30 липня 2020 року м. Рівне №460/255/20
Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді О.М. Дудар, за участю секретаря судового засідання А.М. Юрчук, сторін та інших осіб, які беруть участь у справі
позивача: представник Хоменко А.П.,
відповідача: представник не прибув,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
доГоловного управління ДПС у Рівненській області
про визнання протиправною та скасування вимоги,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся з позовом до Головного управління ДФС у Рівненській області (далі - відповідач) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 14 травня 2019 року №Ф-23694-17 У.
Позов обґрунтовано тим, що відповідачем протиправно визначено заборгованість зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та надіслано спірну вимогу.
Ухвалою суду від 24.01.2020 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання на 20.02.2020, встановлено відповідачу строк для подання відзиву.
У межах встановленого судом строку Головним управлінням ДПС у Рівненській області з одночасним поданням клопотання про заміну відповідача правонаступником подано відзив на позовну заяву. В обґрунтування заперечень зазначено, що податкова вимога сформована відповідно до вимог чинного законодавства.
У підготовчому засіданні 20.02.2020 судом задоволено клопотання про заміну відповідача правонаступником: допущено процесуальне правонаступництво шляхом заміни відповідача, Головного управління ДФС у Рівненській області, його правонаступником - Головним управлінням ДПС у Рівненській області.
У підготовчому засіданні оголошено перерву за клопотанням представника відповідача до 10.03.2020.
Ухвалою суду від 03.03.2020 задоволено заяву позивача про забезпечення позову: зупинено стягнення за вимогою про сплату боргу (недоїмки) від 14.05.2019 №Ф-23694-17 У до набрання законної сили судовим рішенням у даній справі.
У підготовчому засіданні 10.03.2020 оголошено перерву за клопотанням представника відповідача до 20.03.2020.
Ухвалою суду від 20.03.2020 поновлено позивачу строк звернення до суду, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 16.04.2020.
Ухвалою суду від 16.04.2020 розгляд справи відкладено за клопотанням представника позивача у зв'язку із запровадженням в Україні протипандемічних заходів та встановленням карантину на 07.05.2020.
Ухвалою суду від 07.05.2020 розгляд справи відкладено за клопотанням представника позивача у зв'язку із запровадженням в Україні протипандемічних заходів та встановленням карантину на 03.06.2020.
Ухвалою суду від 03.06.2020 розгляд справи відкладено за клопотанням представника відповідача у зв'язку із запровадженням в Україні протипандемічних заходів та встановленням карантину на 21.07.2020.
У судовому засіданні 21.07.2020 судом оголошувалася перерва у зв'язку з витребуванням додаткових доказів до 30.07.2020.
У судове засідання 30.07.2020 прибув представник позивача, представник відповідача не прибула, подала клопотання про завершення розгляду справи за її відсутності у порядку письмового провадження.
Враховуючи положення ст.205 Кодексу адміністративного судочинства України, суд завершив розгляд справи за відсутності представника відповідача.
У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та суду пояснив, що з вересня 2001 року позивач був зареєстрований як суб'єкт господарювання - фізична особа - підприємець. Проте, з квітня 2008 року припинив займатися підприємницькою діяльністю.
Вказав, що запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців щодо фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 було внесено 09.11.2012 із відміткою про те, що свідоцтво про його державну реєстрацію вважається недійсним. Це вказує на те, що позивач не звертався до державного реєстратора з реєстраційною карткою про внесення відомостей щодо нього до Єдиного державного реєстру, як це передбачено відповідним законом.
Зазначив, що з 2008 року позивач жодної підприємницької діяльності не здійснює, доходів від такої діяльності не отримує.
Крім того, з квітня 2008 року і по даний час ОСОБА_1 працює найманим працівником - водієм в КНП "Центр первинної медико-санітарної допомоги". Оскільки роботодавцем за нього сплачувався єдиний внесок, то позивач є застрахованою особою в розумінні Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування".
Зауважив, що вже після отримання спірної вимоги про сплату боргу позивач здійснив усі необхідні формальності з дотриманням встановленої процедури для внесення запису про припинення підприємницької діяльності.
Просив позов задовольнити повністю.
Представник відповідача у судовому засіданні проти позовних вимог заперечила з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву. Пояснила суду, що податкова вимога є документом, яким контролюючий орган повідомляє платника про невиконання ним податкового обов'язку та виникнення податкового боргу.
Вказала, що вимоги про сплату боргу (недоїмки) формуються автоматично на підставі даних інформаційної системи органів доходів і зборів.
Позивач на момент формування спірної вимоги перебував на обліку як фізична особа-підприємець, зобов'язаний був сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування незалежно від його фінансового стану.
