Апеляційне провадження Доповідач - Кулікова С.В.
№ 22-ц/824/5026/2020
м. Київ Справа № 753/16462/16-ц
05 серпня 2020 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Кулікової С.В.
суддів - Желепи О.В.
- Олійника В.І.
при секретарі - Осінчук Н.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 08 липня 2019 року, ухваленого під головуванням судді Трусової Т.О., у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-
У вересні 2015 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором в загальному розмірі 44 283,27 дол. США.
На обґрунтування позовних вимог зазначав, що 26.09.2007 ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 уклали кредитний договір К2А3АN04181188, згідно якого позивач зобов'язався надати позичальнику кредит у розмірі 24 859,48 доларів США на термін до 26.09.2014, а позичальник зобов'язалася щомісяця погашати заборгованість за кредитом, відсотками, комісією, а також інші витрати, передбачені договором.
В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором було укладено договір застави, згідно з яким ОСОБА_1 надала в заставу автомобіль марки Great Wall, д.н. НОМЕР_1 , а також було укладено договір поруки, відповідно до якого ОСОБА_2 поручився відповідати за зобов'язаннями позичальника як солідарний боржник.
В порушення умов договору позичальник свої зобов'язання не виконала, а саме: не здійснювала погашення заборгованості за кредитом у встановленими договором порядку та строки.
Вказував на те, що 12.06.2012 року Дарницький районний суд м. Києва ухвалив рішення про звернення стягнення на предмет застави в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором в сумі 18 237,94 доларів США з укладенням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем.
В ході виконання цього рішення предмет застави був реалізований за 1 469,39 доларів США, проте коштів отриманих від реалізації предмета застави, виявилось недостатньо для повного погашення заборгованості, а тому позивач звернувся до суду з позовом про стягнення залишку заборгованості в загальному розмірі 44 283,27 доларів США, яка складається із заборгованості за кредитом в сумі 14 389,26 доларів США, заборгованості по процентах в сумі 14 909,19 доларів США, пені в сумі 12 864,92 доларів США та штрафів - 11,73 доларів США (фіксована частина) і 2 108,17 доларів США (процентна складова).
28.09.2015 року Банк направив відповідачам повідомлення про існуючу заборгованість по кредитному договору та у визначений п. 11.12 договору поруки строк звернувся до поручителя з вимогою про повернення кредитних коштів, проте вони залишилися без задоволення.
Заочним рішення Дарницького районного суду міста Києва від 24 лютого 2016 року позов задоволено.
Стягнуто солідарно з відповідачів заборгованість на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» за кредитним договором в розмірі 44 283,27 доларів США, що еквівалентно по курсу НБУ 943 676,49 грн.
Стягнуто з відповідачів на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» судовий збір у сумі 14 155,15 грн.
Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 23 серпня 2016 року заочне рішення Дарницького районного суду міста Києва від 24 лютого 2016 року скасовано.
Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 08 липня 2019 року відмовлено у задоволенні позову.
Не погоджуючись з таким рішенням суду, АТ КБ «Приватбанк» подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення Дарницького районного суду міста Києва від 08 липня 2019 року та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.
Апеляційну скаргу обґрунтовував тим, що рішення суду ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначав, що суд не урахував, що відповідно до п. 24 договору застави, при зверненні стягнення на предмет застави в позасудовому порядку, заставодержатель встановлює початкову ціну предмету застави в розмірі оціночної вартості, встановленої заставодержателем, але не нижче 50% від повної вартості згідно з п. 9 цього договору. Тобто, обов'язок продати автомобіль вартістю в розмірі не нижчому 50% від вартості, вказаної у п. 9 договору, встановлено виключно в разі реалізації автомобіля в позасудовому порядку, однак факт передачі автомобіля Банку та перебування його на стоянці жодним чином не свідчить про добровільне виконання відповідачем своїх зобов'язань на момент підписання Акту, тоді як реалізація заставного автомобіля відбулася на виконання судового рішення, що набрало законної сили.
Вказував на те, що наявність рішення за відсутності належного виконання боржником свого зобов'язання не свідчить про припинення договірних відносин, та не звільняє боржника від відповідальності за невиконання ним грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених договором.
