03 липня 2020 року Справа № 160/3922/20
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Турлакової Н.В. розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки), -
ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, в якому просить визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-325806-55 від 13.11.2019 року.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач був зареєстрований як фізична особа-підприємець з 29.03.2000 року і в тому ж році подав до органу реєстрації заяву про припинення господарської діяльності. Згідно Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 29.12.2005 року у справі №2/4631, яке набрало законної сили 09.01.2006 року суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 припинено, підтвердженням чого є відсутність будь-яких відомостей в Єдиному державному реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадський формувань. Позивач не має статусу фізичної особи підприємця внаслідок чого з огляду на норми Закону України № 2464-УІ не є суб'єктом сплати обов'язкового єдиного соціального внеску. Після набрання чинності 01.07.2004 Законом України від 15.05.2003 №755-VI “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців” позивач не пройшов передбачену ним процедуру державної реєстрації, отже не набув статусу фізичної особи-підприємця. Отже, на час формування вимоги про сплату боргу та на даний час позивач позбавлений статусу фізичної особи-підприємця, не був платником єдиного внеску, перелік яких визначено статтею 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування".
Від відповідача до суду надійшов відзив на позов, в якому останній посилається на норми Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування”, Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України №449 від 20.04.2015р., Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом міністерства фінансів України №435 від 14.04.2015р.
Позивачем подано відповідь на відзив, в якому позивач просив відхилити доводи відповідача, зазначені у відзиві на позов та задовольнити позовну заяву в повному обсязі.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 травня 2020 року прийнято до свого провадження вказану справу та згідно ч.2 ст.257 КАС України ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч.1 ст.257 КАС України, за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
Відповідно до пункту 3 Розділ VI “Прикінцеві положення” Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній з 02.04.2020), під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки розгляду адміністративної справи продовжуються на строк дії такого карантину.
Дослідивши чинне законодавство та матеріали справи, суд доходить наступних висновків.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 був зареєстрований як фізична особа-підприємець 29.03.2000 року та перебував на обліку в Кам'янському управлінні ГУ ДПС у Дніпропетровській області відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 29.12.2005 року у справі №2/4631 позов Державної податкової інспекції у м. Дніпродзержинську до приватного підприємця ОСОБА_1 про припинення підприємницької діяльності - задоволено; припинено підприємницьку діяльність фізичної особи - приватного підприємця ОСОБА_1 .
Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 29.12.2005 року у справі №2/4631 набрало законної сили 09.01.2006 року.
13 листопада 2019 року Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області було винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-325806-55, відповідно до якої позивачу визначено суму боргу в сумі 26539,26 грн. зі сплати єдиного внеску.
Згідно вказаної вимоги, остання була сформована відповідно до ст.25 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та на підставі даних інформаційної систему органу доходів та зборів.
Відповідно до наданого позивачем Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадський формувань від 31.01.2020р., відносно фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 відомості відсутні. Проте судом встановлено, що згідно безкоштовного запиту на сайті Міністерства юстиції України, у вищезазаначеному реєстрі, міститься запис: статус суб'єкта підприємницької діяльності - припинено.
Крім того, згідно відповіді Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про розгляд звернення від 10.02.2020 року №16399/ФОП/ відповідачем зазаначено, що фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), перебуває на податковому обліку в Кам'янському управлінні ГУ ДПС у Дніпропетровській області, Кам'янська ДПІ (м. Кам'янське) з 29.03.2000 року та відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 4 Закону №2464 є платником єдиного внеску. Стан платника - 22 «знято з обліку за основним місцем обліку за рішенням суду» з 24.02.2006 року.
За змістом частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначаються Законом України від 08.07.2010 №2464-VI “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування” (далі - Закон №2464-VI).
Відповідно до статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону №2464-VI встановлено, що платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Обов'язки платників єдиного внеску регламентовано частиною другою статті 6 Закону, згідно з приписами якої платник єдиного внеску зобов'язаний: своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; подавати звітність до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, що визначені законодавством.
