Справа № 307/3468/19
Іменем України
27 липня 2020 року м. Ужгород
Закарпатський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді-доповідача: Мацунича М.В.
суддів: Кондора Р.Ю., Готра Т.Ю.
з участю секретаря судового засідання: Балаж Н.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на рішення Тячівського районного суду від 28 січня 2020 року ухваленого головуючим суддею Гримут В.І. у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-
Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» (далі - Банк) подало вказаний позов до суду посилаючись на те, що 19 серпня 2008 року відповідачка звернулася до нього з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписала Заяву № б/н від цієї ж дати. Ця заява, за твердженням позивача, разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Правилами користування платіжною карткою» та «Тарифами Банку», викладеними на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між Банком і відповідачем Договір про надання банківських послуг (далі - Договір). Відповідно до умов ст. 207, 634, 638, 639 та 642 Цивільного кодексу України, Банк вважає, що підписанням вказаної заяви доводиться укладення між сторонами договору в письмовій формі та ознайомлення відповідача з його умовами. На підставі вказаної заяви ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 1200 гривень у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Позивач зазначив, що відповідач не надавав своєчасно Банку грошові кошти для погашення заборгованості, а тому з посиланням на умови Договору та статті 509, 526, 527, 530, 598, 599, 610, 617, 629, 1050, 1054 Цивільного кодексу просив стягнути з ОСОБА_1 заборгованість станом на 31.08.2019 в сумі 125 096,15 грн.
Рішенням Тячівського районного суду від 28 січня 2020 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість по тілу кредиту у розмірі 1052,48 грн. У задоволенні решти вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
На зазначене рішення Банком подано апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального і процесуального права, апелянт просить скасувати рішення місцевого суду в частині відмови у стягненні заборгованості з відсотків, неустойки та ухвалити в цій частині нове рішення, яким його позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що кредитний договір між апелянтом та позивачем було укладено у встановленому законом порядку, договір є обов'язковим для виконання. Позивач виконав свої зобов'язання по договору, і у зв'язку з порушенням своїх зобов'язань по договору, відповідач повинен погасити заявлену Банком заборгованість по договору кредиту. Вказує, що Банком доведено факт укладення договору в порядку ч. 1 ст. 634 ЦК України, а відсутність підпису боржника на відповідних тарифах, у мовах та правилах не свідчить про неукладеність договору. Вважає, що відсутність підпису на відповідних тарифах, умовах та правилах не свідчить про неукладеність договору. Звертає увагу на те, що відповідач підписала Довідку про умови кредитування у якій визначені всі істотні умови кредитного договору.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Оскільки рішення суду першої інстанції оскаржується лише в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості з відсотків, то апеляційний суд, в силу приписів ст. 367 ЦПК України, перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду лише в цій частині в межах доводів апеляційної скарги.
Задовольняючи позов лише частково, суд першої інстанції вважав, що позивачем не доведено факт укладення кредитного договору саме на таких умовах, не доведено всіх істотних умов договору, а отже, відсотки не можуть бути стягнуті.
Однак. апеляційний суд не може погодитись з такими висновками суду першої інстанції щодо підстав для відмови у стягненні відсотків.
Так, в матеріалах справи наявна «Анкета-заява про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг у ПриватБанку», яку 19 серпня 2008 року підписала ОСОБА_1 (а.с.8). Відповідно до цієї заяви відповідач погодилася, що така разом з Пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами, складають між ним і Банком договір про надання банківських послуг.
Цього ж дня ОСОБА_1 підписала Довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» (а.с.54), якою зокрема визначено розмір відсоткової ставки - 1,9% в місяць, розмір пені = пеня(1) + пеня (2), де пеня(1) = базова відсоткова ставка/30 за кожний день прострочки; пеня(2) = 1% від заборгованості, але не менше 30 грн. в місяць, за наявності простроченої заборгованості по кредиту або відсоткам 5 і більше днів при виникненні прострочення на суму від 50 грн. і більше, а також штраф у вигляд 250 грн. + 5% від суми заборгованості по кредиту.
Також до позовної заяви додані Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку (а.с.10-15).
Згідно з наданим Банком розрахунком заборгованості ОСОБА_1 станом на 31.08.2019 року складала 181 679,25 грн., з яких: 1052,48 грн. - тіло кредиту, 174 624,77 - відсотки, 6002 грн. - пеня та комісія (а.с.5-7).