Вважає, що банк після звернення стягнення на предмет застави має право пред'явити позов до боржника з вимогою щодо сплати частини заборгованості, яка не була погашена за рахунок вартості предмета застави.
Звертав увагу суду на те, що судом першої інстанції не було враховано висновки Верховного Суду викладені у постанові від 11.04.2018 р. у справі № 761/17280/16-ц, від 04 липня 2018 року № 310/11534/13-ц.
Крім того, зазначив, що позивачем було надано докази на підтвердження розміру боргу, відповідачами факт повного погашення заборгованості не доведено, кошти від реалізації заставного автомобіля у повному обсязі перераховані в рахунок погашення заборгованості, однак їх не вистачило для погашення заборгованості в повному обсязі.
Відповідачі подали відзиви на апеляційну скаргу, в яких просили апеляційну скаргу АТ «ПриватБанк» залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, посилаючись на те, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.
В судовому засіданні відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_3 проти доводів апеляційної скарги заперечували, просили залишити її без задоволення.
Представник АТ КБ «ПриватБанк» в судове засідання повторно не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належно, про причини неявки суд не повідомив, тому колегія суддів вважає можливим проводити розгляд справи у його відсутність.
Заслухавши доповідь судді Кулікової С.В., пояснення учасників справи, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що 26.09.2007 року між Закритим акціонерним товариством Комерційний банк «Приватбанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № K2А3АN04181188, предметом якого є надання банком позичальнику кредитних коштів в обмін на зобов'язання позичальника по поверненню кредиту, сплаті відсотків та винагороди в зазначені договором строки (т. 1 а.с. 11-13).
Згідно з умовами, визначеними у пункті 7.1. договору, кредит надається в загальному розмірі 24 859,48 дол. США для купівлі автомобіля, сплати за реєстрацію предмета застави в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна, страхових платежів та винагороди за надання фінансового інструменту на строк до 26.09.2014року.
За користування кредитними коштами позичальник сплачує банку проценти за процентною ставкою в розмірі 0,84% на місяць (10,08% річних) на суму залишку заборгованості за кредитом, а при порушенні зобов'язань з погашення кредиту - пеню в розмірі 0,15% від суми простроченої заборгованості по кредиту за кожний день прострочення, але не менше 1 грн. (пункт 7.4. договору).
При порушенні позичальником строків платежів по будь-якому з грошових зобов'язань більш ніж на 30 днів, позичальник зобов'язаний сплатити банку штраф в розмірі 250 грн.+ 5% від суми позову (пункт 4.3. договору).
Сторони договору погодили, що погашення кредиту та сплата процентів буде здійснюватися позичальником щомісячно, з 01 по 05 число кожного місяця, рівними частинами - по 285,15 дол. США(п. 7.1 договору).
Згідно пункту 7.3. кредитного договору забезпеченням виконання зобов'язання за договором виступає застава автомобіля Great Wall SAFE.
26.09.2007 року ЗАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 уклали договір застави рухомого майна - автомобіля Great Wall SAFE, д.н. НОМЕР_1 , заставною вартістю 100 000 грн. (т. 1 а.с. 238-242).
Виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором забезпечувалось також порукою згідно з укладеним 26.09.2007 року між позивачем (кредитором) та відповідачем ОСОБА_2 (поручителем) договором поруки, відповідно до умов якого поручитель зобов'язався у повному обсязі та солідарно з позичальником відповідати перед кредитором за виконання усіх зобов'язань за кредитним договором (т. 1 а.с. 15).
Позивач свої зобов'язання за кредитним договором виконав, надавши позичальнику кредит у визначеному договором розмірі.
Судом також встановлено, що з вересня 2009 р. ОСОБА_1 стала порушувати зобов'язання за кредитним договором, а з червня 2010 р. будь-які сплати по кредитному договору на користь банку взагалі припинила, що підтверджується наданим позивачем розрахунком заборгованості (т. 1 а.с. 4-6).
На цій підставі банк пред'явив до ОСОБА_1 позов про звернення стягнення на предмет застави.
12.06.2012 року Дарницький районний суд м. Києва ухвалив рішення про звернення стягнення на предмет застави - автомобіль Great Wall SAFE, д.н. НОМЕР_1 , шляхом його продажу позивачем від імені відповідача (т. 1 а.с. 143-144).
