06 серпня 2020 року справа № 580/1966/20
м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Білоноженко М.А., розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про стягнення індексу інфляції за час прострочення виплати, 3% річних, пені та моральної шкоди,
05.06.2020 до Черкаського окружного адміністративного суду з позовною заявою звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - відповідач), в якій позивач просить:
- стягнути з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на користь ОСОБА_1 індексу інфляції за весь час прострочення в сумі 57509 грн. 14 коп.;
- стягнути з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на користь ОСОБА_1 3 % річних в сумі 13507 грн. 63 коп.;
- стягнути з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на користь ОСОБА_1 пеню у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги) в сумі 4932123 грн. 27коп.;
- стягнути з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в сумі 100000 грн. 00 коп.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він був клієнтом ПАТ «Банк Михайлівський» згідно договору банківського рахунку від 05.05.2016. Згідно інформації, розміщеного на сайті Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, у зв'язку з початком процедури ліквідації ПАТ «Банк Михайлівський», з 15.07.2016 Фонд гарантування вкладів фізичних осіб розпочав виплати коштів вкладникам зазначеного банку.
Позивач стверджує, що відповідач повинен був розпочати виплати за вкладами 15 серпня 2016 року - 21-й робочий день з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку. На рахунку позивача у ПАТ «Банк Михайлівський» обліковувались кошти в розмірі 161497,16 грн. Натомість, лише на виконання рішення суду у справі №823/1475/17, 29.05.2019 позивачу виплачено гарантовану суму відшкодування в банку-агенті в розмірі 161497,16 грн., що свідчить про порушення відповідачем грошового зобов'язання в частині дотримання строків його виконання. Період прострочення боржника з 15.08.2016 по 29.05.2019, та становить 1018 днів.
Позивач вказує, що відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України відповідач зобов'язаний сплатити позивачу: 3 % річних за весь час прострочення в сумі 13507,63 грн. (161497,16 х 3% х 1018 / 365 / 100 = 13507,63 грн.) та збитки від інфляції в сумі 57509,14 грн.
Також, згідно з ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» відповідач має сплатити позивачу пеню у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги) за прострочення виконання фінансової послуги в сумі 4932123,27 грн.
Позивач зазначає, що у зв'язку з невиплатою йому у строки, передбачені законодавством вкладу в сумі 161497,16 грн. протягом 1018 днів, він зазнав моральної шкоди, яка полягала у переживаннях, витраті часу на судові процеси, на адвокатів, втраті нормальних життєвих зав'язків, був змушений економити на харчах, одязі.
Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 10.06.2020 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі, вирішено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
24.07.2020 до суду надійшов відзив на позов, в якому відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог та зазначає, що на виконання постанови Верховного Суду від 26.03.2019 у справі №823/1475/17, Уповноваженою особою Фонду було включено додаткову інформацію щодо позивача до Переліку рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду. Позивачу було відшкодовано грошові кошти в межах гарантованої суми відшкодування за його вкладом, які за звітами банків-агентів особисто отримано 29.05.2019 у розмірі 161460,71 грн. через АТ КБ «Приватбанк». Отже, відповідно до норм чинного законодавства відповідач виконав свій обов'язок перед позивачем в повному обсязі.
Відповідач також вказує, що на час розгляду справи строк здійснення виплат вкладникам гарантованого відшкодування не сплинув, оскільки строк здійснення процедури ліквідації ПАТ «Банк Михайлівський» - до 12.07.2021, документи про ліквідацію банку для внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб не подавались.
Між позивачем та відповідачем договірні відносини відсутні, свої обов'язки відповідач здійснює на підставі Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», який є спеціальним нормативно-правовим актом. Оскільки під час тимчасової адміністрації не здійснюється нарахування штрафних санкцій (п. 3 ч. 5 ст. 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»), позовні вимоги про стягнення 3% річних, пені є безпідставними та задоволенню не підлягають.
Також, Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» не передбачено право позивача на відшкодування моральної шкоди.
Вивчивши доводи позивача та відповідача, викладені у позовній заяві та відзиві на позовну заяву, дослідивши письмові докази, суд встановив таке.
