Україна
Донецький окружний адміністративний суд
27 липня 2020 р. Справа№200/5925/20-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Кониченка Олега Миколайовича розглянувшипри секретарі судового засідання Купріян В.Ю. в судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1
до Покровськогооб'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Торецького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області, відповідно до якого просив суд: визнати протиправним та скасувати відмову Покровського об'єднаного управління Пенсійного Фонду України Донецької області від 10.10.2019 року за № 24943/02/25 щодо незарахування до стажу періоду роботи з 26.03.1985 по 16.10.1992 року; зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву позивача від 10.10.2019 року зареєстровану за № 24943/02/25.
Ухвалою від 30 червня 2020 року суд відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, судове засідання призначено на 27 липня 2020 року.
15 липня 2020 року від позивача засобами електронного зв'язку до суду надійшли витребування ухвалою про відкриття провадження в адміністративній справі документи.
17 липня 2020 року представник відповідача надав засобами поштового зв'язку через канцелярію суду відзив на позовну заяву, відповідно до якого просив відмовити у задоволені позовних вимог.
Дослідивши матеріали адміністративного позову та відзиву на адміністративний позов суд дійшов висновку про їх достатність для вирішення адміністративного спору.
Суд дослідивши подані матеріали справи встановив наступне.
Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, про що свідчить паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 , місце реєстрації, згідно довідки про реєстрацію місця проживання від 06.02.2020 року № 08-05/3039: АДРЕСА_1 .
В жовтні 2019 року позивач звернувся до відповідача з заявою про призначення пенсії за віком, згідно п.1 ч.2 ст. 114 розділу XIV Закону України « Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Листом № 24943/02/25 від 10.10.2019 року заступника начальника Покровського об'єднаного управління Пенсійного Фонду України Донецької області О. Холодової позивачу було відмовлено у зарахуванні до стажу 7 років 7 місяців 21 день.
Підставою для відмови зазначено, що в трудовій книжці позивача від 08.07.1974 є запис про роботу з 26.03.1956 року по 16.10.1992 р. у Донецькій спеціалізованій автобазі № 2, який неможливо зарахувати до стажу, оскільки запис про прийом на роботу зроблений раніше, ніж видана трудова книжка.
Позивач зазначає, що відповідачем не зараховано період роботи внесений до трудової книжки позивача під № 13 з 26.03.1985 по 16.10.1992 р., де має місце описка в даті прийому на роботу в графі 2. Проте в графі № 4 рік на підставі наказу № 34-к вказано вірно «1985».До того ж попередній запис з № 12 підтверджує той факт що звільнення з попереднього міста роботи відбулося 15.03.1985 року.
Позивач вважає такі дії позивача протиправними та просить відновити його порушені права шляхом визнання протиправною та скасування відмови відповідача щодо зарахування спірного періоду роботи позивача до його стажу та повторного розгляду його заяви №24943/02/25.
Відповідач проти задоволення позову заперечує з огляду на те, що з січня 2017 року позивач перебуває на обліку в управління ПФУ як отримувач пенсії за віком, призначеної відповідно до закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-ІУ (далі - Закон №1058) на загальних умовах з 30.10.2016 року, загальний стаж роботи станом - 33 роки 03 місяці 02 дні, станом на 01.03.2020 - 33 роки 11 місяців 02 дні. До стажу роботи враховано періоди, які зазначені в трудовій книжці починаючи з 01.09.1972 року, в т.ч. навчання та військова служба.
В жовтні 2019 року позивач звернувся до Управління із заявою щодо призначення пенсії згідно до п.1 ч. 2 ст.114 Закону №1058, зарахувавши до стажу періоду роботи в Донецькій спецавтобазі №2 «Укрмясомолтранс». Однак при заповненні трудової книжки підприємством була допущена помилка, зазначено початок періоду роботи з 26.03.1956 року (наказ про прийом на роботу від 25.03.1985 року №34-к), що унеможливило включення цього періоду роботи по 16.10.1992 року до страхового стажу.
Відповідач зазначив, що в Управлінні ПФУ письмове звернення позивача було розглянуто відповідно до Закону України «Про звернення громадян» та 10.10.2019 направлено відповідь за номером № 24943/02/25 про неможливість зарахування до стажу вищевказаного періоду роботи, оскільки запис про прийом на роботу зроблений раніше, ніж видана трудова книжка, а допущену помилку неможливо усунути шляхом проведення органами ПФУ перевірки відповідно до п. 3 ст. 44 Закону №1058 щодо обґрунтованості та достовірності відостей, зазначених у трудовій книжці, оскільки підприємство де працював ОСОБА_1 знаходиться на тимчасово окупованій території України.
