Іменем України
07 серпня 2020 рокуСєвєродонецькСправа № 360/340/20
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Кисельова Є.О., розглянувши у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Управління поліції охорони в Луганській області про визнання протиправною бездіяльності щодо не нарахування та невиплати одноразової грошової допомоги при звільненні,-
17 січня 2020 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Управління поліції охорони в Луганській області (далі - відповідач, УПО в Луганській області ) про визнання протиправною бездіяльності щодо не нарахування та невиплати одноразової грошової допомоги при звільнені, в якому позивач просив суд:
-визнати протиправною бездіяльність Управління поліції охорони в Луганській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби;
- зобов'язати Управління поліції охорони в Луганській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні зі служби за повних 16 років вислуги в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що з 08.11.2002 проходив службу в Збройних Силах України.
Наказом т.в.о. начальника управління поліції охорони в Луганській області № 30 о/с від 24.06.2019 позивача звільнено зі служби в Національній поліції за п.7 ч. 1 ст.77 Закону України "Про Національну поліцію" - за власним бажанням. На час звільнення його вислуга років складала 16 років 01 місяць 19 днів.
Під час звільнення позивачу одноразова грошова допомога не нарахована.
13.09.2019 позивач звернувся до відповідача з приводу невиплати йому одноразової грошової допомоги при звільненні.
Як стверджує позивач, листом № 1969/43/32/8/01-2019 від 19.09.2019 управління поліції охорони в Луганській області відмовило позивачу у виплаті одноразової грошової допомоги при звільненні. Відмова обґрунтована тим, що відповідно до частини 2 статті 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» на виплату цієї допомоги лише ті особи, які мають право на призначенні пенсії, а оскільки позивач не набув право на пенсію, він не має права на отримання цієї допомоги.
Позивач вважає відмову відповідача у виплаті позивачеві одноразової грошової допомоги при звільненні протиправною.
14.02.2020 до відділу діловодства та обліку звернень громадян (канцелярію) суду за вхідним реєстраційним номером 5843/2020 від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого просив відмовити у задоволенні позовних вимог у зв'язку із необґрунтованістю та безпідставністю (арк.спр.30-36).
26.02.2020 від позивача на адресу суду надійшла відповідь на відзив, відповідно до якої наполягав на задоволенні адміністративного позову в повному обсязі (арк.спр.51-53).
13.03.2020 до відділу діловодства та обліку звернень громадян (канцелярію) суду від представника відповідача надійшли заперечення, згідно яких просив відмовити у задоволені позовних вимог, оскільки позивач на день звільнення за власним бажанням не набув права на призначення пенсії відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» (арк.спр.56-58).
07.08.2020 від представника відповідача до відділу діловодства та обліку звернень громадян (канцелярії) суду за вхідним реєстраційним номером 31595/2020 надійшли пояснення, згідно яких заперечував а задоволені позовних вимог в повному обсязі (арк.спр.186-194).
Судом по справі вчинено наступні процесуальні дії:
- ухвалою суду від 24.01.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено подальший розгляд справи здійснювати в порядку загального позовного провадження (арк.спр.22-23);
- ухвалою суду від 20.03.2020 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті (арк.спр.69);
- ухвалою суду від 31.03.2020 залишено позовну заяву без розгляду (арк.спр.78-80);
- постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 15.07.2020 ухвалу Луганського окружного адміністративного суду від 31.03.2020. Справу № 360/340/20 направлено до місцевого суду для продовження розгляду (арк.спр.177-178);
- ухвалою суду від 24.07.2020 прийнято справу до провадження (арк.спр.182).
Відповідно до частини 9 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Враховуючи вимоги статті 205 КАС України, суд приходить до висновку про розгляд справи у письмовому провадженні.
Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-77, 90 КАС України, суд встановив.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт серії НОМЕР_1 , виданий 31.10.1984 Сватівським РВ УМВС України в Луганській області, ідентифікаційний номер: НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 (арк.спр.9-10,11).
Позивач є учасником бойових дій, про що свідчить посвідчення серії НОМЕР_3 від 04.04.2016 (арк.спр.7).
ОСОБА_1 у період часу: з 08.11.2002 по 24.06.2019 проходив службу у Збройних силах України. Вказаний факт підтверджується копією трудової книжки позивача серії НОМЕР_4 (арк. спр. 13).
Згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 07.08.2020 № 1007003451 (арк. спр. 211-213) встановлено такі відомості про відповідача: Управління поліції охорони в Луганській області, місцезнаходження юридичної особи: 93404, Луганська область, місто Сєвєродонецьк, вулиця Партизанська, будинок 27, ідентифікаційний код юридичної особи: 40109152.
