Справа № 620/3666/19 Суддя (судді) першої інстанції: Клопот С.Л.
29 липня 2020 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді-доповідача Глущенко Я.Б.,
суддів Пилипенко О.Є., Черпіцької Л.Т.,
секретаря Суркової Д.О.,
розглянувши у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 27 січня 2020 року, -
У грудні 2019 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулась у суд з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (далі - відповідач, апелянт, ГУ ПФУ в Чернігівській області) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що припинення виплати пенсії здійснено з порушенням вимог статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-IV.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 27 січня 2020 року позов задоволено. Визнано дії ГУ ПФУ в Чернігівській області з невиплати призупиненої пенсії за червень та липень 2018 року відповідно до рішення Комісії підрозділа з питань соціального захисту населення від 11 липня 2018 року неправомірними та зобов'язано відповідача виплатити заборгованість з виплати пенсії з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.
Не погоджуючись із рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити повністю.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що виплату пенсії позивачу було призупинено не з вини відповідача, а на підставі рішення комісії органу соціального захисту населення, припинення виплати пенсії не супроводжувалось припиненням її нарахування, а заборгованість буде виплачено за умови прийняття окремого порядку Кабінетом Міністрів України. Крім того, вимоги позивача щодо стягнення заборгованості по пенсії з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, пені і 3% річних від простроченої суми є безпідставними, оскільки Закон України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року № 2050-III (далі - Закон України №2050-ІІІ) не передбачає такої компенсації, а відповідач не є боржником, що прострочив виконання грошового забов'язання у розуміння статті 625 Цивільного кодексу України, тому такі норми до спірних правовідносин не повинні бути застосовані.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження згідно пункту 1 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів уважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, а рішення суду - скасувати в частині, з таких підстав.
Судом установлено, що 10 лютого 2015 року ОСОБА_1 взято на облік, як внутрішньо переміщену особу, про що видано довідку № 7427000438 , відкритою за адресою: АДРЕСА_1 .
З червня 2018 року виплату пенсії позивачу Ніжинським об'єднаним управлінням пенсійного фонду України в Чернігівській області було призупинено.
11 липня 2018 року, відповідно до рішення Комісії підрозділу з питань соціального захисту населення від 11 липня 2018 року за № 26, з 01 червня 2018 року виплата пенсії поновлена, та починаючи з серпня 2018 року пенсія перерахована на поточний рахунок в AT «Ощадбанк», лише за серпень 2018 року. Сума невиплаченої за червень, липень 2018 року пенсії включена до додаткових списків на зарахування пенсії на поточний рахунок AT «Ощадбанк», але до цього часу не виплачена.
Уважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернулась з відповідним позовом до суду.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що підстави для призупинення виплати пенсії позивачу відсутні.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів приходить до наступного.
Частиною 2 статті 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Основним нормативно-правовим актом, що визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій є Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-IV(далі - Закон України №1058-ІV).
Частиною 3 статті 4 Закону України № 1058-IV встановлено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Статтею 5 Закону України № 1058-IV передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, визначених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.
Отже, нормативно-правовим актом, яким визначено підстави припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення), є Закон України № 1058-IV. Інші нормативно-правові акти у сфері правовідносин, врегульованих Законом України № 1058-IV, можуть застосовуватися виключно за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.
Відповідно до частини 1 статті 47 Закону України № 1058-IV пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Згідно із частиною 1 статті 49 Закону України № 1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України (положення пункту 2 частини першої статті 49 втратили чинність як такі, що є неконституційними, на підставі Рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009); 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.
Наведений перелік підстав для припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, прямо передбачених законом.
Відповідно до наявної в матеріалах справи копії листа Ніжинського об'єднаного управління пенсійного фонду України від 18 січня 2019 року виплата пенсії позивачу з 01 червня 2018 року «була призупинена у зв'язку з отриманням рекомендацій Мінфіну щодо фактів, виявлених під час здійснення верифікації соціальних виплат».
Водночас, Закон України № 1058-IV не передбачає такої підстави припинення або призупинення виплати пенсії, як отриманням рекомендацій Мінфіну щодо фактів, виявлених під час здійснення верифікації соціальних виплат.
Вирішуючи спір, суд враховує правові висновки, викладені у рішення Верховного Суду від 03 травня 2018 року за результатами розгляду зразкової справи № 805/402/18-а.
