Справа № 640/13369/19 Суддя першої інстанції: Келеберда В.І.
29 липня 2020 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
судді-доповідача - Степанюка А.Г.,
суддів - Губської Л.В., Епель О.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС в м. Києві на прийняте у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 лютого 2020 року у справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки), -
У липні 2019 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - Позивач, ФОП ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління ДФС у м. Києві (далі - Відповідач, ГУ ДФС у м. Києві) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 11.05.2019 року №Ф-157391-17 щодо сплати боргу в сумі 7 280,55 грн.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.02.2020 року позов задоволено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що Позивач, будучи фізичною особою-підприємцем, який обрав спрощену систему оподаткування, є особою з інвалідністю третьої групи та отримує пенсію за віком, а відтак звільняється від сплати за себе єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду першої інстанції, Головне управління ДПС у м. Києві (далі - ГУ ДПС у м. Києві, Апелянт), як правонаступник ГУ ДФС у м. Києві, подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі. Свою позицію обґрунтовує тим, що судом не було враховано, що фізичні особи-підприємці, які отримують пенсію за вислугу років, та які не досягли встановленого законом пенсійного віку, не вважаються пенсіонерами за віком у розумінні положень Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», а відтак зобов'язані нараховувати та сплачувати єдиний внесок на загальних підставах. Крім того, підкреслює залишення поза увагою судом першої інстанції, що ФОП ОСОБА_1 з 01.01.2018 року звільнений від сплати єдиного внеску як особа, що досягла пенсійного віку, у той час як заборгованість в останнього виникла за 2017 рік в сумі 8 448,00 грн., з якої сплачено 1 167,45 грн. Також зазначає про існування судової практики Окружного адміністративного суду міста Києва та Шостого апеляційного адміністративного суду в аналогічній категорії справ.
Після усунення визначених в ухвалі від 06.04.2020 року про залишення апеляційної скарги без руху недоліків ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 01.06.2020 року відкрито апеляційне провадження у справі та встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу.
Відзиву на апеляційну скаргу не надійшло.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 28.07.2020 року справу призначено до розгляду у порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з такого.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції встановив, що згідно свідоцтва серії В01 №372386 від 16.11.1998 року ОСОБА_1 зареєстрований Солом'янською районною у місті Києві державною адміністрацією фізичною особою-підприємцем (а.с. 7, 8-10).
Крім того, ФОП ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є особою з інвалідністю ІІІ групи (загальне захворювання) та отримує пенсію за вислугу років, про що свідчить копія пенсійного посвідчення № НОМЕР_1 (а.с. 12).
ГУ ДФС в м. Києві складено та направлено на адресу ФОП ОСОБА_1 вимогу від 11.05.2019 року №Ф-157391-17 про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску на суму 7 280,55 грн. (а.с. 13). За наслідками адміністративного оскарження згадана вимога була залишена без змін рішенням Державної фіскальної служби України від 03.07.2019 року №30270/6/99-99-11-05-02-25 (а.с. 14-15).
На підставі встановлених вище обставин, суд першої інстанції, здійснивши системний аналіз приписів ст. ст. 1, 2, 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог з огляду на правовий статус ФОП ОСОБА_1 як пенсіонера звільняє його від сплати єдиного внеску, а згоди на добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування останнім не надавалося.
З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не може не погодитися з огляду на таке.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон).
До вказаного Закону з 01.01.2017 року Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 № 1774-VIII були внесені зміни, які запровадили, серед іншого, сплату єдиного внеску для фізичних осіб-підприємців (крім тих, які обрали спрощену систему оподаткування) та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, у сумі, що не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску, незалежно від отримання доходу (прибутку) у місяці нарахування єдиного внеску.
Згідно п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону платниками єдиного внеску, є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону).
Відповідно до абз. 3 ч. 8 ст. 9 у редакції, яка діяла до 31.12.2017 року, платники єдиного внеску, зазначені у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 10 лютого наступного року, крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, які сплачують єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
При цьому, у редакції статті 9 Закону, яка діє з 01.01.2018 року встановлено, що платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Отже, необхідною умовою для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є наявність в особи правового статусу фізичної особи-підприємця.
