Номер провадження: 11-кп/813/1653/20
Номер справи місцевого суду: 522/10136/17
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
20.07.2020 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючої судді - ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю:
секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_7 на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 28.05.2020 про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою в кримінальному провадженні №1201716050000185, внесеному до ЄРДР 02.04.2017, відносно:
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився в м. Одеса, громадянина України, українця, із середньою освітою, офіційно не працевлаштований, не одружений, зареєстрований та мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого: 24.11.2009 Приморським районним судом м. Одеси за ч. 2 ст. 190, ч. 2 ст. 309 КК України до покарання у виді 2 (двох) років 1 (одного) місяця позбавлення волі; 24.03.2015 Приморським районним судом м. Одеси за ч. 1 ст. 121 КК України до покарання у виді 5 (п'яти) років позбавлення волі, на підставі ст. 75 КК України, звільнений від відбування покарання з іспитовим строком на 3 (три) роки,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України,-
Зміст оскарженого судового рішення.
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 28.05.2020 продовжено строк тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_7 терміном на шістдесят діб, тобто до 27.07.2020.
Ухвала мотивована тим, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні в період іспитового строку тяжкого злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КПК України, за яке передбачено покарання у виді позбавлення волі строком на десять років, раніше судимий за вчинення тяжкого злочину проти життя та здоров'я особи, офіційно не працевлаштований, що свідчить про наявність ризиків переховування від суду та вчинення нових злочинів.
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала.
Не погоджуючись з ухвалою районного суду, обвинувачений ОСОБА_7 подав на неї апеляційну скаргу обвинуваченого, в якій зазначає, що обвинувачення відносно нього є необґрунтованим, кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 121 КК України, він не вчиняв. Також зазначає, що судом не враховано наявність в обвинуваченого міцних соціальних зв'язків: наявність місця реєстрації та проживання, наявність дружини та неповнолітньої доньки на утриманні.
Позиції учасників апеляційного розгляду.
Заслухавши суддю-доповідача, думку прокурора, яка заперечувала проти задоволення апеляційної скарги та просила залишити оскаржену ухвалу без змін; дослідивши матеріали провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд доходить таких висновків.
Мотиви суду апеляційної інстанції.
Частина 1 статті 404 КПК України передбачає, що суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно зі ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу.
Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Рішенням Конституційного суду України від 13 червня 2019 року визнано неконституційним закріплене статтею 392 КПК України обмеження права учасників кримінального провадження окремого апеляційного оскарження ухвали суду про продовження строку тримання під вартою, та визнано, що ухвали, які постановлені судом першої інстанції на стадії судового розгляду, до ухвалення судового рішення по суті, підлягають перегляду в апеляційному порядку.
На даний час нормативне регулювання положень кримінального процесуального закону ще не здійснено і порядку розгляду таких скарг не передбачено, але при вирішенні питання щодо строків та порядку розгляду цих справ, суд керується загальними засадами кримінального провадження.
За змістом ст. 331 КПК України до спливу двомісячного строку з дня застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою.
Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 КПК України. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
Апеляційний суд вважає, що розглядаючи клопотання про продовження строку тримання під вартою, районний суд виконав вимоги ст. ст. 199, 331 КПК України, та прийняв обґрунтоване рішення про продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_7 .
Мотивуючи неможливість застосування до обвинуваченого ОСОБА_7 більш м'яких запобіжних заходів, ніж тримання під вартою, апеляційний суд погоджується з висновком районного суду, що раніше доведені ризики не зменшились та не перестали існувати.
Апеляційний суд вважає, що тяжкість злочину, яка ставиться у провину ОСОБА_7 стороною обвинувачення, існування ризиків переховування від суду та вчинення нових злочинів, а також тяжкість покарання, яке загрожує обвинуваченому в разі визнання його винуватим, виправдовують продовження строку дії найсуворішого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та дають апеляційному суду можливість дійти висновку про обґрунтованість рішення районного суду щодо наявності у справі реальних ознак справжнього суспільного інтересу, який, навіть з урахуванням презумпції невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи обвинуваченого.
Також, на думку апеляційного суду, при вирішенні питання про продовження строку тримання під вартою районний суд обґрунтовано врахував обставини, передбачені ст. 178 КПК України, а саме: тяжкість висунутого ОСОБА_7 обвинувачення у вчиненні тяжкого кримінального правопорушення в період іспитового строку, суворість покарання, що загрожує останньому у разі визнання його винуватим, дані про особу обвинуваченого, а саме те, що в нього відсутні офіційні джерела доходу та міцні соціальні зв'язки, наявність у обвинуваченого попередньої судимості за вчинення тяжкого злочину проти життя та здоров'я особи, що свідчить про те, що існуючі на момент продовження строку тримання під вартою ризики не зменшились.
При розгляді апеляційної скарги, виконуючи вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», апеляційний суд застосовує Конвенцію «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі «Конвенція») та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), як джерело права.
Відповідно до практики ЄСПЛ, «обґрунтованість підозри, на якій має ґрунтуватись арешт, складає суттєву частину гарантії від безпідставного арешту і затримання, закріпленої у статті 5 § 1 (с) Конвенції, передбачає наявність обставин або відомостей, які переконали б неупередженого спостерігача, що ця особа, можливо, вчинила певний злочин» (K.F. проти Німеччини, 27.11.1997 р., § 57).
Слід зазначити, що у відповідності до положень ч. 2 ст. 94 КПК України, жоден доказ не має наперед встановленої сили, та всі докази в даному кримінальному провадженні підлягають ретельній перевірці з наступною їх оцінкою у відповідності до положень ч.1 ст.94 КПК України.
Відповідно до ст. ст. 89, 94 КПК України, оцінка допустимості та належності доказів буде надана судом першої інстанції при подальшому розгляді кримінального провадження та прийнятті остаточного рішення за результатами судового розгляду.
Апеляційний суд вважає, що при вирішенні питання про продовження строку тримання під вартою районний суд обґрунтовано врахував обставини, передбачені ст. 178 КПК України, а саме: тяжкість висунутого ОСОБА_7 обвинувачення та суворість покарання, що загрожує останньому у разі визнання його винуватим, дані про особу обвинуваченого та існуючі ризики, які на момент продовження строку тримання під вартою не зменшились.
Обставин, передбачених ч. 2 ст. 183 КПК України, які є перешкодою для застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_7 , як районним судом, так і апеляційним судом не встановлено.
З урахуванням вищевикладених обставин, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_7 , виходячи з вимог ст. ст. 177, 178, 183, 199 КПК України.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок або ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право, в тому числі, залишити вирок або ухвалу без змін.
Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд доходить висновку про те, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому не підлягають задоволенню, оскаржену ухвалу необхідно залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 331, 376, 404, 405, 407, 419, 424, 532 КПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_7 - залишити без задоволення, а ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 28.05.2020 у кримінальному провадженні №1201716050000185, внесеному до ЄРДР 02.04.2017, якою продовження строк запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_7 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, - залишити без змін.
Ухвала оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4