про залишення позовної заяви без руху
10 серпня 2020 року СєвєродонецькСправа № 360/2922/20
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Захарова О.В., перевіривши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання противоправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії,
03 серпня 2020 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - відповідач), в якому позивач просить:
1) визнати противоправною бездіяльність відповідача щодо не виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 01 березня 2018 року;
2) зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 01 березня 2018 року, та надати довідку із помісячним розрахунком індексації за цей період.
За приписами пунктів 3 та 6 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу, чи немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Суддя відкриває провадження в адміністративній справі на підставі позовної заяви, якщо відсутні підстави для залишення позовної заяви без руху, її повернення чи відмови у відкритті провадження у справі (частина друга статті 171 КАС України).
Перевіривши матеріали адміністративного позову, суд встановив таке.
За приписами пунктів 3 та 6 частини першої статті 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу, чи немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Розглянувши матеріали адміністративного позову, суддя дійшов висновку, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 КАС України, у зв'язку з чим вона має бути залишена без руху з таких підстав.
Відповідно до положень частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
Утвердження правової держави відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, статті 55 Основного Закону України полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту <...>.
Відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами.
Рішення, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2, 6 КАС України.
У справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) Конституційний Суд України в Рішенні від 1 грудня 2004 року № 18-рп/2004 дав визначення поняттю «охоронюваний законом інтерес», який вживається в ряді законів України, у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «право» (інтерес у вузькому розумінні цього слова), який розуміє як правовий феномен, що: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним. <...> поняття «охоронюваний законом інтерес» у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «право» має один і той же зміст.
Отже, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим.
Вказане підтверджується і нормою частини другої статті 124 Конституції України, в якій закріплено, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір. Тобто, обов'язковою умовою для застосування інституту судового захисту має бути наявність юридичного спору між сторонами у справі, тобто порушення однією стороною законних прав та охоронюваних інтересів іншої сторони.
Наведені положення не дозволяють скаржитися щодо законодавства або певних обставин абстрактно, лише тому, що заявники вважають, що начебто певні положення норм законодавства впливають на їх правове становище. Не поширюють свою дію ці положення й на правові ситуації, що вимагають інших юрисдикційних (можливо позасудових) форм захисту від стверджувальних порушень прав чи інтересів.
Таким чином, враховуючи наведене нормативне регулювання, право на оскарження індивідуальних актів (рішень, дій, бездіяльності) мають лише особи, права та інтереси яких порушено такими актами.
Правовий висновок стосовно того, що захисту адміністративним судом підлягає фактично порушене право особи у публічно - правових відносинах з відповідачем і саме при здійсненні ним чітко визначених чинним законодавством владних управлінських функцій, що права та свободи, які не є індивідуально вираженими, не підлягають судовому захисту в порядку адміністративного судочинства, і відсутність порушеного права саме оскаржуваним рішенням суб'єкта владних повноважень є підставою для відмови у відкритті провадження у справі згідно з пунктом 1 частини першої статті 170 КАС України, зроблено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 28.03.2018 у справі № П/9901/370/18.
За результатом аналізу адміністративного позову суд роз'яснює позивачу, що обставинами, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, не можуть бути лише самі по собі абстрактні посилання позивача на протиправну бездіяльність відповідача до існування якої позивач зробив висновок на підставі вивчення рішень судів першої інстанції з Єдиного державного реєстру судових рішень.
Такими обставинами можуть бути лише юридичні факти матеріально-правового характеру, тобто такі факти, які тягнуть певні правові наслідки: виникнення, зміну чи припинення правовідносин. Юридичні факти матеріально-правового характеру, які визначені як підстави позову, свідчать про те, що між сторонами існують правовідносини і що внаслідок певних дій (бездіяльності) відповідача ці відносини стали спірними. В свою чергу, від характеру спірних правовідносин залежить правова кваліфікація спору.
Тобто, обов'язковою ознакою бездіяльності суб'єкта владних повноважень, яка може бути оскаржена до суду, є те, що вона безпосередньо породжує певні правові наслідки для суб'єктів відповідних правовідносин і мають обов'язковий характер.
Слід зазначити, що відсутність спірних відносин, в свою чергу, виключає можливість звернення до суду, оскільки відсутнє право, що підлягає судовому захисту.
З огляду позовної заяви вбачається, що позивач звертається до суду з проханням визнати противоправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.03.2018.
При цьому жодного доказу на підтвердження існування обставини не виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.03.2018 позовна заява не містить.
Тобто з позовної заяви не вбачається наявності відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів позивача на момент його звернення до суду.
Адміністративний позов не містить обґрунтування порушення прав позивача, так і обґрунтування правових наслідків у зв'язку із цим, доказів порушення прав позивача матеріали позовної заяви не містять.
Частиною першою статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:
1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;
2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;
3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій;
4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії;
5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень;
6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Отже з огляду на приписи статті 5 КАС України, зміст позовної вимоги, викладеної в пункті 1 позовних вимог у формулюванні: «визнати противоправною бездіяльність …» не відповідає можливим способам захисту, визначеним нормами КАС України.
Крім того, позивачем не наведено жодного нормативного обґрунтування позовній вимозі, викладеній в пункті 2 позовних вимог, в частині «…надати довідку із помісячним розрахунком індексації за цей період».
З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовна заява подана без додержання вимог статей 160, 161 КАС України.
Відповідно до частини першої статті 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Оскільки вищевказані обставини перешкоджають відкриттю провадження у справі, позовну заяву ОСОБА_1 слід залишити без руху, з встановленням позивачу строку для усунення вказаних недоліків. ар
Керуючись статтями 12, 160, 169, 241, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя
Позовну заяву ОСОБА_1 залишити без руху.
Запропонувати позивачу протягом 5 (п'яти) календарних днів з дати отримання даної ухвали усунути недоліки позовної заяви шляхом надання суду:
- уточненої позовної заяви, оформленої з дотриманням вимог статей 160, 161 КАС України, та її копії для вручення відповідачу.
Якщо недоліки позовної заяви не будуть усунуті у строк, встановлений судом, позовна заява буде повернута позивачу та вважатиметься неподаною.
Копію ухвали про залишення позовної заяви без руху невідкладно надіслати позивачеві.
Ухвала набирає законної сили з моменту підписання суддею та оскарженню не підлягає.
СуддяО.В. Захарова