Провадження № 22-ц/803/6690/20 Справа № 203/1211/19 Суддя у 1-й інстанції - Католікян М. О. Суддя у 2-й інстанції - Варенко О. П.
11 серпня 2020 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:
головуючого - Варенко О.П.,
суддів - Городничої В.С., Лаченкової О.В.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у м.Дніпрі цивільну справу
за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 02 квітня 2020 року
у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 , про визнання права власності на транспортний засіб,
У березні 2019 року позивач звернулася до суду з вищезазначеним позовом до відповідача, посилаючись на те, що 26.09.2014 року відповідач придбав автомобіль марки «Cіtroёn» (реєстраційний номер - НОМЕР_1 ), який було зареєстровано на його ім'я.
18.11.2014 року вона придбала вказаний автомобіль у відповідача, про що свідчить довідка-рахунок. На час укладення договору купівлі-продажу вона не мала потреби та матеріальних ресурсів для перереєстрації придбаного транспортного засобу на своє ім'я.
Постановою КМУ № 941 від 18.11.2015 року «Про внесення змін до деяких постанов КМУ з питань реєстрації транспортних засобів» було скасовано використання довідки-рахунку при купівлі-продажу та оформленні транспортних засобів. Через що вона не має можливості звернутися до Державтоінспекції та переоформити на себе належний їй транспортний засіб на підставі наявних у неї документів.
В свою чергу ОСОБА_2 відмовляється укладати нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу з метою реєстрації транспортного засобу, який був відчужений ним п'ять років тому.
На підставі викладеного, просить визнати за нею право власності на автомобіль марки CITROEN модель JUMPER номер кузова НОМЕР_2 , державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 , синього кольору.
Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 02 квітня 2020 року у позові відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду, позивач звернулася з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просила рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.
Апеляційну скаргу мотивовано тим, що суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, не дослідив усі обставини справи, які мають значення для правильного вирішення спору, позивач стала реальним власником спірного транспортного засобу на підставі довідки-рахунку від 18.11.2014 року серії ААЕ №927303, та лише через власні поважні обставини не здійснила вчасно перереєстрацію транспортного засобу у строки, визначені Порядком державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого Постановою КМУ від 7 вересня 1998 року № 1388, однак зазначена обставина не позбавляє її права власності на спірний автомобіль.
Відповідач правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу, передбаченим положеннями ст.360 ЦПК України, не скористався.
Третя особа - ОСОБА_3 , надав суду апеляційної інстанції пояснення, в якому просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду - без змін.
Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Згідно з ч.1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що 26.09.2014 року ОСОБА_2 придбав у власність фургон маловантажний марки CITROEN модель JUMPER номер кузова НОМЕР_2 , державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 , синього кольору (а.с.7).
Позивач вважає, що вона набула право власності на спірний автомобіль на підставі договору купівлі-продажу між нею та ОСОБА_2 , про що свідчить довідка-рахунок від 18.11.2014 року серії ААЕ № 927303, видана ТОВ «Авто Бизнес» (а.с. 6).
Перереєстрацію транспортного засобу ОСОБА_1 не здійснила.
Відповідно до положень ст. 392 ЦК України, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Згідно з вимогами ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.
Згідно зі ст.34 Закону України «Про дорожній рух», державна реєстрація транспортного засобу полягає у здійсненні комплексу заходів, пов'язаних із перевіркою документів, які є підставою для здійснення реєстрації, а також відсутності будь-яких обтяжень, у тому числі за даними Державного реєстру обтяжень рухомого майна, звіркою і, за необхідності, дослідженням ідентифікаційних номерів складових частин та оглядом транспортного засобу, оформленням і видачею реєстраційних документів та номерних знаків.
Власники транспортних засобів та особи, які використовують їх на законних підставах, зобов'язані зареєструвати (перереєструвати) належні їм транспортні засоби протягом десяти діб після придбання, митного оформлення, одержання транспортних засобів або виникнення обставин, що потребують внесення змін до реєстраційних документів.