У вересні 2017 року позивач звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Банк Михайлівський» Волкова Олександра Юрійовича, в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Банк Михайлівський» Волкова Олександра Юрійовича щодо не включення рахунку ОСОБА_1 до переліку рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню;
- зобов'язати уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Банк Михайлівський» Волкова Олександра Юрійовича внести доповнення до переліку рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню щодо рахунку ОСОБА_1
Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 30.10.2017, яка залишена без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 17.01.2018, у справі №823/1475/17 в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 26.03.2019 у справі №823/1475/17 скасовано постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 30.10.2017 та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 17.01.2018; ухвалено нове рішення; позов ОСОБА_1 задоволено: визнано протиправною бездіяльність Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Банк Михайлівський" Волкова Олександра Юрійовича щодо не включення рахунку ОСОБА_1 до переліку рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню; зобов'язано Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Банк Михайлівський" внести доповнення до переліку рахунків за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню щодо рахунку ОСОБА_1 .
Судовим рішенням у справі № 823/1475/17 встановлені такі обставини.
Між позивачем та ТОВ «Інвестиційно-розрахунковий центр» були укладені договори:
- «Суперкапітал» від 05.05.2016 № 980-021-000233351, на суму 5000,00 грн.;
- «Суперкапітал» від 05.05.2016 № 980-021-000233322, на суму 85000,00 грн.;
- «Суперкапітал» від 05.05.2016 № 980-021-000233383, на суму 5000,00 грн.;
- «Суперкапітал» від 05.05.2016 № 980-021-000233368, на суму 5000,00 грн.;
- «Суперкапітал» від 06.05.2016 № 980-021-000234481, на суму 60000,00 грн.
Відповідно до умов вищевказаних договорів позивач передає ТОВ «Інвестиційно-розрахунковий центр» у власність грошові кошти в розмірі, порядку та на строк, передбачені цими договорами, а товариство зобов'язується повернути кошти позивачу та виплатити проценти, в порядку та на умовах встановлених цим договором.
19.05.2016 ТОВ «Інвестиційно-розрахунковий центр» на рахунок позивача, відкритий у ПАТ «Банк Михайлівський», були перераховані проценти по вищевказаним договорам, а також повернуто основну суму позики в загальному розмірі 161460,71 грн.
У подальшому, на підставі рішення Правління НБУ від 23.05.2016 №14/БТ, виконавча дирекція Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийняла рішення від 23.05.2016 № 812 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Банк Михайлівський» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку".
Відповідно до рішення Правління НБУ від 12.07.2016 №124-рш «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Банк Михайлівський» виконавча дирекція цього Фонду прийняла рішення від 12.07.2016 №1213 про початок процедури ліквідації банку з 13.07.2016 до 12.07.2018 включно та делегування повноважень ліквідатора банку Ірклієнку Ю ОСОБА_2 .. Рішенням Виконавчої дирекції Фонду № 1702 від 01.09.2016 призначено Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Банк Михайлівський» Волкова О.Ю. з 05.09.2016.
На звернення позивача щодо повідомлення про включення до загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, або підстав щодо не включення його до реєстру вкладників у ПАТ «Банк Михайлівський», листом № 3Г/19909 від 06.07.2017 позивача повідомлено, що договори позики з ТОВ «Інвестиційно-розрахунковий центр» були укладені ним без участі ПАТ «Банк Михайлівський», як повіреного, а отже останні не відповідають вимогам Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо відшкодування фізичним особам через систему гарантування вкладів фізичних осіб шкоди завданої зловживаннями у сфері банківських та інших фінансових послуг» за своїм суб'єктним складом. З огляду на зазначене відсутні підстави для включення інформації по позивача до переліку рахунків, за яким вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами, за рахунок коштів Фонду.
Не погоджуючись з бездіяльністю уповноваженої особи Фонду щодо не включення його до переліку вкладників в частині невиплаченої суми в розмірі 161460,71 грн., які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, позивач звернуся до адміністративного суду за захистом своїх прав.
