Справа № 462/5020/19 Головуючий у 1 інстанції: Кирилюк А.І.
Провадження № 22-ц/811/3859/19 Доповідач в 2-й інстанції: Крайник Н. П.
Категорія: 39
30 липня 2020 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючої: Крайник Н.П.
суддів: Шеремети Н.О., Мельничук О.Я.,
при секретарі: Цап П.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові цивільну справу за апеляційною скаргою акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» на рішення Залізничного районного суду міста Львова від 22 жовтня 2019 року у справі за позовом акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
06.08.2019 року позивач звернувся до суду із позовом, у якому просив стягнути з відповідача заборгованість по кредитному договору № б/н від 31.07.2014 року в розмірі 56 255,29 грн., а саме: заборгованість по тілу кредиту - 25 435,20 грн.; заборгованість за простроченим тілом кредиту - 13 314,29 грн.; нарахована пеня за прострочене зобов'язання - 13 915,47 грн., нарахована пеня за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 грн. - 435,32 грн., а також, штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та Правил надання банківських послуг: 500,00 грн. - штраф (фіксована частина) та 2655,01 грн. - штраф (процентна складова).
Позовні вимоги обґрунтовував тим, що відповідно до укладеного між сторонами кредитного договору від 31.07.2014 року відповідач отримав кредит в розмірі 25000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Крім того, умовами договору була передбачена відповідальність за порушення строків платежів по грошових зобов'язаннях, передбачених кредитним договором у вигляді сплати пені та штрафу в розмірі 500 грн. + 5% від суми заборгованості по кредитному ліміту з урахуванням нарахованих і прострочених процентів та комісій. Відповідач взятих на себе зобов'язань перед банком не виконує, суму кредиту не повертає. В зв'язку з наведеним, просив стягнути з відповідача вищевказану суму заборгованості.
Оскаржуваним рішенням у задоволенні позову акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено.
Рішення суду оскаржило АК КБ «Приватбанк».
Вважає його незаконним, необґрунтованим, таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права та з неповним з'ясуванням усіх обставин справи.
Зазначає, що позивачем надано належні та допустимі докази на підтвердження підставності та обґрунтованості позовних вимог. Вважає, що наданий банком розрахунок заборгованості за кредитним договором № б/н від 31.07.2014 року, у якому вказані суми відсотків, пені та інші суми відповідно до кредитного договору, є належним доказом у справі. Крім того, відповідачем не надано достатніх доказів на спростування розміру заборгованості, визначеного банком. Зазначає, що при укладенні кредитного договору сторони керувались ч. 1 ст. 634 ЦК України, згідно якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Формулярами та стандартними формами є саме «Умови та правила надання банківських послуг» та «Тарифи Банку», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, згідно яких обслуговується відповідач. Вважає, що своєю заявою відповідач підтверджує, що він був повністю проінформований про умови кредитування у ПАТ КБ «ПриватБанк», які були надані йому для ознайомлення в письмовій формі. При постановленні оскаржуваного рішення судом першої інстанції зазначені обставини не враховано. Зазначає, що відповідно до підписаної анкети-заяви відповідач ознайомлений з Умовами та правилами надання банківських послуг, Тарифами банку, їх зміст розуміє та зобов'язується дотримуватись. Зазначає, що відсутність підпису боржника на відповідних тарифах, умовах та правилах не свідчить про неукладеність договору. Вважає, що відповідач, підписуючи анкету-заяву, користуючись кредитними коштами та здійснюючи погашення заборгованості, висловив свою згоду з формою договору та його умовами.
Просить рішення суду скасувати та постановити нове рішення, яким позов задовольнити.
З матеріалів справи встановлено, що 04 грудня 2019 року відкрито апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» на рішення Залізничного районного суду міста Львова від 22 жовтня 2019 року у справі за позовом акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором (арк. спр. 89).
09 грудня 2019 року ОСОБА_1 судом апеляційної інстанції на зазначену в апеляційній скарзі адресу: АДРЕСА_1 направлено копію ухвали про відкриття апеляційного провадження та копію апеляційної скарги з доданими матеріалами (арк. спр. 91).
