05 серпня 2020 р. м. Чернівці Справа № 824/500/20-а
Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Кушнір В.О., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Міністерства оборони України про визнання дій протиправними
У поданому до суду адміністративному позові ОСОБА_1 просить суд:
- визнати дії посадових осіб (командування) військової частини НОМЕР_1 (відповідач-1), які полягають у відмові звільнення з військової служби старшого лейтенанта ОСОБА_1 у зв'язку з визнанням військово-лікарською комісією непридатним до служби у ДШВ - протиправними;
- зобов'язати командира (начальника) Міністерства оборони України (відповідач-2), який має право призначати військовослужбовців на відповідні посади, видати наказ про звільнення старшого лейтенанта ОСОБА_1 з військової служби згідно пункту один підпункту "б" частини п'ять статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" на підставі п.13 (Непридатний до служби у ДШВ) свідоцтва про хворобу №224/43 від 23.07.2018р.;
- стягнути з Міністерства оборони України на користь старшого лейтенанта ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 100000 (сто тисяч) грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що згідно свідоцтва про хворобу №224/43 від 23.07.2018р. його визнано таким, що є непридатний до служби у Десантно-штурмових військах, придатний до військової служби, однак, військова частина НОМЕР_1 та вище командування всупереч вимогам Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008р. №1153, документи на звільнення його з військової служби не оформили та не надіслали посадовій особі, яка видає наказ про звільнення. У зв'язку з цим, позивач зазначає, що він неодноразово звертався до командування в/ч НОМЕР_1 з проханнями про клопотання перед вищим командуванням про призначення його на посаду старшого офіцера мобілізаційного відділення Кіцманського об'єднаного районного військового комісаріату Чернівецької області оперативного командування " ІНФОРМАЦІЯ_1 ". Однак, пропозицій щодо подальшого проходження служби зі сторони командування всіх ланок Збройних Сил України позивачу не надходило.
Позивач зазначає, що 20.03.2020р. на підставі постанови ВЛК звернувся з рапортом до командира в/ч НОМЕР_1 про звільнення з лав Збройних Сил України на підставі п.б ч.5 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», на що отримав відповідь про відмову в задоволенні поданого рапорту з мотивів дії особливого періоду та порядку звільнення в цей час за медичними показниками. Позивач вважає вказану відмову необґрунтованою, оскільки, на його думку, особливий період завершився, при цьому нове рішення про проведення мобілізації не приймалось, як і рішення про введення воєнного стану. У зв'язку з чим, позивач вказує, що на даний час відсутні підстави для відмови в задоволенні його рапорту про звільнення.
Також позивач зазначає, що командування не запропонувало інших варіантів на подальше проходження служби з урахуванням постанови ВЛК, та на думку позивача, під різними приводами зневажає його фізичний стан та здоров'я, залишаючи без реалізації клопотання про переведення, відмовляються реєструвати рапорти без резолюції командира, з різних причин відмовляються розглядати клопотання, у своїх відповідях не посилаються на вимоги законів та наказів, як це передбачено вимогами чинного законодавства, без жодних причин притягують до дисциплінарної відповідальності, створюють моральний тиск. Вказує, що зазначені вище обставини призвели до моральних страждань, стресів та розладів у сімейних взаємостосунках, пошуку шляхів виправлення даної ситуації та захисту своїх конституційних прав, у зв'язку з цим вважає, що йому завдано моральної шкоди у розмірі 100000 грн.
Відповідач-1 у поданому відзиві просить відмовити у задоволенні позову. Зазначає, що постанова ВЛК про ступінь придатності військовослужбовця до військової служби чинна протягом 12 місяців з моменту проведення медичного огляду, у зв'язку з цим, вказує, що постанова ВЛК від 23.07.2018р., надана позивачем станом на сьогоднішній день втратила чинність. Звертає увагу на те, що позивачу неодноразово відмовляло вище командування 80 Окремої десантно-штурмової бригади у звільненні зі служби чи переведенні, що визнається самим позивачем, відтак, на думку відповідача-1, військова частина НОМЕР_1 не є належним відповідачем у цьому випадку. Таким чином, відповідач-1 вказує, що зазначені обставини виключають бездіяльність військової частини, яку позивач оскаржує у даній справі.
