Постанова
Іменем України
29 липня 2020 року
м. Київ
справа № 725/3475/17
провадження № 61-42429св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач),
Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
представники позивача: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
відповідач - ОСОБА_4 ,
треті особи: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником - ОСОБА_3 , на постанову Апеляційного суду Чернівецької області
від 03 липня 2018 року у складі колегії суддів: Височанської Н. К.,
Перепелюк І. Б., Литвинюк І. М.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 , треті особи: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , про визнання договору
купівлі-продажу квартири недійсним.
Позовна заява мотивована тим, що відповідно до ордера на житлове приміщення № 0161 від 16 квітня 1991 року йому на праві приватної власності належить однокімнатна квартира житловою площею 11,7 кв. м, що знаходиться за адресою:
АДРЕСА_1 .
У зв'язку з його еміграцією до Ізраїлю і тим, що йому 91 рік, він не мав можливості приїжджати в Україну і доглядати за цією квартирою. Вона прийшла в непридатний для проживання стан, а тому у березні 2016 року він прийняв рішення здати цю квартиру в оренду громадянину ОСОБА_2 із зобов'язанням його здійснити в квартирі ремонт.
У грудні 2016 року орендар повідомив його, що до квартири прийшли незнайомі люди та повідомили про те, що вони купили вказану квартиру та бажають в ній проживати, а також те, що він 26 листопада 2016 року продав квартиру ОСОБА_4 , який через 6 днів перепродав квартиру
ОСОБА_5 , який в свою чергу в цей день зробив зворотню довіреність на ОСОБА_4 на право продажу від його імені цієї квартири.
Посилався на те, що наміру продавати квартиру він не мав, оскільки у нього є рідний син, який є його спадкоємцем. Будь-яких договорів купівлі-продажу квартири він не підписував, довіреностей на відчуження спірної квартири також не надавав.
Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд визнати недійсним договір купівлі-продажу однокімнатної квартири, загальною площею 28,1 кв. м, житловою площею, 11,7 кв. м, що знаходиться за адресою:
АДРЕСА_1 , від 26 листопада 2016 року, посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Душинською Н. В., що зареєстрований в реєстрі за № 5737.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Першотравневого районного суду міста Чернівці від 18 квітня
2018 року у складі судді Войтуна О. Б. позов задоволено. Визнано недійсним договір купівлі-продажу однокімнатної квартири загальною площею
28,1 кв. м, житловою площею 11,7 кв. м, що знаходиться за адресою:
АДРЕСА_1 , від 26 листопада
2016 року, посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Душинською Н. В., зареєстрований у реєстрі за № 5737.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач заперечував факт волевиявлення на продаж квартири, а також ту обставину, що він взагалі надавав доручення ОСОБА_6 для представництва його інтересів. На підтвердження цього факту зазначав, що до нотаріуса який зазначений у довіреності не звертався, оскільки такого нотаріуса у Ізраїлі із зазначеною адресою робочого місця не існує. Крім того, у дорученні і доданих до нього копії паспорта та спірному договорі купівлі-продажу міститься неправдива інформація і щодо паспортних даних та номера особистого посвідчення особи, які у них зазначені, також не відповідає дійсності і адреса проживання, позивача оскільки він з 10 травня 2007 року, тобто на момент укладення спірних правочинів і на час звернення з цим позовом проживав за адресою АДРЕСА_2 , а в дорученні та спірному договорі купівлі - продажу зазначено адресу позивача АДРЕСА_3 .
У нотаріальній справі посвідчення договору купівлі-продажу номер паспорта зазначено № 8615368, а фактично номер паспорта позивача 996307. Також не відповідає дійсності номер особистого посвідчення особи - «3 23239541», а у документах на відчуження квартири зазначено «3-1752261-3». Крім цього, до матеріалів справи додано також копію паспорта позивача із завіреним перекладом і фото самого позивача з паспорта, а у матеріалах посвідчення відчуження спірної квартири згідно доданого паспорта не відповідають дійсності не тільки паспорті дані і номер особистого посвідчення, а й саме фото позивача, вклеєне у паспорті, не є фотом ОСОБА_7 .
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позивачем доведено належними доказами, що спірний договір купівлі-продажу квартири
від 26 листопада 2016 року, посвідчений ОСОБА_8 та зареєстрований у реєстрі за № 5737 був укладений всупереч волі позивача та з порушенням вимог частини третьої статті 203 та частини другої
статті 207 ЦК України.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Апеляційного суду Чернівецької області від 03 липня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено, рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 18 квітня 2018 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено. Стягнуто з
ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 судові витрати у розмірі 960 грн.
Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що суд першої інстанції не врахував, що матеріали справи не містять належних і допустимих доказів на підтвердження доводів позивача щодо не надання ним довіреності на ім'я ОСОБА_6 . Зокрема, в процесі розгляду справи на підтвердження цих обставин стороною позивача не заявлялося клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи на предмет спростування дійсності підписів, якими вона засвідчена. Також позивачем не надано доказів звернення до компетентних органів з приводу фальсифікації його документів, які підтверджують особу та підроблення його підпису. Отже, висновки суду першої інстанції ґрунтуються на припущеннях, що заборонено в силу
частини шостої 81 ЦПК України.
