м. Вінниця
11 серпня 2020 р. Справа № 120/2058/20-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Чернюк Алли Юріївни, розглянувши у письмовому проваджені в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу:
за позовом: ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 )
до: Головного управління ДПС у Вінницькій області (код ЄДРПОУ: 43142454, адреса: вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, Вінницька область, 21100)
про: визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Вінницькій області (код ЄДРПОУ: 43142454, адреса: вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, Вінницька область, 21100) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.
Позовні вимоги мотивовані протиправністю, на думку позивача, податкових повідомлень-рішень Головного управління ДПС у Вінницькій області від 24.02.2020 року № 12497-5005-0228, № 12498-5005-0228, № 12499-5005-0228 та № 12600-5005-0228, прийнятих за податковий період з 2017 року по 2020 рік включно, якими нараховано податкові зобов'язання за платежем "земельний податок з фізичних осіб" на загальну суму 166412,39 грн. Вважаючи зазначені податкові повідомлення-рішення протиправними та такими, що підлягають скасуванню, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
На обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що відповідно до договору оренди земельної ділянки № 1-В від 01.07.2017 року земельна ділянка з кадастровим номером: 0510100000:01:056:0093, загальною площею 0,4413 га, передана в оренду Фермерському господарству Пастуха, яке наразі продовжує використовувати дану земельну ділянку для здійснення своєї господарської діяльності, а тому саме на останнє покладений обов'язок зі сплати податкових зобов'язань.
Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 26.05.2020 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та ухвалено розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження. Даною ухвалою встановлено відповідачу строк для надання відзиву на позовну заяву, з поясненнями по суті заявлених вимог та доданням підтверджуючих документів.
18.06.2020 року на адресу суду від представника Головного управління ДПС у Вінницькій області надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач заперечує проти задоволення адміністративного позову. В обґрунтування своєї позиції зазначає, що відповідно до підпункту 14.1.72 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України земельний податок - обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів. За приписами підпункту 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 Податкового кодексу України об'єктами оподаткування є: земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні. Положеннями пункту 286.1 статті 286 Податкового кодексу України встановлено, що підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру. Згідно з пунктом 287.1 статті 287 Податкового кодексу України власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.
Листом Вінницької міської ради від 29.01.2020 року № 37-00-010-4858 повідомлено Вінницьке управління Головного управління ДПС у Вінницькій області про оформлення фізичними особами речових прав на земельні ділянки, розташовані за адресою: АДРЕСА_2 . У свою чергу, перевіркою відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно підтверджено інформацію про те, що ОСОБА_1 з 16.03.2017 року є власником земельної ділянки, кадастровий номер: 0510100000:01:056:0093, загальною площею 0,4413 га, з цільовим призначенням 11.02 - для виробничих потреб, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 ,
З огляду на викладене, 24.02.2020 року працівниками відділу адміністрування податків і зборів з фізичних осіб Вінницького управління Головного управління ДПС у Вінницькій області з дотриманням строків давності, передбачених Податковим кодексом України, сформовані податкові повідомлення про сплату податку за період з 2017 року по 2020 рік та разом із розрахунком надіслані позивачу рекомендованим листом з повідомленням про вручення за адресою реєстрації платника.
Таким чином, на думку представника відповідача, оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийнято правомірно та у відповідності з вимогами чинного законодавства.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 16.03.2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Майструк Валентиною Іванівною та зареєстрованим в реєстрі за № 264, придбано у власність земельну ділянку загальною площею 0,4413 га, з кадастровим номером: 0510100000:01:056:0093, що знаходиться за адресою: м. Вінниця, вул. Ватутіна, 25. Цільове призначення земельної ділянки: 11.02 - для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості.
Відповідно до свідоцтва від 20.01.2016 року про право власності на нерухоме майно, посвідченого приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Сухановою Тетяною Олександрівною та зареєстрованим в реєстрі за № 60, позивачу належить на праві власності нерухоме майно, що складається з: гараж літ. "З", каналізаційна насосна станція літ "Д", "п/Д", 27/155 частка дороги (внутрізаводські) літ. № 4, 57/80 частка огорожі заводу літ. № 3, що загалом складає 241/10000 часток комплексу виробничих будівель та споруд, розташованих за адресою: АДРЕСА_2 , що раніше належало Публічному акціонерному товариству "Вінницький інструментальний завод".
01.07.2017 року між ОСОБА_1 , як орендодавцем, та Фермерським господарством Пастуха, як орендарем, укладено договір оренди земельної ділянки № 1-В, згідно з яким орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку несільськогосподарського призначення з кадастровим номером: 0510100000:01:056:0093, загальною площею 0,4413 га, з цільовим призначенням земельної ділянки: 11.02 - для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості, яка розташована за адресою: м. Вінниця, вул. Ватутіна, 25, для провадження господарської діяльності, у тому числі для обслуговування, ремонту власного автотранспорту, тракторів, причепів та іншої сільськогосподарської та складської техніки.