Законом України від 06.12.2016 № 1774-VIII “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України” (далі - Закон №1774) внесено зміни до Закону №2464 “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування”, які набули чинності з 01 січня 2017 року, зокрема, щодо нарахування та сплати єдиного внеску фізичними особами - підприємцями, у тому числі тими, які обрали спрощену систему оподаткування, та особами, які провадять незалежну професійну діяльність. Дія Закону №2464 поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної зі збором та веденням обліку єдиного внеску.
Платники єдиного внеску зобов'язані своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок (п.1 ч.2 ст.6 Закону № 2464).
Єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника (ч.12 ст.9 Закону № 2464).
Платниками єдиного внеску відповідно до пунктів 4 та 5 частини першої статті 4 Закону № 2464 є фізичні особи - підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та особи, які провадять незалежну професійну діяльність.
Базою нарахування єдиного внеску для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 Закону № 2464, є сума доходу (прибутку), отриманого від їх дальності, що підлягає обкладанню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
З 2017 року у разі, якщо такими платниками не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такі платники зобов'язані визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленого, цим Законом.
При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (пункт 2 ч. 1 ст. 7 Закону №2464 в редакції Закону №1774).
Згідно з п.5 ч.1ст.1 Закону № 2464, мінімальний страховий внесок - це сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.
Нормами ч.5 ст.8 Закону № 2464 встановлено, що єдиний внесок для всіх платників єдиного внеску (крім пільгових категорій) встановлено у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.
Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи фіскального органу платника на суму боргу, що перевищує 10 гривень.
Вимога про сплату боргу (недоїмки), окрім загальних реквізитів, повинна містити відомості про розмір боргу, у тому числі суми недоїмки, штрафів та пені, обов'язок погасити борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк.
За змістом пункту 4 розділу VI Інструкції №449 передбачено, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи). Тобто, у тому випадку, якщо нарахування єдиного внеску за результатами документальної перевірки не було здійснено, вимогу може бути сформовано лише на підставі звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів (у сукупності).
Аналіз наведених норм права дає можливість дійти висновку, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується, у тому числі, на підставі звітів платника про нарахування єдиного внеску інформаційної та даних системи фіскального органу, якщо такий платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску. Недоїмкою, в свою чергу, є сума єдиного внеску, своєчасно не сплачена у строки, встановлені Законом.
Податковий орган не здійснив перевірку правильності нарахування та сплати позивачем єдиного внеску, а відтак наявність звітності, поданої позивачем, та/або бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до Закону № 2464, нараховується єдиний внесок, не довів.
Отже, належні та допустимі докази обчислення єдиного внеску в сумі 26539,26 грн. також відсутні.
Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, їхньої символіки (у випадках, передбачених законом), громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців регулюються Законом України від 15.05.2003 № 755-IV “Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань” (далі - Закон № 755).
Із введенням в дію цього Закону було створено та розпочато формування Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб- підприємців.
За визначенням частини 1 статті 4 Закону № 755 державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців - засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.
Згідно з частиною першою статті 7 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань” Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб-підприємців з Єдиного державного реєстру.
01 липня 2010 року прийнято Закон України “Про внесення змін до Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців” № 2390-VI, (надалі також - Закон № 2390-VI), який набув чинності 3 березня 2011 року.
Прикінцевими та перехідними положеннями цього Закону було визначено, що процес включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 01.07.2004р., завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом (пункт 2).
Всі юридичні особи та фізичні особи-підприємці, створені та зареєстровані до 1 липня 2004р., відповідно до п. 3 Закону № 755-VI, зобов'язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк, подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру та для заміни свідоцтв про їх державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання таких свідоцтв (пункт 3).
Свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004р., після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку, вважаються недійсними (пункт 4)
Відповідно до пункту 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 2390-VI спеціально уповноважений орган з питань державної реєстрації протягом місяця з дати завершення процесу включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, передає відомості про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, включених до Єдиного державного реєстру, органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування, які в межах своїх повноважень ведуть облік юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та/або проводять реєстрацію юридичних осіб будь-яких організаційно-правових форм та фізичних осіб-підприємців.
Уповноважені органи протягом місяця з дня отримання від спеціально уповноваженого органу з питань державної реєстрації відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, включених до Єдиного державного реєстру, проводять звірення даних реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), що ведуться ними, з даними Єдиного державного реєстру. За результатами звірення уповноважені органи подають спеціально уповноваженому органу з питань державної реєстрації відомості з відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо) про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, відомості про яких не включені до Єдиного державного реєстру (пункт 7).
