ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
29 липня 2020 року м. Київ № 640/1326/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Пащенка К.С., за участю
секретаря судового засідання Легейди Я.А., розглянувши у порядку письмового
провадження адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області, Голосіївського районного відділу Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області
провизнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,
20.01.2020 ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (нижче - відповідач-1) та Голосіївського районного відділу Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (надалі - відповідача-2), в якому просить суд:
- визнати протиправною відмову Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області в особі Голосіївського районного відділу Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області у вклеюванні фотокартки до паспорту громадянина України - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (серія та номер паспорту громадянина України: НОМЕР_1 , виданий Корюківським РВ УМВС України в Чернівецькій обл. 04.08.1995 року) по досягненню ним 45 річного віку;
- зобов'язати Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області та Голосіївський районний відділ Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області вклеїти фотокартку до паспорту громадянина України - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (серія та номер паспорту громадянина України: НОМЕР_1 , виданий Корюківським РВ УМВС України в Чернівецькій обл. 04.08.1995 року) по досягненню ним 45 річного віку без передачі будь-яких даних про нього до Єдиного державного демографічного реєстру, без формування (присвоєння) унікального номера запису в Реєстрі та без використання будь-яких засобів Єдиного державного демографічного реєстру.
В якості підстав позову позивач зазначив, що органами міграційної служби протиправно відмовлено у вклеюванні фотокартки до паспорту позивача у формі книжечки. Зокрема позивач зазначає, що ОСОБА_1 по досягненню 45 річного віку виявив бажання та подав заяву про вклеювання йому фотокартки у паспорт громадянина України до Голосіївського районного відділу Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області; в заяві ОСОБА_1 було зазначено, що він відмовляється від оформлення паспорта у формі картки, присвоєння будь-яких ідентифікаторів особистості та не надає згоду на обробку його персональних даних; згідно листа-відповіді відповідача-2 № 81.8024-1291/81.8024.1-19 від 19.12.2019 позивачу було відмовлено в задоволенні заяви про вклеювання фотокартки у паспорт громадянина України по досягненню ним 45 річного віку; відмова була обґрунтована пп. 6 п. 6 Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого постановою КМУ від 25.03.2015 № 302, відповідно до якого обмін паспорта здійснюється у разі якщо особа досягла 25- чи 45-річного віку та не звернулася в установленому законодавством порядку не пізніше як через місяць після досягнення відповідного віку для вклеювання до паспорта зразка 1994 року нових фотокарток; так, позивач пропустив строк звернення до відповідача-2 із заявою про вклеювання фотокартки, за що для нього передбачена адміністративна відповідальність; позивач є віруючим, парафіянином Української Православної Церкви, а тому, з релігійних переконань при подачі документів виявив бажання продовжити користуватися паспортом громадянина України у формі книжечки; до того ж, примушування до обробки персональних даних з метою оформлення паспорта громадянина України у формі картки є неправомірним втручанням у особисте життя позивача з боку держави та порушенням ст. 8 Закону України «Про захист персональних даних».
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справу було передано судді Пащенку К.С.
27.01.2020 ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва було відкрито провадження в адміністративній справі № 640/1326/20 та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні без виклику учасників справи та проведення судового засідання.
10.02.2020 до Окружного адміністративного суду м. Києва від відповідача-2 надійшов відзив на позовну заяву, у якому останній заперечує проти задоволення позовних вимог, оскільки відповідно до пп. 6 п. 6 Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого постановою КМУ від 25.03.2015 № 302, обмін паспорта здійснюється у разі якщо особа досягла 25- чи 45-річного віку та не звернулася в установленому законодавством порядку не пізніше як через місяць після досягнення відповідного віку для вклеювання до паспорта зразка 1994 року нових фотокарток; таким чином, законодавством України встановлено місячний термін після досягнення відповідного віку для вклеювання до паспорта зразка 1994 року нових фотокарток; згідно з документами, наданими позивачем, дата народження ОСОБА_1 - ІНФОРМАЦІЯ_1 , а отже кінцевий термін від дати досягнення 45 річного віку спливає через місяць після досягнення відповідного віку; 12.12.2019 позивач звернувся до відповідача-2 із заявою про вклеювання фотокартки, тобто більше, ніж через 1 рік, що є очевидним порушенням вимог законодавства України; отже, позивач намагається покласти власну недбалість та безвідповідальність на відповідача, що є неприпустимим та не може бути підставою для задоволення позовних вимог.
