Справа № 607/3366/18Головуючий у 1-й інстанції Сливка Л.М.
Провадження № 22-ц/817/434/20 Доповідач - Бершадська Г.В.
Категорія - 304090000
22 липня 2020 року м. Тернопіль
Тернопільський апеляційний суд в складі:
головуючого - Бершадська Г.В.
суддів - Гірський Б. О., Ходоровський М. В.,
з участю секретаря - Панькевич Т.І.
та представників сторін
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 22 січня 2020 року (ухвалене суддею Сливкою Л.М., дату складання повного тексту не зазначено) у цивільній справі № 607/3366/18 за позовом Акціонерного товариства комерційного банку "ПРИВАТБАНК" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-
У лютому 2018 року позивач звернувся в суд з вказаним позовом.
Свої вимоги обґрунтовував тим, що відповідно до укладеного між публічним акціонерним товариством комерційний банк "ПриватБанк" (далі ПАТ КБ "ПриватБанк"), котре у подальшому змінило назву на АТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 кредитного договору б/н від 11 травня 2010 року, відповідач отримав кредит в розмірі 21000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами та зобов'язався повернути ці кошти та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в порядку і в терміни, встановленні договором.
Посилаючись на неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань щодо вчасного повернення кредитних коштів та сплати відсотків позивач просив стягнути заборгованість яка утворилася станом на 01.02.2018 року у розмірі 46692,77 грн., з яких: 29813,10грн.- заборгованість по відсотках за користування кредитом, 14489,04 грн. - заборгованість по пені, штрафи - 500,00 грн.(фіксована частина)+2212,51грн. (процентна складова).
У липні 2019 року позивач збільшив розмір позовних вимог та просив стягнути заборгованість за кредитним договором станом на 04.07.2019 року у розмірі 158020,72 грн ., з яких : 34419,95 грн.- заборгованість за простроченим тілом кредиту, 113599,78 грн.- нарахована пеня за прострочення зобов'язання, 2000,00 грн.-заборгованість за нарахованою пенею за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 грн., а також штрафи 500,00грн.+7500,99грн.(фіксована та процентна складова).
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 22 січня 2020 року позов задоволено частково та стягнуто з ОСОБА_1 34419,95 грн. заборгованості за кредитним договором.
Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати та постановити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, посилаючись на порушення судом норм матеріального права.
Апелянт зазначив, що позивачем не надано доказів про видачу кредитних коштів в сумі 34419,95 грн. та про збільшення кредитного ліміту до 21000,00 грн., а також не вказано за рахунок яких коштів відбулось збільшення кредиту на 13419,95 грн.. З 31 березня 2017 року він перестав користуватись кредитом та вніс останній платіж і на той час згідно виписки по рахунку залишок по кредиту становив 21024,55 грн.
Вказав, що позивачем незаконно збільшено розмір заборгованості за кредитом за рахунок нарахованих відсотків та за рахунок коштів спрямованих на "Страхування кредитного ліміту", а тому на його думку має місце переплата коштів в сумі 14444,19 грн.
Відповідач не підписував Умов та правил надання банківських послуг та тарифів банку, а тому кредитний договір не містить істотних умов договору щодо плати за користування коштами та відповідальність за невиконання зобов'язань.
Відзив на апеляційну скаргу не надійшов.
В судовому засіданні представник апелянта апеляційну скаргу підтримав та додатково пояснив, що відповідач не підписував Умов та правил надання банківських послуг та тарифів банку і не погоджувався на підвищення відсоткової ставки, списання за рахунок кредитних коштів відсотків, страхових платежів та іншого і не допускав овердрафту. Збільшення тіла кредиту та овердрафт виникали за рахунок списання відсотків та прострочених відсотків, які нараховувались у подвійному розмірі за рахунок тіла кредиту. Вважає, що відповідач за таких обставин зобов'язаний повернути лише кредитні кошти якими він фактично користувався. Зважаючи на те, що відповідач повернув значно більше коштів рішення суду про стягнення заборгованості за простроченим тілом кредиту є незаконним.
