виписку із медичної картки стаціонар-ного хворого №5173/1129 (а.с.9).
Відповідно до п.27 вищевказаної Постанови способами захисту гідності, честі чи ді-лової репутації від поширення недостовірної інформації можуть бути, крім права на від-повідь та спростування недостовірної інформації, також і вимоги про відшкодування збитків та моральної шкоди, заподіяної такими порушеннями як фізичній, так і юридичній особі. Зазначені вимоги розглядаються у відповідності до загальних підстав щодо відповідальності за заподіяння шкоди. Вирішуючи питання про відшкодування моральної шкоди, судам необхідно враховувати роз'яснення, що містяться в постанові Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року N 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (зі змінами, внесеними постановою від 25 травня 2001 року N 5). Крім того, при визначенні розміру моральної шкоди судам слід виходити із засад справедливості, добросовісності та розумності. При цьому визначений розмір грошового відшкодування має бути співмірний із заподіяною шкодою і не повинен призводити до припинення діяльності засобів масової інформації чи іншого обмеження свободи їх діяльності.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 23 ЦК ( 435-15 ) моральна шкода полягає у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юри-дичної особи, тому вимога про відшкодування моральної шкоди може бути заявлена само-стійно. Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті (ч. 1 ст. 1167 ЦК України).
Проаналізувавши зміст долученої позивачем виписки та узагальнюючи його висновки, а також з огляду на те, що позивачем не доведено факту, що відповідачі є авторами, або ж особами, які поширили оспорювану інформацію, у зв'язку з чим судом відмовлено в задово-ленні позовних вимог в частині визнання недостовірною та такою, що порушує права пози-вача на повагу до його гідності, честі та недоторканості ділової репутації, інформацію, розповсюджену у соціальній мережі "Фейсбук", а позовна вимога про стягнення з відпові-дачів моральної шкоди є похідною від цієї вимоги, тому в задоволенні позовної вимоги про стягнення моральної шкоди також слід відмовити.
На підставі наведеного та керуючись Постановою Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» від 27.02.2009 N 1, ст. 3, 32, 34 Конституції України, ст. 201, 277, 297, 299 ЦК України, ст. 30 Закону України «Про інформацію», ст. 11, 12, 13, 81, 133, 136, 141, 210, 217-246, 258-259, 263-268 ЦПК України, суд,-
вирішив:
В задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди - відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його прого-лошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановлено-му ЦПК України.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його прого-лошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Херсон-ського апеляційного суду.
Суддя О. Є. Терещенко