31 липня 2020 року
м. Київ
Справа № 909/548/16
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Банаська О. О. - головуючого, Білоуса В. В., Пєскова В. Г.
розглянув матеріали касаційної скарги ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "Тофі" арбітражного керуючого Бандуристого Руслана Сергійовича
на ухвалу Західного апеляційного господарського суду від 03.06.2020
у складі колегії суддів: Желіка М. Б. (головуючий), Галушко Н. А., Орищин Г. В.
у справі за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Тофі"
про банкрутство
20.07.2020 ліквідатор Товариства з обмеженою відповідальністю "Тофі" арбітражний керуючий Бандуристий Руслан Сергійович (далі - ліквідатор, арбітражний керуючий Бандуристий Р. С., скаржник, касатор) звернувся безпосередньо до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою на ухвалу Західного апеляційного господарського суду від 03.06.2020 у справі № 909/548/16.
У касаційній скарзі скаржник порушує питання про поновлення строку на касаційне оскарження ухвали Західного апеляційного господарського суду від 03.06.2020.
Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 909/548/16 визначено склад колегії суддів: Банасько О. О. (головуючий), судді - Білоус В. В., Пєсков В. Г., що підтверджується витягом з протоколу передачі судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) раніше визначеному складу суду від 22.07.2020.
Перевіривши матеріали касаційної скарги Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити виходячи з наступного.
З аналізу змісту статей 55, 129 Конституції України вбачається, що кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Серед основних засад судочинства визначено забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Сокуренко і Стригун проти України" від 20.07.2006 вказав, що фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.
Суд зазначає, що право на доступ до суду, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, не є абсолютним і може підлягати обмеженню; такі обмеження допускаються з огляду на те, що за своїм характером право доступу потребує регулювання з боку держави. Суд повинен переконатися, що застосовані обмеження не звужують чи не зменшують залишені особі можливості доступу до суду в такий спосіб або до такої міри, що це вже спотворює саму суть цього права (рішення ЄСПЛ від 12.07.2001 у справі "Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини").
Як вбачається з прохальної частини касаційної скарги, скаржником об'єктом касаційного оскарження визначено ухвалу Західного апеляційного господарського суду від 03.06.2020, якою відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою арбітражного керуючого Бандуристого Р. С. № 2/26-05/20 від 26.05.2020 на ухвалу Господарського суду Івано-Франківської області від 25.04.2017 постановлену за результатами розгляду заяви ТзОВ "Фінансова компанія "Ідеал Капітал" від 11.08.2016 про визнання грошових вимог до боржника.
Відповідно до статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі.
За даними Єдиного державного реєстру судових рішень убачається, що ухвалою Господарського суду Господарського суду Івано-Франківської області від 25.04.2017 у справі № 909/548/16 заяву ТзОВ "Фінансова компанія" Ідеал Капітал" задоволено частково, визнано грошові вимоги кредитора до Товариства з обмеженою відповідальністю "Тофі" в розмірі 2 756 грн, що підлягають задоволенню в першу чергу, в розмірі 81 660 659 грн 18 коп, що підлягають задоволенню в четверту чергу, в розмірі 997 343 грн 69 коп, що підлягають задоволенню в шосту чергу ([Електронний ресурс] // Єдиний державний реєстр судових рішень України. - Режим доступу: http://reyestr.court.gov.ua/Review/66319991).
Підпунктом 13 пункту 1 Розділу ХІ Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03.10.2017, чинній з 15.12.2017, передбачено, що судові рішення, ухвалені судами першої інстанції до набрання чинності цією редакцією Кодексу, набирають законної сили та можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 93 ГПК України в редакції, чинній до 15.12.2017, апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів, а на ухвалу місцевого господарського суду - протягом п'яти днів з дня їх оголошення місцевим господарським судом. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу.
Звертаючись до апеляційного суду 26.05.2020 з апеляційною скаргою на ухвалу місцевого суду від 25.04.2017, ліквідатор заявив клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, обґрунтоване тим, що про порушення прав та інтересів боржника та кредиторів оскарженою ухвалою він дізнався 25.05.2020 після отримання листа кредитора у справі - ТзОВ "ФК "Інвестохіллс Веста" з повідомленням про незаконність та необґрунтованість ухвали Господарського суду Івано-Франківської області від 25.04.2017 у справі № 909/548/16 та з вимогою її оскарження.
Арбітражний керуючий Бандуристий Р. С. просив апеляційний суд визнати зазначені підстави пропуску строку на апеляційне оскарження поважними та поновити йому пропущений процесуальний строк з таких підстав.
Згідно з частиною третьою статті 3 ГПК України в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03.10.2017, чинній з 15.12.2017, судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Отже, при вирішенні питання про можливість поновлення арбітражному керуючому Бандуристому Р. С. строку на апеляційне оскарження ухвали Господарського суду Івано-Франківської області від 25.04.2017 у справі № 909/548/16 підлягають застосовуванню приписи процесуального закону, чинного на момент звернення скаржника з апеляційною скаргою 26.05.2020, тобто ГПК України в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03.10.2017.
Згідно з частиною першою статті 119 ГПК України в редакції Закону України №2147-VІІІ від 03.10.2017 суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій.
Зі змісту наведеної правової норми убачається, що законодавець не передбачив обов'язок суду автоматично поновлювати пропущений строк за наявності відповідного клопотання заявника, оскільки в кожному випадку суд має чітко визначити, з якої саме поважної причини такий строк було пропущено та чи підлягає він поновленню.
Таким чином, для поновлення процесуального строку суд має встановити наявність об'єктивно непереборних обставин, які перешкоджали вчасному зверненню зі скаргою на судове рішення, у зв'язку з чим заявник має довести суду їх наявність та непереборність, оскільки в іншому випадку нівелюється значення чіткого окреслення законодавчо закріплених процесуальних строків.
За змістом статті 6 Конвенції з прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен при вирішенні питання щодо прав та обов'язків має право на справедливий і відкритий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, визначеним законом.
Відповідно до частини першої статті 11 ГПК України в редакції Закону України №2147-VІІІ від 03.10.2017 суд при розгляді справи керується принципом верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.
Принцип юридичної визначеності є одним із суттєвих елементів принципу верховенства права. В його основі лежить відоме з римського права положення res judicata (лат. "вирішена справа"), відповідно до якого остаточне рішення правомочного суду, яке вступило в силу, є обов'язковим для сторін і не може переглядатися. Іншими словами, цей принцип гарантує остаточність рішень ("що вирішено - вирішено і не має переглядатися до безмежності").
Згідно із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У пункті 41 рішення від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України" Європейський суд з прав людини вказав, що "правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави. Суд визнає, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata, особливо як у цій справі, коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні у часі, ні в підставах для поновлення строків".
Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (див. de Rada Cavanilles v. Spain, рішення від 28.10.1998, Reports 1998 -VIII, с. 3255, § 45, Peretyaka and Sheremetyev v. Ukraine, № 17160/06 та № 35548/06, § 34, ЄСПЛ, від 21.12.2010)
Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (Diya 97 v. Ukraine, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21.10.2010).
У справі "Устименко проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що сама концепція "поважних причин" не є чіткою, тому для національних судів ще важливішим було вказати причини свого рішення про поновлення пропущеного строку і відновлення провадження у справі заявника.
Якщо строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності.
Суд повторює, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (див. рішення у справі "Рябих проти Росії" (Ryabykh v. Russia), заява № 52854/99, п.п. 51 і 52, ECHR 2003-Х).
Виходячи із зазначених критеріїв, Європейський суд з прав людини визнає легітимними обмеженнями встановленні державами - членів Ради Європи вимоги щодо строків оскарження судових рішень (рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Нешев проти Болгарії" від 28.10.2004).