Зі змісту вказаного рішення вбачається, що суд звернув стягнення на предмет застави для задоволення вимог позивача в загальному розмірі 18 237,94 дол. США, що включає заборгованість по тілу кредиту в сумі 13 824,27 дол. США, заборгованість по процентах в сумі 2 601,30 дол. США, пеню в сумі 911,03 дол. США та штрафи - 30 дол. США і 866,98 дол. США.
До ухвалення вищевказаного рішення суду, 24.01.2012року, поручитель ОСОБА_2 передав позивачу предмет застави, що підтверджується Актом прийому в заклад ПриватБанку автомобіля позичальника (а.с. 59).
Банк реалізував предмет застави у червні 2015 р., а отримані від реалізації кошти в сумі 1 469,39 дол. США зарахував на погашення пені, що підтверджується випискою з особового рахунку позичальника та меморіальним ордером (т. 1 а.с. 124).
Згідно наданого позивачем розрахунку станом на 28.08.2015 року загальний розмір заборгованості позичальника ОСОБА_1 за кредитним договором становить 44 283,27 дол. США, яка складається із заборгованості за кредитом в сумі 14 389,26 дол. США, заборгованості по процентах в сумі 14 909,19 дол. США, пені в сумі 12 864,92 дол. США та штрафів - фіксованої частини в сумі 11,73 дол. США та процентної складової в сумі 2 108,17 дол. США (т. 1 а.с. 4-6).
28.09.2015 року Банк направив відповідачам повідомлення (вимогу) про сплату заборгованості за кредитним договором у термін не пізніше 5 днів з дати її одержання (т. 1 а.с. 8, 9-10), яка виконана не була.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з відсутності підстав для стягнення з позичальника та поручителя заборгованості за кредитним договором, оскільки позивачем не доведено позовні вимоги.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Відповідно до положень статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, заставою та порукою (частина перша статті 546 ЦК України).
Стаття 572 ЦК України визначає, що в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).
За положенням статті 554 цього Кодексу у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.
Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
За загальними правилами, встановленими нормами статей 526, 530, 611, 629 цього Кодексу, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу та у встановлений строк, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, а договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно із частиною 1 статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
За положеннями статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.
За правилами, встановленими частинами 2, 3 статті 612 ЦК України, боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки, а за приписом частини 2 статті 1050 цього Кодексу прострочення позичальником повернення чергової частини позики (кредиту) кореспондує праву позикодавця (кредитодавця) вимагати дострокового повернення частини позики (кредиту), що залишилася, та сплати процентів.
Згідно з умовами, визначеними пунктами 2.3.3., 2.3.7. кредитного договору, порушення позичальником зобов'язань за договором надає банку право вимагати дострокового повернення кредиту, сплати винагороди, комісії і відсотків за його користування, виконання інших зобов'язань за цим договором у повному обсязі, а також звернути стягнення на заставлене майно.
Аналогічне положення міститься у пункті 15.7.2. договору застави рухомого майна.
Вказані положення договору щодо права банку звернути стягнення на предмет застави узгоджується з нормами статті 589 ЦК України та статті 20 Закону України «Про заставу», згідно яких заставодавець набуває права звернення стягнення на предмет застави у разі, якщо на момент настання терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконане.
Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.07.2018 у справі № 310/11534/13-ц сформулювала правову позицію, яка полягає у наступному.
Звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред'явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, який у цій частині змінений кредитором, що засвідчено в судовому рішенні. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов'язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, а не у вигляді стягнення процентів та неустойки.
Така ж правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 12.09.2018 (справа № 186/1974/14-ц), від 12.09.2018 (справа № 473/825/16-ц), від 19.09.2018 (справа № 643/16336/16-ц) та ін.
З огляду на вищевикладене суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позивач, звернувшись до суду з позовом про звернення стягнення на предмет застави, використав своє право вимагати дострокового виконання зобов'язань за кредитним договором.
Такими діями позивач на власний розсуд змінив умови основного зобов'язання щодо строку дії кредитного договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом, пені та штрафів, із чим погодився суд, який задовольнив позовні вимоги банку.
Наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості навіть за умови його невиконання чи виконання не в повному обсязі не може бути підставою для нарахування процентів та передбачених кредитним договором штрафних санкцій (пені та штрафів).
З наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що і після звернення до суду з позовом про звернення стягнення на предмет застави, банк продовжував нараховувати відповідачам проценти і пеню, внаслідок чого розмір заборгованості в порівнянні з заборгованістю, зафіксованою у рішенні суду від 12.06.2012, зріс майже у два з половиною рази.
Окрім того, до стягнення заявлена заборгованість по тілу кредиту в сумі 14 389,26 дол. США, що на 564,99 дол. США перевищує розмір заборгованості по тілу кредиту, зазначений у рішенні суду від 12.06.2012року, при цьому жодних доказів, які б пояснювали дану невідповідність, суду першої інстанції та апеляційної, не надано.
Заявлені до стягнення пеня та штрафи всупереч вимог пунктів 4.1., 4.3. кредитного договору розраховані в іноземній валюті, і до того ж повторне заявлення до стягнення штрафів не ґрунтуються на законі, оскільки в розумінні положень частини 2 статті 549 ЦК України та умов договору такий різновид неустойки як штраф є одноразовою санкцією.
Оскільки суд звернув стягнення на предмет застави для задоволення грошових вимог позивача, які, серед іншого, включали і штрафи, повторне їх стягнення фактично буде подвійним стягненням, що суперечить статті 61 Конституції України та загальним засадам притягнення особи до юридичної відповідальності.
Відтак, доводи апеляційної скарги про те, що наявність рішення за відсутності належного виконання боржником свого зобов'язання не свідчить про припинення договірних відносин, та не звільняє боржника від відповідальності за невиконання ним грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених договором, є безпідставними, тому відхиляються судом апеляційної інстанції.
Відповідно до пунктів 17.10., 34.8. договору застави порушення заставодавцем будь-якого із зобов'язань за кредитним договором та договором застави зумовлює його обов'язок доставити предмет застави за зазначеною у договорі адресою та передати його у заклад банку по акту прийому-передачі.
Згідно з пунктом 24 договору застави банк має право на власний розсуд обрати спосіб звернення стягнення на предмет застави, яким може бути передача предмета застави у власність заставодержателя; продаж предмета застави у укладенням договору купівлі-продажу з третьою особою-покупцем на публічних торгах; безпосередній продаж конкретному покупцю та інший, не заборонений чинним законодавством, спосіб.
З матеріалів справи вбачається,що 24.01.2012 рокупозивач із застосуванням визначеної договором застави процедури прийняв у заклад предмет застави та в подальшому звернув на нього стягнення.
Факт прийняття кредитором від боржника предмета застави для подальшого звернення стягнення на нього породжує для кредитора обов'язок вчинити необхідні для цього дії протягом розумного строку, оскільки строк звернення стягнення на предмет застави ні договором, ні законом, не визначений.
Судом встановлено, що предмет застави перебував у володінні позивача протягом трьох з половиною років, що явно виходить за межі розумного строку, обумовленого змістом зобов'язання та характеристикою предмета застави.
Пунктом 25 договору застави передбачено, що у випадку, коли суми, вирученої від продажу предмету застави, недостатньо для повного задоволення вимог заставодержателя, останній має право одержати суму, якої не вистачає, з іншого майна заставодавця.
Вказане положення договору ґрунтується на приписі частини 4 статті 591 ЦК України.
За загальним правилом, встановленим частиною 3 статті 12 та частиною 1 статті 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень…
Наданий позивачем розрахунок заборгованості спростовується довідкою, яка подавалась позивачем до Регіонального сервісного центру в м. Києві для реєстрації предмета застави за покупцем, у якій зазначено, що кредит щодо вартості автомобіля погашений в повному обсязі» (т. 1 а.с. 183).
Позовних вимог про стягнення сум, визначених статтею 625 ЦК України, за період невиконання рішення суду позивачем не заявлено.
Враховуючи вищезазначене, оцінивши наданісторонами доказита вищенаведенінорми матеріального та процесуального права, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для стягнення з позичальника та поручителя заборгованості за кредитним договором, оскільки позивачем недоведенопозовних вимог.