Крім того, відповідач-1 стверджує, що звільнення позивача з військової служби за поданим рапортом, неможливе, оскільки станом на сьогоднішній день в Україні діє особливий період. При цьому, вважає помилковими твердження позивача щодо дії особливого періоду, оскільки вказує, що відповідне рішення уповноваженою особою про його скасування, як і рішення про демобілізацію військовослужбовців не приймалось. З цих підстав зазначає, що доводи позивача про застосування п.б ч.5 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» не знаходить свого правового регулювання.
Також відповідач-1 спростовує доводи позивача про відшкодування моральної шкоди, оскільки вказує, що останнім не було надано фактів, які б підтверджували обставини про перенесені позивачем стреси, розлад сімейних стосунків та ін.
Відповідач-2 у поданому відзиві зазначає, що не визнає позову та вважає його безпідставним. Вказує, що питання прийняття рішення та дотримання процедури звільнення військовослужбовця відповідної категорії з військової служби належать до компетенції визначених посадових осіб (командирів військових частин, органів військового управління тощо). При цьому, предметом оскарження є відповідні дії військових частин, а не МО України як іншого суб'єкта владних повноважень. З приводу заявлених позивачем вимог про звільнення під час дії особливого періоду, відповідач-2 зазначає, що такий період закінчується з прийняттям Президентом України відповідного рішення про переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу. На теперішній час рішення уповноваженою особою про його скасування, як і рішення про демобілізацію військовослужбовців, прийнятих на військову службу за контрактом на строк до закінчення особливого періоду, не приймалося. Відтак, відповідач-2 стверджує, що на даний момент триває кризова ситуація, що загрожує національній безпеці України, і особливий період теж, адже його скасування має бути проведено окремим указом про демобілізацію після стабілізації обстановки на сході України.
Крім того, стосовно можливості звільнення позивача за станом здоров'я, звертає увагу на те, що згідно висновку ВЛК останній визнаний придатним до військової служби, а положення ч.8 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» не надають можливості звільнення з військової служби за таких формулювань.
У поданій до суду відповіді на відзив позивач наводить доводи на обґрунтування заявлених ним вимог, які аналогічні тим, що викладені у позові.
Ухвалою суду від 04.05.2020р. відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Судом встановлені наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
ОСОБА_1 з квітня 2016 року проходить військову службу на посаді командира гранатометного взводу роти вогневої підтримки військової частини НОМЕР_1 Десантно-штурмових військ (а.с.15)
Згідно довідки від 08.08.2018р. №649 позивач в період з 04.11.2016р. по 04.11.2016р., з 24.02.2017р. по 19.06.2017р., з 30.01.2018р. по 30.04.2018р. брав безпосередню участь в АТО та з 30.04.2018р. по 16.05.2018р. в операції Об'єднаних сил на території Донецької та Луганської областей, забезпеченні її проведення, захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України (а.с.6).
За розпорядженням командира в/ч НОМЕР_1 №П-18 від 05.07.2018р. позивачу провели огляд, про що видано свідоцтво про хворобу №224/43 від 23.07.2018р.
Згідно з п.13 свідоцтва позивача визнано «непридатним до служби у високомобільних десантних військах. Придатний до військової служби».
У письмовій згоді ТВО військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_2 від 06.07.2018р. №2962 на ім'я командира в/ч НОМЕР_1 зазначено, зокрема, що у зв'язку із зверненням командира гранатометного взводу роти вогневої підтримки в/ч НОМЕР_1 ОСОБА_1 з проханням подальшого проходження служби у військових комісаріатах області, ТВО військового комісара просить оформити документи на призначення зазначеного військовослужбовця встановленим порядком. Також вказано, що можливість розмістити ОСОБА_1 на посаді старшого офіцера мобілізаційного відділення Кіцманського об'єднаного районного військового комісаріату Чернівецької області оперативного командування " ІНФОРМАЦІЯ_1 " (а.с.12).