Разом з тим, положеннями ч. 4 ст. 4 Закону було передбачено, що особи, зазначені у пункті 4 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
З 01.01.2018 року норма частини 4 статті 4 Закону викладена у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03.10.2017 року № 2148-VIII, за якою особи, зазначені у пунктах 4 та 5-1 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Аналіз наведених норм у редакціях, що діяли протягом 2017-2019 років, свідчить про те, що від сплати за себе єдиного внеску звільняються фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, а з врахуванням змін, внесених Законом № 2148-VIII, також члени фермерського господарства, якщо вони не належать до осіб, які підлягають страхуванню на інших підставах, та за наявності двох обов'язкових умов:
- є пенсіонерами за віком або інвалідами; після законодавчих змін - отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»,
- отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу.
Таким чином, Законом встановлені дві чітко сформульовані обов'язкові вимоги за яких особа звільняється від сплати єдиного внеску: особа є пенсіонером за віком або інвалідом; особа отримує відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу.
Наведені критерії відповідності фізичної особи-підприємця умовам ч. 4 ст. 4 Закону окреслені Верховним Судом у постанові від 25.06.2019 року у справі №1640/2837/18, а також у постанові від 19.04.2019 року у справі № 819/538/18.
Таким чином, оскільки ОСОБА_1 , як фізична особа підприємець, станом на 2017-2019 роки був особою з інвалідністю ІІІ групи та отримував пенсію за вислугу років, то останній у розумінні положень Закону звільняється від сплати за себе єдиного внеску.
Крім того, судовою колегією враховується, що наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 року № 449 затверджена Інструкція про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, розділ V якої регламентує порядок добровільної сплати єдиного внеску та порядок укладення договорів про добровільну участь.
Отже, добровільна сплата єдиного внеску здійснюється за умови укладення такою особою з органом доходів і зборів договору про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.
Разом з тим, як вірно підкреслив суд першої інстанції, матеріали справи не містять доказів, що між Позивачем і Відповідачем укладався договір про добровільну участь ФОП ОСОБА_1 у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Таким чином, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про те, що оскаржувана вимога від 11.05.2019 року №Ф-157391-17 прийнята ГУ ДФС у м. Києві за відсутніх на те правових підстав.
Щодо посилання Апелянта на те, що Позивачем за 2017 рік було сплачено 1 167,45 грн. єдиного внеску з нарахованого за цей період 8 448,00 грн., а відтак оскаржувана вимога прийнята правомірно, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що, по-перше, самостійна сплата такого внеску особою, звільненою від його сплати, не може свідчити про правомірність спірної вимоги, по-друге, жодних доказів такої сплати ГУ ДФС у м. Києві не надано, позаяк надані до відзиву на позов ідентифікаційні дані (а.с. 22) та відомості інтегрованої картки платника (а.с. 23) стосуються іншої, ніж ОСОБА_1 , особи.
Твердження Апелянта про те, що Позивач перебуває з 24.11.1998 року на загальній системі оподаткування, а відтак оскаржувана вимога прийнята правомірно, суд апеляційної інстанції відхиляє, оскільки з огляду на зміст норм Закону останній відносить до платників єдиного внеску фізичних осіб - підприємців як тих, які перебувають на загальній системі оподаткування, так і тих, які обрали спрощену систему. Застереження, які містяться у частині 4 статті 4 Закону, стосуються фізичних осіб - підприємців незалежно від того, яку систему оподаткування вони обрали. Система оподаткування має значення для визначення бази нарахування єдиного внеску, правила визначення якої встановлює стаття 7 цього Закону, у разі, якщо така особа не підпадає під виключення, встановлені частиною четвертою статті 4 Закону.
Наведене позиція узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 11.02.2020 року у справі № 240/4809/19.
Посилання ГУ ДПС у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва та Шостого апеляційного адміністративного суду в аналогічній категорії справ судова колегія вважає безпідставними, оскільки в силу ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві - залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 лютого 2020 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Суддя-доповідач А.Г. Степанюк
Судді Л.В. Губська
О.В. Епель
Повний текст постанови складено та підписано « 29» липня 2020 року.