05 серпня 2020 року м. Київ
Справа № 22-4733 Головуючий у1-й інстанції - Андрейчук Т. В.
Унікальний № 756/1116/18 Доповідач - Пікуль А. А.
Київський апеляційний суд. Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ у складі:
головуючого Пікуль А. А.
суддів Гаращенка Д. Р.
Невідомої Т. О.
за участю секретаря Пузикової В. В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 18 грудня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Фонду соціального страхування України, третя особа - ОСОБА_2 , про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -
У квітні 2019 року ОСОБА_1 пред'явила в суд позов до ФСС України, третя особа - ОСОБА_2 , про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, в якому просила поновити її на роботі, стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу (т. 1, а.с.2-7).
Позов обґрунтований тим, що 01 серпня 2017 року ОСОБА_1 була прийнята на посаду головного спеціаліста відділу організаційно-документального забезпечення та аналітичної роботи управління організаційної роботи виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України. 29 грудня 2017 року ОСОБА_1 була звільнена з роботи у зв'язку зі скороченням чисельності та штату працівників відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП України. Вважала своє звільнення незаконним, оскільки не була належним чином повідомлена про наступне звільнення, не отримувала за два місяці до звільнення персональне письмове попередження про виключення зі штатного розпису виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України посади, яку обіймала позивач. Крім того, позивач вказувала, що їй не було запропоновано роботодавцем іншої роботи, хоча після 26 жовтня 2017 року здійснювався прийом на роботу нових працівників у виконавчу дирекцію Фонду соціального страхування України. Також трудові договори укладались із новими працівниками і після 01 січня 2018 року.
Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 18 грудня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ФСС України, третя особа - ОСОБА_2 , про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу в якій, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до постановлення незаконного та необґрунтованого рішення, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов (т. 2, а.с.103-114).
У своєму відзиві на апеляційну скаргу третя особа ОСОБА_2 вказує, що неприйнятними є доводи апеляційної скарги про перевищення ним повноважень щодо скорочення чисельності та штату працівників виконавчої дирекції Фонду, оскільки на виконання постанов Правління Фонду № 47 від 12 вересня 2017 року та № 50 від 10 жовтня 2017 року, тобто в межах визначених законом повноважень директора, ним було видано наказ від 26 жовтня 2017 року № 603 «Про зміни в організації виробництва і праці», який є чинним та неоскарженим. Позивача було персонально попереджено 27 жовтня 2017 року за 2 місяці про наступне вивільнення у зв'язку з скороченням з 01 січня 2018 року № 603, про що свідчить персональний підпис позивача та дата підпису у відомостях щодо попередження. Просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення районного суду залишити без змін.
У своєму відзиві на апеляційну скаргу директор Фонду соціального страхування України Дума О. , вказує, що доводи апеляційної скарги про те, що рішення про скорочення чисельності та штату працівників виконавчої дирекції Фонду не приймалось, є необґрунтованими та спростовуються наданими Фондом належними та допустимими доказами. Постанови правління Фонду № 47 та № 50, а також наказ виконавчої дирекції Фонду № 603 від 26 жовтня 2017 року ніким ніколи не оскаржувались та є чинними. 27 жовтня 2017 року позивача було повідомлено про наступне звільнення з 01 січня 2018 року, про що свідчить її особистий підпис у додатку до наказу виконавчої дирекції Фонду від 26 жовтня 2017 року № 603. Просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення районного суду залишити без змін.
В суд апеляційної інстанції третя особа ОСОБА_2 не з'явився, про місце та час апеляційного розгляду повідомлений належним чином, про що свідчить завірене штемпелем поштового відділення та підписом начальника відділення зв'язку зворотне повідомлення про вручення 10 липня 2020 року особисто ОСОБА_2 судового повідомлення про розгляд справи, призначений на 05 серпня 2020 року.
Суд ухвалив розглядати справу у відсутність ОСОБА_2 , оскільки відповідно до положень ч. 2 ст. 372 ЦПК неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши доповідь судді Пікуль А. А., пояснення учасників справи: ОСОБА_1 , яка підтримала подану апеляційну скаргу та просила суд її задовольнити; представника Фонду соціального страхування України, адвоката Дубовика А. А., який заперечував проти апеляційної скарги та просив залишити оскаржуване рішення без змін, з'ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія доходить висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судовим розглядом встановлено, що 01 серпня 2017 року ОСОБА_1 була призначена в порядку переведення на посаду головного спеціаліста відділу організаційно-документального забезпечення та аналітичної роботи управління організаційної роботи виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України (т. 1, а.с.38-41).
