Справа № 496/4274/19
Провадження № 2/496/691/20
23 липня 2020 року м. Біляївка
Біляївський районний суд Одеської області у складі:
головуючого судді - Пендюри Л.О.
за участю секретаря - Богдан Ю.В.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Дослідне господарство «Покровське» Селекційно-генетичного інституту - Національного центру насіннєзнавства та сортовивчення про стягнення заборгованості щодо виплати середньої заробітної плати за весь час затримки розрахунку при звільненні,
Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить стягнути з відповідача на свою користь заборгованість щодо виплати середньої заробітної плати за весь час розрахунку при звільненні за період з 01.04.2019 року по 31.10.2019 року в розмірі 29211 грн.
Свої вимоги мотивує тим, що з 01.09.1985 року по 14.04.2015 року він працював у колгоспі «Октябрь», яке 01.01.1995 року було реорганізоване у Державне підприємство «Дослідне господарство «Покровське» Селекційно-генетичного інституту - Національного центру насіннєзнавства та сортовиведення, та 14.04.2015 року був звільнений за власним бажанням на підставі ст. 38 Кодексу законів про працю України. На день звільнення йому не було сплачено заборгованість по заробітній платі в сумі 81628 грн. 75 коп. за період з січня 2012 року по лютий 2014 року. Рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 30.06.2017 року, яке залишено в силі постановою Апеляційного суду Одеської області від 24.07.2018 року з відповідача на його користь було стягнуто заборгованість з виплати заробітної плати в обсязі 81628 грн. 75 коп. та заборгованість щодо виплати середньої заробітної плати за весь час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 19381 грн. 24 коп. Станом на дату звернення до суду з даною позовною заявою фактичний розрахунок з ним так і не проведено, не дивлячись на наявність судових рішень, які зобов'язують відповідача провести відповідний розрахунок, а саме: рішення Біляївського районного суду Одеської області від 01.02.2018 року (за період з 01.09.2016 року по 01.09.2017 року), яке постановою Апеляційного суду Одеської області від 19.06.2018 року було залишено без змін; заочне рішення Біляївського районного суду Одеської області від 02.08.2018 року (за період з 01.09.2017 року по 01.03.2018 року); заочне рішення Біляївського районного суду Одеської області від 30.10.2018 року (за період з 01.03.2018 року по 01.10.2018 року). Оскільки відповідач до цього часу не провів з ним розрахунок, просить стягнути з нього заборгованість за період з 01.04.2019 року по 31.10.2019 року в заявленому обсязі.
Позивач до судового засідання не з'явився, але подав до суду заяву, в якій просив позовні вимоги задовольнити та розгляд справи проводити у його відсутність.
Представник відповідача до судового засідання не з'явився, але подав до суду заяву про застосування строку позовної давності, в якій просив в позові відмовити, оскільки рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 30.05.2019 року з відповідача стягнуто 23688 грн. середньої заробітної плати за весь час затримки розрахунку при звільненні (з 01.04.2018 року по 30.03.2019 року). Відповідного до платіжного доручення №136 від 24.06.2019 року на рахунок позивача було перераховано 23688 грн. на виконання вищевказаного судового рішення. Тобто повний розрахунок з позивачем було проведено ще до набрання рішенням законної сили, а з позовом до суду він звернувся 04.11.2019 року, тобто з пропуском встановленого законодавством тримісячного строку.
Крім цього, представник позивача подав до суду заяву, в якій просив в задоволенні позову відмовити в повному обсязі, посилаючись на те, що рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 30.06.2017 року з відповідача вперше було стягнуто виплату заробітної плати, пов'язаної із затримкою розрахунку, а саме стягнуто 19381 грн. 24 коп., про що позивач сам зазначає в своїй позовній заяві. Таким чином, відповідач вже поніс матеріальну відповідальність за затримку розрахунку, а згідно положень ст. 61 Конституції України ніхто не може бути притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. Крім цього, просив розгляд справи проводити у його відсутність.
Приймаючи до уваги заяви сторін, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
В судовому засіданні встановлено що, з 01.09.1985 року по 14.04.2015 року позивач працював у колгоспі «Октябрь», яке 01.01.1995 року було реорганізовано у Держане підприємство «Дослідне господарство» «Покровське» Селекційно-генетичного інституту Національного центру насіннєзнавства та сортовиведення та 14.04.2015 року позивач був звільнений за власним бажанням на підставі ст. 38 Кодексу законів про працю.
Вищевказані обставини встановлені у рішенні Біляївського районного суду Одеської області від 30.06.2017 року по цивільній справі № 496/3134/16-ц за позовом ОСОБА_1 до Державного Підприємства «Дослідне господарство «Покровське» селекційно-генетичного інституту Національного центру насіннєзнавства та сортовиведення про стягнення заборгованості по заробітній платі та моральної шкоди.
При цьому, даним рішенням було стягнуто з Державного Підприємства «Дослідне господарство «Покровське» селекційно-генетичного інституту Національного центру насіннєзнавства та сортовиведення на користь ОСОБА_1 : заборгованість з виплати заробітної плати в обсязі 81628,75 грн., та заборгованість щодо виплати середньої заробітної плати за весь час затримки розрахунку при звільненні в обсязі 19381,24 грн. (а.с.21-26).
Відповідно до постанови Апеляційного суду Одеської області від 24.07.2018 року апеляційну скаргу відповідача залишено без задоволення, а рішення Біляївського районного суду Одеської області від 30.06.2017 року залишено без змін (а.с.27-33).
Рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 01.02.2018 року позовні вимоги позивача було задоволено частково та стягнуто з відповідача на його користь заборгованість щодо виплати середньої заробітної плати за весь час затримки розрахунку при звільненні в обсязі 31550 грн., відшкодування моральної шкоди у розмірі 5000 грн. (а.с.16-20).
Заочним рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 02.08.2018 року, позовні вимоги позивача було задоволено та стягнуто з відповідача на його користь заборгованість щодо виплати середньої заробітної плати за весь час затримки розрахунку при звільненні в обсязі 20246 грн. (а.с.10-15)
Заочним рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 30.10.2018 року позовні вимоги позивача було задоволено та стягнуто з відповідача на його користь заборгованість щодо виплати середньої заробітної плати за весь час затримки розрахунку при звільнені за 01.03.2018 року по 01.10.2018 року в обсязі 26061 грн.
Рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 30.05.2019 року стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість щодо виплати середньої заробітної плати за весь час затримки розрахунку при звільненні (з 01.10.2018 року по 30.03.2019 року) в розмірі 23688 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення працівником вимоги про розрахунок.
Частиною 1 ст. 117 КЗпП України встановлено, у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Таким чином, аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений частиною 1 статті 117 КЗпП України, обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.
З платіжного доручення №254 від 29.08.2018 року вбачається, що відповідачем на виконання рішення суду №496/3134/16-ц від 30.06.2017 року згідно постанови державної виконавчої служби від 22.08.2018 року ВП №57058053 було сплачено заборгованість по заробітній платі та заборгованість щодо виплати середньої заробітної плати за весь час затримки розрахунку при звільненні у загальному розмірі 111110 грн. 99 коп. (рішення суду від 30.06.2017 року, а.с. 21-26, 72).
Копії платіжних доручень №93 від 24.04.2018 року, №299 від 28.09.2018 року, №371 від 17.12.2018 року, №136 від 24.06.2019 (а.с.72-75) суд розцінює як виконання рішень суду відповідачем.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 3 ЦК України до загальних засад цивільного законодавства закон відносить судовий захист цивільного права та інтересу.
Частиною 2 ст. 14 ЦК України встановлено, що особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.
Зазначене вище свідчить про те, що відповідач відповідно до положень ст. 117 КзпП України поніс матеріальну відповідальність та виплатив позивачу у повному обсязі середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що у відповідача як роботодавця відсутній обов'язок щодо виплати середнього заробітку за період з 01.04.2019 року по 31.10.2019 року, як того просить позивач, оскільки відповідач 29.08.2018 року провів з ним розрахунок щодо заборгованості по заробітній платі та середньому заробітку за весь час затримки, а тому в позові слід відмовити.
Розглядаючи заяву представника відповідача про застосування строків позовної давності до вказаних правовідносин, суд виходить з наступного.
Згідно ч. 1 ст. 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Враховуючи те, що ОСОБА_1 відмовлено в позові до Державного Підприємства «Дослідне господарство «Покровське» селекційно-генетичного інституту Національного центру насіннєзнавства, а тому суд не вбачає підстав для застосування до вказаних відносин строку позовної давності.
Керуючись ст. ст. 116, 117, 233 КЗпП України, ст. ст. 256, 258, 267 ЦК України, ст. ст. 12, 13, 89, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд -
ОСОБА_1 в позові до Державного підприємства «Дослідне господарство «Покровське» Селекційно-генетичного інституту - Національного центру насіннєзнавства та сортовивчення про стягнення заборгованості щодо виплати середньої заробітної плати за весь час затримки розрахунку при звільненні - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його отримання до Одеського апеляційного суду через Біляївський районний суд Одеської області.
Суддя Л.О. Пендюра