Оскільки контролюючий орган діяв в межах чинного законодавства, просила в задоволенні позовних вимог відмовити за безпідставністю.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши у судовому засіданні долучені до матеріалів справи письмові докази, суд встановив наступні фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.
ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) був зареєстрований як фізична особа-підприємець з 21.09.2001 по 11.12.2019, перебував на обліку у контролюючому органі як платник податків з 28.09.2001, та як платник єдиного внеску - з 01.12.2003.
Ці обставини підтверджуються інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с.5).
14.05.2019 Головним управлінням ДФС у Рівненській області сформовано вимогу №Ф-23694-17 У про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску в сумі 21030,90грн (а.с.6).
Вважаючи вищевказану вимогу контролюючого органу протиправною, ОСОБА_1 звернувся із даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
У силу вимог пп.19-1.1.1 п.19-1.1 ст.19 Податкового кодексу України (далі - ПК України), контролюючі органи, зокрема, здійснюють адміністрування податків, зборів, платежів, у тому числі проводять відповідно до законодавства перевірки та звірки платників податків.
Відповідно до пп.19-1.1.2 п.19-1.1 ст.19 ПК України, контролюючі органи контролюють своєчасність подання платниками податків та платниками єдиного внеску передбаченої законом звітності (декларацій, розрахунків та інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків, зборів, платежів), своєчасність, достовірність, повноту нарахування та сплати податків, зборів, платежів.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 №2464-VI (далі - Закон №2464-VI).
Відповідно до п.2 ч.1 ст.1 Закону №2464-VI, єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Пунктом 6 частини 1 статті 1 Закону №2464-VI встановлено, що недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.
Органи доходів і зборів - центральний орган виконавчої влади, що формує податкову і митну політику (в частині адміністрування податків і зборів, митних платежів, єдиного внеску) та забезпечує її реалізацію (центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику), та його територіальні органи (п.3-1. ч.1. ст.1 Закону №2464-VI).
Згідно з ч.ч.1-4 ст.25 Закону №2464-VI рішення, прийняті органами доходів і зборів та органами Пенсійного фонду з питань, що належать до їх компетенції відповідно до цього Закону, є обов'язковими до виконання платниками єдиного внеску, посадовими особами і застрахованими особами. Положення цієї статті поширюються лише на тих платників, які відповідно до цього Закону зобов'язані нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
У разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов'язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею. Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів. Орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Згідно з ч.1 ст.4 Закону №2464-VI, платниками єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є, зокрема:
- роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами (абз.1 п.1);
- фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування (п.4).
Відповідно до п.1 ч.2 ст.6 Закону №2464-VI, платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Відповідно до положень частини першої статті 7 Закону №2464-VI (в редакції, чинній на момент виникнення недоїмки), єдиний внесок нараховується:
- для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами (п.1);
- для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (п.3).
Частиною 5 статті 8 Закону № 2464-VI встановлено, що єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.
Згідно з частиною 8 статті 9 Закону № 2464-VI платники єдиного внеску, зокрема, фізичні особи-підприємці, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника (частина 12 статті 9 Закону №2464-VI).
Таким чином, необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. Метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
З урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, задля досягнення мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
Закон №2464-VI не містить виключень для фізичних осіб-підприємців, які перебувають на спрощеній системі оподаткування, щодо сплати внеску залежно від отримання доходу від такої підприємницької діяльності.
В той же час, відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом №2464-VI не врегульовано.
Особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок сплати його роботодавцем.
Інше тлумачення норм Закону №2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в податкових органах і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Вказане відповідає правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 27 листопада 2019 року (справа №160/3114/19), від 04 грудня 2019 року (справа №440/2149/19), від 23 січня 2020 року (справа №480/4656/18), від 05 березня 2020 року (справа №824/509/19-а), від 06 травня 2020 року (справа №400/1622/19).
Згідно з інтегрованою карткою платника, грошове зобов'язання зі сплати єдиного внеску в сумі 21030,90грн нараховане позивачу за період з 09.02.2018 по 30.04.2019 (а.а.с.74-75).
Відповідно до трудової книжки НОМЕР_2 , позивач 25.04.2008 прийнятий на роботу водієм ІІІ класу санітарного автотранспорту у Поліклініку №2 Рівненської міської ради, яку надалі перейменовано у Комунальне некомерційне підприємство "Центр первинної медико-санітарної допомоги", де працює і дотепер (а.а.с.12-13).
Згідно з довідкою Комунального некомерційного підприємства "Центр первинної медико-санітарної допомоги" від 25.07.2020 №24, зазначеним підприємством за ОСОБА_1 було сплачено у період лютий 2018 - червень 2019 року єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в загальній сумі 25519,41грн (а.а.с.46-47).