Доводи апеляційної скарги про те, що обов'язок продати автомобіль вартістю в розмірі не нижчому 50% від вартості, вказаної у п. 9 договору, встановлено виключно в разі реалізації автомобіля в позасудовому порядку, однак факт передачі автомобіля Банку та перебування його на стоянці жодним чином не свідчить про добровільне виконання відповідачем своїх зобов'язань на момент підписання Акту, тоді як реалізація заставного автомобіля відбулася на виконання судового рішення, що набрало законної сили, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки позивачем не доведено, що автомобіль реалізовано на виконання рішення суду, тоді як автомобіль 24.01.2012 року був переданий позичальником Банку до ухвалення рішення суду від 12.06.2012 року.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що банк після звернення стягнення на предмет застави має право пред'явити позов до боржника з вимогою щодо сплати частини заборгованості, яка не була погашена за рахунок вартості предмета застави, колегія суддів відхиляє, враховуючи наступне.
Як встановлено судом, рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 12.06.2012 року звернено стягнення на предмет застави - автомобіль Great Wall SAFE, д.н. НОМЕР_1 , шляхом його продажу позивачем від імені відповідача в рахунок погашення заборгованості у розмірі 18 237,94 дол. США, що включає заборгованість по тілу кредиту в сумі 13 824,27 дол. США, заборгованість по процентах в сумі 2 601,30 дол. США, пеню в сумі 911,03 дол. США та штрафи - 30 дол. США і 866,98 дол. США.
До ухвалення вищевказаного рішення суду, 24.01.2012року, поручитель ОСОБА_2 передав Банку предмет застави.
Банк реалізував предмет застави у червні 2015 р., а отримані від реалізації кошти в сумі 1 469,39 дол. США зарахував на погашення пені.
Згідно наданого позивачем розрахунку станом на 28.08.2015 року загальний розмір заборгованості позичальника ОСОБА_1 за кредитним договором становить 44 283,27 дол. США, яка складається із заборгованості за кредитом в сумі 14 389,26 дол. США, заборгованості по процентах в сумі 14 909,19 дол. США, пені в сумі 12 864,92 дол. США та штрафів - фіксованої частини в сумі 11,73 дол. США та процентної складової в сумі 2 108,17 дол. США (т. 1 а.с. 4-6).
Оскільки у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України про дострокове повернення кредиту, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом та пеню припиняється.
Відтак, після звернення до суду з позовом про звернення стягнення на предмет застави в рахунок погашення заборгованості, Банк не мав права нараховувати відсотки та пеню за кредитним договором.
У даній справі, Банк не заявляв вимог про стягнення сум, визначених ст.. 625 ЦК України.
Щодо стягнення заборгованостіпо тілу кредиту в розмірі14 389,26 дол. США, що на 564,99 дол. США перевищує розмір заборгованості по тілу кредиту, зазначений у рішенні суду від 12.06.2012року, то слід зазначити, що позивачем не надано доказів, які б пояснювали дану невідповідність заборгованості, визначену позивачем не надано.При цьому, явку представника у судове засідання в суді апеляційної інстанції Банком не забезпечено.
Заявлені до стягнення пеня та штрафи всупереч вимог пунктів 4.1., 4.3. кредитного договору розраховані в іноземній валюті, і до того ж повторне заявлення до стягнення штрафів не ґрунтуються на законі, оскільки в розумінні положень частини 2 статті 549 ЦК України та умов договору такий різновид неустойки як штраф є одноразовою санкцією.
Таким чином, вищезазначене, дає підстави дійти висновку, що вимоги про стягнення відсотків, пені та штрафу не ґрунтуються на нормах права, а стягнення заборгованості по тілу кредиту в розмірі14 389,26 дол. США, враховуючи продаж заставного автомобіля більше ніж через три роки після його передачі Банку за 1 469,39 дол. США є необґрунтованими.
Крім того, як зазначалося вище, згідно довідки, яка подавалась позивачем до Регіонального сервісного центру в м. Києві для реєстрації предмета застави за покупцем, кредит щодо вартості автомобіля погашений в повному обсязі.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому відхиляються судом апеляційної інстанції.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення Дарницького районного суду міста Києва від 08 липня 2019 року ухвалено з дотриманням нормматеріального тапроцесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першоїінстанції, а тому відсутні правові підстави для її задоволення.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення.
Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 08 липня 2019 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини постанови, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 06 серпня 2020 року.
Головуючий: Судді: