03 серпня 2020 року справа № 580/1789/20
м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Білоноженко М.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про стягнення середнього заробітку за час затримки у проведенні виплати компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій,
22.05.2020р. до Черкаського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якому просить:
- стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь позивача середній заробіток за час затримки у проведенні виплати компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, за період з 15.07.2018 по 14.01.2020 рік.
В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначив, що із списків військової частини НОМЕР_1 позивача виключено 14.07.2018 року, тобто позивач вважається звільненим з військової служби з 14.07.2018 року. Компенсація за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій була виплачена не у день звільнення з військової служби, а на підставі рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 14.01.2020р., (справа № 580/3463/19). Позивач зазначає, що враховуючи зміст ст. 117 КЗпП України, яка передбачає відповідальність власника за затримку розрахунку при звільненні, підставою для якої є факт порушення власником строків розрахунку при звільненні та вина власника, вважає, що період часу з 15.07.2018 року по 14.01.2020 року - є часом прострочення розрахунку при звільненні. Ненарахування та невиплата відповідачем зазначеної компенсації у день звільнення не відповідає вимогам трудового законодавства, в зв'язку з чим у відповідності до вимог КзПП та Постанови КМУ №100 просить стягнути з відповідача грошові кошти за весь час затримки виплати належних працівникові сум.
Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 04.06.2020р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
15.06.2020р., в межах строку встановлено судом, до суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити у задоволенні позову у повному обсязі. Представник зазначив, що спір про нарахування грошової компенсації за не використані календарні дні додаткової відпустки, що вирішувався судом під час розгляду справи № 580/3463/19 не є спором про нараховані/не нараховані суми під час звільнення. Оскільки при нарахуванні і виплаті Позивачу сум, належних при звільненні, був відсутній спір щодо їх розміру, підстави для застосування до спірних правовідносин положень статті 117 КЗпП України відсутні. В свою чергу стаття 117 КЗпП України не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати, в зв'язку із чим позовні вимоги вважає необгрунтованими.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Наказом ТВО командира військової частини НОМЕР_1 від 25.06.2018р. № 139, позивача, звільненого з військової служби в запас наказом начальника Генерального штабу - Головнокомандувача Збройних Сил України від 01.06.2018р. № 290 за пунктом «а» частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 14.07.2018р.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 14.01.2020р. у справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України про визнати протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2018 рік та зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити таку грошову компенсацію, позов задоволено повністю. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 29.04.2015р. по 14.07.2018р., виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, а саме 14.07.2018р. та зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 29.04.2015р. по 14.07.2018р., виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, а саме 14.07.2018р.
Вважаючи невиплату зазначеної компенсації у день звільнення зі служби протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а також іншими нормативно-правовими актами, які регулювали питання прийняття, проходження та звільнення з військової служби, не врегульовані питання порушення роботодавцем, строків проведення розрахунків при звільненні, а також наслідків такого порушення.
Слід зауважити, що непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.
Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців (зокрема, за речове майно, яке не є складовими грошового забезпечення) - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. Це питання врегульовано КЗпП України.
Відповідно до ст. 116 Кодексу законів про працю України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.
Згідно зі ст. 117 Кодексу законів про працю України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При цьому, суд не залишає поза увагою те, що зазначені вище положення ст. ст. 116, 117 Кодексу законів про працю України, входять до Глави VII Кодексу - Оплата праці. Таким чином, приписи ст. ст. 116, 117 Кодексу, поширюються та встановлюють обов'язок для роботодавця виплатити компенсацію у разі допущення з їх вини затримки у здійсненні виплат, що пов'язані саме з оплатою праці.
Заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.
Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України «Про оплату праці» та іншими нормативно-правовими актами. (ст. 94 Кодексу законів про працю України)
Згідно з положеннями ст. ст.1,2 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.
Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.
У свою чергу, додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
Суд, виходячи з природи компенсації за невикористані календарні дні відпустки, вважає, що така виплата є грошовим вираженням еквіваленту права, яке не було використане особою, яка проходила службу, що, у свою чергу, жодним чином не пов'язано з оплатою праці (не є заробітною платою та її складовими/додатковими елементами). Дана компенсація має іншу природу походження та призначення у порівнянні з Главою VII - Оплата праці Кодексу законів про працю України, а тому, визначена приписами ст. ст. 116-117 Кодексу, відповідальність роботодавця за затримку розрахунку при звільненні, до даних правовідносин не застосовується, в зв'язку з чим суд доходить висновку, що в задоволенні позовних вимог належить відмовити.
Згідно частини 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Підсумовуючи наведене, оцінивши наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, виходячи з системного аналізу положень законодавства України, суд приходить до висновку про необгрунтованість позовних вимог, з огляду на що в задоволенні адміністративного позову належить відмовити.
Відповідно до ст. 139 КАС України, підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись ст.ст. 6, 9, 14, 72, 76, 90, 241-246, 255, 295 КАС України, суд -
В задоволенні адміністративного позову - відмовити.
Копію рішення направити учасникам справи.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 КАС України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 КАС України через суд першої інстанції до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи з урахуванням підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 Розділу VII Перехідних положень та частини 3 Розділу VI Прикінцевих положень КАС України.
Суддя М.А. Білоноженко