Доказів отримання позивачем у період з 09.02.2018 по 30.04.2019 доходів від провадження підприємницької діяльності відповідачем суду не надано.
Як зазначено представником позивача та не спростовано представником відповідача у період з 2008 року по 2019 рік позивачем не подавалося до контролюючого органу жодної звітності, в тому числі і звітів щодо нарахування та сплати єдиного внеску.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону №2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього в період, за який винесена спірна вимога (з лютого 2018 року по квітень 2019 року), нараховував та сплачував роботодавець.
Крім того, відповідно до ч.ч.2, 3 ст.9 Закону №2464-VI, обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Отже, зазначена норма зобов'язує контролюючий орган нараховувати єдиний внесок, сформувавши вимогу про його сплату, на підставі: акта перевірки; звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів; бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до Закону №2464-VI нараховується внесок.
Під час розгляду справи судом встановлено відсутність наведених підстав.
Так, позивач звітності не подавав, відповідачем чи іншим державним органом перевірку щодо позивача проведено не було, бухгалтерські та інші документи у позивача не витребовувалися та, відповідно, ним контролюючому органу не надавалися.
Суд зазначає, що відомості з інтегрованої картки платника єдиного внеску та з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань не належать до переліку "інших документів", оскільки не підтверджують суми виплат (доходу).
Такі відомості є підставою призначення перевірки, під час проведення якої у платника внеску виникає право надати пояснення, що становить мінімальний стандарт права особи на участь у процесі прийняття рішення.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що дії відповідача не відповідають критеріям правомірності, обґрунтованості, добросовісності та розумності, визначеним у ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, вчинені без урахування права особи на участь у процесі прийняття рішення.
Відповідно до частини першої та другої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є втручання держави у право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, наприклад, рішення ЄСПЛ у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23 вересня 1982 року, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21 лютого 1986 року, "Щокін проти України" від 14 жовтня 2010 року, "Сєрков проти України" від 7 липня 2011 року, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23 листопада 2000 року. "Булвес"АД проти Болгарії" від 22 січня 2009 року, "Трегубенко проти України" від 2 листопада 2004 року, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.
Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.
Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу - втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття "суспільний інтерес" мас широке значення (рішення від 23 листопада 2000 року в справі "Колишній король Греції та інші проти Греції"). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить "суспільний інтерес" (рішення ЄСПЛ від 2 листопада 2004 року в справі "Трегубенко проти України").
Критерій "пропорційності" передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар". При цьому з питань оцінки "пропорційності" ЄСПЛ, як і з питань наявності "суспільного", "публічного" інтересу, визнає за державою досить широку "сферу розсуду", за винятком випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах.
У силу вимог п.3 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 №449 (у редакції наказу від 04.05.2018 №469), зареєстровано в Міністерстві юстиції України 07.05.2015 за №598/26953, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається) платнику, що є фізичною особою-підприємцем, протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій).
Як зазначено судом вище, вперше факт недоїмки у позивача зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування зафіксовано відповідачем станом на 09.02.2018.
До формування вимоги від 14.05.2019, що є предметом спору у даній справі, жодних вимог щодо сплати боргу з єдиного внеску позивачу не надсилалося.
Тобто, вимога про сплату боргу (недоїмки) вперше була сформована відповідачем 14.05.2019, після збігу строку в понад рік з моменту виникнення недоїмки.
Суд зазначає, що така бездіяльність контролюючого органу призвела до виникнення у позивача "індивідуального і надмірного тягаря" у вигляді недоїмки з єдиного внеску та, як наслідок, до втручання держави у право позивача на мирне володіння майном. Як на момент виникнення боргу, так і на момент формування оспорюваної вимоги, позивач був застрахованою особою у розумінні Закону №2464-VI, а тому таке втручання відбулося без об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, що суперечить як практиці ЄСПЛ, так і нормам національного законодавства.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У ході судового розгляду справи відповідачем не доведено правомірності спірної вимоги, а тому адміністративний позов підлягає до задоволення повністю.
Враховуючи вимоги ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд стягує на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, Головного управління ДПС у Рівненській області, судові витрати у сумі 840,80грн, сплачені як судовий збір згідно з квитанцією від 15.01.2020 №29634145-1 (а.с.16).
Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Рівненській області (вул.Відінська, буд.12, м.Рівне, 33023, код за ЄДРПОУ 43142449) про визнання протиправною та скасування вимоги задовольнити повністю.
Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Рівненській області про сплату боргу (недоїмки) від 14 травня 2019 року №Ф-23694-17 У.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, Головного управління ДПС у Рівненській області, судові витрати зі сплати судового збору у сумі 840,80грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або справу розглянуто в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 10 серпня 2020 року.
Суддя О.М. Дудар