Отже в контексті наведеного необхідність перегляду судового рішення, що набрало законної сили та чинне понад 3 роки, має бути зумовлена виключними обставинами (оскільки може мати наслідком порушення прав інших осіб, які покладаються на чинність рішення, здійснюючи свої права та обов'язки протягом усього часу чинності цього рішення), наявність яких є очевидною та безспірною, що обґрунтовувало би порушення принципу правової визначеності, який вимагає поваги до остаточного рішення суду, та виправдовувало таке порушення необхідністю відновлення прав та охоронюваних законом інтересів особи, яка звернулася до суду за таким переглядом, а також неможливістю цієї особи відновити свої права шляхом використання передбачених законом інших способів захисту.
Фактично норма про можливість поновлення процесуальних строків є, по суті, пільгою, яка може застосовуватися як виняток із загального правила, оскільки в іншому випадку нівелюється суть чіткого встановлення законодавцем кожного з процесуальних строків (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09.10.2018 у справі № 5/452/06).
Разом з тим, відповідно до частини другої статті 261 ГПК України в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03.10.2017, незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків: 1) подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, інтереси та (або) обов'язки; 2) пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.
Відповідно до правового висновку об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду викладеного у постанові від 12.11.2018 у справі № 54/239, положення частини другої статті 261 ГПК України про відмову у відкритті апеляційного провадження після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення поширюються і на судові рішення, які були прийняті відповідно до ГПК України в редакції до 15.12.2017.
Відтак, при вирішенні питання про можливість поновлення процесуального строку на апеляційне оскарження судових рішень, пропущеного зі спливом значного періоду часу (більше одного року з дня складення повного тексту судового рішення), апеляційним судам слід враховувати, що національним законодавством встановлено присічний строк на апеляційне оскарження судових рішень відповідно до частини другої статті 261 ГПК України, положення якої за висновком об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у Постанові від 12.11.2018 у справі № 54/239, поширюються і на судові рішення, які були прийняті відповідно до ГПК України в редакції до 15.12.2017.
Згідно зі статтею 129 Конституції України основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке право повинно бути забезпечене справедливими судовими процедурами.
Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом (частини перша, третя статті 13 ГПК України в редакції Закону України №2147-VІІІ від 03.10.2017).
Згідно із пунктами 1, 2 частини третьої статті 2 ГПК України в редакції Закону України №2147-VІІІ від 03.10.2017 основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема, верховенство права та рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
У пункті 24 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Надточій проти України" та пункті 23 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Гурепка проти України № 2" наголошується на принципі рівності сторін, одному із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Відповідно до сталої практики Європейського суду з прав людини, сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (рішення від 26.04.2007 у справі "Олександр Шевченко проти України", від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України" та від 14.10.2007 р. у справі "Трух проти України").
На зацікавлену сторону покладається обов'язок проявляти належну увагу в захисті своїх інтересів та вживати необхідних заходів, щоб ознайомитись з подіями процесу (рішення Європейського суду з прав людини "Богонос проти Росії" від 05.02.2004).
При прийнятті ухвали від 03.06.2020, що є об'єктом касаційного оскарження, апеляційний суд розглянув клопотання ліквідатора про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали місцевого суду від 25.04.2017 у справі № 909/548/169 та встановив, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Тофі" в особі арбітражного керуючого Бандуристого Р. С. звернулося до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою 26.05.2020, тобто зі спливом трьох років з дня постановлення ухвали Господарського суду Івано-Франківської області від 25.04.2017.
Відмовляючи у відкритті апеляційного провадження суд апеляційної інстанції також зазначив про те, що боржник (Товариство з обмеженою відповідальністю "Тофі"), на захист інтересів якого подано апеляційну скаргу, є учасником справи про його банкрутство з моменту порушення провадження у справі, відтак повинен бути обізнаний з існуванням оскарженої ухвали та не був позбавлений права та можливості оскаржити таку ухвалу у встановлені процесуальним законом строки, однак таким правом не скористався, а також те, що скаржник не навів доводів щодо наявності підстав поновлення строку, вичерпний перелік яких зазначено у частині другій статті 261 ГПК України, а з матеріалів скарги не вбачається можливості існування таких підстав.