Оскільки недійсність довіреності, на підставі якої була відчужена спірна квартира, в передбаченому законом порядку не встановлена, така позовна вимога не заявлялася, колегія суддів вважала, що позивачем не доведено вибуття спірного майна не з його волі, а внаслідок незаконних дій ОСОБА_6 .
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у грудні 2018 року до Верховного Суду,
ОСОБА_1 в інтересах якого діє ОСОБА_3 , посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати судове рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 27 грудня 2018 року відкрито касаційне провадження у цій справі, витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
У січні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14 квітня 2020 року справу призначено судді-доповідачеві.
Ухвалою Верховного Суду від 22 липня 2020 року справу за позовом
ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , треті особи: ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним призначено до судового розгляду.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції були застосовані норми статей 204, 237, 244 та 245 ЦК України щодо чинності дії довіреності, яка не була предметом розгляду справи про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним. Вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідного спору. У сторін у справі відсутній спір щодо визнання доручення нікчемним, оскільки воно є таким в силу закону і не оспорювалось сторонами.
Позивач не укладав будь-яких договорів купівлі-продажу квартири та не підписував доручення на відчуження своєї квартири без реєстраційного номеру, не отримував коштів від продажу і нотаріус, який зазначений у дорученні, його не складав, а використані при укладенні спірного договору паспорт та інші дані не позивача, то це підтверджує відсутність волевиявлення щодо відчуження квартири, яка є предметом спірного договору купівлі-продажу.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У лютому 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_4 , поданий представником - ОСОБА_9 , на касаційну скаргу
ОСОБА_1 , у якому він просив залишити вказану касаційну скаргу без задоволення, постанову суду апеляційної інстанції - без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
На підставі ордера на житлове приміщення № 0161 від 16 квітня 1991 року ОСОБА_1 належала однокімнатна квартира, загальною площею 28,1 кв. м, житловою площею, 11,7 кв. м, що знаходиться за адресою:
АДРЕСА_1 .
01 жовтня 2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений договір оренди вказаної квартири (а. с. 25).
26 листопада 2016 року був укладений договір купівлі-продажу квартири загальною площею 28,1 кв. м, житловою площею, 11,7 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно до якого
ОСОБА_6 , яка діяла від імені ОСОБА_1 , продала зазначену квартиру ОСОБА_4 . Договір купівлі-продажу посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Душинською Н. В., зареєстрований у реєстрі за № 5737 (а. с. 103).
На підтвердження повноважень на відчуження майна ОСОБА_6 , яка виступала від імені ОСОБА_1 за цим договором, надала довіреність
від 23 липня 2015 року, посвідчену нотаріусом м. Тель-Авів -
Ярхо Олександром, з перекладом та нотаріальним посвідчення і засвідченням написаного печаткою «Апостиль» (а. с. 127-140).
У довіреності, яку надав ОСОБА_6 перелічені повноваження, які надані повіреній особі, зокрема, укладення всіх дозволених законом угод цивільно-правового порядку, в тому числі купівлі-продажу, а також отримувати гроші у випадку продажу майна (а. с. 127-131).
Довіреність дійсна до 23 липня 2018 року та містить посвідчувальні написи легалізації.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції до наведених змін) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга ОСОБА_1 , подана представником - ОСОБА_3 , підлягає задоволенню частково.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно із частиною першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Вимогами частин першої-третьої, п'ятої та шостої статті 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Отже, підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог щодо відповідності змісту правочину ЦК України та іншим актам цивільного законодавства саме на момент вчинення правочину.
За положеннями статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу.
У відповідності до частини першої, частини другої статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції не перевірив доводів позивача щодо підстав недійсності правочину, зазначених у статтях 203 та 215 ЦК України, про застосування яких за змістом позовної заяви просив позивач, а обмежився лише висновком про те, що позивачем не було надано об'єктивних доказів щодо не надання позивачем довіреності на ім'я ОСОБА_6 , що могло бути підставою для визнання вказаного правочину недійсним.
Крім того, суд апеляційної інстанції не надав оцінки доводам позивача про те, що останній не підписував довіреність на відчуження своєї квартири та, зокрема, не встановив чи міститься підпис позивача на вказаній довіреності чи лише підпис нотаріуса.
Без з'ясування цих обставин передчасним є висновок суду апеляційної інстанції про недоведеність позовних вимог через непроведення почеркознавчої експертизи з метою встановлення належності позивачу підпису на довіреності.
Отже, передчасним є висновок суду апеляційної інстанції про скасування рішення суду першої інстанції та відмову у задоволенні позову.
Враховуючи викладене, постанова апеляційного суду підлягає скасуванню.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені, тому суд касаційної інстанції позбавлений можливості усунути вказані недоліки і перевірити доводи позивача та відповідачів, оскільки вони потребують встановлення обставин, які не були встановлені судом.
Відповідно до пункту 1 частин третьої, четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом.
Отже, коли фактичні обставини для правильного вирішення справи не встановлені, рішення апеляційного суду не може вважатись законною і обґрунтованою та підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Керуючись статтями 400, 402, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником - ОСОБА_3 , задовольнити частково.
Постанову Апеляційного суду Чернівецької області від 03 липня 2018 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: О. В. Білоконь
Н. Ю. Сакара
С. Ф. Хопта
В. В. Шипович