Справа № 743/214/20 Суддя (судді) першої інстанції: Сташків В.Б.
29 липня 2020 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
судді-доповідача: Аліменка В.О.
суддів: Бєлової Л.В., Кучми А.Ю.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу громадянина Республіки Узбекистан ОСОБА_1 на рішення Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 17 лютого 2020 року у справі за адміністративним позовом Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київської області до громадянина Республіки Узбекистан ОСОБА_1 про примусове видворення за межі України та затримання іноземця, з метою забезпечення видворення з поміщенням до ПТПІ, -
Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м.Києві та Київській області звернулося до Ріпкинського районного суду Чернігівської області з адміністративним позовом до громадянина республіки Узбекистан ОСОБА_1 про примусове видворення з України громадянина Республіки Узбекистан ОСОБА_1 ; затримання відповідача з метою забезпечення примусового видворення з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України, строком на 6 місяців.
Ріпкинський районний суд Чернігівської області своїм рішенням від 17 лютого 2020 року позов задовольнив.
Не погоджуючись з таким судовим рішенням, представник відповідача подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 17 лютого 2020 року та прийняти нове, яким залишити позовну заяву без розгляду.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Водночас, згідно ч.2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів дійшла наступних висновків.
З матеріалів справи вбачається, що 06.08.2019 року уповноваженими особами ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області було виявлено громадянина республіки Узбекистан ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який перебував на території України без документів, які дають право законно перебувати в Україні.
Цього ж дня уповноваженими особами ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області було притягнуто до адміністративної відповідальності громадянина республіки Узбекистан ОСОБА_1 , за ч. 1 статті 203 КУпАП, за порушення встановленого порядку перебування іноземців в Україні.
Також 06.08.2019 року уповноваженими особами ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області було прийнято рішення про примусове повернення з України громадянина республіки Узбекистан ОСОБА_1 , яким зобов'язано останнього у термін до 16.08.2019 року покинути територію України. Рішення про примусове повернення в країну походження або третю країну відповідачем в установлений строк не виконано.
14.02.2020 року уповноваженими особами ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області було виявлено громадянина республіки Узбекистан ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який порушив законодавство України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, а саме: проживав без документів, які б надавали право законного перебування його на території України на визначений строк та не виконав рішення про примусове повернення з України.
Цього ж дня уповноваженими особами ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області громадянина республіки Узбекистан ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , було піддано адміністративному затриманню на підставі ч. 2 статті 263 КУпАП.
Рішенням уповноваженої особи ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області від 14.02.2020 року громадянина республіки Узбекистан ОСОБА_1 , поміщено до Чернігівського ПТПІ.
За актом приймання-передавання іноземця або особи без громадянства, громадянина республіки Узбекистан ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 передано до Чернігівського ПТПІ.
Суд першої інстанції, приймаючи рішення, дійшов висновку про наявність підстав для затримання громадянина республіки Узбекистан ОСОБА_1 з метою забезпечення примусового видворення з території України, з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України.
Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, порядок їхнього в'їзду в Україну та виїзду з України врегульовано Законом України від 22.09.2011 №3773-VI "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" (далі - Закон №3773-VI).
Частиною першою статті 26 Закону №3773-VI передбачено, що іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурору про підстави прийняття такого рішення. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.
Іноземець або особа без громадянства зобов'язані самостійно залишити територію України у строк, зазначений у рішенні про примусове повернення (частина п'ята статті 26 Закону №3773-VI).
Згідно з частиною шостою статті 26 Закону №3773-VI контроль за правильним і своєчасним виконанням рішення про примусове повернення іноземця або особи без громадянства здійснюється органом, що його прийняв.
Відповідно до частини першої статті 30 Закону №3773-VI центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органи охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України) або органи Служби безпеки України можуть лише на підставі винесеної за їх позовом постанови адміністративного суду примусово видворити з України іноземця та особу без громадянства, якщо вони не виконали в установлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення або якщо є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятимуться від виконання такого рішення, крім випадків затримання іноземця або особи без громадянства за незаконне перетинання державного кордону України поза пунктами пропуску через державний кордон України та їх передачі прикордонним органам суміжної держави.
Згідно з пунктом 1 розділу ІІІ Інструкції про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України та Служби безпеки України від 23.04.2012 року №353/271/150, у разі виявлення підстав, передбачених частиною першою статті 30 Закону №3773-VI, органи ДМС, органи охорони державного кордону та органи СБУ залежно від обставин виявлення/затримання іноземця невідкладно готують позовну заяву до адміністративного суду.