Під час судового розгляду даної справи встановлено, що на виконання рішення суду у справі №823/1475/17, уповноваженою особою Фонду було включено додаткову інформацію про позивача до Переліку рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду. 29.05.2019 позивачем отримано кошти в межах гарантованої суми відшкодування за вкладом в сумі 161460,71 грн. через АТ КБ «Приватбанк».
Позивач вважає, що у зв'язку із порушенням строків виплати гарантованої суми відшкодування у період з 15.08.2016 по 29.05.2019, відповідач повинен сплатити позивачу 3 % річних за весь час прострочення, збитки від інфляції, пеню у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги) за прострочення виконання фінансової послуги, та моральну шкоду.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд виходить з такого.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Правові наслідки порушення зобов'язання та відповідальність за порушення зобов'язання встановлені положеннями глави 51 Цивільного кодексу України.
За приписами статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно зі ст. 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок (ст. 253 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено відповідальність за порушення грошового зобов'язання. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом цієї норми закону нарахування трьох процентів річних та інфляційної складової входить до складу грошового зобов'язання і вважається особливою мірою відповідальності боржника за його прострочення, та є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Стаття 625 Цивільного кодексу України визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання і дія цієї статті поширюється на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц суд прийшов до висновку, що стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на не договірні (деліктні) зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).
Отже, у статті 625 Цивільного кодексу України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
В свою чергу у спорах, пов'язаних з виконанням банком, в якому введено тимчасову адміністрацію та/або запроваджено процедуру ліквідації, своїх зобов'язань перед його кредиторами, норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - Закон) є спеціальними, і цей Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у таких правовідносинах.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 1067 Цивільного кодексу України договір банківського рахунка укладається для відкриття клієнтові або визначеній ним особі рахунка у банку на умовах, погоджених сторонами. Банк зобов'язаний укласти договір банківського рахунка з клієнтом, який звернувся з пропозицією відкрити рахунок на оголошених банком умовах, що відповідають закону та банківським правилам.
Обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму чи фінансуванням розповсюдження зброї масового знищення, передбачених законом (стаття 1074 ЦК України).
Тобто, випадки обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, які знаходяться на його рахунку, можуть бути передбачені у спеціальному законі.
Законом України від 23.02.2012 №4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - Закон) встановлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.
Метою цього Закону є захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків.
У пункті 8 Прикінцевих і перехідних положень Закону передбачено, що законодавчі та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, застосовуються у частині, що не суперечить цьому Закону.
Згідно з п. 16 ч. 1 ст. 2 Закону тимчасова адміністрація - це процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 2 Закону ліквідація банку - це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 26 Закону Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на цей день, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200000 гривень. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами (ч. 1 ст. 26 Закону).
Вкладник має право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами.
Згідно зі ст. 28 Закону Фонд розпочинає виплату відшкодування коштів у національній валюті України в порядку та у черговості, встановлених Фондом, не пізніше 20 робочих днів (для банків, база даних про вкладників яких містить інформацію про більше ніж 500000 рахунків, - не пізніше 30 робочих днів) з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку. Фонд здійснює виплату гарантованих сум відшкодування через банки-агенти, що здійснюють такі виплати в готівковій або безготівковій формі (за вибором вкладника). Фонд не пізніше наступного дня після закінчення визначеного цим Законом строку ліквідації банку розміщує на офіційному веб-сайті Фонду оголошення про завершення Фондом виплат гарантованої суми відшкодування.
Частиною сьомою статті 26 Закону встановлено, що Фонд завершує виплату гарантованих сум відшкодування коштів за вкладами у день подання документів для внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб запису про ліквідацію банку як юридичної особи.
Фонд виконує свої зобов'язання перед позивачем та несе відповідальність за їх невиконання виключно в межах, передбачених Законом.
В даному випадку рішення «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Банк Михайлівський» та делегування повноважень ліквідатора банку» було прийнято 12.07.2016 року, відповідно якого розпочато процедуру ліквідації ПАТ «Банк Михайлівський» з 13 липня 2016 року по 12 липня 2018 року.