За результатами проведеного звірення уповноважені органи оприлюднюють у спеціалізованих друкованих засобах масової інформації та/або на відомчих веб-сайтах відомості про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, відомості про яких на дату завершення процесу включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців не включені до Єдиного державного реєстру.
Згідно з пунктом 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 2390-VI після закінчення передбаченого для включення відомостей до Єдиного державного реєстру строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, уповноважені органи у місячний строк проводять остаточне звірення даних відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), за результатами якого готують аналітичну інформацію для передачі її тимчасовим міжвідомчим спеціальним комісіям, утвореним з метою проведення в Автономній Республіці Крим та відповідних областях інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, відомості про яких до строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, не включені до Єдиного державного реєстру.
За результатами проведеної тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями роботи відомості про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, включаються до Єдиного державного реєстру з відміткою про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, вважаються недійсними.
Водночас пунктом 9 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 2390-VI передбачено, що порядок утворення, а також завдання та повноваження тимчасових міжвідомчих спеціальних комісій встановлюються спеціально уповноваженим органом з питань державної реєстрації.
Наказом Міністерства юстиції України № 575/5 від 12.04.2012р., який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 13.04.2012 року за № 569/20882, затверджено Положення про тимчасові міжвідомчі спеціальні комісії з питань проведення інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (далі - Положення).
Пунктами 1, 2 цього Положення визначено, що комісії створюються в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі з метою проведення інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, відомості про яких на дату завершення процесу включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців не включені до Єдиного державного реєстру (далі - невключені суб'єкти).
Відповідно до пунктів 4.3 Положення комісія розглядає, аналізує прийняту від уповноважених органів аналітичну інформацію; складає узагальнену інформацію про невключених юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, відомості про яких на дату завершення процесу включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців не включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, у розрізі районів та міст обласного значення відповідно в Автономній Республіці Крим, областях, районів - у містах Києві та Севастополі за формами згідно з додатками 3 та 4; передає узагальнену інформацію про невключених суб'єктів державним реєстраторам за місцезнаходженням юридичних осіб та за місцем проживання фізичних осіб-підприємців для подальшого включення цих відомостей до Єдиного державного реєстру, про що складається акт приймання-передачі у двох примірниках. Узагальнена інформація про невключених суб'єктів може передаватися частинами; передає узагальнену інформацію про невключених суб'єктів Державній реєстраційній службі України.
Комісія завершує свою діяльність після отримання від державних реєстраторів звіту про завершення процесу включення до Єдиного державного реєстру невключених суб'єктів (пункт 4.10 Положення).
Водночас пунктом 5 вищезазначеного наказу Міністерства юстиції України № 575/5 від 12.04.2012р. на державних реєстраторів юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців покладено обов'язок забезпечити включення до Єдиного державного реєстру відомостей про невключених суб'єктів на підставі аналітичної інформації, отриманої від тимчасових міжвідомчих спеціальних комісій з питань проведення інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.
Підсумовуючи, суд зазначає, що системний аналіз наведених норм законодавства України дає змогу зробити висновок про те, що починаючи з 01.07.2004р. державна реєстрація фізичної особи-підприємця здійснюється в порядку та на підставах, визначених Законом № 755-VI. Водночас, ані основні положення, ані перехідні положення Закону № 755-VI не містять приписів про автоматичне набуття статусу фізичної-особи підприємця громадянами, які були зареєстровані до 01.07.2004р., як суб'єкти підприємницької діяльності, але не пройшли процедури перереєстрації за новим законом.
Позивач вказує, що з кінця 2000 року не здійснював підприємницької діяльності та не отримував доходів, в зв'язку з чим подав заяву про припинення господарської діяльності.
Крім того, доказів подання позивачем державному реєстратору, у встановлений пунктом 2 розділу ІІ Закону №2390-VI строк, реєстраційної картки для включення відомостей про нього до Єдиного державного реєстру та для заміни свідоцтва про його державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання такого свідоцтва відповідачем суду не надано.