Наказом директора виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України ОСОБА_2 від 22 грудня 2017 року № 1027 ОСОБА_1 була звільнена з роботи у зв'язку зі скороченням чисельності та штату працівників з 29 грудня 2017 року за п. 1 ст. 40 КЗпП України (т. 1, а.с.110).
До повноважень правління Фонду соціального страхування України віднесено затвердження структури органів Фонду, граничної чисельності працівників, схем їх посадових окладів, видатків на адміністративно-господарські витрати Фонду (п. 8 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування»).
Реалізуючи надані Законом повноваження, правлінням Фонду соціального страхування України прийнято постанови від 12 вересня 2017 року № 47 «Про затвердження граничної чисельності працівників Фонду соціального страхування України», від 10 жовтня 2017 року № 50 «Про затвердження структури органів Фонду», якими зменшено з 01 січня 2018 року граничну чисельність працівників Фонду з 7988 до 5192 штатних одиниць, а граничну чисельність працівників виконавчої дирекції Фонду - з 276 до 188 штатних одиниць, змінено структуру виконавчої дирекції Фонду (т. 1, а. с. 155-156, 157-160).
За положеннями ч. 1 ст. 8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» виконавча дирекція Фонду є постійно діючим виконавчим органом правління Фонду. Виконавча дирекція є підзвітною правлінню Фонду та провадить діяльність від імені Фонду в межах та в порядку, визначених статутом Фонду та положенням про виконавчу дирекцію Фонду, що затверджується його правлінням, організовує та забезпечує виконання рішень правління Фонду.
На виконання вказаних постанов правління Фонду соціального страхування України директором виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України ОСОБА_2 видано наказ від 26 жовтня 2017 року № 603 «Про зміни в організації виробництва і праці», яким з 01 січня 2018 року запроваджено зміни в організації виробництва і праці у виконавчій дирекції Фонду соціального страхування України; вирішено до 01 листопада 2017 року попередити працівників виконавчої дирекції Фонду про зміни в організації виробництва і праці, про зміну істотних умов праці, скорочення чисельності та штату працівників (т. 1, а.с.175).
Також 31 жовтня 2017 року було затверджено новий штатний розпис виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України, який введено в дію з 01 січня 2018 року (т. 1, а.с.166-171). Цим штатним розписом, зокрема ліквідовано управління організаційної роботи виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України, у якому працювала позивач ОСОБА_1 .
Інформацію про заплановане масове вивільнення працівників у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці 30 жовтня 2017 року було подано виконавчою дирекцією Фонду соціального страхування України до Подільського районного центру зайнятості (т. 1, а.с.88).
У подальшому наказом директора виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України ОСОБА_2 від 22 грудня 2017 року № 1027 ОСОБА_1 була звільнена з роботи з 29 грудня 2017 року у зв'язку зі скороченням чисельності та штату працівників за п. 1 ст. 40 КЗпП України.
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 районний суд виходив із того, що у відомостях, що стосуються управління організаційної роботи виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України, на яких поставила свій підпис позивач ОСОБА_1 , міститься виклад інформації щодо змін в організації виробництва і праці, істотних умов праці, реквізити та назви постанов Фонду соціального страхування України, на виконання яких здійснюються заходи стосовно змін в організації виробництва і праці, істотних умов праці, дати введення цих змін, попередження працівників про можливе майбутнє вивільнення, а також те, що це попередження здійснюється на підставі наказу виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України від 26 жовтня 2017 року № 603 «Про зміни в організації виробництва і праці». У період з 27 жовтня 2017 року (дата попередження позивача про наступне вивільнення) до 29 грудня 2017 року (день звільнення з роботи ОСОБА_1 ) у штаті відповідача були вакантними 7 посад: заступника директора виконавчої дирекції Фонду, директора департаменту юридичної роботи, заступника начальника відділу договірної роботи департаменту юридичної роботи, головного спеціаліста відділу правового забезпечення представництва Фонду департаменту юридичної роботи, головного спеціаліста нормативно-правового відділу департаменту юридичної роботи, головного спеціаліста відділу внутрішнього та зовнішнього аудиту департаменту аудиту, головного спеціаліста відділу організаційного забезпечення управління організаційної роботи. Відповідач не пропонував позивачу вказані вакантні посади, оскільки ОСОБА_1 не відповідала освітнім і кваліфікаційним вимогам, встановленим для цих посад.
