про залишення позовної заяви без руху
10 серпня 2020 року СєвєродонецькСправа № 360/2923/20
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Захарова О.В., перевіривши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Станично-Луганської районної державної адміністрації Луганської області,
03 серпня 2020 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Станично-Луганської районної державної адміністрації Луганської області.
За приписами пунктів 3 та 6 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу, чи немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Перевіривши матеріали адміністративного позову, суд встановив таке.
Відповідно до пунктів 4, 11 частини п'ятої статті 160 КАС України в позовній заяві зазначаються:
- зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів;
- власне письмове підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.
Суд зазначає, що при цьому, під змістом позовних вимог розуміється визначення способу захисту свого права, свободи чи інтересу, який має бути сформульований максимально чітко і зрозуміло.
Проте позовна заява взагалі не містить прохальної частини, а тому підлягає уточненню позивачем.
Крім того, суд звертає увагу позивача, що правову категорію зміст позовних вимог слід розуміти як дію суду, про вчинення якої позивач вимагає постановити судове рішення, що спрямована на задоволення певної матеріально-правової вимоги позивача.
Зважаючи на те, що рішення суду завжди спрямоване на захист конкретного суб'єктивного права зміст позовних вимог не може бути абстрактним чи містити певні умовні категорії і повинен формулюватись максимально чітко і зрозуміло з обгрунтуванням позовних вимог до кожного з відповідачів.
Відповідно до частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Суд зазначає, що при звернені до суду вимоги про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень та визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними, зобов'язання вчинити певні дії або зобов'язання утриматися від вчинення певних дій - є окремими матеріально-правовими вимогами до суду.
Позов в адміністративному процесі - це письмово оформлена і адресована суду письмова вимога, яка складається з вимоги процесуального характеру (відкрити провадження по справі) і вимоги матеріального характеру (захистити невизнане, оспорюване чи порушене право).
При цьому складовими частинами позову є предмет позову та підстави позову.
Предмет позову - це матеріально-правові вимоги позивача до відповідача, направлені на захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу.
Підстави позову - це факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. Тобто це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, які об'єктивуються у поданих доказах. Під підставами позову слід розуміти обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги, а не самі по собі посилання позивача на певну норму закону. До підстав позову входять лише юридичні факти, тобто ті, з якими норми матеріального права пов'язують виникнення, зміну чи припинення прав та обов'язків суб'єктів спірного матеріального правовідношення, та які у своїй сукупності дають право особі звернутися до суду з вимогами до іншої особи.
У контексті наведеного суд наголошує, що позовна заява повинна містити максимально чітко і зрозуміло сформовані позовні вимоги та їх обґрунтування.
Як слідує з позовної заяви, у порушення пункту 4 частини п'ятої статті 160 КАС України, позивачем у позовній заяві взагалі не зазначено позовних вимог до відповідача.
Також у позовній заяві всупереч пункту 11 частини п'ятої статті 160 КАС України відсутнє власне письмове підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.
Таким чином, позивачу для усунення зазначених недоліків слід надати уточнену позовну заяву, оформлену з дотриманням вимог статей 160, 161 КАС України, та її копію для вручення відповідачу.
Згідно з частиною четвертою статті 161 КАС України позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази - позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).
Також суд зазначає, що відповідно до частин першої, другої, четвертої, п'ятої статті 94 КАС України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не визначено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.
Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством.
Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.
Відповідно до вимог пунктів 5.26, 5.27 Національного стандарту України Уніфікованої системи організаційно-розпорядчої документації «Вимоги до оформлювання документів» (ДСТУ 4163-2003), затвердженого наказом Держспоживстандарту України від 7 квітня 2003 року № 55, відмітка про засвідчення копії документа складається зі слів «Згідно з оригіналом», назви, особистого підпису особи, яка засвідчує копію, її ініціалів та прізвища, дати засвідчення копії. Підпис відповідальної особи на документі засвідчують відбитком печатки організації. Згідно з пунктом 4.5 ДСТУ 4163-2003 у документах, що їх оформлюють на двох і більше сторінках, реквізити 26 - відбиток печатки, 27 - відмітка про засвідчення копії проставляють після тексту (21).
