Справа № 937/1303/20
Провадження 2/325/146/2020
Іменем України
31 липня 2020 року смт. Приазовське
Приазовський районний суд Запорізької області в складі:
головуючого судді Діденка Є.В.,
за участі секретаря судового засідання Краснової Ю.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: Мелітопольський міськрайонний відділ державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), про зняття арешту з майна,
16.03.2020 року до Приазовського районного суду Запорізької області надійшов позов ОСОБА_1 на підставі ухвали судді Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 19.02.2020 року про передання справи за підсудністю.
Позов обґрунтований тим, що відповідач ОСОБА_3 є боржником позивача на підставі виконавчого листа, виданого Мелітопольським міськрайонним судом Запорізької області від 13.03.2019 року у справі № 320/11380/13-ц, сума боргу складає 4 347 086,60 грн. 03.01.2020 року в порядку примусового виконання не відбулись треті електронні торги з продажу Ѕ частини житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідно до ст. 61 Закону України «Про виконавче провадження», позивач виявив бажання залишити собі нереалізоване майно, а саме:Ѕ частина житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , в рахунок часткового погашення боргу в сумі 1 723 036,99 грн. 29.01.2020 року державним виконавцем винесено постанову про передання майна стягувачу в рахунок погашення боргу. Однак, позивач позбавлений можливості зареєструвати право власності, оскільки на вказаний об'єкт нерухомості накладено арешт ухвалою Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 11.05.2016 року у справі № 320/5041/14-ц. Посилаючись на порушення свого права власності, позивач просить суд зняти арешт з Ѕ частини житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 .
Ухвалою судді Приазовського районного суду Запорізької області від 06.04.2020 року відкрито загальне позовне провадження, призначено підготовче засідання і витребувано докази у Мелітопольському міськрайонному суді Запорізької області та Мелітопольському міськрайонному відділі ДВС Південно-Східного МУМЮ.
Ухвалою суду від 28.04.2020 року відкладено підготовче засідання, у зв'язку з ненадходження витребуваних судом документів.
Ухвалою суду від 18.05.2020 року закрите підготовче провадження і справа призначена до розгляду, витребувано докази у відділу ДВС.
Ухвалою суду від 12.06.2020 року відкладено розгляд справи, зобов'язано позивача надати суду докази.
Ухвалою суду від 15.06.2020 року виправлено описку в резолютивній частині ухвали від 12.06.2020 року.
Ухвалою суду від 25.06.2020 року відкладено розгляд справи у зв'язку з відсутністю на час розгляду справи відомостей про вручення повістки відповідачу ОСОБА_2 .
В судове засідання позивач жодного разу не з'явився, в поясненнях від 23.06.2020 року просив суд розглядати справу без його участі, і задовольнити позовні вимоги.
Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з'явився, судові повістки направлялись за зареєстрованим місцем проживанням і були повернуті підприємством поштового зв'язку через відсутність відповідача за вказаною адресою. Проте, в матеріалах справи міститься надіслана поштою заява ОСОБА_3 від 17.04.2020 року (а.с. 75) про розгляд справи без його участі, і відсутність заперечень щодо задоволення позову.
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з'явилась, судові повістки направлялись їй за адресою реєстрації, а також фактичного проживання. Так, відповідач отримала судові повістки за адресою фактичного проживання в судові засідання на 12.06.2020 року та 25.06.2020 року. В підготовчі засідання 28.04.2020 року, 18.05.2020 року, а також в судове засідання 31.07.2020 року судові повістки були повернені підприємством поштового зв'язку через відсутність адресата за вказаною адресою та закінчення терміну зберігання. В розумінні п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України, суд вважає відповідача належним чином повідомленою про дату, час і місце розгляду справи. Крім того, з огляду на отримання нею повісток в судові засідання 12.06.2020 року і 25.06.2020 року, суд вважає, що відповідач обізнана про розгляду даної справи і мала можливість висловити свою позицію у справі.
Представник Мелітопольського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального управління (м. Дніпро) в судове засідання не з'явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином, державний виконавець Рибченко В.В. надіслав заяву про розгляд справи без його участі, при вирішенні справи покладається на розсуд суду.
Відповідно до ч. 8 ст. 178 ЦПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Суд, дослідивши письмові докази у справі в їх сукупності, дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з таких підстав.
Частинами 3, 4 ст. 12 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи лише в межах заявлених стороною вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Судом встановлено, що відповідачу ОСОБА_3 належить право власності на Ѕ частину житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 на підставі рішення Приазовського районного суду Запорізької області від 08.11.2010 року, що підтверджено Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 03.02.2020 року.