Частиною першою статті 289 КАС України передбачено, що у разі наявності обґрунтованих підстав уважати, що іноземець або особа без громадянства, стосовно якої подано адміністративний позов про примусове видворення, ухилятиметься від виконання рішення про її примусове видворення, перешкоджатиме проведенню процедури видворення чи реадмісії відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію або якщо існує ризик її втечі, а так само у разі відсутності в іноземця або особи без громадянства, яка вчинила порушення законодавства України з прикордонних питань або про правовий статус іноземців, документа, що дає право на виїзд з України, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, його територіальним органом чи підрозділом, органом охорони державного кордону або Служби безпеки України подається до місцевого загального суду як адміністративного суду за місцезнаходженням цих органів (підрозділів) або за місцезнаходженням пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, позовна заява про застосування судом до іноземця або особи без громадянства одного з таких заходів: 1) затримання іноземця або особи без громадянства з метою ідентифікації та (або) забезпечення видворення за межі території України; 2) затримання іноземця або особи без громадянства з метою забезпечення її передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію; 3) взяття іноземця або особи без громадянства на поруки підприємства, установи чи організації; 4) зобов'язання іноземця або особи без громадянства внести заставу.
З аналізу наведених норм законодавства вбачається, що примусовому видворенню іноземця чи особи без громадянства повинні передувати дві обставини: прийняття рішення відповідним компетентним органом про примусове повернення та ухилення від виїзду після прийняття рішення про повернення або наявність обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятимуться від виконання такого рішення.
Отож підстави, які дають позивачу право на пред'явлення зазначених позовних вимог виникають після невиконання іноземцем в установлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення з України.
Згідно ч. 2 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України, для звернення до адміністративного суду суб'єкта владних повноважень встановлюється тримісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня виникнення підстав, що дають суб'єкту владних повноважень право на пред'явлення визначених законом вимог. Цим Кодексом та іншими законами можуть також встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду суб'єкта владних повноважень.
Таким чином, трьохмісячний строк для звернення до адміністративного суду суб'єкта владних повноважень обчислюється з дня виникнення підстав, що дають суб'єкту владних повноважень право на пред'явлення передбачених законом вимог.
Оскільки рішенням від 06.08.2019 року про примусове повернення з України громадянина республіки Узбекистан ОСОБА_1 , було зобов'язано останнього покинути територію України у термін до 16.08.2019 року, перебіг трьохмісячного строку для звернення до суду з даним позовом розпочався 16.08.2019 року та закінчився 16.11.2019 року.
Водночас, з даним адміністративним позовом позивач звернувся до суду лише 17.02.2020 року, тобто із порушенням строку встановленого абз. ч. 2 ст. 122 КАС України.
Матеріали справи свідчать, що із заявою про поновлення пропущеного строку звернення до суду з даним позовом позивач не звертався, вказане питання судом першої інстанції на стадії вирішення питання про відкриття провадження та в подальшому не вирішувалось.
Згідно ч. 3 ст. 123 КАС України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Суд першої інстанції наведеного не врахував, що призвело до неправильного вирішення справи.
Враховуючи те, що позивач пропустив строк для звернення до суду з даним позовом і не заявив клопотання про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, колегія суддів дійшла висновку про необхідність залишення позовної заяви без розгляду.
При цьому колегія суддів зазначає, що в даному випадку строк не може обраховуватись з моменту безпосереднього виявлення такої особи, оскільки вимоги процесуального закону пов'язують початок перебігу строку звернення до суду саме з днем виникнення підстав, що дають суб'єкту владних повноважень право на пред'явлення передбачених законом вимог.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 08.08.2019 року у справі № 362/1634/19.
Згідно ст. 315 Кодексу адміністративного судочинства України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право: скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково; скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Згідно п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Згідно із ч. 1 ст. 319 КАС України, рішення суду першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.
Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 240 КАС України, суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, якщо з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
Оскільки судом першої інстанції неправильно застосовані норми процесуального законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, з прийняттям постанови про залишення без розгляду позовних вимог.
Враховуючи вищевикладене апеляційна скарга підглягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню.
Керуючись ст.ст. 240, 242, 308, 315, 317, 329, 322 КАС України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу представника громадянина республіки Узбекистан ОСОБА_1 - задовольнити.
Рішення Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 17 лютого 2020 року - скасувати та прийняти нову постанову, якою адміністративний позов Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київської області до громадянина Республіки Узбекистан ОСОБА_1 про примусове видворення за межі України та затримання іноземця, з метою забезпечення видворення з поміщенням до ПТПІ - залишити без розгляду.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту судового рішення шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду.
Суддя-доповідач В.О. Аліменко
Судді Л.В. Бєлова
А.Ю. Кучма
Повний текст постанови складено 29 липня 2020 року.