Справа № 308/4581/20
21 липня 2020 року місто Ужгород
Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в складі головуючого судді Дергачової Н.В., при секретарі судового засідання Стегней К.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження, в залі суду в м. Ужгород цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням,-
Позивач - ОСОБА_1 звернувся до Ужгородського міськрайонного суду із позовною заявою до відповідача - ОСОБА_2 , про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням.
Свої позовні вимоги позивач мотивує тим, що він є власником квартири за адресою АДРЕСА_1 . Даний факт підтверджується договором купівлі-продажу квартири від 05.03.2020 року.
Позивач вказує на те, що відповідач у вищевказаній квартирі зареєстрована що підтверджується відміткою у її паспорті та довідкою № 907/18-21 від 12.02.2020 року, проте фактично не проживає в ній орієнтовно з лютого 2017 року, оскільки добровільно виїхала у Велику Британію (м. Манчестер), що підтверджується Актом про відсутність (не проживання) особи за місцем її реєстрації від 24.02.2020 року, Актом про відсутність (не проживання) особи за місцем реєстрації від 06.03.2020 року. Також стверджує, що особисті речі відповідача у вищевказаній квартирі - відсутні та ніякої участі в утриманні цієї квартири вона не приймає.
У зв'язку з вищевказаним, просить визнати ОСОБА_2 такою, що втратила право користування житловим приміщенням, а саме квартирою АДРЕСА_1 .
Позивач та його представник в судове засідання не прибули, незважаючи на той факт, що про час і місце розгляду справи були судом належним чином повідомлені. Від його представника надійшла заява про розгляд справи за його відсутності.
Відповідач - ОСОБА_2 в судове засідання не прибула, незважаючи на той факт, що про час і місце розгляду справи її було повідомлено належним чином. Проте від неї поштовим відправленням на адресу суд надійшла заява про визнання позову, де вона підтвердила обставини, зазначені у позовній заяві, та пояснила, що за адресою АДРЕСА_1 не проживає, її особисті речі у вказаній квартирі відсутні, участі в утриманні житлового приміщення вона не приймає, виїхала у лютому 2017 року проживати у Велику Британію де проживає до теперішнього часу.
Судове засідання у справі було призначене на 21.07.2020 року на 11 год. 30 хв., однак через неявку в судове засідання всіх учасників справи судом у відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося. У відповідності до ч. 6 ст. 259 ЦПК України складання рішення суду було відкладено на строк не більш як пять днів, тому у відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Розглянувши подані сторонами документи та матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи на яких ґрунтується позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про те, що позов не підлягає до задоволення з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що право власності на квартиру за адресою - АДРЕСА_1 , належить ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується договором купівлі продажу квартири від 05 березня 2020 року зареєстрованого нотаріусом Журкі О.Т. в реєстрі за номером № 352.
Як вбачається з акту про не проживання особи за місцем реєстрації, від 24.02.2020 року та акту про не проживання особи за місцем реєстрації, від 06.03.2020 року ОСОБА_2 за місцем її реєстрації - АДРЕСА_1 , орієнтовно починаючи з лютого 2017 року фактично не проживає.
За положеннями ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення будь-яких порушень його прав та вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до пункт 1 частини першої статті 346 ЦК право власності припиняється у разі відчуження власником свого майна.
Як зазначено у п. 34, 36 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» оскільки право власності є абсолютним правом, яке включає право володіння, користування та розпорядження майном, якого ніхто не може бути позбавлений, крім випадків, передбачених законом (стаття 41 Конституції України, статті 316 - 319 ЦК), то власник на підставі статті 391 ЦК не може бути визнаний таким, що втратив право користування своїм майном, зокрема жилим приміщенням або виселений із нього, оскільки це не відповідає характеру спірних правовідносин, й такі вимоги регулюються, зокрема, статтями 71, 72, 109, 110, 116 Житлового кодексу Української РСР (далі - ЖК УРСР).
У зв'язку із цим під час розгляду позовів про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, судам необхідно чітко розмежовувати правовідносини, які виникають між власником та попереднім власником житла, і правовідносини, які виникають між власником житла та членами його сім'ї, попередніми членами його сім'ї, а також членами сім'ї попереднього власника житла. Так, власник житла має право вимагати визнання попереднього власника таким, що втратив право користування житлом, що є наслідком припинення права власності на житлове приміщення (пункт 3 частини першої статті 346 ЦК) із зняттям останнього з реєстрації.
Усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, зокрема жилим приміщенням, шляхом зняття особи з реєстраційного обліку, залежить від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства (наприклад, статті 71, 72, 116, 156 ЖК УРСР; стаття 405 ЦК), а саме від вирішення однієї із таких вимог: про позбавлення права власності на жиле приміщення; про позбавлення права користування жилим приміщенням; про визнання особи безвісно відсутньою; про оголошення фізичної особи померлою.
За змістом статті 391 ЦК позовна давність не поширюється на вимоги власника чи іншого володільця про усунення перешкод у здійсненні ним права користування чи розпорядження своїм майном, що не пов'язані з позбавленням володіння, оскільки правопорушення є таким, що триває у часі. У зв'язку із цим тривалість порушення права не перешкоджає задоволенню такої вимоги судом.
У відповідності до ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» підставою для зняття з реєстрації місця проживання є судове рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням.
Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися правом власності на свій розсуд.
Згідно з ч. 4 ст.206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
Враховуючи вищенаведені обставини справи, визнання відповідачем позовних вимог, суд вважає позов обґрунтованим та таким, що підлягає до задоволенню
З огляду на те, що відповідач визнав позов до початку розгляду справи по суті, в силу вимог ст.ст. 141, 142 ЦПК України, позивачу з державного бюджету підлягає поверненню 50 відсотків сплаченого при поданні позову судового збору, що становить 420 грн. 40 коп., а з відповідача підлягає стягнення 420,40 грн., сплаченого позивачем судового збору при зверненні до суду з вказаним позовом.
На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 10, 81, 83, 141, 206, 280 - 284, 263, 264, 265, 354, 355 ЦПК України, ст. ст. 391, 346 ЦК України суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням - задовольнити.
Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , такою, що втратили право користування жилим приміщенням, а саме квартирою АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , паспорт серії НОМЕР_1 , ідентифікаційний номер - суду не відомий) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,( АДРЕСА_3 , паспорт № НОМЕР_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 ) витрати із сплати судового збору в сумі 420,40 грн. (чотириста двадцять гривень 40 копійок).
Повернути з Державного бюджету України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ( АДРЕСА_3 , паспорт № НОМЕР_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 ) 50 відсотків сплаченого при поданні позову судового збору, згідно квитанції АТ «Ощадбанк» номер посилання 013484078142 від 13 травня 2020 року, у розмірі 420,40 грн. (чотириста двадцять гривень 40 копійок).
Підставою для повернення є зазначене рішення суду скріплене гербовою печаткою суду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Дата складення повного судового рішення - 27.07.2020 року.
Суддя Ужгородського
міськрайонного суду Н.В. Дергачова