Мелітопольським міськрайонним відділом державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) стосовно відповідача ОСОБА_3 здійснюється виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа, виданого Мелітопольським міськрайонним судом Запорізької області від 13.03.2019 року у справі № 320/11380/13-ц про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 заборгованості в розмірі 4 347 086,60 грн.
Згідно з постановою державного виконавця від 29.01.2020 року, на підставі ч. 9 ст. 61 Закону України «Про виконавче провадження» вирішено передати стягувачу ОСОБА_1 в рахунок часткового погашення заборгованості: Ѕ частину житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 за ціною третіх електронних торгів 1723036,00 грн. У постанові зазначено, що 03.01.2020 року треті електронні торги не відбулись у зв'язку з відсутністю допущених учасників торгів.
29.01.2020 року державним виконавцем був складений акт про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу, відповідно до якого ОСОБА_1 передано у власність Ѕ частину житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , що належить боржнику ОСОБА_3 .
Згідно з листом державного виконавця Мелітопольського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального управління (м. Дніпро) від 16.04.2020 року № 51270/58941347, наданим на вимогу суду, постанова державного виконавця від 29.01.2020 року про передачу в рахунок часткового погашення заборгованості Ѕ частини житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , не оскаржувалась (а.с. 70).
Відповідно до наданих Мелітопольським міськрайонним судом Запорізької області на запит суду копій документів, ухвалою Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 11.05.2016 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя, задоволено заяву ОСОБА_2 про забезпечення позову і накладено арешт на Ѕ частину житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 24.05.2016 року, яке набрало законної сили 28.07.2016 року, справу вирішено по суті, а саме поділено спільне майно, зокрема, Ѕ частину житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 - виділено ОСОБА_3 , а також стягнено з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію вартості майна в сумі 1 045 367,01 грн.
Також, ухвалою Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 20.11.2018 року ОСОБА_3 відмовлено у скасуванні заходів забезпечення позову, а саме у скасуванні арешту з Ѕ частини житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , у зв'язку з тим, що боржник не виконав рішення суду про виплату грошової компенсації і примусове виконання в цій частині триває.
Згідно з листом державного виконавця Мелітопольського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального управління (м. Дніпро) від 26.05.2020 року № 61578/58941347, наданим на вимогу суду, 15.05.2018 року було розпочато виконавче провадження про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 грошової компенсації в розмірі 1045367,01 грн. 30.08.2019 року державним виконавцем винесена постанова про повернення виконавчого документа стягувачу згідно п. 1 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» на підставі заяви стягувача від 28.08.2019 року (а.с. 119).
При вирішенні даної справи суд керується такими нормами права.
Відповідно до ст. 1291 Конституції України проголошено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Згідно зі ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Статтею 48 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову.
В силу ч. 1 статті 61 вказаного закону, реалізація арештованого майна … здійснюється шляхом електронних торгів або за фіксованою ціною.
Частинами 6-9 ст. 61 Закону України «Про виконавче провадження», у разі нереалізації майна на третіх електронних торгах виконавець повідомляє про це стягувачу і пропонує йому вирішити питання про залишення за собою нереалізованого майна, крім майна, конфіскованого за рішенням суду. У разі якщо стягувач протягом 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця письмово не заявив про своє бажання залишити за собою нереалізоване майно, арешт з майна знімається і воно повертається боржникові. За відсутності у боржника іншого майна, на яке може бути звернено стягнення, виконавчий документ повертається стягувачу без виконання. У разі якщо стягувач виявив бажання залишити за собою нереалізоване майно, він зобов'язаний протягом 10 робочих днів з дня надходження від виконавця відповідного повідомлення внести на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби або рахунок приватного виконавця різницю між вартістю нереалізованого майна та сумою коштів, що підлягають стягненню на його користь, якщо вартість нереалізованого майна перевищує суму боргу, яка підлягає стягненню за виконавчим документом. За рахунок перерахованих стягувачем коштів оплачуються витрати виконавчого провадження, задовольняються вимоги інших стягувачів та стягуються виконавчий збір і штрафи, а залишок коштів повертається боржникові.
Майно передається стягувачу за ціною третіх електронних торгів або за фіксованою ціною. Про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу виконавець виносить постанову. За фактом такої передачі виконавець складає акт. Постанова та акт є підставами для подальшого оформлення стягувачем права власності на таке майно.