14 липня 2016 року на офіційному сайті Фонду гарантування вкладів фізичних осіб розміщено оголошення про початок виплати коштів вкладникам ПАТ «Банк Михайлівський», для чого останнім запропоновано з 15 липня 2016 року звернутись до банків-агентів Фонду для отримання гарантованого відшкодування, що свідчить про дотримання строків початку здійснення відповідних виплат.
В свою чергу граничні строки виплати гарантованих коштів обмежуються днем подання документів для внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб запису про ліквідацію банку як юридичної особи.
Отже, відповідач, розмістивши оголошення від 14 липня 2016 року, повідомив про початок здійснення відповідних виплат вкладникам банку з 15 липня 2016 року, що не обмежується одним днем « 15 липня 2016 року», а є триваючою процедурою, граничний строк якої закінчується днем подання документів для внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб запису про ліквідацію банку як юридичної особи.
Зазначене дає підстави вважати, що відповідач не був зобов'язаний здійснити виплату гарантованих сум виключно 15.07.2016 та не обмежений конкретним строком, окрім встановленого вимогами статті 26 наведеного Закону.
Статтею 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» врегульовано наслідки запровадження тимчасової адміністрації.
Так, згідно з п.п. 1, 2 ч. 5 ст. 36 Закону під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку, примусове стягнення коштів та майна банку, звернення стягнення на майно банку, накладення арешту на кошти та майно банку.
Відповідно до п.п. 3, 5 ч. 5 ст. 36 Закону під час тимчасової адміністрації не здійснюється: нарахування неустойки (штрафів, пені), інших фінансових (економічних) санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), а також зобов'язань перед кредиторами, у тому числі не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошових зобов'язань банку; нарахування відсотків за зобов'язаннями банку перед вкладниками та кредиторами.
У пункті 1 частини 6 статті 36 Закону передбачено, що обмеження, встановлене пунктом 1 частини п'ятої цієї статті, не поширюється на зобов'язання банку щодо виплати коштів за вкладами вкладників за договорами, строк яких закінчився, та за договорами банківського рахунку вкладників. Зазначені виплати здійснюються в межах суми відшкодування, що гарантується Фондом, в національній валюті України. Вклади в іноземній валюті перераховуються в національну валюту України за офіційним курсом гривні, встановленим Національним банком України до іноземних валют на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації відповідно до цієї статті.
Відповідно до ч. 2 ст. 46 Закону з дня призначення уповноваженої особи Фонду банківська діяльність завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню чи збільшенні ліквідаційної маси.
Згідно з ч. 5 ст. 45 Закону протягом 30 днів з дня опублікування відомостей про відкликання банківської ліцензії, ліквідацію банку кредитори мають право заявити Фонду про свої вимоги до банку. Вимоги фізичних осіб-вкладників у межах гарантованої Фондом суми відшкодування за вкладами не заявляються.
Таким чином, у спорах, пов'язаних з виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація та/або запроваджена процедура ліквідації, своїх зобов'язань перед його кредиторами, норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є спеціальними, і цей Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у таких правовідносинах. Вказану правову позицію висловив Верховний Суд України у справі за № 6-1123 цс16, постанова від 13.06.2016.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що у період дії тимчасової адміністрації/ ліквідації банку передбачені частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України фінансові санкції не застосовуються.
Таким чином, у суду відсутні підстави для стягнення на користь позивача з Фонду гарантування вкладів трьох процентів річних за несвоєчасне виконання зобов'язання та інфляційних втрат.
Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача пені у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), суд зазначає таке.
Відповідно до ст. 1-1 Закону України від 12.05.1991 №1023-XII "Про захист прав споживачів" (далі - Закон №1023-XII) цей Закон регулює відносини між споживачами товарів (крім харчових продуктів, якщо інше прямо не встановлено цим Законом), робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг.
Згідно з ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» у разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення.