Суд звертає увагу, що рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 29.12.2005 року у справі №2/4631 за позовом ДПІ у м. Дніпродзержинську до Приватного підприємця ОСОБА_1 про припинення підприємницької діяльності фізичної особи, припинено підприємницьку діяльність фізичної особи - Приватного підприємця ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , розрахункового рахунку не має. Рішення набрало законної сили 09.01.2006 року.
Згідно з ч. 1 ст. 18 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Відповідно до частини 1 статті 46 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, в редакції чинній на час прийняття рішення суду про припинення підприємницької діяльності позивача, державна реєстрація припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця проводиться у разі, зокрема, постановлення судового рішення про припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця.
Крім того, контролюючий орган був обізнаний про припинення підприємницької діяльності позивача, оскільки саме за позовом податкового органу судом прийнято відповідне рішення. Також згідно відповіді Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про розгляд звернення від 10.02.2020 року №16399/ФОП/ відповідачем зазначено, що фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), перебуває на податковому обліку в Кам'янському управлінні ГУ ДПС у Дніпропетровській області, Кам'янська ДПІ (м. Кам'янське) з 29.03.2000 року та відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 4 Закону №2464 є платником єдиного внеску. Стан платника - 22 «знято з обліку за основним місцем обліку за рішенням суду» з 24.02.2006 року, що є підтвердженням того, що відповідачу відомо про вищезазначене рішення, проте не взято до уваги при нарахуванні єдиного соціального внеску.
Також суд звертає увагу, що відповідачем не надано доказів здійснення позивачем підприємницької діяльності та отримання від неї прибутку.
Частиною 2ст. 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно з пунктом 71 рішення Європейського суду з прав людини у справі “ZWIERZYСSKI v. POLAND”, Арр. 34049/96, 19 June 2001 позбавлення майна, може бути виправданим, лише якщо воно відбувається в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом. Крім того, будь-яке втручання у право власності має відповідати критерію пропорційності.
Під час втручання необхідно дотримуватися “справедливої рівноваги” між загальними інтересами суспільства і вимогами захисту основних прав людини (рішення у справі CASE OF PRESSOS COMPANIA NAVIERA S.A. AND OTHERS v. BELGIUM, App. № 17849/91, 20 November 1995). Цю рівновагу буде порушено, якщо людині доведеться нести надто специфічний або надмірний тягар.
При цьому, розглядаючи питання, які мають загальний інтерес, органи державної влади повинні діяти коректно і дуже послідовно (рішення у справі “BEYELER v. ITALY”, App. № 33202/96, 5 January 2000). Крім того, як охоронець громадського порядку держава має моральне зобов'язання бути взірцевою, вона повинна стежити за тим, щоб такими були й державні органи, що захищають публічний порядок.
Крім цього, згідно п. 17 рішення у справі “POLIMERKONTEYNER, TOV v. UKRAINE”, Арр. 23620/05, 24 November 2016, будь-яке втручання, включаючи те, яке виникло в результаті заходів для забезпечення сплати податків, не повинно порушувати “справедливого балансу” між вимогами загальних інтересів суспільства та вимогами захисту основних прав людини. Важливість забезпечення такого балансу в цілому відображається в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на зацікавлену особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар.
Згідно до п.3 ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що оскаржувану вимогу № Ф-325806-55 від 13.11.2019 р. винесено відповідачем без урахування всіх обставин, необхідних для прийняття рішення, а тому є протиправною та підлягає скасуванню.
На підставі викладеного, враховуючи всі наведені обставини в їх сукупності, суд доходить висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Беручи до уваги те, що позивачем при поданні позову сплачено судовий збір у розмірі 840,80 грн., і суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, вказана сума судових витрат підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Дніпропетровській області.
Керуючись ст.ст.241-250 Кодексу адміністративного судочинства України суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (49005, м.Дніпро, вул. Сімферопольська 17-а, ЄДРПОУ 43145015) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки) із сплати єдиного соціального внеску № Ф-325806-55 від 13.11.2019 року.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС в Дніпропетровській області (49005, м.Дніпро, вул. Сімферопольська 17-а, ЄДРПОУ 43145015) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати у розмірі 840,80грн. (вісімсот сорок гривень вісімдесят копійок).
Згідно ст.295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Н.В. Турлакова