Постанова
Іменем України
27 липня 2020 року
м. Київ
справа № 363/1164/16-ц
провадження № 61-21454св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Осіяна О. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 , правонаступниками якого є ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ,
представник ОСОБА_2 - Войтенко Катерина Валеріївна ,
відповідачі: ОСОБА_5 , Новосілківська сільська рада Вишгородського району Київської області,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - комунальне підприємство «Вишгородське БТІ»,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Войтенко Катерини Валеріївни на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 02 лютого 2018 року у складі судді Чіркова Г. Є. та постанову Київського апеляційного суду від 29 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: Мазурик О. Ф., Кравець В. А., Махлай Л. А.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог просив визнати незаконним та скасувати рішення виконавчого комітету Новосілківської сільської ради від 26 січня 2005 року № 2 про оформлення права власності на будинок АДРЕСА_1 , скасувати свідоцтво про право власності на вказане нерухоме майно від 03 березня 2005 року, визнати за ним право власності на цей будинок.
Позовні вимоги обґрунтовував тим, що зазначений вище будинок належав його батьку ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після смерті батька позивач став власником спірного будинку на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом.
У подальшому, маючи намір подарувати будинок своїй дочці ОСОБА_2 , ОСОБА_1 звернувся до Новосілківської сільської ради, де дізнався, що спірний будинок та земельна ділянка, на якій він знаходиться, належать на праві власності ОСОБА_5 , якому 03 березня 2005 року видано свідоцтво про право власності на спірний будинок на підставі рішення Новосілківської сільської ради від 26 січня 2005 року № 2.
Посилаючись на те, що набуття ОСОБА_5 права власності на спірний будинок порушує його права як власника майна, звернувся до суду з цим позовом.
Короткий зміст оскаржуваних судових рішень
Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 02 лютого 2018 рокув задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу.
Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 17 квітня 2018 року зупинено апеляційне провадження до вступу у справу правонаступників померлого позивача ОСОБА_1 .
Ухвалою Київського апеляційного суду від 24 вересня 2019 року поновлено апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , правонаступниками якого є ОСОБА_2 та ОСОБА_3
Постановою Київського апеляційного суду від 29 жовтня 2019 рокуапеляційну скаргу ОСОБА_1 , правонаступниками якого є ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , залишено без задоволення, рішення Вишгородського районного суду Київської області від 02 лютого 2018 року - без змін.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що право власності на спірний будинок за відповідачем зареєстровано у відповідності до вимог чинного на момент такої реєстрації законодавства. Оскільки реєстрація права власності на спірний будинок за позивачем не проводилася, відсутні підстави вважати, що його права як власника майна порушено.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у грудні 2019 року до Верховного Суду, представник ОСОБА_2 - адвокат Войтенко К. В., посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 , правонаступниками якого є ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , задовольнити.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 19 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою представника ОСОБА_2 - адвоката Войтенко К. В., витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
У січні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_1 є власником спірного будинку на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 08 червня 1987 року, виданого державним нотаріусом Вишгородської державної нотаріальної контори Шостак В. А. та зареєстрованого в реєстрі за № 3568. Стверджує, що за життя позивач не вчиняв жодних дій щодо відчуження належного йому будинку, відмови від права власності на нього, а відсутність реєстрації права власності не позбавляє набувача прав за правочином самого права власності на нерухоме майно.
Вказує, що суд апеляційної інстанції не зазначив мотиви відхилення аргументу, викладеного в апеляційній скарзі, щодо підтвердження головою Новосілківської сільської ради Вишгородського району Київської області у відповіді від 24 червня 2015 року № 5/02-29 того факту, що спірний будинок належав ОСОБА_1 , тобто допустив порушення підпункту в) пункту 3 частини першої статті 382 Цивільного процесуального кодексу України, та, відповідно, не дослідив як доказ вказану вище відповідь, що унеможливило встановлення фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення справи.
Зазначає, що судами першої та апеляційної інстанцій помилково застосовано положення Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01 липня 2004 року № 1952-IV, який не підлягав застосуванню, оскільки на той час діяли норми Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07 лютого 2002 року № 7/5.
Відзив на касаційну скаргу сторонами не подано
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що згідно заповіту від 20 листопада 1986 року, посвідченого секретарем виконавчого комітету Новосілківської сільської ради народних депутатів Мазниченко П. М. та зареєстрованого в реєстрі за № 29, ОСОБА_6 заповів все своє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалось, і взагалі все те, що буде належати йому на день смерті, і на що він за законом матиме право, ОСОБА_1 .
