04 серпня 2020 року справа №360/1076/20
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Ястребової Л.В., суддів: Арабей Т.Г., Компанієць І.Д.,
секретар Харечко О.П.,
за участі представника відповідача Жученко С.В.,
розглянув у відкритому судовому засіданнія апеляційну скаргу Головного територіального управління юстиції у Луганській області на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2020 р. у справі №360/1076/20 (головуючий І інстанції Борзаниця С.В., повний текст рішення складено 15.04.2020р. в м. Сєвєродонецьк Луганської області) за позовом ОСОБА_1 до Головного територіального управління юстиції у Луганській області про визнання бездіяльності протиправною та стягнення вихідної допомоги при звільненні, -
У березні 2020 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Головного територіального управління юстиції у Луганській області (далі - відповідач), в якому просив визнати протиправною бездіяльність Головного територіального управління юстиції у Луганській області щодо невиплати ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні та стягнути з Головного територіального управління юстиції у Луганській області на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу при звільненні в розмірі 10108,98 грн. (а.с. 1-2).
В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначає, що на момент звільнення працював на посаді головного спеціаліста з питань мобілізаційної роботи Головного територіального управління юстиції у Луганській області. Згідно наказу Головного територіального управління юстиції у Луганській області від 14.01.2020 №63/Л «Про звільнення ОСОБА_1 » позивача звільнено із займаної посади 16.01.2020 у зв'язку з ліквідацією Головного територіального управління юстиції у Луганській області відповідно до пункту 1-1 частини 1 статті 87 Закону України «Про державну службу».
При звільненні позивачу не була виплачена вихідна допомога, а тому вважає таку бездіяльність протиправною, а заявлені вимоги такими, які підлягають задоволенню.
Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2020 року позов задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Головного територіального управління юстиції у Луганській області щодо невиплати ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні. Стягнено з Головного територіального управління юстиції у Луганській області на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу у розмірі 10108,98 грн з відповідними відрахуваннями установлених законом податків та інших обов'язкових платежів (а.с. 41-44).
Не погодившись з рішенням суду, відповідачем подана апеляційна скарга, де посилаючись на незаконність, необґрунтованість рішення суду першої інстанції, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення, прийняти нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції помилково ототожнює звільнення з посади державного службовця на підставі спеціального закону та розірвання трудового договору з працівником з ініціативи роботодавця у разі змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Оскільки позивача звільнено з підстав та в порядку, передбачених Законом України «Про державну службу», якими не передбачено виплату вихідної допомоги при звільненні за підпунктом 1-1 пункту 1 статті 87 зазначеного Закону, то позивач не набув права на її отримання. Також зазначає, що відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені спеціальним законодавством, зокрема Законом України «Про державну службу», тобто вимога про визнання незаконною бездіяльність є безпідставною, крім того не можна застосовувати практику Європейського суду з прав людини щодо «законного сподівання», коли у національному законодавстві існує неоднозначність у тлумаченні норми права та з приводу цього існує спір. Звертає увагу, що відповідно п.п. 3.8 Інструкції зі статистики заробітної плати від 13.01.04р. №5, виплата вихідної допомоги при звільненні не відноситься до виплат, пов'язаних з оплатою праці, отже позивачем заявлені вимоги, які не підпадають під пільги встановлені ст.5 Закону України «Про судовий збір». До позову позивачем не додано документу про сплату судового збору або документів, які підтверджують підстави звільнення його від сплати судового збору, тобто позовна заява не відповідає вимогам ч.5 ст.160 та ч.3 ст.161 КАС України (а.с. 49-55).
Під час апеляційного розгляду представник відповідача підтримала доводи апеляційної скарги, позивач до суду не прибув.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів встановила наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно до довідки від 19.11.2014 № 852 є внутрішньо переміщеною особою, перемістився за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 3,5).
Відповідно до копії трудової книжки серії НОМЕР_1 ОСОБА_1 з 22.05.2019 по 16.01.2020 працював на посаді головного спеціаліста з питань мобілізаційної роботи Головного територіального управління юстиції у Луганській області (а.с. 7).
Відповідно до наказу Головного територіального управління юстиції у Луганській області від 14.01.2020 № 63/Л «Про звільнення ОСОБА_1 » позивача звільнено із займаної посади 16.01.2020 у зв'язку з ліквідацією Головного територіального управління юстиції у Луганській області відповідно до пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» (а.с. 6).
Відповідно до довідки про середньомісячну заробітну плату від 30.03.2020 № 20 заробітна плата позивача у листопаді 2019 року склала 8783,34 грн, у грудні 2019 року 8065,00 грн. Середньоденна заробітна плата складає 481,38 грн., середньомісячна заробітна плата складає 10108,98 грн. (а.с. 32).
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Як визначено частинами першою та другою статті 3 Закону України від 10 грудня 2015 року №889-VIII «Про державну службу» (далі- Закон №889), в редакції яка діяла на дату звільнення позивача, цей Закон регулює відносини, що виникають у зв'язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця.