При перевірці указаних висновків районного суду у контексті доводів апеляційної скарги апеляційний суд виходить з наступного.
Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції письмових доказів, обставини, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими при вирішенні справи, є доведеними.
Висновки суду щодо відсутності підстав для задоволення позову ОСОБА_1 відповідають обставинам справи.
Всі висновки суду першої інстанції, мотиви, з яких суд вважав встановленою наявність правових підстав для відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 , нормативно-правові акти, якими керувався суд при ухваленні рішення, повно та послідовно викладені у мотивувальній частині оскаржуваного рішення (т. 2, а.с.99-102).
Обставин, які б дали суду апеляційної інстанції підстави для спростування указаних висновків суду, апеляційна скарга не містить.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Положеннями ч. 2 ст. 40 КЗпП України визначено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Відповідно до ст. 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.
Власник вважається таким, що належно виконав вимоги ч. 2 ст. 40, ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.
Розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, суди мають з'ясувати питання про те, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за два місяці про наступне вивільнення.
Відповідно до ст. 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.
Частини 2, 2 ст. 42 КЗпП України визначають обставини, які мають враховуватись в разі вирішенні питання про залишення на роботі працівника при рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації.
При вивільненні працівників, у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці в першу чергу підлягає оцінці кваліфікація та продуктивність праці працівників, що підлягають скороченню. І лише за умови рівноцінності кваліфікації та продуктивності праці перевагу на залишення на роботі мають працівники, перелічені у ч. 2 ст. 42 КЗпП України.
За змістом ст. 42 КЗпП України коло працівників, серед яких визначаються особи, які мають переважне право на залишення на роботі, та які не мають такого права, стосується всіх працівників, які займають таку ж посаду.
При визначенні працівників з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці, використовуються ознаки, які в сукупності характеризують виробничу діяльність працівників: наявність певної освіти, стаж і досвід роботи, ставлення до роботи, якість виконуваної роботи тощо.
За таких обставин та з підстав, передбачених вищевказаними нормами матеріального права, правильним та обґрунтованим є висновок суду першої інстанції, що звільнення позивача відбулося відповідно до вимог трудового законодавства, оскільки в установі дійсно мало місце скорочення чисельності штату (що належить до компетенції самої установи) із 267 до 188 посад, що відповідає положенням ч. 1 ст. 40 КЗпП України. Під час вивільнення позивача у роботодавця були відсутні вакантні посади, які відповідають професії чи спеціальності позивача, також були відсутні вакансії, які позивач могла виконувати з урахуванням її освіти, кваліфікації, досвіду тощо, а отже, порушень ст. 49-2 КЗпП України не встановлено.
Доводи апеляційної скарги про те, що рішення про скорочення чисельності працівників виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України не приймалось, постанови «Про затвердження граничної чисельності працівників Фонду соціального страхування України» № 47 від 12 вересня 2017 року та «Про затвердження структури органів Фонду» № 50 від 10 жовтня 2017 року не містять в собі розпорядження про скорочення та доводи про те, що посада, яку обіймала позивач не скорочувалась, оскільки штатна чисельність головних спеціалістів відділу інформаційно-аналітичного забезпечення залишилась незмінною, колегія суддів відхиляє з огляду на таке.
Постановою правління Фонду «Про затвердження граничної чисельності працівників Фонду соціального страхування України» № 47 від 12 вересня 2017 року затверджено з 01 січня 2018 року граничну чисельність працівників виконавчої дирекції Фону - 188 штатних одиниць, тобто гранична чисельність працівників виконавчої дирекції Фонду зменшилась з 267 до 188 штатних одиниць.
Штатний розпис виконавчої дирекції Фонду, затверджений 20 липня 2017 року, передбачав діяльність з 20 липня 2017 року управління організаційної роботи, в якому працювала ОСОБА_1 , та управління документального забезпечення, роботи зі зверненнями громадян та запитами на публічну інформацію (ЗПІ), а постановою правління Фонду № 50 «Про затвердження структури органів Фонду» від 10 жовтня 2017 року затверджено з 01 січня 2018 року нову структуру виконавчої дирекції Фонду, яка не передбачала ні управління організаційної роботи, ні управління документального забезпечення, роботи зі зверненнями громадян та запитами на публічну інформацію (ЗПІ), натомість створено новий департамент організаційного та документального забезпечення.