20.02.2020 до Окружного адміністративного суду м. Києва від відповідача-1 надійшов відзив на позовну заяву, у якому останній заперечує проти задоволення позовних вимог з огляду на те, що відповідно до пп. 6 п. 6 Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого постановою КМУ від 25.03.2015 № 302, у разі, якщо особа досягла 25 чи 45 річного віку та не звернулась в установленому законодавством порядку не пізніше як через місяць після досягнення відповідного віку для вклеювання до паспорта зразка 1994 року нових фотокарток здійснюється обмін паспорта; враховуючи те, що заява позивача надійшла відповідачу-2 12.12.2019, то перший порушив процедуру подання документів для вклеювання фотокарток до паспорта громадянина України зразка 1994 року.
27.03.2020 до Окружного адміністративного суду м. Києва від позивача надійшла відповідь на відзив відповідача-1, у якому зазначає, що ОСОБА_1 виявив бажання та подав заяву про вклеювання фотокартки 19.12.2018, а не у 2019 році, як то зазначають відповідачі.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 по досягненню 45 років звернувся до Голосіївського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби у м. Києві із заявою про вклеювання фотокартки до паспорта громадянина України у формі книжечки. Заява датована 19.12.2019.
Позивач надав суду ксерокопію накладної, яка, на думку позивача, підтверджує факт відправки заяви відповідачу-2 19.12.2018, проте, суд до такої ксерокопії ставиться критично, оскільки накладна не містить жодних об'єктивних даних, які би свідчили, що відправлення було прийняте до відправки ТОВ «Торговий Дім «Міст Експрес» (печатка, підпис оператора тощо). До того ж, позивачем не надано розрахункового документа (чека, квитанції або іншого), який би підтверджував факт оплати послуг з відправки відправлення, натомість платником послуг вказаний саме відправник, а форма розрахунку - готівка.
Як вбачається зі штампу вхідної кореспонденції ДМС України, заява позивача була отримана 12.12.2019 за № Г-2803/6/8102-19.
Листом № 81-8024-1291/81.8024.1-19 від 19.12.2019 Голосіївський районний відділ Центрального міжрегіонального управління ДМС у м. Києві та Київській області відмовив позивачу у вклеюванні фотокартки при досягненні відповідного віку у зв'язку зі спливом місячного строку передбаченого пп. 6 п. 6 Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 302 від 25.03.2015. Позивачу було запропоновано подати відповідачу-2 рішення суду, що набрало законної сили, про зобов'язання ДМС оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року.
Не погоджуючись із бездіяльністю відповідачів та відмовою у вклеюванні фотокартки до паспорту громадянина України у формі книжечки, позивач звернувся з позовом до Окружного адміністративного суду м. Києва.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів осіб і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Отже, під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, суд зобов'язаний незалежно від підстав, наведених у позові, перевіряти оскаржувані рішення, дії та бездіяльність на їх відповідність усім зазначеним вимогам.
Спірні правовідносини, що склались між сторонами регулюються Конституцією України, Законом України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), який визначає правові та організаційні засади створення та функціонування Єдиного державного демографічного реєстру та видачі документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, а також права та обов'язки осіб, на ім'я яких видані такі документи.
Відповідно до ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Із зазначених конституційних норм, зокрема, випливає, що, встановлюючи ті чи інші правила поведінки, держава має в першу чергу дбати про потреби людей, утримуючись за можливості від встановлення таких правил, які негативно сприйматимуться тими чи іншими групами суспільства. Встановлення таких правил може бути виправдане тільки наявністю переважаючих суспільних інтересів, які не можуть бути задоволені в інший спосіб, але і в цьому разі має бути дотриманий принцип пропорційності.