Судом встановлено, що позивачем до позовної заяви для приєднання до матеріалів справи та вручення відповідачу долучено письмові докази (копії документів), незасвідчені належним чином.
Для усунення вказаного недоліку позовної заяви позивачу необхідно надати письмові докази у належним чином засвідчених копіях, а саме: з відміткою про засвідчення, яка складається зі слів «Згідно з оригіналом», особистого підпису уповноваженого представника позивача як особи, яка засвідчує копію, його ініціалів та прізвища, а також дати засвідчення копії документа.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує чи позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).
Згідно з частиною першою статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
За приписами частини другої статті 122 КАС України Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Тобто, за змістом наведеної процесуальної норми законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об'єктивної можливості цієї особи знати про ці факти.
Суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення (частина перша статті 121 КАС України).
Частиною першою статті 123 КАС України передбачено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, яка звертається до суду, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами.
Необхідно зауважити на тому, що інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
При цьому шестимісячний строк визнано законодавцем достатнім для того, щоб особа, яка вважає, що порушено її права, свободи чи інтереси, визначилася, чи звертатиметься вона до суду з позовом за їх захистом.
Як слідує з матеріалів позовної заяви позивач не погоджується з невиплатою відповідачем заборгованості з виплати соціальної державної допомоги дітям, які знаходяться під опікою та піклуванням за період з вересня 2014 року по лютий 2015 року.
Позивачем до позовної заяви додано клопотання про поновлення строків звернення до суду.
В обґрунтування клопотання зазначено, що позивач намагався власними силами з'ясувати фактичні підстави припинення виплат, а також дізнатися які дії необхідно вчинити з його боку задля їх відновлення та виплати сум коштів за минулий час. До кінця 2014 року систематично та особисто звертався до відповідача з метою подання заяви. Впродовж цього часу позивачу постійно усно надавалася відповідь про те, що заяви про виплату соціальної допомоги за період з вересня 2014 року тимчасово не приймаються, а тому необхідно просто очікувати. Позивач зазначає, що у наданні письмової відповіді йому тоді відмовляли. Прийняти заяву про виплату допомоги відповідач погодився лише у березні 2015 року, і саме по цій причині виплата допомоги з цього місяця здійснювалася. Позивач вказує, що починаючи з того часу постійно просив надати роз'яснення про те, коли та який порядок виплати неотриманої допомоги. Однак письмова відповідь надана лише у серпні 2015 року Департаментом соціального захисту населення Луганської обласної державної адміністрації Луганської області, а навіть не самим відповідачем. Після цього листа позивач знову таки неодноразово звертався до відповідача з метою подання заяви про виплату суми допомоги за період з 01 вересня 2014 року по 28 лютого 2015 року, але відповідач запевняв, що поки що, таку заяву прийняти неможливо.
Позивач вказує, що пізніше у листі відповідача від 2017 року він вказує, що виплата не здійснена через відсутність у вказаному періоді матеріально-технічної бази.
Позивач зауважує, що сам факт одержання листів з цього питання дотепер свідчать про те, що, по суті, ним здійснювалися усі можливі заходи досудового врегулювання ситуації, керуючись в першу чергу рекомендаціями управління. На думку позивача, саме через те, що вони були недобросовісними, то це перешкодило йому подати заяву про виплату допомоги, а у наслідку обмежило його конституційне право на соціальний захист.
Позивач просить суд вважати усну відмову відповідача у прийнятті заяви про призначення допомоги у період з вересня 2014 року по лютий 2015 року, а також тривалу нестабільну суспільно-політичну ситуацію в регіоні непереборними обставинами й, такими, що не давали можливості подати заяву, чим завадили своєчасному захистові права дітей на соціальний захист.
Вирішуючи клопотання про поновлення строку звернення до суду, суд виходить з такого.