Дія цього Закону поширюється на державних службовців:
1) Секретаріату Кабінету Міністрів України;
2) міністерств та інших центральних органів виконавчої влади;
3) місцевих державних адміністрацій;
4) органів прокуратури;
5) органів військового управління;
6) органів дипломатичної служби;
7) державних органів, особливості проходження державної служби в яких визначені статтею 91 цього Закону;
8) інших державних органів.
Згідно підпунктів 1 та 1-1 частини першої статті 87 Закону №889 підставами для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є:
1) скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу;
1-1) ліквідація державного органу.
Як вбачається з наказу Головного територіального управління юстиції у Луганській області від 14.01.2020 № 63/Л ОСОБА_1 звільнено в зв'язку з ліквідацією Головного територіального управління юстиції у Луганській області відповідно до п.1-1 ч.1 ст.87 Закону № 889.
Відповідно до частини четвертої статті 87 Закону № 889 (в редакції, яка була чинною на час прийняття наказу про звільнення позивача), у разі звільнення з державної служби на підставі пункту 1 частини першої цієї статті державному службовцю виплачується вихідна допомога у розмірі середньої місячної заробітної плати.
Тобто, Законом № 889 була визначена підстава виплати вихідної допомоги у розмірі середньої місячної заробітної плати - це звільнення у разі скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу, яке передбачене пунктом 1 частини першої статті 87 Закону № 889.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 17 лютого 2015 року у справі № 21-8а15, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Законом № 889 не врегульовано питання щодо виплати вихідної допомоги у розмірі середньої місячної заробітної плати в разі звільнення в зв'язку з ліквідацією державного органу.
На підставі частини третьої статті 5 Закону №889 дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
Разом з тим, трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.
Враховуючи наведене, суд вважає, що до спірних правовідносин слід також застосувати норми законодавства про працю, а саме Кодекс законів про працю України.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Статтею 44 Кодексу законів про працю України визначено, що при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у (…) пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку (…)
Підсумовуючи викладене суд дійшов висновку, що позивач мав право при звільненні на отримання вихідної допомоги у розмірі середнього місячного заробітку відповідно до п.1 ст.44 КЗпП України.
Стосовно доводу апелянта, що відповідач діяв на підставі Закону України «Про державну службу» та вимога про визнання незаконною бездіяльність є безпідставною, суд зазначає наступне.
Частиною другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
У справі "Суханов та Ільченко проти України" ЄСПЛ зазначив, що за певних обставин "законне сподівання" на отримання "активу" також може захищатися статтею 1 Першого протоколу. Якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має "законне сподівання", якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя (заява № 68385/10 п. 35 та №71378/10).
У справі «Рисовський проти України» Європейський Суд з прав людини підкреслює особливу важливість принципу належного урядування. Цей принцип передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок … і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.
Таким чином, відповідач приймаючи наказ від 14.01.2020 № 63/Л «Про звільнення ОСОБА_1 » не застосувавши пункт 1 статті 40 КЗпП України, звільнення на підставі якого гарантує працівнику право на отримання вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку відповідно до частини першої статті 44 КЗпП України та фактично уникаючи виконання своїх обов'язків, порушив право позивача на отримання вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку, а отже наявна протиправна бездіяльність Головного територіального управління юстиції у Луганській області щодо не нарахування та не виплати при звільненні ОСОБА_1 вихідної допомоги.
Щодо доводу апелянта, що виплата вихідної допомоги при звільненні не відноситься до виплат, пов'язаних з оплатою праці, отже позивачем заявлені вимоги, які не підпадають під пільги встановлені ст.5 Закону України «Про судовий збір», тобто позовна заява не відповідає вимогам ч.5 ст.160 та ч.3 ст.161 КАС України, суд зазначає наступне.
Частиною другою статті 2 Закону України від 24 березня 1995 № 108/95-ВР «Про оплату праці» передбачено, що додаткова заробітна плата це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
У структуру заробітної плати входять інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми (частина третя статті 2 цього ж Закону).
Згідно зі статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 Кодексу законів про працю України встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Закріплені у статтях 116, 117 Кодексу законів про працю України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
У зв'язку з цим суд зазначає, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. В разі невиконання такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Посилання відповідача на постанову Великої Палати Верховного Суду у справі № 711/4010/13-ц є неприйнятними, оскільки справа розглядалася в порядку цивільного судочинства, при цьому, за правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Оскільки в структуру заробітної плати входять інші заохочувальні та компенсаційні виплати, предметом позову є невиплата вихідної допомоги при звільненні, колегія суддів вважає, що позивач підпадає під пільги встановлені ст.5 Закону України «Про судовий збір» щодо звільнення від сплати судового збору у справах про стягнення заробітної плати.
З огляду на зазначене позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню.
За приписами пункту 1 частини 1 статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвали судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Оскільки судом першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги правильно встановлені обставини справи, судове рішення в цій частині є обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції не вбачається.
Керуючись статями 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного територіального управління юстиції у Луганській області на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2020 р. у справі №360/1076/20 - залишити без задоволення.
Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2020 р. у справі №360/1076/20 - залишити без змін.
Повний текст постанови складений 04 серпня 2020 року.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя Л.В. Ястребова
Судді Т.Г. Арабей
І.Д. Компанієць