Згідно наказу Національної поліції охорони в Луганській області від 24.06.2019 № 30 о/с "По особовому складу" старшого сержанта поліції ОСОБА_1 поліцейського-водія взводу реагування Сєвєродонецького міжрайонного відділу Управління поліції охорони в Луганській області звільнено зі служби за власним бажанням, з 24.06.2019 (арк. спр. 14).
Відповідно до довідки про нараховане та сплачене грошового забезпечення від 13.02.2020 № 298/43/32/8/01-2020, ОСОБА_1 , поліцейському - водію взводу реагування № 2 Сєвєродонецького міжрайонного відділу Управління поліції охорони в Луганській області, при звільненні за власним бажанням у відповідності до п. 7 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про національну поліцію» сплачено грошове забезпечення в сумі 19662,83 грн. при розрахунку грошового забезпечення нараховано суму в розмірі 23555,47 грн., яка складалась з: посадовий оклад - 1360,00 грн., компетенція за невикористану відпустку - 4874,58 грн., оклад за спецзванням - 800,00 грн., надбавка за стаж служби в поліції - 756,00 грн., доплата за роботу у нічний час - 218,85 грн., індексація - 723,83 грн., премія щомісячна - 11229,00 грн., компенсація втрати частини ПДФО - 3593,21 грн. З нарахованої суми грошового забезпечення утримано: податок з доходів фізичних осіб- 3593,21 грн., військовий збір - 299,43 грн. (арк.спр.43).
Згідно відомостей розрахункового листка за червень 2019 року позивачу виплачено грошове забезпечення, до складу якого включено такі виплати: посадовий оклад, компенсацію за невикористану відпустку, оклад за спецзванням, надбавка за стаж служби в поліції, доплата за роботу в нічний час, індексація, премія щомісячна, одноразове підвищення щомісячної премії, компенсація втрати частини ПДФО (арк. спр. 65).
Виплату вказаного грошового забезпечення позивачу проведено згідно платіжних доручень: від 01.07.2019 № 0500638002 у сумі 3593,21 грн, від 01.07.2019 № 13635 у сумі 16069,62 грн (арк. спр. 66,67).
13.09.2019 позивач звернувся до відповідача із заявою про виплату одноразової грошової допомоги, передбаченої Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (арк. спр. 15).
19.09.2020 за вихідним номером 1969/43/32/8/01-2019 відповідачем на заяву позивача від 13.03.2019 надано відповідь, в якій зазначено, що ОСОБА_1 звільнений зі служби за власним бажанням та на день звільнення не мав права на пенсію, а тому враховуючи положення частини першої статті 9 та статті 9-1 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" відсутні підстави для виплати одноразової грошової допомоги при звільненні (арк. спр. 16-17).
Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовані вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.
Згідно статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Законом, який визначає умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом є Закон України «Про національну поліцію» від 02.07.2015 № 580-VIII (далі - Закон № 580-VIII).
Згідно зі статтею 102 Закону України від 02.07.2015 № 580-VIII «Про національну поліцію» (далі - Закон № 580-VIII) пенсійне забезпечення поліцейських та виплата одноразової грошової допомоги після звільнення їх зі служби в поліції здійснюються в порядку та на умовах, визначених Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Частиною другою статті 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 № 2262-ХІІ (далі - Закон № 2262-ХІІ), визначено, що особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом, при звільненні зі служби за власним бажанням, через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, які мають вислугу 10 років і більше виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Таким чином, системний аналіз наведених положень Закону № 2262-ХІІ дає підстави дійти висновку, що частиною другою статті 9 цього Закону встановлено дві підстави для виплати одноразової грошової допомоги зазначеним у ній особам, зокрема, це особи, які звільнені зі служби за власним бажанням, через сімейні обставини або інші поважні причини за наявності вислуги років 10 років і більше.
Аналогічне положення закріплено в абзаці 4 пункту 10 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 № 393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей» (далі - Постанова № 393), згідно з яким військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, поліцейським, особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби:
- які звільняються із служби за власним бажанням, через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, та мають вислугу 10 років і більше, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Наведені положення пункту 10 Постанови № 393 не пов'язують виплату одноразової грошової допомоги з набуттям права на пенсію.
Із зазначеної норми слідує, що право на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні, яка має разовий характер, зокрема, поліцейськими, у розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, пов'язане з наявністю у такої особи вислуги років не менше 10 років та звільненням з визначених підстав.
Аналогічну правову позицію висловлено у постанові Верховного Суду України від 17 березня 2015 року у справі № 21-80а15 та постанові Верховного Суду від 06 червня 2018 року у справі № 804/1782/16.
