Придніпровський районний суд м.Черкаси
Справа № 711/6443/19
20 липня 2020 року м. Черкаси
Придніпровський районний суд м. Черкаси в складі:
головуючого - судді Позарецької С.М.
при секретарі Осадчій А.Ю.,
за участю представника
позивача адвоката Геращенка М.В.
представника відповідача
адвоката Тептюка М.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Черкаси цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, -
Позивач ОСОБА_1 звернувся у Придніпровський районний суд м. Черкаси з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості. Свої вимоги мотивує тим, що 01.01.2018 між ним, ОСОБА_1 , та відповідачем ОСОБА_2 , усно укладено договір позики, відповідно до якого, він передав відповідачу у власність грошові кошти в сумі 114500 доларів США, а відповідач зобов'язався повернути йому таку ж суму грошей до 17.03.2019 року. В той же день, на виконання вказаного договору, він передав відповідачу грошові кошти в сумі 114 500 доларів США. На підтвердження факту укладання вказаного договору позики та фактичної передачі грошових коштів, відповідачем було складено розписку.
Проте, відповідач не виконав взяті на себе зобов'язання та станом на день звернення до суду так і не повернув отриману від нього позику.
Відповідно до ст.ст. 526, 530 ЦК України зобов'язання повинно виконуватись належним чином та у встановлений для його виконання строк.
Крім того, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. На час подачі позову відповідач прострочив повернення позики на 143 дні (з 18.03.2019 по 07.08.2019), тож він додатково повинен сплатити 1621,97 доларів США, як 3% річних.
Таким чином, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав та просить суд стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг в сумі - 114 500 доларів США, 1345,77 доларів США 3% річних, а разом 115 845,77 доларів США. Судові витрати просить покласти на відповідача.
Ухвалою суду від 11.09.2019 по справі відкрито провадження у справі та визначено розгляд справи здійснювати в порядку загального позовного провадження. Сторони заперечень щодо такого порядку розгляду справи не надали.
Ухвалою суду від 10.02.2020 закрито підготовче провадження по справі та призначено її до судового розгляду по суті. Відповідачем відзив на позов не було подано.
Ухвалою суду від 20.07.2020 відмовлено у задоволенні усної заяви представника відповідача ОСОБА_2 адвоката Тептюка М.П. про зупинення провадження у справі.
У судове засідання позивач ОСОБА_1 не з'явився, хоча належним чином був повідомлений про розгляд справи, причини неявки не повідомив.
У судовому засіданні представник позивача - адвокат Геращенко М.В. позовні вимоги підтримав повністю і пояснив, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір позики, що оформлений розпискою. До 17.03.2019 ОСОБА_2 зобов'язався повернути, але і досі не повернув борг в сумі 114500 доларів США, а також 3% річних - 1345,77 доларів США, відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України. А тому вважає, що слід задовольнити позов. Заперечень проти позову від відповідача до матеріалів не надано, а тому відповідач фактично визнав позов. 01.01.2018 він отримав кошти від позивача, а дата розписки - 14.03.2019 - це право сторін укладати письмову розписку, яка знаходиться в оригіналі у позивача. До того ж, ОСОБА_2 не заперечує, що він власноручно писав розписку, що також підтверджує факт передачі коштів та обов'язок його їх повернути. Доказів того, що вона складена під примусом, відповідач не надав. Крім того, відповідач прострочив виконання на 143 дні і згідно ст. 625 ЦК на суму боргу 114500 доларів США повинен сплатити на користь позивача 3 % річних у сумі 1345, 77 доларів США, а також судовий збір в сумі 9605 грн., що сплачений за подачу до суду позову.
У судове засідання відповідач ОСОБА_2 не з'явився, хоча про час, дату та місце проведення розгляду справи повідомлявся у встановленому законом порядку.
У судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Тептюк М.П. позовні вимоги не визнав та зазначив, що в березні 2019 року ОСОБА_2 під примусом, без його волі написана відповідна розписка. Факт отримання коштів від ОСОБА_1 ОСОБА_2 категорично заперечує, і тому подав до суду позов про визнання даного правочину недійсним, оскільки як вбачається з позову, то 01.01.2018 відбувся усний договір між сторонами, а розписка складена через рік. А тому вважає, що у задоволенні позову слід відмовити повністю.
Заслухавши думку представників позивача та відповідача, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи в їх сукупності, всебічно, повно та об'єктивно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив такі обставини та дійшов до відповідних висновків.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено у судовому засіданні, відповідно до договору позики від 01.01.2018, ОСОБА_2 цього дня отримав у борг від ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 114500 доларів США та зобов'язався повернути їх в такому ж розмірі до 17.03.2019, про що в подальшому 14.03.2019 було складено власноручно ОСОБА_2 розписку. Факт написання розписки саме відповідачем, знайшов своє підтвердження під час розгляду справи.
В судовому засіданні встановлено, що відповідач порушив умови виконання зобов'язання та у визначений розпискою строк (17.03.2019) кошти позивачеві не повернув, чим порушив умови договору позики.
Зазначені обставини справи підтверджуються відповідними письмовими доказами, які досліджені судом, а тому вважає їх доведеними.
Відповідно до ст. 55 Конституції України та ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України). Способи захисту визначені ст. 16 ЦК України.
Відповідно до положень ст.ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (ч.ч. 3, 4 ст. 77 ЦПК України). Крім того, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.2 ст.78 ЦПК України).