Згідно з актом приймання-передачі земельної ділянки, який є невід'ємною частиною договору оренди земельної ділянки № 1-В від 01.07.2017 року, позивач передав, а орендар прийняв у строкове платне користування вказану земельну ділянку разом із нерухомим майном, що на ній знаходиться з метою провадження господарської діяльності.
24.02.2020 року Головним управлінням ДПС у Вінницькій області винесено податкові повідомлення-рішення № 12497-5005-0228, № 12498-5005-0228, № 12499-5005-0228 та № 12600-5005-0228, яким визначено позивачу суму податкових зобов'язань за платежем "земельний податок з фізичних осіб" на загальну суму 166412,39 грн.
Вважаючи, що вказані рішення контролюючого органу винесені безпідставно, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд враховує наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Як передбачено частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Згідно зі статтею 1 Закону України "Про фермерське господарство" від 19.06.2003 року № 973-ІV (далі - Закон № 973-IV) фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.
Статтею четвертою Закону № 973-IV передбачено, що фермерське господарство підлягає державній реєстрації як юридична особа або фізична особа-підприємець. Фермерське господарство діє на основі установчого документа (для юридичної особи - статуту, для господарства без статусу юридичної особи - договору (декларації) про створення фермерського господарства). В установчому документі зазначаються найменування господарства, його місцезнаходження, адреса, предмет і мета діяльності, порядок формування майна (складеного капіталу), органи управління, порядок прийняття ними рішень, порядок вступу до господарства та виходу з нього та інші положення, що не суперечать законодавству України.
Головою фермерського господарства є його засновник або інша визначена в Статуті особа. Голова фермерського господарства представляє фермерське господарство перед органами державної влади, підприємствами, установами, організаціями та окремими громадянами чи їх об'єднаннями відповідно до закону.
Відповідно до статті 7 Закону № 973-IV надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України.
Згідно зі статтею 8 Закону № 973-IV встановлено, що фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою.
За приписами пункту "б" частини 1 статті 14 Закону № 973-IV фермерське господарство та його члени відповідно до закону мають право самостійно господарювати на землі.
Відповідно до статті 19 Закону № 973-ІV до складу майна фермерського господарства (складеного капіталу) можуть входити: будівлі, споруди, облаштування, матеріальні цінності, цінні папери, продукція, вироблена господарством в результаті господарської діяльності, одержані доходи, інше майно, набуте на підставах, що не заборонені законом, право користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будівлями, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (в тому числі на інтелектуальну власність), грошові кошти, які передаються членами фермерського господарства до його складеного капіталу.
Частиною п'ятою статті 20 Закону № 973-І3 визначено, що порядок володіння, користування і розпорядження майном фермерського господарства здійснюється відповідно до його Статуту, якщо інше не передбачено угодою між членами фермерського господарства та законом.
У свою чергу, згідно зі статтею 12 Закону № 973-ІV, землі фермерського господарства можуть складатися із: земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.
Права володіння та користування земельними ділянками, які знаходяться у власності членів фермерського господарства, здійснює фермерське господарство.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює та визначає Податковий кодекс України від 02.12.2010 року № 2755-VI (далі - Податковий кодекс України).
Положеннями статті 7 Податкового кодексу України встановлено, що будь-які питання щодо оподаткування регулюються цим Кодексом і не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів, що містять виключно положення щодо внесення змін до цього Кодексу та/або положення, які встановлюють відповідальність за порушення норм податкового законодавства.
Статтею 23 Податкового кодексу України визначено, що у випадках, передбачених цим Кодексом, один об'єкт оподаткування може утворювати кілька баз оподаткування для різних податків. У випадках, передбачених цим Кодексом, конкретна вартісна, фізична або інша характеристика певного об'єкта оподаткування може бути базою оподаткування для різних податків.
Відповідно до пункту 36.1, 36.2 статті 36 Податкового кодексу України податковим обов'язком визнається обов'язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи. Податковий обов'язок виникає у платника за кожним податком та збором.
За приписами пункту 36.4 статті 36 Податкового кодексу України виконання податкового обов'язку може здійснюватися платником податків самостійно або за допомогою свого представника чи податкового агента.
Згідно з пунктами 37.1, 37.2 статті 37 Податкового кодексу України підстави для виникнення, зміни і припинення податкового обов'язку, порядок і умови його виконання встановлюються цим Кодексом або законами з питань митної справи. Податковий обов'язок виникає у платника податку з моменту настання обставин, з якими цей Кодекс та закони з питань митної справи пов'язує сплату ним податку.
