м. Вінниця
28 липня 2020 р. Справа № 120/2430/20-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Віятик Наталії Володимирівни, розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити дії
09.06.2020 до Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив:
- визнати протиправною відмову Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні;
- стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на його користь суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22.02.2019 по 18.05.2020 в сумі 146439,00 грн.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що проходив службу за контрактом у Військовій частині НОМЕР_1 та 22.02.2019 його виключено із списків особового складу. Однак Військовою частиною НОМЕР_1 в день звільнення йому не виплачено компенсацію за неотримане речове майно, а лише 18.05.2020 виплачено 18511,84 грн. Відповідно повний розрахунок в день звільнення в повному обсязі не проведений, що є підставою для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені.
Ухвалою суду від 12.06.2020 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі. Вирішено розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження без повідомленням (виклику) сторін.
Даною ухвалою також встановлено відповідачу строк на подачу відзиву на позов.
03.07.2020 від відповідача надійшов відзив на позов, в якому останній заперечує щодо задоволення адміністративного позову. Зазначає, що на момент виключення позивача зі списків військової частини, на їх рахунках були відсутні кошти для грошової компенсації за не отримане речове забезпечення. Однак, після надходження коштів на відповідний рахунок військової частини, вони були перераховані на картковий рахунок позивача. Крім того, зазначає, що трудові відносини та військова служба мають різну правову природу та врегульовані різним законодавством, а тому норми законодавства про оплату праці і вирішення таких спорів не поширюються на військовослужбовців та прирівняних до них осіб, оскільки вони врегульовані спеціальним законодавством і не підпадають під дію загального трудового права. Також, вказує на те, що невчасно виплачена позивачу грошова компенсація замість предметів речового майна не є щомісячним чи одноразовим додатковим видом грошового забезпечення, відтак не підпадає під дію ст. 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" та ст. 116, 117 КЗпП України.
Суд, дослідивши матеріали справи, встановив наступне.
ОСОБА_1 проходив військову службу за контрактом у Військовій частині НОМЕР_1 на посаді старшого кулеметника 1-го відділення 3-го взводу оперативного призначення роти оперативного призначення (на бронетранспортерах) батальйону оперативного призначення.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 Західного ОТО Національної Гвардії України № 9 від 21.02.2019 (по особовому складу) солдата ОСОБА_1 , старшого кулеметника 1-го відділення 3-го взводу оперативного призначення роти оперативного призначення (на бронетранспортерах) батальйону оперативного призначення звільнено з військової служби у запас з пп. «а» п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу»
Наказом Командира Військової частини НОМЕР_1 № 46 від 22.02.2019 солдата ОСОБА_1 з 22.02.2019 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення та направлено до зарахування на військовий облік до Вінницького ОМВК Вінницької області.
Станом на день виключення ОСОБА_1 , 22.02.2019, зі списків, відповідачем не проведено розрахунок в частині виплати грошової компенсації вартості за неотримане речове майно.
18.05.2020 на картковий рахунок позивача зараховано грошові кошти в сумі 18604,86 грн., які надійшли від Військової частини НОМЕР_1 . Таким чином, повний розрахунок з ОСОБА_1 відбувся 18.05.2020, тобто з затримкою розрахунку на 450 календарних дні.
19.05.2020 позивачем подано заяву до Військової частини НОМЕР_1 про нарахування та виплату йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Однак відповідач листом № 50/08/33-1456 від 26.05.2020 відмови останньому у такій виплаті.
Не погоджуючись з такою бездіяльністю, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Визначаючись щодо позовних вимог, суд виходив з наступного.
Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Отже, в даному випадку суду необхідно перевірити правомірність дій суб'єкта владних повноважень під час виплати грошового забезпечення військовослужбовцю, внаслідок виключення його з особового складу військової частин, у зв'язку зі звільненням.
Відповідно до статті 3 Конституції України права свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Норми Конституції є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Згідно положень ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Змістом ч. 5 ст. 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Згідно зі статтею 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 р. № 2011-ХІІ (далі - Закон) соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Законодавство про соціальний і правовий захист військовослужбовців базується на Конституції України і складається з цього Закону та інших нормативно-правових актів.
Статтею 1-2 Закону передбачено, що військовослужбовці кори стосуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військо військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Положеннями статті 2 даного Закону передбачено, що ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.
У відповідності до частини 1 статті 9 зазначеного Закону держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює за кріплення кваліфікованих військових кадрів.
Частина 4 даної статті визначає, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Так, частиною 2 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 р. № 2011-XII передбачено, що до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Положеннями пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
В свою чергу згідно частини 2 статті 24 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 р. № 2232-ХІІ закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Аналіз викладених правових норм свідчить про те, що військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, зокрема щодо належного матеріального та побутового забезпечення, враховуючи особливості військової служби, з метою стимулювання досягнення високих результатів у службовій діяльності. Звільнена особа з військової служби на день виключення зі списків особового складу військової час тини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням.