Відповідно до п. 7 Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого Постановою КМУ від 7 вересня 1998 року № 1388 (у редакції, чинній на день виникнення спірних правовідносин) власники транспортних засобів та особи, що експлуатують такі засоби на законних підставах, або їх представники зобов'язані зареєструвати (перереєструвати) транспортні засоби протягом десяти діб після придбання (одержання) або митного оформлення, або тимчасового ввезення на територію України, або виникнення обставин, що є підставою для внесення змін до реєстраційних документів.
Строк державної реєстрації продовжується у разі подання документів, які підтверджують відсутність можливості своєчасного її проведення власниками транспортних засобів (хвороба, відрядження або інші поважні причини).
Сама по собі довідка-рахунок від 18.11.2014 року серії ААЕ № 927303 без реального зняття з реєстрації, перереєстрації транспортного засобу у зазначеному порядку не породжує правових наслідків у вигляді переходу права власності від продавця до покупця.
Встановивши зазначені обставини, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог.
Доводи апеляційної скарги позивача про те, що вона стала власником спірного транспортного засобу на підставі довідки-рахунку від 18.11.2014 року серії ААЕ № 927303 та через власні поважні обставини не здійснила перереєстрацію транспортного засобу у строки, визначені Порядком, що не позбавляє її права власності на спірний автомобіль, не можуть бути прийняті до уваги колегією суддів з огляду на наступне.
Згідно з вимогами ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
Згідно зі статтею 34 Закону України «Про дорожній рух» (у редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин), реєстрація транспортних засобів здійснюється відповідними підрозділами Міністерства внутрішніх справ України, а порядок установлюється Кабінетом Міністрів України.
Порядком державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 07 вересня 1998 року № 1388 (у редакції, чинній на день виникнення спірних правовідносин) передбачено обов'язок власників транспортних засобів та осіб, що експлуатують такі засоби на законних підставах, або їх представників, зареєструвати (перереєструвати) транспортні засоби протягом 10 діб після придбання, або виникнення обставин, що є підставою для внесення змін до реєстраційних документів.
Для державної реєстрації транспортних засобів, які перебували в експлуатації і зняті з обліку в підрозділах державтоінспекції, крім документів, що підтверджують правомірність їх придбання, подається свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу (технічний паспорт) та копія реєстраційної картки, що додається до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу на пластиковій основі, з відміткою підрозділу державтоінспекції про зняття транспортного засобу з обліку.
Строк державної реєстрації може бути продовжений у разі подання документів, які підтверджують відсутність можливості своєчасного її проведення власниками транспортних засобів (хвороба, відрядження або інші поважні причини).
Поважність причин пропуску позивачем строку державної перереєстрації спірного транспортного засобу суду не доведено.
Згідно з ч. 1 ст. 12 ЦК України, особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд.
Таким чином, сама по собі довідка-рахунок від 18.11.2014 року серії ААЕ №927303 без реального зняття з реєстрації, перереєстрації транспортного засобу у зазначеному порядку не породжує правових наслідків у вигляді переходу права власності від продавця до покупця.
Доводи апеляційної скарги про те, що право власності за договором купівлі-продажу автомобіля виникло у позивача з 18.11.2014 року є безпідставними з огляду на зазначені вище обставини, яким судом надана належна правова оцінка про те, що спірний автомобіль у власність позивача не переходив, оскільки така передача не була оформлена у встановленому законом порядку.
Приведені позивачем інші доводи в апеляційній скарзі про те, що суд не надав належної оцінки обставинам справи, про невірне застосування судом норм процесуального і матеріального права, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці та особистого тлумачення апелянтом норм матеріального і процесуального права.
Згідно ч.3 ст.12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст.89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), № 4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
При вирішенні справи, суд правильно визначив характер правовідносин між сторонами, правильно застосував закон, що їх регулює, повно і всебічно дослідив матеріали справи та надав належну правову оцінку доводам учасників справи і зібраним у справі доказам, передбачених ст. 376 ЦПК України підстав для скасування судового рішення колегією суддів не встановлено, тому рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.
Згідно ст.141 ЦПК України, судові витрати, понесені позивачем у зв'язку з переглядом судового рішення, розподілу не підлягають.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 02 квітня 2020 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів згідно ч.3 ст.389 ЦПК України.
Головуючий О.П.Варенко
Судді: В.С.Городнича
О.В.Лаченкова