Як свідчать встановлені судом обставини, станом на час звільнення з УПО в Луганській області вислуга років позивача становила 16 років 01 місяців 19 днів, а підставою для звільнення було подання рапорту про звільнення за власним бажанням від 10.06.2019, що, виходячи з вищевказаних приписів чинного законодавства, надає позивачу право на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні.
Разом з тим, в своїх запереченнях, представник відповідача зазначив, що ОСОБА_1 не має права на отримання одноразової грошової допомоги, встановленої статтею 9 Закону № 2262-ХІІ, оскільки останній не отримав права на пенсію на час звільнення зі служби.
Водночас, суд зазначає, що не набуття позивачем права не пенсію не нівелює його права на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні.
Відтак, суд відхиляє доводи представника відповідача як необґрунтовані.
Таким чином, виходячи з приписів чинного законодавства та встановлених обставин справи, суд дійшов висновку, що відповідачем безпідставно не виплачено позивачу одноразову грошову допомогу при звільненні у розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно з частиною 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на Відповідача.
Отже підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що відповідачем не доведено правомірність своїх дій, як наслідок, позовні вимоги підлягають задоволенню.
Вирішуючи питання щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу, суд виходить із такого.
Відповідно до статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно з положеннями частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Як вбачається з аналізу наведених правових норм, документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень. При цьому, склад та розміри витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.
Даний висновок узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, викладеною у постановах від 21 березня 2018 року у справі № 815/4300/17, від 11 квітня 2018 року у справі № 814/698/16. Також узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, наведеному у постанові від 27.06.2018 року у справі №826/1216/16.
Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) від 23 січня 2014 року у справі "East/West Alliance Limited" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункт 268).
У зазначеному рішенні ЄСПЛ також підкреслено, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (п. 269).
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 5 липня 2012 року №5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).
Представником позивача заявлено до стягнення витрати, пов'язані із розглядом справи, у тому числі витрати на професійну правничу допомогу, загальною сумою 5000 гривень, з яких надання правової інформації адвокатом становить - 1000,00 гривень, опрацювання адвокатом матеріалів та складання позовної заяви до суду становить - 3000 гривень; супровід справи в суді становить 1000 гривень.
Позивачем на підтвердження понесення витрат на правову допомогу надано договір про надання правничої допомоги від 10.01.2020, розрахунок витрат на правничу допомогу за договором про надання правничої допомоги від 10.01.2020, квитанцію до прибуткового касового ордера від 15.01.2020 № 1 (арк. спр. 5, 18-19).
Проаналізувавши зміст заяви представника позивача про розподіл витрат на професійну правничу допомогу та докази, надані в підтвердження понесення позивачем витрат на правничу допомогу, суд вважає, що зазначений розмір витрат, є завищеним, оскільки дана категорія справ є поширеною, судова практика сформована судами, а всі додатки до позовної заяви, докази, на підставі яких суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог були у позивача. Тому, аналіз правових підстав та підготовка позовної заяви не потребують такої значної витрати часу, застосування спеціальних професійних навиків з правових питань, як визначає позивач.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що сума судових витрат на правничу допомогу, яку позивач просить стягнути за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, є документальної підтвердженим, проте підлягає зменшенню у зв'язку з відсутності ознак співмірності, визначених частиною п'ятою статті 134 КАС України.
Проаналізувавши наведені норми процесуального законодавства, умови договору про надання правничої допомоги та зміст наданих послуг адвокатом, об'єм матеріалів справи, складність справи, враховуючи співмірність наданих послуг адвокатом відповідно до положень частини п'ятої статті 134 КАС України, суд приходить до висновку, що слід зменшити розмір витрат на правничу допомогу, яка підлягає розподілу між сторонами, з 5000 гривень до 1000 гривень.
Суд не вирішує питання про розподіл судових витрат, оскільки позивач згідно з пунктом 13 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір" звільнений від сплати судового збору.
Керуючись статтями 72-77, 90, 132, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Управління поліції охорони в Луганській області (місцезнаходження юридичної особи: Луганська область, місто Сєвєродонецьк, вулиця Партизанська, будинок 27, код за ЄДРПОУ 40109152) про визнання протиправною бездіяльності щодо не нарахування та невиплати одноразової грошової допомоги при звільненні - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Управління поліції охорони в Луганській області щодо невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні.
Зобов'язати Управління поліції охорони в Луганській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні у розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний рік служби.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Управління поліції охорони в Луганській області (місцезнаходження юридичної особи: Луганська область, місто Сєвєродонецьк, вулиця Партизанська, будинок 27, код за ЄДРПОУ 40109152) витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги, у сумі 1000 (одна тисяча) гривень.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Є.О. Кисельова