Аналогічний висновок викладено Великою Палатою Верховного Суду у рішенні від 19.09.2018 у зразковій справі № 806/3265/17 (Пз/9901/2/18) (провадження № 11-460заі18).
Відповідно до ст. 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Відповідно до ст. 32 Конституції України не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Рішенням Конституційного Суду України від 20.01.2012 № 2-рп/2012 надано офіційне тлумачення положення ч. 2 ст. 32 Конституції України, зокрема: неможливо визначити абсолютно всі види поведінки фізичної особи у сферах особистого та сімейного життя, оскільки особисті та сімейні права є частиною природних прав людини, які не є вичерпними‚ і реалізуються в різноманітних і динамічних відносинах майнового та немайнового характеру, стосунках, явищах, подіях тощо. Право на приватне та сімейне життя є засадничою цінністю, необхідною для повного розквіту людини в демократичному суспільстві, та розглядається як право фізичної особи на автономне буття незалежно від держави, органів місцевого самоврядування, юридичних і фізичних осіб. Збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди державою, органами місцевого самоврядування, юридичними або фізичними особами є втручанням в її особисте та сімейне життя. Таке втручання допускається винятково у випадках, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Конституційне та законодавче регулювання права на невтручання в особисте та сімейне життя також узгоджується із міжнародно-правовими актами.
Так, Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» ратифіковано Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
В силу приписів ст. 9 Конституції України така Конвенція є частиною національного законодавства України.
Стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року передбачає, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Приватне життя «охоплює право особи формувати та розвивати відносини з іншими людьми, включаючи відносини професійного чи ділового характеру» (див. п. 25 рішення Європейського суду з прав людини у справі «C. проти Бельгії» від 07.08.1996 (Reports 1996)). Стаття 8 Конвенції «захищає право на розвиток особистості та право формувати і розвивати відносини з іншими людьми та навколишнім світом» (див. п. 61 рішення ЄСПЛ у справі «Pretty проти Сполученого Королівства» (справа № 2346/02, ECHR 2002 та п. 65. рішення ЄСПЛ у справі «Олександр Волков проти України» (заява № 21722/11).
Будь-яке втручання у право особи на повагу до її приватного та сімейного життя становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо воно не здійснювалося «згідно із законом», не переслідувало легітимну ціль або цілі згідно з пунктом 2 та було «необхідним у демократичному суспільстві» у тому сенсі, що воно було пропорційним цілям, які мали бути досягнуті (див. рішення ЄСПЛ у справі «Ельсхольц проти Німеччини» (Elsholz v. Germany) [ВП], заява № 25735/94, п. 45, ECHR 2000-VIII).
Аналізуючи викладені вище норми законодавства, Велика Палата Верховного Суду у рішенні від 19.09.2018 у зразковій справі № 806/3265/17 (Пз/9901/2/18) (провадження № 11-460заі18) звертає увагу, що особа не може зазнавати безпідставного втручання у особисте і сімейне життя, безпідставного посягання на недоторканність житла, таємницю кореспонденції або на її честь і репутацію. Кожна людина має право на захист законом від такого втручання або таких посягань.
Відповідно до пп. «а» п. 1 ч. 1 ст. 13 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» документи, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру, відповідно до їх функціонального призначення поділяються на документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, зокрема, паспорт громадянина України.
Відповідно до ч. ч. 1, 2, 4, 5 ст. 14 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» форма кожного документа встановлюється цим Законом.
Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета.
Документи у формі книжечки на всіх паперових сторінках та на верхній частині обкладинки повинні мати серію та номер документа, виконані за технологією лазерної перфорації.