Згідно свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 08 червня 1987 року, виданого державним нотаріусом Вишгородської державної нотаріальної контори Шостак В. А. та зареєстрованого в реєстрі за № 3568, ОСОБА_1 успадкував житловий будинок, який знаходиться в с. Новосілки Вишгородського району Київської області на присадибній ділянці присадибних земель радгоспу «Деснянський», без зазначення номеру будинку. На зазначеній земельній ділянці розташовані: житловий дерев'яний будинок, обкладений цеглою, критий шифером, має пічне опалення, побудований у 1962 році, житловою площею 52,4 кв. м, з надвірними будівлями: літньою кухнею, сараєм, погребом.
Матеріали справи не містять доказів реєстрації права власності на спірний будинок за позивачем, що не заперечувалося сторонами під час розгляду справи.
Довіреністю від 12 серпня 2004 року, посвідченою секретарем виконавчого комітету Новосілківської сільської ради Вишгородського району Київської області Стукач Т. К. та зареєстрованою в реєстрі за № 32, ОСОБА_1 уповноважив ОСОБА_7 здійснити дії щодо зняття його з реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 , та зареєструвати за адресою: АДРЕСА_2 .
Як вбачається з матеріалів справи, за вказаною вище адресою позивач був зареєстрований з 19 серпня 2004 року, проживав там, вибув по смерті.
Відповідно до договору дарування земельної ділянки від 13 серпня 2004 року, посвідченого державним нотаріусом Вишгородської районної державної нотаріальної контори Єременко Т. М. та зареєстрованого в реєстрі за № 5727, ОСОБА_1 подарував ОСОБА_5 земельну ділянку площею 0,445 га, розташовану по АДРЕСА_1 .
Згідно з рішенням виконавчого комітету Новосілківської сільської ради Вишгородського району Київської області від 22 жовтня 2004 року № 54, на підставі заяв ОСОБА_1 , ОСОБА_8 та ОСОБА_5 від 23 вересня 2004 року особовий рахунок № 75 у погосподарській книзі щодо домогосподарства по АДРЕСА_1 переведено зі ОСОБА_1 на ОСОБА_5 .
Рішенням виконавчого комітету Новосілківської сільської ради Вишгородського району Київської області від 26 січня 2005 року № 2 за ОСОБА_5 , який є головою господарства по погосподарській книзі за № 75 , оформлено право власності на житловий будинок по АДРЕСА_1 в порядку п. 6.1 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності на інших речових прав на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції від 07 лютого 2002 року № 7/5, діючого на момент оформлення права власності та видачі свідоцтва.
Згідно заяв ОСОБА_1 , ОСОБА_8 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 від 25 січня 2005 року останні не заперечували проти оформлення права власності на житловий будинок по АДРЕСА_1 за ОСОБА_5 .
На підставі вказаного рішення Новосілківською сільською радою Вишгородського району Київської області Стукачу С. В. видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 03 березня 2005 року серія НОМЕР_1, а саме на житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 100,2 кв. м, житловою площею 54,8 кв. м, з господарськими будівлями: навісом-Б, сараєм-В, сараєм-Г, госпблоком-Д, вбиральнею-Е, навісом-Є, літнім душем-Ж, навісом-З, погребом-И, навісом-І, огорожею-1-8, колодязем-І. Право власності на нерухоме майно зареєстроване Вишгородським бюро технічної інвентаризації 31 березня 2005 року, реєстраційний номер майна: 10074811, номер запису: 263 в книзі: 3.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин розгляд касаційної скарги представника ОСОБА_2 - адвоката Войтенко К. В. на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 02 лютого 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 29 жовтня 2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.
Положенням частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга представника ОСОБА_2 - адвоката Войтенко К. В. підлягає залишенню без задоволення.
Встановлено й вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення є законними і обґрунтованими та підстав для їх скасування немає.
Згідно з частинами першою, другою статті 319 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Відповідно до частин першої, другої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Положеннями статті 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01 липня 2004 року № 1952-IV (в редакції, чинній на момент реєстрації права власності) обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права на нерухоме майно, що знаходиться на території України, фізичних та юридичних осіб, держави, територіальних громад, іноземців та осіб без громадянства, іноземних юридичних осіб, міжнародних організацій, іноземних держав, зокрема, право власності на нерухоме майно.
Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що відповідно до договору дарування земельної ділянки від 13 серпня 2004 року, посвідченого державним нотаріусом Вишгородської районної державної нотаріальної контори Єременко Т. М. та зареєстрованого в реєстрі за № 5727, ОСОБА_1 подарував ОСОБА_5 земельну ділянку площею 0,445 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .
Довіреністю від 12 серпня 2004 року, посвідченою секретарем виконавчого комітету Новосілківської сільської ради Вишгородського району Київської області Стукач Т. К. та зареєстрованою в реєстрі за № 32, ОСОБА_1 уповноважив ОСОБА_7 здійснити дії щодо зняття його з реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 , та зареєструвати за адресою: АДРЕСА_2 . Як вбачається з матеріалів справи, за вказаною вище адресою позивач був зареєстрований з 19 серпня 2004 року, проживав там, вибув по смерті.
Згідно з рішенням виконавчого комітету від 22 жовтня 2004 року № 54, на підставі заяв ОСОБА_1 , ОСОБА_8 та ОСОБА_5 від 23 вересня 2004 року, особовий рахунок № 75 у погосподарській книзі щодо домогосподарства по АДРЕСА_1 переведено зі ОСОБА_1 на ОСОБА_5 .
Право власності на спірний будинок за ОСОБА_5 оформлено у відповідності до Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності на інших речових прав на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції від 07 лютого 2002 року № 7/5, що діяло на момент такого оформлення, з видачею свідоцтва про право власності. Пізніше ОСОБА_5 зареєстрував право власності на будинок згідно із Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01 липня 2004 року № 1952-IV, який діяв на момент такої реєстрації.
З моменту оформлення права власності ОСОБА_5 вільно володів і користувався належним йому будинком та ніс витрати по його утриманню.
Отже, судами встановлено, що позивач вільно, на власний розсуд, не будучи позбавлений права належно оформити право власності на спірний будинок на себе, не заперечував проти оформлення такого права одразу на відповідача, тобто розпорядився належними йому правами щодо вказаного об'єкту, а всі його дії, а саме: зняття з реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 , укладення договору дарування земельної ділянки, надання згоди на переведення особового рахунку у погосподарській книзі на відповідача, відсутність заперечень щодо оформлення права власності на останнього, свідчать про обізнаність позивача щодо настання відповідних наслідків.
Крім того, як вбачається з матеріалів справи, дружина позивача ОСОБА_8 , а також дочка ОСОБА_2 та син ОСОБА_3 також не заперечували проти оформлення права власності на ОСОБА_5 , що спростовує доводи позивача та його правонаступника ОСОБА_2 про те, що право власності на будинок оформлено на відповідача всупереч їхній волі.
Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку, що право власності на спірний будинок за ОСОБА_5 зареєстровано у відповідності до вимог чинного на момент такої реєстрації законодавства, а доводи позивача про позбавлення його права власності незаконним шляхом є необґрунтованими.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18) зроблено висновок про те, що добросовісність (пункт 6 статті третьої ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium » (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.
Колегія суддів вважає, що поведінка позивача та його правонаступника ОСОБА_2 суперечить принципу добросовісності, а його дії (звернення до суду із зазначеним позовом) свідчать про суперечливу поведінку та не відповідають його попередній позиції (укладення договору дарування земельної ділянки, надання згоди на переведення особового рахунку у погосподарській книзі на відповідача, відсутність заперечень щодо оформлення права власності за останнім).
Посилання заявника на неможливість застосування Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01 липня 2004 року № 1952-IV, а також на неправильне застосування судом першої інстанції положень статті 328 ЦК України не приймаються колегією суддів, оскільки ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником законодавчих норм.
Доводи заявника про те, що судом апеляційної інстанції не було зазначено мотиви відхилення аргументу, викладеного в апеляційній скарзі, щодо підтвердження головою Новосілківської сільської ради Вишгородського району Київської області у відповіді від 24 червня 2015 року № 5/02-29 факту того, що спірний будинок належав ОСОБА_1 , не заслуговують на увагу з огляду на таке.
У відповідності до вимог статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Як вбачається із оскаржуваних судових рішень, судами першої та апеляційної інстанції надано правову оцінку всім доказам, наявним у справі, наведено мотиви врахування та відхилення того чи іншого доказу та правильно зазначено, що позивачем не надано суду належних доказів щодо підтвердження реєстрації за ним права власності на спірний будинок.
Інші доводи касаційної скарги не можуть бути підставою для скасування законних і обґрунтованих судових рішень, оскільки по своїй суті зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій щодо установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який обґрунтовано їх спростував.
У силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.
При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Войтенко Катерини Валеріївни залишити без задоволення.
Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 02 лютого 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 29 жовтня 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді: Н. Ю. Сакара
О. В. Білоконь
О. М. Осіян