Пунктом 2.2. постанови правління Фонду від 10 жовтня 2017 року № 50 виконавчу дирекцію Фонду зобов'язано провести з дотриманням вимог чинного законодавства України організаційні заходи з приведення структури виконавчої дирекції Фонду у відповідність до додатку 2 до цієї постанови. В тому числі попередити працівників виконавчої дирекції Фонду про зміни в організації виробництва і праці, зміни істотних умов праці, про можливі звільнення тощо.
Доводи апеляційної скарги про те, що при її звільненні не було враховано переважного права позивача на залишення на роботі також не можуть бути прийняті апеляційним судом у якості підстав для скасування оскаржуваного рішення, оскільки за правилами ст. 42 КЗпП України коло працівників, серед яких визначаються особи, які мають переважне право на залишення на роботі та які не мають такого права, стосується працівників, які займають таку ж посаду. У даному випадку судом не встановлено наявність працівників, які б продовжували роботу у Виконавчій дирекції Фонду соціального страхування України на такій самій посаді, яку займала позивач.
Доводи апеляційної скарги про те, що позивач не була повідомлена на 2 місяці про наступне вивільнення колегія суддів відхиляє, оскільки матеріали справи свідчать, що ОСОБА_1 наказом директора виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України ОСОБА_2 від 22 грудня 2017 року № 1027 ОСОБА_1 була звільнена з роботи у зв'язку з скороченням чисельності та штату працівників, а попереджена про таке звільнення ОСОБА_1 була 27 жовтня 2017 року, про що свідчать особистий підпис ОСОБА_1 у відомості щодо попередження осіб про зміни в організації виробництва і праці, істотних умов та про можливе майбутнє звільнення (т. 1, а.с.101).
Доводи апеляційної скарги про те, що наказ від 26 жовтня 2017 року № 603 «Про зміни в організації виробництва і праці», відомості про ознайомлення працівників з постановами правління Фонду № 47, 50, 51 та 52 є підробленими відхиляються апеляційним судом як неприйнятні, оскільки допустимих доказів факту підробки у розпорядженні суду немає.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що у додатку до наказу від 26 жовтня 2017 року № 603 «Про зміни в організації виробництва і праці» у правому верхньому куті відсутні реквізити, а також відсутній підпис повноваженої особи, текст примітки виконано дрібним шрифтом, невідповідність кількості реальних підписів та інше, не можуть бути прийняті апеляційним судом у якості підстав вважати звільнення позивача незаконним, оскільки з наявного у матеріалах справи письмового доказу убачається, що ОСОБА_1 27 жовтня 2017 року була попереджена про проведення змін в організації виробництва і праці та можливе майбутнє звільнення, про що проставила свій підпис (т.1, а.с.101). З огляду на дату повідомлення - 27.10.2017, та дату наказу № 603 - 26.10.2017, у суду немає підстав вважати, що указаний документ був підробленим роботодавцем, як стверджувала ОСОБА_1 , адже вона не оспорює наявність свого підпису. Власна недбалість та/чи неуважність працівника при поставленні підпису без ретельного ознайомлення із текстом документа, що підписується, не може слугувати підставою для відповідальності роботодавця за неправильне сприйняття працівником змісту вчиненої дії.
Оскільки доводи апеляційної скарги є ідентичними доводам позивача у районному суді, яким суд першої інстанції надав належну оцінку, висновки районного суду є достатньо аргументованими, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав повторно детально відповідати на ті самі аргументи заявника, при цьому апеляційний суд враховує, що, як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaariv. Finland, № 49684/99, § 2)).
Враховуючи викладене, апеляційний суд доходить висновку про те, що висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи, доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують їх, тому підстав для скасування оскаржуваного рішення немає.
Керуючись ст. ст. 367-368, 374-375, 381-384 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 18 грудня 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення з підстав, визначених частиною 2 статті 389 ЦПК України.
Повний текст постанови складений 07 серпня 2020 року.
Головуючий А. А. Пікуль
Судді Д. Р. Гаращенко
Т. О. Невідома