Персоналізація документів у формі книжечки здійснюється за технологією лазерного гравіювання та лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі картки виконується за технологією термодруку або лазерного гравіювання. Персоналізація документів здійснюється централізовано у Державному центрі персоналізації документів.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 21 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України.
Кожен громадянин України, який досяг чотирнадцятирічного віку, зобов'язаний отримати паспорт громадянина України. Оформлення, видача, обмін паспорта громадянина України, його пересилання, вилучення, повернення державі та знищення здійснюються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п. 1 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-XII, паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу власника та підтверджує громадянство України. Паспорт дійсний для укладання цивільно-правових угод, здійснення банківських операцій, оформлення доручень іншим особам для представництва перед третьою особою лише на території України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України.
Відповідно до п. 3 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-XII, бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Терміни впровадження паспортної картки визначаються Кабінетом Міністрів України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення.
Відповідно до п. 5 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-XII, паспортна книжечка являє собою зшиту внакидку нитками обрізну книжечку розміром 88 х 125 мм, що складається з обкладинки та 16 сторінок. Усі сторінки книжечки пронумеровані і на кожній з них зображено Державний герб України і перфоровано серію та номер паспорта.
Відповідно до п. 8 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-XII, термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної книжечки, не обмежується. До паспортної книжечки при досягненні громадянином 25- і 45-річного віку вклеюються нові фотокартки, що відповідають його вікові. Паспорт, в якому не вклеєно таких фотокарток при досягненні його власником зазначеного віку, вважається недійсним.
Відповідно до п. п. 1, 2 Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 302 від 25.03.2015, паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України.
Паспорт виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій.
Відповідно до п. 6 п. 6 Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 302 від 25.03.2015, обмін паспорта здійснюється у разі якщо особа досягла 25- чи 45-річного віку та не звернулася в установленому законодавством порядку не пізніше як через місяць після досягнення відповідного віку для вклеювання до паспорта зразка 1994 року нових фотокарток.
Отже, за чинним законодавством громадянин України, який має паспорт у формі паспортної книжечки, зобов'язаний протягом місяця після досягнення 25 чи 45-річного віку звернутись до уповноважених державних органів із заявою про вклеювання до паспорту фотокартки.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачу відмовлено у вклеюванні фотографії до паспорта у зв'язку з досягненням 45-річного віку з підстав пропуску звернення до органів ДМС.
Як зазначалось вище, до паспортної книжечки при досягненні громадянином 25- і 45-річного віку вклеюються нові фотокартки, що відповідають його вікові. Паспорт, в якому не вклеєно таких фотокарток при досягненні його власником зазначеного віку, вважається недійсним (пункт 8 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-XII).
Втім, суд підкреслює, що паспорт, в якому не вклеєно фотокарток при досягненні його власником зазначеного віку, вважається недійсним для встановлення відповідної особи, при цьому, вказаними нормами не встановлено заборони для вклеювання фотокартки у паспорт після спливу тридцятиденного строку.
Аналогічний висновок викладеного у постанові Верховного Суду від 31.01.2020 у справі № 200/6627/19-а (адміністративне провадження № К/9901/27206/19).
Відповідно до рішення Великої Палати Верховного Суду від 19.09.2018 у зразковій справі № 806/3265/17 (Пз/9901/2/18) (провадження № 11-460заі18) особі гарантується право на отримання паспорта у вигляді паспортної книжечки відповідно до вищенаведених норм, тоді як відповідач у спірних правовідносинах (правове регулювання яких не змінилося після прийняття наведеного судового рішення) фактично спонукає до отримання позивачем паспорту у формі паспортної картки.
Відповідно до ч. 3 ст. 13 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» паспорт громадянина України містить безконтактний електронний носій.