Позивачем до клопотання про поновлення пропущеного строку звернення до суду, зазначеного у позовній заяві, не додано жодних належних доказів поважності причин його пропуску.
Як вбачається, з матеріалів справи позивач дізнався, що державна допомога на дітей, над якими встановлено опіку чи піклування, за період з вересня 2014 року по лютий 2015 року не буде йому призначена, з листа Департаменту соціального захисту населення Луганської обласної державної адміністрації від 03.08.2015 № 4/2063-31.
Таким чином, перебіг строку щодо звернення до суду почався з вересня 2015 року та сплинув в лютому 2015 року.
З позовом до суду позивач звернувся тільки в серпні 2020 року, тобто після спливу строку більше ніж 5 років.
Позивач зазначає, що намагався власними силами з'ясувати фактичні підстави припинення виплат, а також дізнатися які дії необхідно вчинити з його боку задля їх відновлення та виплати сум коштів за минулий час. При цьому як на докази цієї обставини посилається на листи відповідача від 26.06.2017 № 1777 та від 22.04.2020 № 379.
До того ж зауважує, що сам факт одержання листів з цього питання дотепер свідчать про те, що, по суті, ним здійснювалися усі можливі заходи досудового врегулювання ситуації, керуючись в першу чергу рекомендаціями управління.
Однак суд вважає, що позивачем не надано жодних належних доказів на підтвердження наявності поважних причин неможливості звернення позивача з даним позовом до суду у період з лютого 2015 року до червня 2017 року (до отримання листа відповідача від 26.06.2017 № 1777) та у період з липня 2017 року не отримавши позитивного рішення відповідача на вимогу виплатити заборгованість державна допомога на дітей, над якими встановлено опіку чи піклування, за період з вересня 2014 року по лютий 2015 року.
Доказів існування обставин, які були об'єктивно непереборними, не залежали від волевиявлення позивача, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення до суду в продовж понад 5-ти років ОСОБА_1 не підтверджено жодним належним доказом.
Саме по собі посилання на наявність листів відповідача від 22.04.2020 № 379 та від 26.06.2017 № 1777, якими відмовлено в призначенні допомоги, це є штучним відтермінуванням строку звернення до суду.
Крім того, вже в листі Департаменту соціального захисту населення Луганської обласної державної адміністрації від 03.08.2015 № 4/2063-31, позивачу була роз'яснена можливість звернення до суду в разі не погодження з рішенням.
Все вищезазначене свідчить про обізнаність позивача про порушення його прав ще з серпня 2015 року.
З урахуванням викладеного, підстави, зазначені позивачем в клопотанні про поновлення строку звернення до адміністративного суду, визнаються судом неповажними.
Таким чином, позивачу слід звернутися до суду із заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду, вказавши інші підстави для поновлення строку.З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовна заява подана без додержання вимог статей 160, 161 КАС України.
Відповідно до частини першої статті 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Оскільки вищевказані обставини перешкоджають відкриттю провадження у справі, позовна заява ОСОБА_1 належить залишенню без руху з встановленням позивачу строку для усунення вказаних недоліків.
Керуючись статтями 160, 161, 169, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Станично-Луганської районної державної адміністрації Луганської області залишити без руху.
Запропонувати позивачу протягом 10 (десяти) календарних днів з дати отримання даної ухвали усунути недоліки позовної заяви шляхом надання суду:
- уточненої позовної заяви, оформленої з дотриманням вимог статей 160, 161 КАС України, та її копію для вручення відповідачу;
- належним чином засвідчених копій письмових доказів, для приєднання до матеріалів справи та вручення відповідачу;
- обґрунтованого клопотання про поновлення строку на звернення до адміністративного суду разом з відповідними належними доказами.
Якщо недоліки позовної заяви не будуть усунуті у строк, встановлений судом, позовна заява буде повернута позивачу та вважатиметься неподаною.
Копію ухвали про залишення позовної заяви без руху невідкладно надіслати позивачеві.
Ухвала набирає законної сили з моменту підписання суддею та оскарженню не підлягає.
СуддяО.В. Захарова