Крім того суд апеляційної інстанції звернув увагу на те, що оскільки арбітражного керуючого Бандуристого Р. С. було призначено ліквідатором у справі 04.04.2019, то виконуючи понад рік обов'язки, покладені на нього статтею 41 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" в редакції, чинній на момент призначення та до 21.10.2019, та статтею 61 Кодексу України з питань банкрутства, який вступив в дію 21.10.2019, ліквідатор не міг бути не обізнаним із існуванням ухвали про визнання кредиторських вимог до боржника до 25.05.2020 - моменту отримання листа-вимоги кредитора у справі - ТзОВ "ФК "Інвестохіллс Веста".
До того ж вірним є висновок суду апеляційної інстанції про те, що встановлення судом підстав для відмови у відкритті апеляційного провадження саме на підставі частини другої статті 261 ГПК України виключає необхідність застосування судом частини третьої статті 260 ГПК України (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду від 12.11.2018 у справі № 54/239).
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду зазначає, що апеляційна інстанція приймаючи оскаржувану ухвалу діяла відповідно до вимог Господарського процесуального кодексу України та у межах повноважень, передбачених процесуальним законом.
Частиною другою статті 293 ГПК України визначено як підставу для відмови у відкритті касаційного провадження у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) визнання судом касаційної скарги необґрунтованою, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Верховний Суд вважає, що правильне застосування апеляційним господарським судом норм процесуального права (статей 119, 261 ГПК України) є очевидним та не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування при прийнятті ухвали від 03.06.2020 у справі № 909/548/16 про відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою арбітражного керуючого Бандуристого Р. С. від 26.05.2020 на ухвалу Господарського суду Івано-Франківської області від 25.04.2017, яку подано зі спливом трьох років з дня прийняття оскаржуваного судового рішення.
З огляду на таке, касаційну скаргу арбітражного керуючого Бандуристого Р. С. на ухвалу Західного апеляційного господарського суду від 03.06.2020 у справі № 909/548/16 необхідно визнати необґрунтованою і відмовити у відкритті касаційного провадження відповідно до частини другої статті 293 ГПК України.
Приймаючи дану ухвалу судом було взято до уваги висновки Верховного Суду про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження при очевидно правильному застосуванні частини другої статті 261 ГПК України у випадку оскарження в касаційному порядку ухвал апеляційного господарського про відмову у відкритті апеляційного провадження мотивованих значним пропуском (два роки і більше) строку на оскарження рішень судів першої інстанції, які викладені в ухвалах Верховного Суду від 01.04.2019 у справі № 910/23467/16, від 15.08.2019 у справі № 916/4747/15, від 20.09.2019 у справі № 906/1028/15, від 07.10.2019 у справі № 915/566/16, від 02.12.2019 у справі № 916/4747/15 тощо.
Наведене повністю узгоджується з правовими позиціями, сформованими Європейським судом з прав людини у справах Levages Prestations Services v. France (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) та Brualla Gomez de la Torre v. Spain (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії), згідно з якими умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.
У зв'язку з тим, що у відкритті касаційного провадження відмовлено клопотання скаржника про поновлення строку на касаційне оскарження судом не розглядається.
На підставі викладеного та керуючись статями 119, 234, 235, 258, частинами першою, другою статті 261, частиною першою статті 287, частиною другої статті 293 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду
1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "Тофі" арбітражного керуючого Бандуристого Руслана Сергійовича на ухвалу Західного апеляційного господарського суду від 03.06.2020 у справі № 909/548/16.
2. Касаційну скаргу ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "Тофі" арбітражного керуючого Бандуристого Руслана Сергійовича на ухвалу Західного апеляційного господарського суду від 03.06.2020 у справі № 909/548/16 повернути скаржнику разом з доданими до неї матеріалами.
3. Копію касаційної скарги залишити в суді касаційної інстанції.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий О. О. Банасько
Судді В. В. Білоус
В. Г. Пєсков