В силу приписів ч. 2 ст. 15 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» бланки документів, якщо інше не визначено цим Законом, виготовляються за єдиними зразками та технічними описами, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до абз. 2 ч. 2 ст. 21 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» оформлення, видача, обмін паспорта громадянина України, його пересилання, вилучення, повернення державі та знищення здійснюються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
На виконання положень ч. 2 ст. 15 та абз. 2 ч. 2 ст. 21 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» Кабінет Міністрів України 25.03.2015 прийняв постанову № 302 «Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України», якою затвердив: зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм згідно з додатками 1 і 2; зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, згідно з додатками 3 і 4; Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України.
Як вбачається з п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 № 302, прийнято рішення запровадити із застосуванням засобів Єдиного державного демографічного реєстру: з 1 січня 2016 р. оформлення і видачу паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм та паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразки бланків яких затверджено цією постановою, громадянам України, яким паспорт громадянина України оформляється вперше, з урахуванням вимог пункту 2 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 р. № 2503-XII; з 1 листопада 2016 р. оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм, зразок бланка якого затверджено цією постановою, громадянам України відповідно до Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого цією постановою.
Відповідно до п. 3 постанови Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 № 302 установлено, що прийняття документів для оформлення паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразок бланка якого затверджено цією постановою, з 1 листопада 2016 р. припиняється; паспорт громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, оформлений та виданий на підставі документів, поданих до 1 листопада 2016 р., є чинним протягом строку, на який його було видано. Вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України зразка 1994 року здійснюються відповідно до Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого цією постановою.
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про захист персональних даних» персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.
Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону України «Про захист персональних даних» мета обробки персональних даних має бути сформульована в законах, інших нормативно-правових актах, положеннях, установчих чи інших документах, які регулюють діяльність володільця персональних даних, та відповідати законодавству про захист персональних даних.
Обробка персональних даних здійснюється відкрито і прозоро із застосуванням засобів та у спосіб, що відповідають визначеним цілям такої обробки.
В силу приписів ч. ч. 5, 6 ст. 6 Закону України «Про захист персональних даних» обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб'єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством.
Не допускається обробка даних про фізичну особу, які є конфіденційною інформацією, без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Тобто, принципами обробки персональних даних є відкритість і прозорість, відповідальність, адекватність та не надмірність їх складу та змісту стосовно визначеної мети їх обробки, а підставою обробки персональних даних є згода суб'єкта персональних даних.
Проаналізувавши наведені норми Верховний Суд у своєму рішенні від 19.09.2018 у зразковій справі № 806/3265/17 (Пз/9901/2/18) (провадження № 11-460заі18) дійшов висновку, що законодавством не врегульовано питання щодо наслідків відмови особи від обробки її персональних даних, тобто фактично відсутня будь-яка альтернатива такого вибору, що в свою чергу обумовлює неякість закону та порушення конституційних прав такої особи.
З урахуванням викладеного, Верховний Суд вказав, що реалізація державних функцій має здійснюватися без примушення людини до надання згоди на обробку персональних даних, їх обробка повинна здійснюватися, як і раніше, в межах і на підставі тих законів і нормативно-правових актів України, на підставі яких виникають правовідносини між громадянином та державою. При цьому, згадані технології не повинні бути безальтернативними і примусовими. Особи, які відмовилися від обробки їх персональних даних, повинні мати альтернативу - використання традиційних методів ідентифікації особи.
Аналогічний висновок викладеного і у постанові Верховного Суду від 31.01.2020 у справі № 200/6627/19-а (адміністративне провадження № К/9901/27206/19).
У ст. 8 Конвенції про захист осіб у зв'язку з автоматизованою обробкою персональних даних, ратифікованій Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист осіб у зв'язку з автоматизованою обробкою персональних даних та Додаткового протоколу до Конвенції про захист осіб у зв'язку з автоматизованою обробкою персональних даних стосовно органів нагляду та транскордонних потоків даних» зазначено, що будь-якій особі надається можливість: a) з'ясувати існування файлу персональних даних для автоматизованої обробки, його головні цілі, а також особу та постійне місце проживання чи головне місце роботи контролера файлу; b) отримувати через обґрунтовані періоди та без надмірної затримки або витрат підтвердження або спростування факту зберігання персональних даних, що її стосуються, у файлі даних для автоматизованої обробки, а також отримувати такі дані в доступній для розуміння формі; c) вимагати у відповідних випадках виправлення або знищення таких даних, якщо вони оброблялися всупереч положенням внутрішнього законодавства, що запроваджують основоположні принципи, визначені у статтях 5 і 6 цієї Конвенції; d) використовувати засоби правового захисту в разі невиконання передбаченого в пунктах «b» і «c» цієї статті прохання про підтвердження або у відповідних випадках про надання, виправлення або знищення персональних даних.