Матеріали справи свідчать, що позивач зі списків особового складу військової частини виключений 22.02.2019. При цьому, кошти в сумі 18604,86грн. зараховані на картковий рахунок позивача 18.05.2020.
Отже, станом на день виключення зі списків особового складу військової частини, з позивачем не проведено розрахунок у повному обсязі та не виплачено грошову компенсацію за не отримане речове майно.
Спеціальним законодавством врегульовано основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей: правове становище осіб, які проходять військову службу у тому числі звільнення з військової служби, а також порядок та умови оплати праці, а саме Законом України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, а в частині яка не врегульована вказаним законодавством, застосовуються норми Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП).
Однак, вказаними нормативно-правовими актами не врегульовано порядок виплати грошового забезпечення за час затримки розрахунку.
При цьому, такий порядок встановлений Кодексом законів про працю України.
Згідно з частиною 1 статті 3 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП), законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Згідно із ст. 117 Кодексу Законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівнику сум у строки, зазначені у статті 116 Кодексу Законів про працю України, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинна виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, якщо спір вирішено на користь працівника.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 7 травня 2002 року №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
Таким чином, трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.
Аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду України від 6 листопада 2013 року (справа № 21-352а13).
При усуненні розбіжностей у застосуванні судами касаційної інстанції пункту 56 Положення, статті 24 Закону України «Про відпустку», Верховний Суд України з посиланням на вимоги статей 1-3, 12, 14 Закону 2011-ХІІ, вказав на те, що ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців, в тому числі працівників правоохоронних органів, членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України. Нормативно - правові акти органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які обмежують права і пільги військовослужбовців та членів їх сімей, є недійсними. Військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями закріпленими в Конституції та законах України з урахуванням особливостей, встановлених цими та іншими законами.
Враховуючи те, що нормами спеціального законодавства не врегульовано порядок виплати військовослужбовцям грошового забезпечення за час затримки розрахунку, до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Кодексу законів про працю України.
Верховний суд у постанові від 06.06.2018 року у справі № 803/1105/16 (провадження № К/9901/11863/18) також наголосив на правомірності посилання судів попередніх інстанцій в аналогічних правовідносинах на норми трудового законодавства, вказавши, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
З огляду на викладене, суд критично оцінює посилання представника відповідача на те, що норми Кодексу законів про працю України в даному випадку не можуть застосовуватись.
Щодо вимоги про стягнення з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22.02.2019 по 18.05.2020 в сумі 146439,00 грн., суд зазначає наступне.
У відповідності до пп. "л" п. 1 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. № 100 цей По рядок застосовується у інших випадках, коли згідно з чинним законодавством ви плати провадяться, виходячи із середньої заробітної плати (далі - Порядок № 100).
Пунктом 3 Порядку № 100 встановлено, що при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад; розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт; високі досягнення в праці; умови праці; інтенсивність праці; керівництво бригадою, вислугу років та інші); виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії; винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років тощо.
Згідно абзацу 3 пункту 2 Порядку № 100 у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Відповідно до пункту 5 даного Порядку нарахування ви плат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Положеннями пункту 8 Порядку № 100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Судом з'ясовано, що згідно розрахунку, наданого відповідачем, середньоденний розмір грошового забезпечення позивача складає 325,42 грн., відповідно кількість календарних днів затримки розрахунку складає 450, у зв'язку з чим сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 22.02.2019 по 18.05.2020 становить 146439,00 грн.
Враховуючи те, що на день виключення зі списків особового складу військової частини позивач не був забезпечений повністю грошовим забезпеченням, а саме грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, а також позицію Верховного та Конституційного судів щодо застосування ст. 116, 117 до військовослужбовців Збройних Сил України, ОСОБА_1 має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Право позивача на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби підтверджено сукупністю належних, достатніх, допустимих та достовірних доказів, а тому суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Вирішуючи питання щодо судових витрат у справі, суд зазначає, що відповідно до частини першої статті 5 Закону України “Про судовий збір” позивач звільнений від сплати судового збору. Відтак позивачем при подачі позову до суду судовий збір не сплачувався.
А тому, керуючись положеннями статті 139 КАС України судові витрати не підлягають стягненню.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправною відмову Військової частини НОМЕР_1 у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 146439,00 грн. (сто сорок шість тисяч чотириста тридцять дев'ять гривень) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 22.02.2019 по 18.05.2020.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 )
Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 )
Рішення в повному обсязі складено: 28.07.2020 р.
Суддя Віятик Наталія Володимирівна