Представник банку апеляційної скарги не визнав та пояснив, що згідно умов договору відповідач повинен самостійно знайомитись на сайті банку із змінами умов та правил надання банківських послуг та тарифами банку, отримувати виписку по рахунку та слідкувати за витратами кредитних коштів. Надання кредиту є платною послугою, тому відповідач повинен сплачувати відсотки за користування кредитом. Змінюючи та збільшуючи позовні вимоги банк врахував умови кредитного договору та додатковий період з дня пред'явлення позову на час його вирішення.
Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваного судового рішення, обговоривши доводи апеляційної скарги суд апеляційної інстанції дійшов висновку про задоволення апеляційної скарги.
Судом встановлено, що 11 травня 2010 року між ПАТ КБ "ПриватБанк", правонаступником якого є АТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку було укладено кредитний договір б/н, згідно з умовами якого останній отримав кредит у розмірі 8000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок, отримавши платіжну картку та персональний ідентифікаційний номер для авторизації.
У заяві процентна ставка не зазначена.
У заяві зазначено, що відповідач згоден з тим, що ця заява разом із Пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомився та погодився з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді.
Надалі кредитний ліміт було збільшено до 21 тисячі гривень.
Відповідач не визнавав (заперечував) умови договору.
Згідно з наданим банком розрахунком, заборгованість ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором, станом на 04 липня 2019 року, становить 158020, 72 грн. і складається із: заборгованості за тілом кредиту - 34419,95грн., 113599,78 грн. нарахована пеня за прострочене зобов'язання; 2000 грн. заборгованість за нарахованою пенею за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 грн.; 500 грн. штраф (фіксована складова); 7500,99 грн. штраф (процентна складова).
Задовольняючи частково позовні вимоги про стягнення заборгованості за тілом кредиту суд першої інстанції виходив з того, що відповідач повинен повернути тіло кредиту. Відмовляючи у стягненні пені та штрафів суд зазначав, що позивачем не надано допустимих доказів про погоджені сторонами істотні умови кредитного договору, а саме розмір відсотків за користування кредитними коштами та відповідальність за неналежне виконання зобов'язань.
Колегія не погоджується з рішенням в частині стягнення з відповідача 34 41995 грн виходячи з наступного.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судове рішення суду першої інстанції не відповідає вказаним вимогам закону.
У відповідності до частини першої статті 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.
Відповідво до ст. ст. 527, 530 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок у встановлений договором строк.
Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором кредитодавець зобов'язується надати грошові кошти позичальнику в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити відсотки (частина перша статті 1048 ЦК України). .
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
З матеріалів справи вбачається, що у лютому 2018 року позивач звертався з вимогами про стягнення заборгованості за кредитним договором станом на 01.02.2018 року у розмірі 158020,72 грн ., з яких : 34419,95 грн.- заборгованість за простроченим тілом кредиту, 113599,78 грн. - нарахована пеня за прострочення зобов'язання, 2000,00 грн. - заборгованість за нарахованою пенею за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 грн., а також штрафи 500,00 грн.+7500,99 грн.(фіксована та процентна складова).
До позовної заяви позивач долучав розрахунок заборгованості за кредитним договором у вигляді двох розрахунків: один за період з липня 2011 року (а не з травня 2010 року- дати укладення договору), який містив заборгованість у сумі 7295,74 грн. до травня 2015 року згідно з яким залишок заборгованості становив: 19654,12 грн. залишок заборгованості за наданим кредитом та 572,18 грн.-залишок заборгованості за відсотками; другий є продовженням першого -за період з червня 2015 року по січень 2018 року який містив кінцевий розмір заборгованості у сумі пред'явленого позову.
У липні 2019 року позивач змінив та збільшив позовні вимоги та просив стягнути заборгованість за кредитним договором станом на 04.07.2019 року у розмірі 158020,72 грн ., з яких : 34419,95 грн.- заборгованість за простроченим тілом кредиту, 113599,78 грн.- нарахована пеня за прострочення зобов'язання, 2000,00 грн.-заборгованість за нарахованою пенею за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 грн., а також штрафи 500,00грн.+7500,99грн.(фіксована та процентна складова).
До вказаної позовної заяви позивач надав суду розрахунок заборгованості знову у вигляді двох розрахунків, один з яких є ідентичним розрахунку поданому за період з липня 2011 по травень 2015 року, а другий є продовженням першого і відображає заборгованість за період з червня 2015 року по липень 2019 року в розмірі 158020, 72 грн. і складається із: заборгованості за тілом кредиту - 34419,95грн., 113599,78 грн. нарахована пеня за прострочене зобов'язання ; 2000 грн. заборгованість за нарахованою пенею за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 грн.; 500 грн. штраф (фіксована складова) ; 7500,99 грн. штраф (процентна складова).