За сталою практикою ЄСПЛ, першою умовою виправданості втручання у права, гарантоване ст. 8 Конвенції, є те, що воно має бути передбачене законом, причому тлумачення терміну «закон» є автономним, та до якості «закону» ставляться певні вимоги (див. рішення ЄСПЛ у справі «Толстой-Милославський проти Сполученого Королівства» (Tolstoy Miloslavsky v. the United Kingdom) від 13.07.1995, заява № 18139/91, п. 37). Під терміном «закон» … слід розуміти як норми, встановлені писаним правом, так і правила, що сформувалися у прецедентному праві. Закон має відповідати якісним вимогам, насамперед, вимогам «доступності» та «передбачуваності».
Таким чином, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що норми Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» на відміну від норм Положення № 2503-XII (теж діючого на момент виникнення правовідносин) не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорту у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, ім'я та по-батькові та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій, що є безумовним порушенням вимог ст. 22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, не відповідає вимогам якості закону (тобто втручання не було «встановлене законом») не було «необхідним у демократичному суспільстві» у тому сенсі, що воно було непропорційним цілям, які мали бути досягнуті, не покладаючи на особу особистий надмірний тягар. Зазначене допускає свавільне втручання у право на приватне життя, у контексті неможливості реалізації права на власне ім'я, що становить порушення ст. 8 Конвенції.
Крім того, суд звертає увагу, що перелік підстав, які становлять легітимну мету обмежень прав і свобод особи, є вичерпним. Свобода розсуду держав щодо встановлення обмежень є вузькою. Проте, слід оцінити, чи передбачене законом таке обмеження, чи відповідає обмеження «нагальній суспільній потребі», тобто чи є воно необхідним у демократичному суспільстві і чи відповідає воно легітимній меті (див., наприклад, рішення ЄСПЛ у справі «Svyato-Mykhaylivska Parafiya v. Ukraine» від 14.06.2007). Установленість обмежень законом передбачає чіткість і доступність закону, що встановлює такі обмеження. Кожна людина повинна мати відповідне уявлення про норми, які можуть бути застосовані щодо її відповідного права. Вимога чіткого закону, який передбачає обмеження права, має ту саму мету - кожна людина повинна мати можливість передбачити наслідки своєї поведінки. Рівень чіткості, який вимагається від національного законодавства, яке в будь-якому разі не може передбачати усі можливі випадки, багато в чому залежить від змісту відповідного акта, сфери, яку він регулює, чисельність й статусу тих, кому він адресований (див. рішення ЄСПЛ у справі «Groppera Radio AG and Others v. Switzerland» від 28.03.1990).
Отже, будь-яке обмеження прав і свобод особи повинно бути чітким та законодавчо визначеним, однак у даному випадку таке обмеження, як неможливість отримання паспорта у формі книжечки, законодавством не передбачено.
Крім того, відповідно до ст. 14 Конвенції користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, незалежності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.
При цьому, ЄСПЛ у своєму рішенні по справі «Х'ю Джордан проти Великої Британії» сформулював таку позицію: «Якщо загальна політика або захід мають непропорційно шкідливі наслідки для конкретної групи, то вони (загальна політика або захід) можуть вважатися дискримінаційними, незважаючи на те, що вони не спрямовані конкретно на цю групу».