При цьому право на отримання пенсії є об'єктом захисту за статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії є таким, що не ґрунтується на Законі. У рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) дійшов висновку про те, що право на отримання пенсії, яке стало залежним від місця проживання заявника, свідчить про різницю в поводженні, яка порушувала статтю 14 Конвенції, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. При цьому Суд зауважив, що у цій справі право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця поживання заявника, що призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункти 51-54).
Конституційний Суд України у Рішенні від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 зазначив, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.
Постановою Кабінету Міністрів України «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» від 8 червня 2016 року №365 затверджено, зокрема, Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.
Указаний Порядок визначає механізм призначення (відновлення) внутрішньо переміщеним особам виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, субсидій та пільг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування (пункт 1).
Відповідно до пункта 15 наведеного Порядку орган, що здійснює соціальні виплати, на підставі рішення комісії призначає (відновлює) таку соціальну виплату з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи. Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.
Апелянт зазначає, що нараховані за період з червня по липень 2018 року кошти будуть виплачені позивачу на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.
Колегія суддів звертає увагу, що на момент розгляду даної справи відповідний окремий порядок Кабінетом Міністрів України не визначено. Разом з тим, відсутність відповідного нормативно-правового акта, що визначає механізм реалізації права на отримання невиплаченої суми пенсії за минулий період не може бути визнано обґрунтованою підставою для позбавлення особи такого права.
Верховний Суд у постанові від 12 лютого 2019 року у справі №243/5451/17 наголосив, що за змістом конституційних норм, Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.
У преамбулі до Закону України №1058-IV зазначено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону. Натомість, судовою колегією враховується, що жодних змін у вказаний Закон з приводу особливостей виплати заборгованості пенсіонерам, які є внутрішньо переміщеними особами, Верховною Радою України не приймалося.
З огляду на викладені обставини, з урахуванням наведених норм права, колегія суддів уважає, що відповідачем протиправно не вчинено дій, спрямованих на виплату позивачу пенсії за період з червня по липень 2018 року, внаслідок чого наявні підстави для зобов'язання відповідача здійснити виплату такої пенсії.
Частина 2 статті 46 Закону № 1058-IV передбачає, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Компенсація здійснюється відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» 19 жовтня 2000 року № 2050-III (далі - Закон №2050-ІІІ) та постанови Кабінету Міністрів України «Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати» від 21 лютого 2001 року № 159.
Стаття 3 Закону України № 2050-III передбачає, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з доводами апелянта, що Закон України № 2050-ІІІ не містить такого виду компенсації як 3% та пеня.
Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення індексації невиплаченої суми пенсії, оскільки питання визначення базового місяця, наявності факту перевищення індексом споживчих цін порогу індексації, встановленого в розмірі 101%, у взаємозв'язку з розміром пенсії, що має виплачуватися позивачці, належить до компетенції пенсійного органу при поновленні пенсії, нарахуванні та виплаті відповідних сум. При цьому в разі незгоди з діями відповідача щодо наявності чи відсутності підстав для нарахування індексації та її розмірів позивач не позбавлена права звернутися за захистом своїх прав до суду. Отже, вимоги позивача щодо проведення індексації пенсії є передчасними та задоволенню не підлягають.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 травня 2020 у справі № 815/1226/18.
З огляду на викладене, підстави для задоволення позовних вимог в частині зобов'язання відповідача виплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, 3% річних від простроченої суми та пені відсутні.
Підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції при прийнятті рішення порушено норми матеріального права, що стало підставою для неправильного вирішення справи в частині.
Частиною 3 та 7 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Частиною 6 цієї правової норми закріплено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки позов підлягає частковому задоволенню, а згідно наявної у справі квитанції №1007487511 від 19 грудня 2019 року позивачем за його подання сплачено судовий збір у розмірі 768,40 грн., то позивачу підлягає поверненню 384,20 грн. за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень пропорційно задоволеним позовним вимогам.
Керуючись статтями 33, 34, 243, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області задовольнити частково.
Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 27 січня 2020 року скасувати в частині зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області виплатити заборгованість з виплати пенсії за віком за невиплачений період за червень та липень 2018 з зобов'язанням сплати суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми ( з врахуванням пені, 3% річних, втрат від інфляції.).
У задоволенні позову ОСОБА_1 у цій частині відмовити.
У решті рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 27 січня 2020 року залишити без змін.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (адреса: 14005, м. Чернігів, вул. П'ятницька, 83а; код ЄДРПОУ 21390940) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати зі сплати судового збору в сумі 384 (триста вісімдесят чотири) грн. 20 коп.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя Я.Б. Глущенко
Судді О.Є. Пилипенко
Л.Т. Черпіцька