Виконанням податкового обов'язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов'язань у встановлений податковим законодавством строк. Сплата податку та збору здійснюється платником податку безпосередньо, а у випадках, передбачених податковим законодавством, - податковим агентом, або представником платника податку (пункт 38.1, 38.2 статті 38 Податкового кодексу України).
Відповідно до підпункту 14.1.72 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України земельний податок - обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів.
За змістом підпункту 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України землекористувачі - це юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.
Згідно зі статтею 269 Податкового кодексу України платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.
Підпунктом 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 Податкового кодексу України встановлено, що об'єктами оподаткування є: земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.
Відповідно до пункту 287.1 статті 287 Податкового кодексу України власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 16.03.2017 року, позивач придбав у власність земельну ділянку загальною площею 0,4413 га, з кадастровим номером: 0510100000:01:056:0093, що знаходиться за адресою: м. Вінниця, вул. Ватутіна, 25, з цільовим призначенням: 11.02 - для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості.
01.07.2017 року між ОСОБА_1 , як орендодавцем, та Фермерським господарством Пастуха, як орендарем, укладено договір оренди земельної ділянки № 1-В, згідно з яким орендодавець передав, а орендар прийняв у строкове платне користування вищевказану земельну ділянку для провадження господарської діяльності, у тому числі для обслуговування, ремонту власного автотранспорту, тракторів, причепів та іншої сільськогосподарської та складської техніки.
Згідно з актом приймання-передачі земельної ділянки, який є невід'ємною частиною договору оренди земельної ділянки № 1-В від 01.07.2017 року, позивач передав, а орендар прийняв у строкове платне користування земельну ділянку разом з нерухомим майном, що на ній знаходиться з метою провадження господарської діяльності.
Отже, фактичним землекористувачем земельної ділянки з кадастровим номером: 0510100000:01:056:0093 є Фермерське господарство Пастуха.
Договір оренди землі, за визначенням статті 13 Закону України "Про оренду землі", це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Таким чином, об'єктом плати за землю є земельна ділянка, надана в користування з метою провадження господарської діяльності фермерського господарства, а майнові права на вказану земельну ділянку передаються до складеного капіталу фермерського господарства, яке реалізуючи права землекористувача, має обов'язок внесення плати за землю. Саме з селянських (фермерських) господарств плата за землю справляється щорічно у вигляді земельного податку або орендної плати. З комплексного аналізу норм статей Закону № 973-ІV та Податкового кодексу України можна зробити висновок, що після укладення договору користування землею, обов'язки землекористувача земельної ділянки здійснює саме юридична особа, відповідно земельний податок підлягає сплаті фактичним землекористувачем - фермерським господарством.
Посилання представника відповідача на те, що відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно позивач з 16.03.2017 року є власником земельної ділянки з кадастровим номером: 0510100000:01:056:0093, тобто право користування земельною ділянкою Фермерського господарства Пастуха не зареєстроване у відповідному реєстрі є безпідставними, з огляду на наступне.
Так, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Таким чином, реєстрація будь-якого речового права лише підтверджує (засвідчує) право використання певним майном, а не надає правомочності щодо його використання як такого. Внесення права користування до реєстру речових прав носить суто формальний характер та не є визначальним за даних правовідносин. При цьому, сторонами у справі не оспорювалось фактичне (безпосереднє) використання земельної ділянки саме Фермерським господарством Пастуха.
Слід також вказати на презумпцію правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу (підпункт 4.1.4. пункту 4.1. статті 4 Податкового кодексу України).
Відповідно до пункту 56.21 статті 56 Податкового кодексу України у разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акту, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акту суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.
Таким чином, з системного аналізу вимог чинного законодавства та встановлених обставин суд вважає, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення, винесені по відношенню до позивача підлягають скасуванню, оскільки податкове зобов'язання за платежем "земельний податок з фізичних осіб" повинен сплачувати суб'єкт відповідних податкових правовідносин, у даному випадку - Фермерське господарство Пастуха.
Згідно зі статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Таким чином, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх рішень та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовні вимоги підлягають задоволенню.
Визначаючись щодо розподілу судових витрат суд зазначає, що відповідно до положень статті 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Так, відповідно до частини першої, другої статті 134 КАС України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Частиною третьою статті 134 КАС України встановлено, що для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до частини четвертої, п'ятої статті 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно з положеннями частини першої, сьомої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Відповідно до частини 9 статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
За положеннями статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Аналіз вищенаведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
При цьому, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 року у справі № 826/1216/16 та постанові Верховного Суду від 17.09.2019 року у справі № 810/3806/18.