До Львівського апеляційного суду від ОСОБА_1 повернувся невручений конверт з відміткою «інші причини, що не дали змоги виконати обов'язки щодо пересилання поштового відправлення» (арк. спр. 96), у зв'язку з чим, 10 квітня 2020 року ОСОБА_1 було повторно направлено копію ухвали про відкриття апеляційного провадження та копію апеляційної скарги.
До Львівського апеляційного суду від ОСОБА_1 повернувся конверт із неврученою поштовою кореспонденцією з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою». (арк. спр. 105).
Статтею 371 ЦПК України передбачено, що апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції має бути розглянута протягом шістдесяти днів із дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження.
Недотримання строків розгляду цивільних справ порушує конституційне право на судовий захист, гарантований статтею 55 Конституції України, і негативно впливає на ефективність правосуддя та на авторитет судової влади.
Статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, гарантовано кожній фізичній або юридичній особі право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, у якій вона є стороною.
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух.
Зважаючи на практику Європейського суду з прав людини та, з огляду на положення Конвенції, цікавитися рухом справи є обов'язком сторони та не є порушенням права особи на доступ до правосуддя.
Рішеннями Європейського суду визначено, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними правами.
У рішенні «Надточій проти України» від 15 травня 2008 року Європейський суд з прав людини нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Апеляційний суд вжив всіх можливих заходів щодо належного повідомлення ОСОБА_1 про час, дату та місце розгляду справи.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції вважає за можливе розгляд справи проводити у відсутності ОСОБА_1 .
Інші учасники справи у судове засідання не з'явилися, хоча були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи.
Суд апеляційної інстанції вважає за можливе розгляд справи проводити у їх відсутності, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення частково з наступних мотивів.
Згідно з ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Згідно зі ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
За приписами ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Частиною 2 ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано суду належних та допустимих доказів відкриття на ім'я відповідача рахунку, виписки по даному рахунку, який і мав би підтвердити рух грошових коштів, наявність або відсутність заборгованості, та з якого суд мав би встановити який саме розмір грошових коштів було отримано відповідачем. Суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позивачем не доведено факту надання кредитних коштів на підставі заяви від 31.07.2014 року, а відтак у суду відсутні правові підстави для стягнення заборгованостей по тілу кредиту в розмірі 25 435,20 грн. та за простроченим тілом кредиту в розмірі 13 314,29 грн. Крім цього, відсутні підстави вважати, що при укладенні договору АТ КБ «ПриватБанк» дотримався вимог, передбачених частиною 2 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими банк.
Колегія суддів з такими висновками суду першої інстанції погоджується частково.
Судом встановлено такі обставини справи.
31.07.2014 року сторони уклали кредитний договір шляхом підписання заяви, відповідно до умов якої відповідач отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок (арк.спр. 16).
У вказаній вище заяві-анкеті зазначено, що відповідач згідний з тим, що ця заява разом із Пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг.
Відповідно до розрахунку заборгованості за кредитним договором №б/н від 31.07.2014 року відповідач станом на 31.05.2015 року має заборгованість в сумі 56 255,29 грн., а саме: заборгованість по тілу кредиту - 25 435,20 грн.; заборгованість за простроченим тілом кредиту - 13 314,29 грн.; нарахована пеня за прострочене зобов'язання - 13 915,47 грн., нарахована пеня за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 грн. - 435,32 грн., а також, штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та Правил надання банківських послуг: 500,00 грн. - штраф (фіксована частина) та 2655,01 грн. - штраф (процентна складова). (арк.спр.7-15).
До кредитного договору банк додав Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» (арк.спр.17) та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті https://privatbank.ua/terms/ (арк.спр.18-32).
У заяві позичальника процентна ставка не зазначена.
Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.
Згідно з ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірах та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
За ч.1 ст.1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі.
Відповідно до частин 1, 2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
Згідно з ч. 1 ст. 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку Акціонерне товариство Комерційний банк «ПРИВАТБАНК». Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку з чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші.
З огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом ч.1 ст.1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Згідно з ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Відповідно до ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами 1, 2 ст. 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно з ч.1 ст.1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Отже, в разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
Згідно наданого банком розрахунку станом на 31.05.2015 року відповідач має заборгованість в сумі 56 255,29 грн., а саме: заборгованість по тілу кредиту - 25 435,20 грн.; заборгованість за простроченим тілом кредиту - 13 314,29 грн.; нарахована пеня за прострочене зобов'язання - 13 915,47 грн., нарахована пеня за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 грн. - 435,32 грн., а також, штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та Правил надання банківських послуг: 500,00 грн. - штраф (фіксована частина) та 2655,01 грн. - штраф (процентна складова). (арк.спр.7-15).
Судом встановлено, що позивач свої обов'язки перед позичальником виконав, надавши відповідачу кредит у виді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.
В порушення зазначених норм закону та умов договору відповідач в односторонньому порядку порушив взяті на себе договірні зобов'язання, у встановлений договором строк не повернув кредит, в результаті цього утворилась заборгованість.
Установивши,що у анкеті-заяві позичальника процентна ставка не зазначена, крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру, а також відсутні докази того, що саме ці витяг з Тарифів та витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову у цій частині.
Такі висновки, відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, провадження № 14-131цс19.
Однак, судом першої інстанції не враховано, що у разі несвоєчасного або не в повному обсязі внесення щомісячного платежу, сума кредиту вважається простроченою. Таким чином, суд першої інстанції відмовляючи в задоволенні позову, дійшов помилкового висновку про відмову у стягненні тіла кредиту в розмірі 25 435,20 грн. та простроченого тіла кредиту в розмірі 13 314,29 грн., оскільки заборгованість за тілом кредиту включає в себе: заборгованість за тілом кредиту та заборгованість за простроченим тілом кредиту.
Встановивши, що банк надав відповідачу кредит, а відповідач його не повернув, суд першої інстанції безпідставно відмовив у стягненні заборгованості по тілу кредиту, в тому числі за простроченим тілом кредиту.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку, що з відповідача ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» належить стягнути заборгованість в розмірі 38749,49 грн., з якої: заборгованість за тілом кредиту в розмірі 25 435,20 грн. та заборгованість за простроченим тілом кредиту в розмірі 13 314,29 грн.
Пунктом 2 частини 1статті 374 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Із врахуванням наведеного, апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» слід задовольнити частково, а оскаржуване рішення в частині відмови у стягненні заборгованості за тілом кредиту та заборгованості за простроченим тілом кредиту скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення цих позовних вимог, в решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Статтею 141 встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина 1) і що у випадку, коли суд апеляційної інстанції змінює рішення або ухвалює нове, цей же суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина 13).
За подачу позову та апеляційної скарги Банком сумарно сплачено 4802,5 грн. судового збору (1921 грн. + 2881,50 грн. (а.с. 38,55).
Апеляційним судом задоволено 68,88 % позовних вимог Банку (стягнуто з відповідача 38749,49 грн. з 56255,29 заявлених позовних вимог).
Відтак, з відповідача підлягає до стягнення на користь Банку 3307,96 грн. (68,88 % від 4802,5 грн. сплаченого судового збору).
Згідно ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складання повного судового рішення.
Керуючисьч. 5 ст. 268, ст. 367, ст. 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, п.п.1-4 ч. 1 ст. 376, ст. 381, ст. 382, ст. 383, ст. 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,-
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» задовольнити частково.
Рішення Залізничного районного суду міста Львова від 22 жовтня 2019 року в частині відмови у стягненні заборгованості за тілом кредиту та заборгованості за простроченим тілом кредиту скасувати.
Ухвалити в цій частині нове рішення, яким позов акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за тілом кредиту та заборгованості за простроченим тілом кредиту за кредитним договором № б/н від 31.07.2014 року в розмірі 38749,49 грн. задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором № б/н від 31.07.2014 року у розмірі 38749,49 грн., з якої заборгованість по тілу кредиту - 25 435,20 грн. та заборгованість за простроченим тілом кредиту - 13 314,29 грн.
В решті рішення Залізничного районного суду міста Львова від 22 жовтня 2019 року залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк»3307,96 грн. судового збору.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повний текст постанови складено 30.07.2020 року
Головуючий: Крайник Н.П.
Судді: Шеремета Н.О.
Мельничук О.Я.