Відповідно до вказаної норми Закону пеня як вид забезпечення виконання зобов'язання може застосовуватися лише у договірних правовідносинах між виконавцем та споживачем, однак позивач як клієнт банку і відповідач - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб - в жодні договірні відносини не вступали. Відповідач не є виконавцем будь-яких робіт чи послуг, а позивач не є їх споживачем.
Суд зазначає, що Фонд гарантування вкладів фізичних осіб не є фінансовою установою, яка надає фінансові послуги, оскільки, відповідно до частини першої статті 3 Закону «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», він є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом.
Враховуючи, що Фонд гарантування вкладів фізичних осіб не вступав з позивачем в жодні договірні відносини та під час тимчасової адміністрації не передбачено можливість нарахування штрафних санкцій (п. 3 ч. 5 ст. 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»), суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог в цій частині.
Щодо позовних вимог про відшкодування моральної шкоди у розмірі 100000,00 грн., суд зазначає таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права.
Частиною друга статті 23 ЦК України передбачено, що моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Як роз'яснено у пунктах 4, 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 №4 «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», позивач повинен зазначити у чому полягає моральна шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно, з яких міркувань він виходить, визначаючи розмір моральної шкоди, та якими доказами це підтверджується. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Зокрема, суд повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або витрат немайнового характеру, за яких обставин та якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі позивач оцінює заподіяну шкоду та з чого він виходив при цьому. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Під час судового розгляду справи позивачем не надано належних пояснень того, в чому полягає моральна шкода, якими доказами вона підтверджується (наявність душевних переживань, погіршення стану здоров'я тощо), наявності причинно-наслідкового зв'язку між діями (бездіяльністю) відповідачів та заподіянням йому шкоди, з яких міркувань він виходить, визначаючи розмір моральної шкоди тощо.
Сам лише факт порушення прав позивача не може слугувати виключною підставою для стягнення моральної шкоди, у той час як моральна шкода має бути обов'язково підтверджена належними та допустимими доказами.
Крім того, підставами для відшкодування моральної шкоди можуть бути порушення майнових, особистих немайнових прав особи, а також зобов'язань у випадках, передбачених договором або законом.
Спори про відшкодування заподіяної фізичній чи юридичній особі моральної (немайнової) шкоди розглядаються, зокрема: коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції України або випливає з її положень; у випадках, передбачених ЦК України та іншим законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди; при порушенні зобов'язань, які підпадають під дію Закону України «Про захист прав споживачів» чи інших законів, що регулюють такі зобов'язання і передбачають відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
У спорах, пов'язаних з виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація та/або запроваджена процедура ліквідації, своїх зобов'язань перед його кредиторами, норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є спеціальними, і цей Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у таких правовідносинах.
Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» не передбачено право позивача на відшкодування моральної шкоди у зв'язку з невиплатою (несвоєчасною виплатою) банком-агентом гарантованих сум відшкодування.
Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові у справі №761/13137/16-ц (провадження № 61-5506св18) від 25.04.2018.
Таким чином, позовна вимога про стягнення з відповідача моральної шкоди не підлягає до задоволенню.
Отже, надаючи юридичну оцінку наданим по справі доказам, враховуючи те, що Фонд гарантування вкладів фізичних осіб не має фінансових зобов'язань перед позивачем, а проценти, інфляційні втрати та пеня, про які позивач вказує в позовних вимогах не можуть бути стягнуті з відповідача, оскільки це суперечать положенням Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та вказаним законом не передбачено право позивача на відшкодування моральної шкоди у зв'язку з невиплатою (несвоєчасною виплатою) банком-агентом гарантованих сум відшкодування, тому суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позову.
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З урахуванням зазначеного, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими і такими, що не підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 139 КАС України підстави для розподілу судових витрат у суду відсутні.
Керуючись ст. 14, 77, 90, 139, 242-246, 255, 271, 272 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
У задоволенні позову відмовити повністю.
Копію рішення направити учасникам справи.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України через суд першої інстанції до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи з урахуванням підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Учасники справи:
1) позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 );
2) відповідач - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (вул. Січових Стрільців, 17, м.Київ, 04053, код ЄДРПОУ 21708016).
Суддя М.А. Білоноженко