Частинами 1, 2 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження», особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. У разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини.
Відповідно до визначених позивачем підстав позову і доводів на їх обґрунтування, ОСОБА_1 посилається на порушення його права власності, яке полягає у тому, що він позбавлений можливості зареєструвати право власності на майно через накладений арешт.
Проте, на переконання суду у позивача на даному етапі не виникло право власності на Ѕ частину об'єкту нерухомого майна, переданого йому постановою державного виконавця, оскільки як вказано у ч. 9 ст. 61 Закону України «Про виконавче провадження», постанова і акт є підставами лише для подальшого оформлення права власності, однак не підставами його виникнення.
Крім того, відповідно до наданих позивачем відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, власником Ѕ частини житлового будинку залишається відповідач ОСОБА_3 .
Суд вважає неправильним посилання позивача на статтю 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки у даному випадку у позивача відсутні будь-які «законні очікування» на отримання у власність Ѕ частини житлового будинку, так як національне законодавство не гарантує позивачу виконання рішення саме таким способом, і предметом судового рішення на користь позивача є грошові кошти, а не об'єкт нерухомості.
Таким чином, позивач є особою, яка претендує на отримання у власність об'єкту нерухомого майна з метою часткового погашення боргу, але лише це не дає йому підстав для виникнення права власності на майно боржника.
В розумінні статті 59 Закону України «Про виконавче провадження», позов про визнання права власності і зняття арешту з майна може бути заявлений власником майна, який є відмінним від боржника.
Проте, у даній справі позивачем вимоги про визнання за ним права власності не заявлялись.
Також, ухвалою суду від 12.06.2020 року суд зобов'язав позивача надати докази звернення до уповноваженого органу для реєстрації права власності, для підтвердження його доводів про неможливість такої реєстрації через накладений арешт.
Проте, у наданих поясненнях, позивач лише формально послався на статтю 24 Закону України «Про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно», і не надав суду доказів того, що ним робились спроби для подальшого оформлення права власності на підставі виданих державним виконавцем документів.
Таким чином, враховуючи, що позивач не набув право власності на майно боржника і таких вимог в позові не заявляв, суд вважає, що це виключає порушення права власності позивача, і відповідно застосування судового захисту.
Будь-яких інших законних підстав чи аргументів для зняття арешту з майна, позовна заява не містить, а відповідно принципу диспозитивності суд розглядає справу у межах визначених позивачем підстав позову.
Крім того, суд звертає увагу, що як було з'ясовано, арешт на майно боржника було накладено з метою забезпечення виконання рішення суду про поділ майна подружжя в інтересах ОСОБА_2 , на користь якої стягнено грошову компенсацію. При цьому, ухвалою Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 20.11.2018 року було відмовлено у скасуванні арешту через невиконання ОСОБА_3 рішення суду в частині виплати на користь ОСОБА_2 грошової компенсації.
Отже, арешт на Ѕ частину житлового будинку накладений з метою охорони майнових прав ОСОБА_2 , і доказів виконання відповідачем ОСОБА_3 рішення суду, під час розгляду даної справи також надано не було. Суд приймає до уваги, що згідно з інформацією ДВС, виконавче провадження на користь ОСОБА_2 було припинено 30.08.2019 року на підставі заяви стягувача про повернення виконавчого документа. Проте, наведене не свідчить про виконання ОСОБА_3 рішення суду, і виконавче провадження закінчено не з таких підстав.
Суд звертає увагу, що накладений в порядку забезпечення позову арешт на майно передбачає заборону його відчуження іншим особам, і виключень із цього законодавство не містить, в тому числі при здійсненні виконавчого провадження.
За таких умов, суд вважає, що позивачем не було доведено, що накладений арешт порушує його право власності, а також не було наведено законних підстав для скасування такого арешту, і тому в задоволенні позову слід відмовити.
На підставі частин 1 ст. 141 ЦПК України, у зв'язку з відмовою в позові, судові витрати відшкодуванню не підлягають.
Керуючись ст.ст. 12, 13, 80, 81, 89, 247, 259, 263-268 ЦПК України, суд -
В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: Мелітопольський міськрайонний відділ державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), про зняття арешту з майна - відмовити.
Судові витрати покласти на позивача.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Запорізького апеляційного суду через Приазовський районний суд Запорізької області протягом тридцяти днів з дня його складення.
Повне судове рішення складено 03 серпня 2020 року.
Суддя Є.В. Діденко