Водночас, позивач користуючись своїм диспозитивним правом, ставить питання про стягнення з відповідача лише заборгованості на суму 125 096,15 грн., з яких: 1052,48 грн. - тіло кредиту, 124 043,67 - відсотки.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші.
За змістом статті 1056-1 ЦК України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами у самому договорі).
Колегія суддів вважає, помилковим висновок суду першої інстанції про відсутність обумовлених у письмовому вигляді умов договору відносно розміру відсотків та неустойки, оскільки, відповідач підписуючи 19 серпня 2008 року анкету-заяву, також підписала довідку про ознайомлення із умовами кредитування, в якій визначено розміри відсотків та неустойки, тобто відповідач погодився у письмовому вигляді з умовами кредитування. Укладення між сторонами договору шляхом підписання відповідачем анкети-заяви, відповідає вимогам статей 633, 634 ЦК України щодо порядку укладення договору приєднання, а тому, висновки суду про недоведеність укладення між сторонами договору - є безпідставними.
А тому, апеляційний суд вважає, що матеріалами справи встановлена наявність кредитних правовідносин між сторонами та визначені істотні умови такого договору, зокрема щодо розміру відсотків.
При цьому долучений банком розрахунок заборгованості відповідає умовам кредитного договору та зважаючи на відсутність жодних заперечень відповідача щодо його правильності, то такий слід взяти до уваги.
В той же час, з приводу розміру заборгованості по відсоткам, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до частини другої статті 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 («Позика») глави 71 («Позика. Кредит. Банківський вклад»), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.
Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
За умовами договору сторони погодили щомісячну сплату відсотків, який наданий на строк дій кредитного договору. При цьому, вена слідок пред'явлення позову про дострокове погашення заборгованості кредитор змінив строк виконання основного зобов'язання.
Відтак, у межах строку кредитування відповідач мав, зокрема, повертати позивачеві кредит і сплачувати проценти періодичними (щомісячними) платежами кожного місяця. Після пред'явлення вимоги про дострокове повернення кредитних коштів, відповідач мав обов'язок повернути всю заборгованість за договором, а не вносити її періодичними платежами, оскільки останні були розраховані у межах строку кредитування.
Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.
Тобто, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Такий же правовий висновок викладено у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року в справі № 202/4494/16.
Відтак, банк не вправі нараховувати відсотки та пеню після закінчення строку дії кредитного договору.
У заяві-анкеті зазначено, що термін дії кредитного ліміту збігається з терміном дії платіжної картки, а термін дії картки зазначено як 08/12.
Доказів того, що картка відповідачу перевипускалася із більшим терміном дії матеріали справи не містять.
Відтак, правомірним є нарахування банком відсотків лише по 31.08.2012 року. Після вказаної дати нарахування банком відсотків є неправомірним.
Як слідує з розрахунку банку, станом на 31.08.2012 року було нараховано 33,92 грн. відсотків, а інша частина суми заборгованості по відсоткам, яку просить стягнути банк, нарахована після вказаної дати тобто неправомірно.
Також з розрахунку заборгованості вбачається, що після 31.08.2012 року, відповідачем здійснювалося часткове погашення заборгованості за кредитом, і відповідні суми кошти спрямовувалися на погашення заборгованості по тілу кредиту та відсоткам, в тому числі й тих, що були нараховані банком неправомірно. При цьому, загальний розмір грошових коштів, спрямованих банком на погашення заборгованості по відсоткам після 31.08.2012 року, є більшим ніж 33,92 грн., а тому, апеляційний суд виходить з того, що заборгованість ОСОБА_1 по відсоткам за даним кредитним договором є погашеною і саме з цих підстав стягненню не підлягає.
Отже, суд першої інстанції правомірно відмовив банку у стягненні відсотків, однак не вірно мотивував своє рішення, а тому, правове обґрунтування рішення суду в цій частині підлягає зміні.
Оскільки за результатом апеляційного розгляду, резолютивна частина рішення суду залишена без змін, то відсутні підстави для вирішення апеляційним судом питання щодо розподілу судових витрат за подання апеляційної скарги.
Зважуючи на викладене та керуючись нормами статей 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 376, ст. ст. 381, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк», задовольнити частково.
Рішення Тячівського районного суду від 28 січня 2020 року змінити в частині правового обґрунтування підстав відмови у задоволенні позовної вимоги Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» щодо стягнення заборгованості по відсоткам, виклавши його в редакції даної постанови суду.
У решті вимог, рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови суду складено 28 липня 2020 року.
Суддя-доповідач:
Судді: