29 липня 2020 року Справа № 280/3126/20 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Семененко М.О., за участю секретаря судового засідання Стовбур А.Ю., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 )
до Головного управління ДПС у Запорізькій області (69107, м.Запоріжжя, пр.Соборний, буд.166; код ЄДРПОУ 43143945),
про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки),
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Головного управління ДПС у Запорізькій області (далі - відповідач, ГУ ДПС у Запорізькій області), в якій позивач просить суд визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-4264-49 від 10.03.2020. Крім того, просить стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судові витрати зі сплати судового збору у сумі 840,80 грн. та витрати на правову допомогу в розмірі 5 000,00 грн.
Позовна заява та додатки до неї сформовані в системі «Електронний суд» та подані у формі електронного документа представником позивача адвокатом Фещенко М.І., який діє відповідно до Договору про надання правової допомоги №1/10 від 16.03.2020 та на підставі Ордеру на надання правової допомоги серія ЧК №155238 від 12.05.2020.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що недоїмка з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування сформована безпідставно, оскільки контролюючим органом не проводились будь-які перевірки позивача та не складались акти за результатами перевірки. Звертає увагу, що оскаржувана вимога не містить обов'язкової інформації в частині періодів та розрахунку нарахування єдиного внеску. Крім того, посилається на те, що у спірний період за позивача нараховував та сплачував єдиний внесок роботодавець як страхувальник, що не було враховано контролюючим органом при формуванні спірної вимоги. Просить позов задовольнити.
Ухвалою суду від 18.05.2020 відкрито провадження у справі, призначено справу до судового розгляду по суті за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
02.06.2020 відповідач подав відзив на позовну заяву (вх.№23630), в якому зазначає, що за даними інформаційної системи «Податковий блок» позивач з 14.02.2008 зареєстрований як фізична особа-підприємець, з 14.02.2008 по 22.02.2019 перебував на податковому обліку у Олександрівському управлінні ГУ ДПС у Запорізькій області на загальній системі оподаткування. В порушення положень Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 №2464-VI (далі - Закон №2464-VI) позивачем у період здійснення підприємницької діяльності не сплачувався єдиний внесок. У зв'язку з наявністю у позивача заборгованості зі сплати єдиного внеску у розмірі 5 055,75 грн. контролюючим органом сформовано оскаржувану вимогу. Просить у задоволенні позову відмовити.
20.07.2020 представник позивача подав відповідь на відзив (вх.№32828), у якій виклав свою незгоду з доводами відповідача, наведеними у відзиві на позовну заяву, з підстав, зазначених у позовній заяві, та додатково наголосив на порушенні контролюючим органом строку винесення оскаржуваної вимоги.
Відповідач правом на подання заперечень не скористався.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд встановив такі обставини.
За даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець Департаментом реєстраційних послуг Запорізької міської ради 14.02.2008 за номером 2 103 000 0000 040975, перебував на обліку в Головному управлінні ДФС у Запорізькій області (Олександрівське управління у м.Запоріжжі) з 14.02.2008 за номером 217, зареєстрований як платник єдиного соціального внеску з 22.02.2008 за номером 08/11-19419, припинив підприємницьку діяльність 22.02.2019, номер запису 21030060003040975.
Відповідно до довідки Товариства з обмеженою відповідальністю «ОПТІМУСАГРО ТРЕЙД» від 17.07.2019 №ОТ000000249 позивач з 19.04.2017 працює у вказаному підприємстві, та на час видачі довідки займає посаду апаратник-екстракторника 6 розряду.
З відзиву на позовну заяву та інтегрованої картки платника ОСОБА_1 вбачається, що контролюючим органом здійснено нарахування єдиного соціального внеску:
- зі строком сплати до 09.02.2018 в сумі 8 448,00 грн. (за 2017 рік);
- зі строком сплати 19.04.2018 в сумі 2 457,18 грн. (І квартал 2018 року);
- зі строком сплати 19.07.2018 в сумі 2 457,18 грн. (ІІ квартал 2018 року);
- зі строком сплати 19.10.2018 в сумі 2 457,18 грн. (ІІІ квартал 2018 року);
- зі строком сплати 21.01.2019 в сумі 2 457,18 грн. (IV квартал 2018 року);
Станом на 29.02.2020 з урахуванням стягнутих з позивача в примусовому порядку сум єдиного внеску у загальному розмірі 14 561,64 грн., заборгованість ОСОБА_1 становить 5 055,75 грн.