Як встановлено судом, на підтвердження понесення витрат на правничу допомогу позивачем надано договір про надання професійної правничої допомоги № 4-а/20 від 12.05.2020 року, акт прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) № 1 від 18.05.2020 року, відповідно до яких вартість однієї години роботи адвоката складає 500,00 грн., а також квитанцію № 51958181 від 15.05.2020 року про оплату 6500,00 грн. за надання правничої допомоги згідно з вказаним договором.
Згідно з розрахунком суми гонорару, вказаному в акті прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) № 1 від 18.05.2020 року, останній становить 6500,00 грн. та включає в себе оплату за: юридичну консультацію протягом 2 годин у сумі 1000,00 грн., підготовку листа-вимоги позивача до Фермерського господарства Пастуха про погашення заборгованості по орендній платі та надання акта звірки взаєморозрахунків протягом 1 години у сумі 500,00 грн., підготовку первинних письмових документів (доказів) протягом 2 годин у сумі 1000,00 грн., вивчення законодавчих актів, норм матеріального права, судової практики тощо протягом 3 годин у сумі 1500,00 грн., підготовку адміністративного позову в електронному вигляді протягом 4 годин у сумі 2000,00 грн., друк, копіювання позовної заяви та додатків, а також надання позивачу юридичної консультації щодо стягнення судового збору та витрат на професійну правничу допомогу протягом 1 години у сумі 500,00 грн.
Доказом понесення витрат позивача на правничу допомогу є квитанція про оплату № 51958181 від 15.05.2020 року на виконання умов договору про надання професійної правничої допомоги № 4-а/20 від 12.05.2020 року, відповідно до якої позивач сплатив гонорар у розмірі 6500,00 грн.
Дослідивши зміст наданих доказів на підтвердження витрат на правничу допомогу, суд доходить висновку, що такі витрати дійсно були пов'язані саме із розглядом цієї справи та підтверджені документально.
Водночас, суд звертає увагу, що вивчення та правовий аналіз доказів по справі, пошук, вивчення та правовий аналіз судової практики в аналогічних спорах, підготовка адміністративного позову та додатків відноситься до виду адвокатської діяльності про складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру.
З огляду на предмет розглядуваного спору, обсягу наданих послуг адвокатом, виходячи з критерію розумності, пропорційності та співмірності розподілу витрат на професійну правничу допомогу, суд вважає, що понесені позивачем витрати у сумі 6500,00 грн. є неспівмірними зі складністю справи, а загальний показник часу, який зазначений адвокатом (13 годин) є необґрунтованим та завищеним.
При цьому, суд не оспорює права адвоката самостійно визначати гонорар, однак, у даному випадку, не може вважати, що при встановленні такого розміру гонорару у погодинному обрахунку була врахована складність справи та інші істотні обставини.
Враховуючи викладене, суд вважає, що співмірною та розумною у даній справі загальною компенсацією вартості наданих адвокатом послуг є сума 4000,00 грн.
Разом із тим, у матеріалах справи міститься квитанція № 51959656 від 15.05.2020 року про сплату позивачем судового збору у сумі 3363,20 грн., проте належною сумою сплати судового збору за даними позовними вимогами є сума у загальному розмірі 1664,12 грн.
У цьому контексті суд зазначає, що у відповідності пункту першого частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір", сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі: зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Частиною другою вказаної статі встановлено, що у випадках, установлених пунктом 1 частини першої цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми; в інших випадках, установлених частиною першою цієї статті, - повністю.
З урахуванням вимог частини першої статті 139 КАС України сплачений при зверненні до суду судовий збір у розмірі 1664,12 грн. належить стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Вінницькій області № 12497-5005-0228 від 24.02.2020 року про визначення податкових зобов'язань за платежем земельний податок з фізичних осіб.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Вінницькій області № 12498-5005-0228 від 24.02.2020 року про визначення податкових зобов'язань за платежем земельний податок з фізичних осіб.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Вінницькій області № 12499-5005-0228 від 24.02.2020 року про визначення податкових зобов'язань за платежем земельний податок з фізичних осіб.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Вінницькій області № 12600-5005-0228 від 24.02.2020 року про визначення податкових зобов'язань за платежем земельний податок з фізичних осіб.
Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору при звернені до суду у сумі 1664,12 грн. (одна тисяча шістсот шістдесят чотири гривні дванадцять копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Вінницькій області.
Стягнути на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4000,00 грн. (чотири тисячі гривень) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Вінницькій області.
У стягненні решти суми витрат на професійну правничу допомогу відмовити.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 );
Відповідач: Головне управління ДПС у Вінницькій області (код ЄДРПОУ: 43142454, адреса: вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, Вінницька область, 21100).
Рішення у повному обсязі виготовлене: 11.08.2020 року
Суддя Чернюк Алла Юріївна