28.08.2018р. позивач подав рапорт командиру військової частини НОМЕР_1 , згідно з яким просив його клопотання перед вищим командуванням про призначення його на посаду старшого офіцера мобілізаційного відділення Кіцманського об'єднаного районного військового комісаріату Чернівецької області оперативного командування " ІНФОРМАЦІЯ_1 " для подальшого проходження служби у зв'язку з непридатністю для служби у ДШВ за станом здоров'я. До рапорту додано копію письмової згоди ТВО військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_2 від 06.07.2018р. №2962 та копію свідоцтва про хворобу №224/43 від 23.07.2018р. (а.с.13).
01.10.2018р. начальником відділення персоналу в/ч НОМЕР_1 надано відповідь позивачу, у якій зазначалось, що його звернення розглянуто позитивно. Документи були відпрацьовані та направлені до вищого штабу (а.с.9).
У письмовій згоді військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_2 від 04.09.2019р. №3977, адресованій командиру в/ч НОМЕР_1 зазначено, зокрема, що у зв'язку із зверненням командира гранатометного взводу роти вогневої підтримки в/ч НОМЕР_1 ОСОБА_1 з проханням подальшого проходження служби у військових комісаріатах області, військовий комісар просить оформити документи на призначення зазначеного військовослужбовця встановленим порядком. Також вказано, що можливість розмістити ОСОБА_1 на посаді старшого офіцера мобілізаційного відділення Кіцманського об'єднаного районного військового комісаріату Чернівецької області оперативного командування " ІНФОРМАЦІЯ_1 " (а.с.11).
Згідно доданої до позову копії продовження подання (висновок прямих начальників) командир 80 окремої десантно-штурмової бригади полковник ОСОБА_2 клопотав про призначення ОСОБА_1 на посаду старшого офіцера мобілізаційного відділення Кіцманського об'єднаного районного військового комісаріату Чернівецької області оперативного командування " ІНФОРМАЦІЯ_1 " Сухопутних військ Збройних Сил України. На указаному документі міститься резолюція командира "заперечую у звязку з низькою укомлектованістю офіцерським складом" (а.с.8).
У письмовій згоді військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_2 від 29.11.2019р. №5415 адресованій командиру в/ч НОМЕР_1 зазначено, зокрема, що у зв'язку із зверненням командира гранатометного взводу роти вогневої підтримки в/ч НОМЕР_1 ОСОБА_1 з проханням подальшого проходження служби у військових комісаріатах області, військовий комісар просить оформити документи на призначення зазначеного військовослужбовця встановленим порядком. Також вказано, що можливість розмістити ОСОБА_1 на посаді старшого офіцера мобілізаційного відділення Кіцманського об'єднаного районного військового комісаріату Чернівецької області оперативного командування " ІНФОРМАЦІЯ_1 " (а.с.10).
Згідно відповіді ТВО начальника управління персоналу штабу командування Десантно-штурмових військ Збройних Сил України підполковника В.Щіпанського №117/1/129 від 27.01.2020р. повернуто без реалізації подання та додаткові матеріали на старшого лейтенанта ОСОБА_1 , поданого до призначення на посаду старшого офіцера мобілізаційного відділення Кіцманського об'єднаного районного військового комісаріату Чернівецької області. У відповіді зазначено, що директивою Генерального штабу Збройних Сил України "Про організацію комплектування Збройних Сил України особовим складом у 2019 році" визначено, що основні зусилля в комплектуванні військ (сил) офіцерським складом зосередити на підтриманні належного рівня укомплектованості первинних офіцерських посад у військових частинах бойового складу. 3 огляду на вищезазначене, вважається за доцільне спільно з Командуванням Сухопутних військ Збройних Сил України розглянути можливість призначення офіцера на рівнозначній посаді з урахуванням досвіду проходження військової служби та отриманої освіти на посадах у частинах бойового складу Сухопутних військ Збройних Сил України (а.с.7).