Велика Палата Верховного Суду у рішенні від 19.09.2018 у зразковій справі № 806/3265/17 (Пз/9901/2/18) (провадження № 11-460заі18) дійшла висновку, що позбавлення особи можливості отримання паспорта у традиційній формі - у вигляді книжечки, і спричинені цим побоювання окремої суспільної групи, що отримання паспорта у вигляді ID-картки може спричинити шкоду приватному життю, становить втручання держави, яке не було необхідним у демократичному суспільстві, і воно є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря.
Аналогічний висновок викладено і в постанові Верховного Суду від 05.12.2019 у справі № 420/270/19 (адміністративне провадження № К/9901/18498/19).
Згідно з вимогами ч. 3 ст. 291 Кодексу адміністративного судочинства України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
За таких обставин суд вважає, що позивач має право на вклеювання до паспорта громадянина України нової фотокартки у зв'язку з досягненням ним 45-річного віку.
При цьому, законодавством не передбачено іншого належного способу захисту порушеного права позивача у спірних правовідносинах, ніж зобов'язання відповідача-2 вклеїти до паспорта позивача нової фотокартки у зв'язку з досягненням 45-річного віку, а тому позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).
Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 28.08.2018 (справа № 802/2236/17-а).
З огляду на все викладене вище та виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, виходячи з наведених висновків в цілому, суд доходить висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Як вбачається із квитанції № 0.0.1583858673.1 від 16.01.2020, позивачем за подачу позову до Окружного адміністративного суду м. Києва було сплачено судовий збір у розмірі 840,80 грн.
З огляду на те, що суд дійшов до висновку про задоволення позову, то відшкодуванню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача-1 в особі відповідача-2 підлягає судовий збір у розмірі 840,80 грн.
Керуючись ст. ст. 1, 2, 9, 72-78, 241-246, 250 КАС України, суд, -
1. Позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.
2. Визнати протиправною відмову Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (адреса: 02152, м. Київ, вул. Березняківська, буд. 4А, ідентифікаційний код 42552598) в особі Голосіївського районного відділу Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (адреса: 03039, м. Київ, вул. Голосіївська, буд, 15, ідентифікаційний код 42552598) у вклеюванні фотокартки до паспорту громадянина України - ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 (серія та номер паспорту громадянина України: НОМЕР_1 , виданий Корюківським РВ УМВС України в Чернівецькій обл. 04.08.1995 року) по досягненню ним 45 річного віку.
3. Зобов'язати Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (адреса: 02152, м. Київ, вул. Березняківська, буд. 4А, ідентифікаційний код 42552598) та Голосіївський районний відділ Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (адреса: 03039, м. Київ, вул. Голосіївська, буд, 15, ідентифікаційний код 42552598) вклеїти фотокартку до паспорту громадянина України - ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 (серія та номер паспорту громадянина України: НОМЕР_1 , виданий Корюківським РВ УМВС України в Чернівецькій обл. 04.08.1995 року) по досягненню ним 45 річного віку без передачі будь-яких даних про нього до Єдиного державного демографічного реєстру, без формування (присвоєння) унікального номера запису в Реєстрі та без використання будь-яких засобів Єдиного державного демографічного реєстру.
4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (адреса: 02152, м. Київ, вул. Березняківська, буд. 4А, ідентифікаційний код 42552598) в особі Голосіївського районного відділу Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (адреса: 03039, м. Київ, вул. Голосіївська, буд, 15, ідентифікаційний код 42552598) шляхом їх безспірного списання на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , серія та номер паспорту громадянина України: НОМЕР_1 , виданий Корюківським РВ УМВС України в Чернівецькій обл. 04.08.1995 року) сплачений при поданні позовної заяви судовий збір у розмірі 840 (вісімсот сорок) грн. 80 коп.
Рішення, відповідно до ст. 255 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма часниками справи, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного ухвали.
Відповідно до пп. 15.5 п. 1 Розділу VII Перехідні положення КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Окружний адміністративний суд міста Києва.
Суддя К.С. Пащенко