З розрахунків заборгованості вбачається, що витрачання кредитних коштів з січня 2018 року по липень 2019 року не було, мало місце нарахування відсотків та пені.
Наведене свідчить про те, що банк по різному зараховував сплачені відповідачем кошти, згідно розрахунку до первісного позову - на погашення тіла кредиту, тому заборгованість за кредитом становили відсотки у сумі 29813,10 грн. та пеня 14489,04 грн., а згідно збільшених та уточнених позовних вимог - на погашення відсотків і заборгованість за кредитним договором складалась з тіла кредиту 34419,95 грн. та 113599,78 +2000,00 грн. пені.
З розрахунку заборгованості вбачається, що з 01.09.2014 року мало місце збільшення відсоткової ставки до 32,4 %, з 01.04.2015 року до 42,0%, на прострочену заборгованість нараховувались проценти у подвійному розмірі, з 01.06.2015 року нараховані відсотки погашались за рахунок тіла кредиту та з тіла кредиту стягувались страхові платежі за договором "Страхування кредитного ліміту".
Представник відповідача заперечує такі умови кредитного договору.
Згідно розрахунку заборгованості відповідач фактично витрачав кредитні кошти (користувався кредитною карткою) до 11 грудня 2015 року та після цього лише один раз 31.03.2017 року зняв 200,00 грн.
За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування {частина друга статті 78 ЦПК України ). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Позивач до позовної заяви на підтвердження позовних вимог долучив розрахунок заборгованості за кредитом, виписки про операції здійснені з використанням платіжних карток №№ 4149.......8775, 4149.......6008, 5457.......6336, 5457......2307, а суду апеляційної інстанції надав виписку по картковому рахунку та довідку про видані платіжні картки з терміном їх дії.
Колегія погоджується з висновком суду про недоведеність істотних умов кредитного договору щодо розміру плати за користування кредитними коштами та відповідальності за невиконання зобов'язань. Позивачем вказані висновки суду не оскаржувались. Надана позивачем до позовної заяви довідка про умови кредитування підписана ОСОБА_1 19.07.2004 року не стосується спірного кредитного договору, укладеного сторонами 11 травня 2010 року.
Недоведеними відповідно є умови договору про збільшення відсоткової ставки, застосування подвійної відсоткової ставки на прострочені платежі, списання нарахованих відсотків та страхових платежів за рахунок тіла кредиту.
Враховуючи вищенаведене відповідач повинен повернути банку використані ним кредитні кошти.
З розрахунку заборгованості за кредитним договором та виписки по картковому рахунку видно, що станом на кінець жовтня 2014 року заборгованість за кредитним договором була відсутня, навіть на рахунку позивача були його власні кошти в сумі 497,50 грн., а тому колегія суддів вважає що з цього часу відповідач повинен повернути кредитні кошти, якими він користувався з використанням виданих йому платіжних карток з відрахуванням з цієї суми коштів, сплачених на погашення кредиту.
Згідно виписки по картковому рахунку наданого позивачем апеляційному суду, в якій відображені операції по рахунку, відповідач за період з 30 жовтня 2014 року по лютий 2020 року використав 25373,95 грн. та за цей період повернув 35663,47 грн., тому рішення суду про стягнення кредиту є незаконним і підлягає до скасування та у справі слід постановити нове рішення про відмову у стягненні 34419,95 грн.
Відповідно до статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.
Відповідно до положень ст. 141 ЦПК України судові витрати підлягають компенсації за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, оскільки ОСОБА_1 надано статус учасника бойових дій.
Керуючись ст.ст. 374, 376, 382, 390, 141 ЦПК України, суд апеляційної інстанції, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 22 січня 2020 року в частині задоволених позовних вимог скасувати і ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позовних про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором в сумі 34419 грн - відмовити.
В решті рішення залишити без змін.
Судові витрати компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 27 липня 2020 року.
Головуючий Бершадська Г.В.
Судді: Гірський Б.О.
Ходоровський М.В.