20.03.2020р. позивач подав рапорт командиру військової частини НОМЕР_1 , згідно з яким просив його клопотання перед вищим командуванням про звільнення з військової служби у Збройних Силах України (а.с.17).
Згідно доповідної записки помічника командира військової частини НОМЕР_1 лейтенанта юстиції Д.Макарова, складеної на ім'я командира військової частини НОМЕР_1 від 26.03.2020р., зокрема, зазначено, що військовослужбовці, визнані військово-лікарськими комісіями обмежено придатними до військової служби, в особливий період продовжують проходити військову службу (а.с.14).
Позивач вважає дії командування військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у його звільненні з військової служби протиправними, крім того, вважає, що такими діями йому завдано моральну шкоду, яку він визначає в розмірі 100 000грн., у зв'язку із чим звернувся до суду з даним позовом.
До вказаних правовідносин суд застосовує наступні положення чинного законодавства та робить висновки по суті спору.
Згідно з приписами статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, та загальні засади проходження в Україні військової служби визначається Законом України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992р. №2232-XII (далі - Закон №2232-XII).
Частиною 1 ст.2 Закону №2232-XII встановлено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Згідно з приписами ч.2 ст.2 Закону №2232-XII проходження військової служби здійснюється у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.
Частиною 4 статті 2 Закону №2232-XII передбачено, що порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до ч.2 ст.24 Закону №2232-ХІІ закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Перелік підстав звільнення з військової служби військової служби наведений у статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Позивач у даній справі оскаржує дії командування військової частини щодо відмови у задоволенні його рапорту про звільнення з військової служби у зв'язку з визнанням ВЛК непридатним до служби у ДШВ.
Порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України та питання, пов'язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов'язку в запасі, регулюються Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 (далі - Положення №1153/2008).
Згідно з пунктом 233 Положення №1153/2008 військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) військовий комісаріат, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Пунктом 240 Положення №1153/2008 визначено, що військовослужбовці, які визнані непридатними до військової служби за станом здоров'я, підлягають звільненню з військової служби за станом здоров'я, крім військовослужбовців, визнаних військово-лікарськими комісіями непридатними до військової служби за станом здоров'я за наслідками захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час виконання обов'язків військової служби, що призвело до встановлення їм інвалідності, часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності (за винятком розумових, сенсорних, психологічних вад та інших захворювань, визначених Міністерством оборони України), які виявили бажання проходити військову службу та стосовно яких прийнято рішення про залишення на військовій службі за контрактом.
Військовослужбовці, які були визнані військово-лікарськими комісіями непридатними до військової служби за станом здоров'я за наслідками захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час виконання обов'язків військової служби, що призвело до встановлення їм інвалідності, часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності, та яким згідно з прийнятими рішеннями дозволено проходити військову службу за контрактом на визначених посадах, можуть бути звільнені з військової служби до закінчення строку контракту в порядку, визначеному пунктом 35 цього Положення.
Після отримання військовою частиною відповідного висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність військовослужбовця до військової служби за станом здоров'я документи про його звільнення з військової служби оформлюються та надсилаються посадовій особі, яка видає наказ про звільнення негайно.
Згідно з пунктом 1.1 Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 14.08.2008 № 402 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17.11.2008 за № 1109/15800 (далі - Положення № 402), придатність за станом здоров'я до військової служби призовників, військовослужбовців та військовозобов'язаних, встановлення причинного зв'язку захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) та визначення необхідності і умов застосування медико-соціальної реабілітації та допомоги військовослужбовцям визначає військово-лікарська експертиза.