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Згідно із ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається укладеним у письмовій формі, якщо його зміст зафіксовано в листах, телеграмах або за допомогою електронного або іншого засобу зв'язку. Розписки підписані відповідачем є документом, що стверджує про вчинення правочину між ним та позивачем, тобто сторонами фактично в письмовій формі був укладений договір позики.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ст. 626 ЦК України).
Як визначено ст. 627 ЦК України, відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України). Договір є обов?язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Згідно із ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення. Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (ст. 638 ЦК України). Загальні положення про договір визначені розділом ІІ гл. 52 Цивільного Кодексу України.
За положеннями частин 1 та 3 статті 640 ЦК України, договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.
Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність іншій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно із ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у 10 разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Отже, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей. Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незалежно від найменування документа, незважаючи на найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.
Правова позиція з цього приводу викладена у постановах Верховного Суду України від 18.09.2013 у справі № 6-63цс13, постанові від 11.11.2015 у справі № 6-1967цс15, постанові 13.12.2017 у справі №309/3458/14-ц.
У разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 11 листопада 2015 у справі № 6-1967цс15, постанові Верховного Суду від 08 липня 2019 року справа №524/4946/16-ц.
Під час розгляду справи не знайшли свого підтвердження доводи відповідача, що викладені його представником адвокатом Тептюк М.П., про те, що договір позики не був укладений, що грошові кошти відповідачем від позивача не були отримані. Також відсутні дані вважати договір таким, що визнаний недійсним.
Статтею 99 Конституції України (28.06.1996р.) встановлено, що грошовою одиницею України є гривня. При цьому, Основний Закон не встановлює заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.
Крім того, слід зазначити, що враховуючи норми ст.ст. 192, 524, 533, 1049 ЦК України, заборони на виконання грошового зобов'язання у іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов'язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів, тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.
Висновки про можливість ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року в справі № 14-134цс18.
Відповідно до вимог ст. 1049 ЦК України, - позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором. Згідно із ст. 525 ЦК України одноособова відмова від виконання зобов'язань і одноособова зміна умов договору не припустимі, якщо інше не встановлено договором чи законом.
Як передбачено статтею 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Згідно з приписами ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку; зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу; зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Статтею 526 ЦК України визначено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином і у встановлений строк у відповідності з умовами договору та вимогами цивільного кодексу та інших актів цивільного законодавства. Згідно із ст. 545 ЦК України наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку.
Як передбачено ст. 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), що визначено ст. 610 ЦК України. Відповідно до положень ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом.
Боржник, як зазначено у ст. 625 ЦК України, не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування 3 % річних має компенсаційний, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації від боржника. Такі висновки містяться, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 06 червня 2012 року №6-49цс12.
Велика Палата Верховного Суду у постанові по справі № 373/2054/16-ц, у постанові від 16.01.2019 у справі № 464/3790/16-ц погодилась із висновками судів першої та апеляційної інстанцій про стягнення з відповідача заборгованості в іноземній валюті, що передбачає і нарахування 3% річних саме з розміру заборгованості в іноземній валюті.
За відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).
Таким чином, за прострочення виконання зобов'язання відповідачу на суму заборгованості, що становить 114500 доларів США нараховано 3 % річних за період з 18.03.2019 (перший день прострочки) по 08.08.2019 (день звернення до суду) в розмірі 1345,77 доларів США (114500 х 3% / 365 х 143=1345,77), які й підлягають до стягнення з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_1 .
Під час розгляду справи знайшли своє підтвердження доводи позивача про те, що ним була надана грошова позика відповідачеві 01.01.2018, про що складено відповідну розписку від 14.03.2019 року. У розписці зазначено розмір отриманих відповідачем грошових коштів, валюта та порядок і строк повернення. Грошові кошти не були повернуті позивачу відповідачем на умовах, передбачених договором, а саме в розмірі 114500 доларів США й на час розгляду справи. Доводи відповідача, викладені його представником в судовому засіданні про те, що розписка не є належним доказом, спростовуються дослідженими доказами по справі. Крім того, відповідачем не надано до суду жодних належних та допустимих доказів про безпідставність позовних вимог.
На основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які посилався позивач, як на підставу своїх вимог, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, враховуючи думку відповідача, суд дійшов висновку про можливість задоволення заявлених позовних вимог у повному обсязі, а саме, - слід стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 - основний борг в сумі 114500 доларів США та 3% річних в сумі 1345,77 доларів США, а всього - 115845, 77 доларів США.
Крім того, відповідно до положень ст. 141 ЦПК України згідно із якими судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, з відповідача на користь позивача слід стягнути судовий збір, сплачений ним при подачі позову у розмірі 9605 грн. 00 коп.
На підставі викладеного та керуючись Конституцією України, ст. ст. 3, 6, 15, 16, 207, 509, 524-526, 530, 545, 599, 610, 611, 625-627, 640, 1046, 1047, 1049,1050 ЦК України, ст.ст. 3, 4, 5, 10, 12, 13, 19, 76-81, 141, 259, 265, 268, 273, 274, 277, 279 ЦПК України суд, -
Позовні вимоги задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 (код НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (код НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) - основний борг в сумі 114500 доларів США та 3% річних в сумі 1345,77 доларів доларів США, а всього - 115845, 77 доларів США.
Стягнути з ОСОБА_2 (код НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (код НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) судовий збір в розмірі 9605грн. 00коп.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення через суд першої інстанції до Черкаського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення. Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином.
Повний текст судового рішення складено 30.07.2020.
Головуючий: С. М. Позарецька