10.03.2020 ГУ ДПС у Запорізькій області сформовано та направлено на адресу позивача вимогу про сплату боргу (недоїмки) №4264-49 у розмірі 5 055,75 грн.
Позивач скористався правом на адміністративне оскарження та подав до Державної податкової служби України скаргу на вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 10.03.2020 №4264-49, за результатами розгляду якої рішенням Державної податкової служби України від 24.04.2020 №14492/619900-08-06-01-06 скаргу залишено без задоволення, а спірна вимога про сплату боргу (недоїмки) - без змін.
Не погоджуючись з правомірністю прийняття контролюючим органом вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 10.03.2020 №4264-49, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з того, що правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон №2464-VI.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (єдиний внесок) це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 4 Закону №2464-VI, платниками єдиного внеску є фізичні особи підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Як зазначено у частині 4 статті 4 Закону №2464-VI, особи, зазначені в пунктах 4 та 5-1 частини 1 цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до абзацу 1 пункту 2 частини 1 статті 7 Закону №2464-VI (в редакції відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 № 1774-VIII, який набув чинності з 01.01.2017) для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - єдиний внесок нараховується на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Відповідно до частини 5 статті 8 Закону №2464-VI єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.
Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 1 Закону №2464-VI максимальна величина бази нарахування єдиного внеску - максимальна сума доходу застрахованої особи на місяць, що дорівнює двадцяти п'яти розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом, на яку нараховується єдиний внесок;
Пунктом 5 частини 1 статті 1 Закону №2464-VI визначено, що мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.
Абзацом 3 частини 8 статті 9 Закону №2464-VI визначено, що платники єдиного внеску, зазначені у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 10 лютого наступного року, крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, які сплачують єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа у місяці, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Таким чином, сплата єдиного внеску фізичною особою-підприємцем на загальній системі оподаткування за 2017 рік мала бути здійснена до 09.02.2018 у розмірі не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску та не менше за розмір мінімального страхового внеску.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03.10.2017 № 2148-VIII внесено зміни, у тому числі до Закону №2464-VI (набули чинності з 01.01.2018).
Відповідно до абзацу 1 пункту 2 частини 1 статті 7 Закону №2464-VI (тут і в подальшому в редакції з 01.01.2018) для платників, зазначених в пунктах 4 (крім фізичних осіб підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5, 5-1 частини 1 статті 4 цього Закону, єдиний внесок нараховується на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
Згідно з абзацом 2 пункту 2 частини 1 статті 7 Закону №2464-VI, в разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Пунктом 3 частини 1 статті 7 Закону №2464-VI передбачено, що для платників, зазначених в пункті 4 частини 1 статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, єдиний внесок нараховується на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Відповідно до абзацу 3 частини 8 статті 9 Закону №2464-VI платники єдиного внеску, зазначені в пунктах 4, 5, 5-1 частини 1 статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Згідно з абзацом 4 частини 8 статті 9 Закону №2464-VI періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до органу доходів і зборів (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених в пунктах 4, 5 частини 1 статті 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік. В разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи підприємця її останнім звітним періодом є період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня державної реєстрації припинення підприємницької діяльності такої фізичної особи.
Частиною 12 статті 9 Закону №2464-VI передбачено, що єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.
Як зазначено у частині 16 статті 25 Закону №2464-VI, строк давності щодо нарахування, застосування та стягнення недоїмки, штрафів, пені не застосовується.
Отже, починаючи з 01.01.2017 відповідно до вищезазначених норм встановлений безальтернативний обов'язок фізичної особи-підприємця регулярно сплачувати єдиний внесок з дати державної реєстрації підприємницької діяльності до дати державної реєстрації припинення підприємницької діяльності. При цьому в разі неотримання доходу, за будь яких умов, єдиний внесок має бути сплачений у розмірі не менше розміру мінімального страхового внеску на місяць. Виключення з даного правила стосуються лише фізичних осіб-підприємців, які отримують пенсію або соціальну допомогу. Строк давності щодо нарахування, застосування та стягнення недоїмки, штрафів, пені не застосовується.
Судом встановлено, що у період з 19.04.2017 по день припинення підприємницької діяльності - 22.02.2019, позивач працював у Товаристві з обмеженою відповідальністю «ОПТІМУСАГРО ТРЕЙД».
Відповідно до індивідуальних відомостей про застраховану особу ОСОБА_1 у період з квітня 2017 року по день припинення підприємницької діяльності - 22.02.2019, Товариством з обмеженою відповідальністю «ОПТІМУСАГРО ТРЕЙД» позивачу нараховувалась заробітна плата як найманому працівнику та за останнього в повному обсязі сплачувались страхові внески роботодавцем.
Крім того, з вказаного документу вбачається, що у період з січня по квітень 2017 року позивачу нараховувалась заробітна плата як найманому працівнику та за нього сплачувались страхові внески страхувальником за кодом ЄДРПОУ 36726843 (Товариство з обмеженою відповідальністю «ОПТ НАФТА ПЛЮС».
Відповідно до підпункту 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, працівник - фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.
Відповідно до статті 2 Закону №2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Згідно з абзацом 2 пункту 1 частини 1 статті 4 Закону №2464-VI, платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Згідно з абзацом 1 пункту 1, пункту 3 частини 1 статті 7 Закону №2464-VI єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами; для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом №2464-VI не врегульовано.
Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
З огляду на предмет спору у даній справі та вищевикладені висновки, шляхом системного тлумачення наведених норм права, суд зазначає, що особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
Інше тлумачення норм Закону №2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в податкових органах і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Аналогічний висновок викладено в постанові Верховного Суду від 04.12.2019 по справі № 440/2149/19.
Суд зазначає, що в спірних правовідносинах предметом оскарження є вимога про сплату боргу (недоїмки) у сумі 5 055,75 грн., яка виникла у зв'язку з несплатою позивачем заборгованості зі сплати єдиного внеску за період 2017, 2018 роки
Разом тим, судом встановлено, що згідно наявних в матеріалах справи індивідуальних відомостей про застраховану особу ОСОБА_1 у спірний період роботодавцями за позивача, як за застраховану особу, сплачувався єдиний внесок в розмірі не меншому мінімального страхового внеску на місяць.
Доказів отримання позивачем у вказаний період доходів від провадження підприємницької діяльності відповідачем не надано.
Підсумовуючи вищевикладене, суд зазначає, що у спірний період позивач був найманим працівником, а також мав статус фізичної особи-підприємця. Оскільки роботодавець сплачував за позивача страхові внески, в даному випадку у позивача у вказаний період був відсутній обов'язок зі сплати єдиного внеску як у фізичної особи-підприємця, оскільки за інших умов відбудеться подвійне оподаткування, що суперечить принципам податкового законодавства.
За таких підстав, ураховуючи все зазначене вище, суд дійшов висновку, що оскаржувана вимога від 10.03.2020 №Ф-4264-49 є протиправною та підлягає скасуванню.
При цьому, необхідно звернути увагу, що твердження представника позивача про обов'язковість проведення перевірки та складення акту перевірки або подання платником звітності при визначенні недоїмки зі сплати єдиного внеску, є безпідставним, оскільки відповідно до наданих доказів підставою для винесення оскаржуваних вимог стала наявність у позивача недоїмки зі сплати єдиного внеску за даними облікової картки платника податків в інформаційній системі органу доходів і зборів, що узгоджується з приписами пункту 3 розділу VI «Порядок стягнення заборгованості з платників» Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої Наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 № 449, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 07 травня 2015 року за №508/26953.
Щодо посилання представника позивача на те, що оскаржувана вимога про сплату боргу (недоїмки) не містить детального розрахунку сум недоїмки платника єдиного внеску по періодам, суд зазначає, що приписами пункту 3 Розділу VI вищевказаної інструкції визначено, що вимога про сплату боргу (недоїмки), крім загальних реквізитів, має містити відомості про розмір боргу, в тому числі суми недоїмки, штрафів та пені, обов'язок погасити борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк.
Суд зазначає, що оскаржувана вимога про сплату боргу (недоїмки) містить вищезазначені реквізити, а наявність у вимозі детального розрахунку сум недоїмки по періодам не передбачена чинним законодавством.
Крім того, суд звертає увагу, що окремі дефекти змісту рішення контролюючого органу не можуть сприйматися як безумовні підстави для висновку щодо протиправності спірного рішення і, як наслідок, про його скасування.
Також, не може мати наслідком скасування оскаржуваної вимоги факт порушення відповідачем строку її винесення, оскільки строк давності щодо нарахування, застосування та стягнення недоїмки, штрафів, пені з єдиного внеску не застосовується.
Разом з тим суд зауважує, що вищезазначені аргументи представника позивача не впливають на висновки суду про протиправність оскаржуваної вимоги про стягнення боргу (недоїмки) з єдиного внеску та необхідність її скасування.
Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Відповідно до положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
За наведеного вище суд вважає, що заявлені позовні вимоги знайшли своє підтвердження поданими до матеріалів справи письмовими доказами, є обґрунтованими, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з того, що відповідно до частини 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач при зверненні до суду поніс судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви до суду в розмірі 840,80 грн.
Отже, сплачений позивачем судовий збір за подачу позовної заяви до суду в сумі 840,80 грн. підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Крім цього, представником позивача у позовній заяві заявлено клопотання про стягнення витрат на правничу допомогу на загальну суму 5 000,00 грн.
Суд зазначає, що відповідно до положень статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (частина 1).
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (частина 2).
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина 3).
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 4).
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина 5).
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина 6).
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 7).
Частиною 7 статті 139 КАС України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Відповідно до положень статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.
Суд зазначає, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.
Суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документу, витрачений адвокатом час тощо є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
В обґрунтування понесених витрат на правничу допомогу до матеріалів справи надано:
- Договір про надання правової допомоги №1/10 від 16.03.2020 (далі - Договір від 16.03.2020);
- Додаткову угоду №1 від 16.03.2020 до Договору від 16.03.2020;
- довідку про відкриття рахунку;
- меморіальний ордер №63432443.1 від 13.07.2020;
- квитанцію №4НМН-Р9М5-ТМ9Р-СС82 від 11.07.2020;
Згідно з Додатковою угодою №1 від 16.03.2020 до Договору від 16.03.2020 сторони домовились, що Адвокат Фещенко М.О ОСОБА_2 на виконання умов основного договору про надання правової допомоги зобов'язується надати клієнту наступні послуги з розрахунку оплати гонорару за почасовою ставкою 1 година - 1000 грн.:
- консультація, збирання доказів, підготовка та аналіз законодавства з перспективи подання до суду позовної заяви щодо скасування боргу за вимогою ГУ ДПС у Запорізькій області (1 500,00 грн., 1,5 год.);
- написання та оформлення позовної заяви у Запорізькій окружний адміністративний суд, подання до суду (2 000,00 грн., 2 год.);
- підготовка, написання та оформлення відповіді на відзив відповідача, подання до суду (1500,00 грн., 1,5 год.).
Сторони домовились, що вартість послуг (гонорар) Адвоката за Договором становить 5 000,00 грн.
Суд зазначає, що зміст наданих суду матеріали доводять факт понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу у зв'язку з розглядом справи №280/3126/20.
Разом з тим суд звертає увагу, що при визначенні суми відшкодування судових витрат, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.
У пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов'язково понесені та мають розумну суму.
Проаналізувавши зміст наданих юридичних послуг, суд зазначає, що вказані послуги пов'язані з підготовкою позовної заяви у даній справі, разом з тим, їх заявлена вартість не є співмірною за ознаками, визначеним частиною 5 статті 134 КАС України, оскільки ця справа за складом учасників, підставами виникнення спору, позовними вимогами та з огляду на законодавство, яке регулює спірні правовідносини, є справою незначної складності та підлягає вирішенню за правилами спрощеного позовного провадження.
Суд зазначає, що складання адвокатом в рамках даної адміністративної справи документів не потребувало значного часу, такі послуги не є послугами великого обсягу, у спірних правовідносинах наявна усталена практика Верховного Суду.
Крім того, необхідно зазначити, що послугу щодо складання позовної заяви адвокатом фактично поділено на декілька етапів: консультація, збирання доказів, підготовка та аналіз законодавства з перспективи подання до суду позовної заяви, написання, оформлення, та подання позовної заяви до суду.
З огляду на викладене, враховуючи складність справи, фактично надані адвокатом послуги та ціну позову, суд дійшов висновку, що розумним та справедливим є належний до відшкодування розмір витрат на професійну правничу допомогу в сумі 1000,00 грн.
Керуючись ст.ст.2, 5, 9, 77, 132, 139, 143, 243-246, 255, 295 КАС України, суд,
Позов задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 10 березня 2020 року №Ф-4264-49, складену Головним управлінням ДПС у Запорізькій області.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Запорізькій області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в сумі 840,80 грн. (вісімсот сорок гривень 80 коп.) та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1 000,00 грн. (одна тисяча гривень 00 коп.).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга може бути подана до Третього апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд.
Повне найменування сторін та інших учасників справи:
Позивач - ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 .
Відповідач - Головне управління ДПС у Запорізькій області, місцезнаходження: 69107, м.Запоріжжя, пр.Соборний, буд.166; код ЄДРПОУ 43143945.
Повне судове рішення складено 29.07.2020.
Суддя М.О. Семененко