Відповідно до пункту 2.1 Положення №402 для проведення військово-лікарської експертизи створюються військово-лікарські комісії (далі - ВЛК), штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі).
Постанови штатних та позаштатних ВЛК обов'язкові до виконання.
Пунктом 22.12 Положення №402 визначено, що постанова ВЛК про ступінь придатності військовослужбовця до військової служби чинна протягом 12 місяців з моменту проведення медичного огляду. Якщо постанова ВЛК не реалізована та в стані здоров'я оглянутого, незалежно від терміну, за його заявою або висновками лікарів військових (цивільних) лікувальних закладів виникли зміни, то проводиться повторний медичний огляд.
Згідно з п.35 Положення №1153/2008 контракт припиняється (розривається), а військовослужбовець звільняється з військової служби (крім випадку, передбаченого пунктом 195 цього Положення):
1) за рішенням командування військової частини за наявності підстав, передбачених підпунктами «а» - «г», «д», «е», «є», «з» - «й» та «л» пункту 1 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу». Під час дії особливого періоду контракт припиняється (розривається), а військовослужбовець звільняється з військової служби за рішенням командування військової частини у період: після закінчення строку проведення мобілізації та до моменту введення воєнного стану - на підставах, передбачених пунктом 2 (крім підстав, передбачених підпунктами «ґ», «й» та «к») частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу»; протягом строку проведення мобілізації та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації - на підставах, передбачених пунктом 3 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу»;
2) за бажанням військовослужбовця - за наявності підстав, передбачених підпунктами «а», «б», «в», «ґ», «ж», «к» пункту 1, а в особливий період (крім строку проведення мобілізації та дії воєнного стану) - за наявності підстав, передбачених підпунктами «а», «б», «в», «ґ», «й» та «к» пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
З матеріалів справи видно, що у поданому позивачем рапорті від 20.03.2020р. позивач просив звільнити його згідно з п.1 пп."б" ч.5 ст.26 Закону №2232-XII на підставі свідоцтва про хворобу №224/43 від 27.07.2018р.
Поряд із цим, матеріали справи не містять документів, оформлених командуванням в/ч НОМЕР_1 у відповідь на рапорт позивача та які можна вважати відмовою у звільненні. Відтак, суд не має можливості дати оцінку тим підставам, з яких відповідач-1 виходив та якими керувався при розгляді поданого позивачем рапорту.
Водночас, як свідчать повідомлені позивачем та відповідачами обставини, військовослужбовець надалі проходить військову службу на займаній посаді.
Зважаючи на вказане, а також те, що самим позивачем оскаржуються дії командування в/ч НОМЕР_1 , які полягають у відмові його звільнити, суд вважає за необхідне перевірити правомірність таких дій.
Відповідно до ст.1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року №3543-XII (надалі - Закон №3543-XII) особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань. Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно - рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу (стаття 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»).
Тобто, особливий період закінчується з прийняттям Президентом України відповідного рішення про переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу.
Так, Указом Президента України від 17.03.2014 №303/2014 оголошено проведення часткової мобілізації, тобто почав діяти особливий період.
При цьому, суд звертає увагу на те, що доводи позивача про те, що особливий період завершився є необґрунтованими, оскільки такий починається з моменту оголошення рішення про мобілізацію, охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Закінчення періоду мобілізації не є самостійною підставою для припинення особливого періоду. Законом не визначено чіткого порядку припинення особливого періоду.
Зі змісту наведених вище правових норм слідує, що особливий період настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію. При цьому закінчення мобілізації не припиняє існування особливого періоду, оскільки його закінчення пов'язано виключно з виданням Президентом України Указу про демобілізацію. Такого нормативно-правового акту наразі не прийнято.
За таких умов, вбачається, що дострокове розірвання (припинення) контрактів про проходження військової служби та звільнення військовослужбовців здійснюється на підставі окремих положень Закону №2232-XII.
Відповідно до підпункту «б» п.2 ч.5 ст.26 Закону 2232-XII контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби під час дії особливого періоду (крім періодів з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) за станом здоров'я - на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби в мирний час або обмежену придатність у воєнний час, за винятком випадків, визначених положеннями про проходження громадянами України військової служби.
Таким чином, статтею 26 Закону №2232-XII визначено можливість звільнення з військової служби під час дії особливого періоду за станом здоров'я лише на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби в мирний час або обмежену придатність у воєнний час.
З матеріалів справи видно, що на момент звернення позивача до командира в/ч НОМЕР_1 з рапортом про звільнення з військової служби на підставі свідоцтва про хворобу №224/43 від 27.07.2018р., затверджене рішенням ВЛК від 23.07.2018р., втратило свою чинність.
Крім того, суд звертає увагу на те, що у поданому рапорті позивач просить звільнити його згідно з п.1 пп."б" ч.5 ст.26 Закону №2232-XII. Вказана норма визначає умови припинення (розірвання) контракту з військовослужбовцем, який проходить військову службу, у зв'язку з чим, останній звільняється за станом здоров'я у мирний час.
Натомість, в особливий період військовослужбовці звільняються за власним бажанням, за наявності підстав, передбачених підпунктами «а», «б», «в», «ґ», «й» та «к» пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», зокрема, за станом здоров'я - на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби в мирний час або обмежену придатність у воєнний час, за винятком випадків, визначених положеннями про проходження громадянами України військової служби.
Зважаючи на викладене, суд приходить до висновку, що у відповідача-1 були відсутні правові підстави для звільнення позивача згідно підпункту «б» пункту 1 ч.5 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» та на підставі свідоцтва про хворобу, яке втратило чинність.
Крім того, суд звертає увагу на те, що указаним свідоцтвом встановлено, що позивач не придатний до служби у високомобільних десантних військах, придатний до військової служби.
За таких обставин, позов у частині визнання протиправними дій відповідача-1, що полягають у відмові звільнення позивача з військової служби у зв'язку з визнанням ВЛК непридатним до служби у ДШВ не підлягає задоволенню.
Позовні вимоги про зобов'язання відповідача-2 видати наказ про звільнення позивача з військової служби згідно п.1 пп. "б" ч.5 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» на підставі свідоцтва про хворобу №224/43 від 23.07.2018р. та стягнення з Міністерства оборони України на його користь моральної шкоди також задоволенню не підлягають, оскільки є похідними від вимоги про визнання дій відповідача-1 протиправними щодо не звільнення позивача з військової служби, в задоволенні якої вже було відмовлено.
Згідно зі ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 2 статті 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч.1 ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
За змістом ч.1 та ч.2 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
В ході судового розгляду справи відповідачем-1, як суб'єктом владних повноважень доведено правомірність своїх дій що полягають у не звільненні позивача з військової служби. Натомість позивачем на підтвердження заявлених вимог обґрунтованих доводів не надано.
За таких обставин, суд доходить висновку, що в задоволенні адміністративного позову необхідно відмовити повністю.
Суд не вирішує питання щодо судових витрат, оскільки, позивача звільнено від сплати судових витрат та йому відмовлено в задоволенні позову, а доказів витрат, понесених відповідачами у справі немає, що не суперечить положенням ст.139 КАС України.
Керуючись статтями 2, 9, 77, 241 - 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
У задоволенні позову відмовити повністю.
Згідно статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У відповідності до статей 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку повністю або частково. Апеляційна скарга на рішення до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подається до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Чернівецький окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення (складання).
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне найменування учасників процесу:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ІПН НОМЕР_2 )
Відповідач-1 - Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 )
Відповідач-1 - Міністерство оборони України (Повітрофлотський проспект, 6, м.Київ, 03168; код ЄДРПОУ 00034022)
Суддя В.О. Кушнір