Відомості щодо наявного страхового стажу позивача підтверджуються трудовою книжкою від 08.07.1974 року.
Дослідивши копію трудової книжки від 08.07.1974, суд встановив, що в записі № 13 в графі «рік» зазначено «1956», запис внесено на підставі наказу № 34-к від 25.03.1985 року, попередній запис № 12 датовано 15.03.1985 року, наступний № 14 - 18.06.1986 року, що свідчить про очевидну описку.
Згідно ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Отже, обставини незарахування до трудового стажу позивача спірного періду визнаються відповідачем, та підтверджуються відповідними доказами, а тому не викликають у суду обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання, що відповідно до ч. 1 ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства України, є підставою для звільнення від доказування.
Вирішуючи спірні правовідносини суд виходив з наступного.
Відповідно до статті 1 Конституції України Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.
Стаття 3 Конституції України, відповідно, гарантує, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Офіційне тлумачення положення статті 1 Конституції України міститься у рішенні Конституційного Суду України № 3-рп/2012 від 25 січня 2012 року, згідно якого Основними завданнями соціальної держави є створення умов для реалізації соціальних, культурних та економічних прав людини, сприяння самостійності і відповідальності кожної особи за свої дії, надання соціальної допомоги тим громадянам, які з незалежних від них обставин не можуть забезпечити достатній рівень життя для себе і своєї сім'ї.
Відповідно до частин першої та другої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Положеннями статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцію та законами України.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 року (далі - Закон № 1058-IV), пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Стаття 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» встановлює, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Статтею 44 Закону №1058-ІУ передбачено, що заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
Відповідно до ч. 5 ст. 45 Закону №1058-1У встановлено, що документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.
За правилами пункту 4.7 розділу ІV Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за №1566/11846, право особи на одержання пенсії встановлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
Підпунктами 2.3, 2.4, 2.5, 2.27 п. 2 Інструкції про порядок ведення трудової книжки працівників, затвердженої спільним Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту України №58 від 29.07.1993, передбачено порядок заповнення трудової книжки. Записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.
Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
З кожним записом, що заноситься до трудової книжки на підставі наказу (розпорядження) про призначення на роботу, переведення і звільнення власник або уповноважений ним орган зобов'язаний ознайомити працівника під розписку в особистій картці, в якій має повторюватися відповідний запис з трудової книжки (вкладиша).
Відповідно до п.п. 4.1-4.3 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого Постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою.
Заяви осіб про призначення, перерахунок, поновлення, переведення з одного виду пенсії на інший реєструються в журналі реєстрації рішень органу, що призначає пенсію. Особі або посадовій особі органом, що призначає пенсію, видається розписка із зазначенням дати прийняття заяви, а також переліку одержаних і відсутніх документів, які необхідно подати у тримісячний строк з дня прийняття заяви. Копія розписки зберігається в пенсійній справі.
При прийманні документів орган, що призначає пенсію:
1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж;
2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів;
3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).
Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі;
4) видає пам'ятку пенсіонеру, копія якої зберігається у пенсійній справі.
Не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.
За приписами ч. 3 ст. 44 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Суд звертає увагу, що саме відповідачу законом надано право щодо отримання відповідних документів від підприємств, організацій і окремих осіб (у тому числі позивача, але не виключно), видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевірка обґрунтованості їх видачі, достовірності поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню тощо.
Дослідивши обставини справи, матеріали позову, відзиву на позовну заяву, подані сторонами документи та проаналізувавши законодавство, що регулює спірні правовідносини суд дійшов наступних висновків.
Частиною другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п.53 рішення у справі "Ковач проти України", п.59 рішення у справі "Мельниченко проти України", п.50 рішення у справі "Чуйкіна проти України").
Згідно з п.п. 4, 23 ч. 1 Європейської соціальної хартії від 03.05.1996, ратифікованої
Законом України "Про ратифікацію Європейської соціальної хартії (переглянутої)" № 137-У
14.09.2006, усі працівники мають право на справедливу винагороду, яка забезпечить достатній життєвий рівень для них самих та їхніх сімей та кожна особа похилого віку має право на соціальний захист.
Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі "Федоренко проти України" (№25921/02) Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі Стреч проти Сполучного Королівства ("Stretch - UnitedKingdom №44277/98).
У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого "права власності" (пункт 74 рішення Європейського суду з прав людини "Фон Мальтцан та інші проти Німеччини"). Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають її разовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися "активом": вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є "активом", на який може розраховувати громадянин як на свою власність ("VonMaltazandOthers v. Germany» №71916/01, 71917/01 та 10260/02).
Крім того, практикою Європейського суду з прав людини сформовано підхід щодо розуміння правової визначеності як засадничоі складової принципу верховенства права. Зокрема, у пункті 61 Рішення "Брумареску проти Румунії" Європейський суд з прав людини зазначив, що принцип правової визначеності є складовою верховенства права ("Brumarescu v/ Romania" № 28342/95). Крім цього, у пункті 109 справи "Церква Бессарабської Митрополії проти Молдови" Суд зазначив, що закон має бути доступним та передбачуваним, тобто вираженим з достатньою точністю, щоб дати змогу особі в разі необхідності регулювати його положеннями свою поведінку («Judgment in the Case of Metropolitan Church of Bessarabia and Others v. Moldova № 45701/99).
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Враховуючи практику Європейського суду з прав людини, суд має оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними та людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав.
Однак, однією з підстав для призначення пенсії за віком є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Управління ПФУ не врахувало, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи навідповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
При цьому, право на пенсійне забезпечення особи не повинно безумовно залежати від дій чи бездіяльності осіб, які зобов'язані вести облік трудового стажу працівників і відповідно забезпечувати зберігання цих даних.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові по справі №307/541/17 від 19.12.2019 року.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що в судовому засіданні з'ясовано та підтверджено на підставі трудової книжки позивача, що правильною датою внесення запису № 13 до трудової книжки є «26.03.1985» згідно наказу № 34-к від 25.03.1985 року.
З огляду на те, що рішення в формі акту індивідуальної дії відповідачем не приймалось, а надана позивачу відповідь № 2494/02/25 від 10.10.2019 року ознак акту індивідуальної дії не має та носить тільки інформаційний характер, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги позивача шляхом визнання протиправною відмову Покровського об'єднаного управління Пенсійного Фонду України Донецької області від 10.10.2019 року за № 24943/02/25 що не зарахування до стажу періоду роботи позивача з 26.03.1985 по 16.10.1992 року та зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву позивача від 10.10.2019 року зареєстровану за № 24943/02/25.
Враховуючи викладене, адміністративний позов підлягає задоволенню.
Надаючи правову оцінку обраного позивачем способу захисту, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. TheUnitedKingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява N 38722/02). Таким чином, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.
Таким чином, враховуючи те, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом та сприяти реальному відновленню порушеного права, беручи до уваги приписи ст. 9 КАС України, приймаючи до уваги відзив на позовну заяву відповідача, докази наявні у матеріалах справи, а також з аналізу норм чинного законодавства, суд приходить висновку, що обраний позивачем спосіб захисту свого порушеного права є ефективним.
У відповідності до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
З огляду на те, що даний адміністративний позов задоволено в повному обсязі, суд дійшов висновку щодо стягнення судових витрат з відповідача на користь позивача в повному обсязі.
Керуючись Конституцією України, Кодексом адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) до Покровського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (85323, Донецька область, м. Мирноград,вул. Центральна, 13, ЄДРПОУ 42169323)про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії- задовольнити.
Визнати протиправною відмову Покровського об'єднаного управління Пенсійного Фонду України Донецької області від 10.10.2019 року за № 24943/02/25 що не зарахування до стажу періоду роботиОСОБА_1 з 26.03.1985 по 16.10.1992 року.
Зобов'язати Покровське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області (85323, Донецька область, м. Мирноград, вул. Центральна, 13, ЄДРПОУ 42169323)повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) від 10.10.2019 року зареєстровану за № 24943/02/25.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Покровського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (85323, Донецька область, м. Мирноград, вул. Центральна, 13, ЄДРПОУ 42169323) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) суму судового збору у розмірі 840 (вісімсот сорок) гривень 80 копійок.
Вступну та резолютивну частини рішення складено та підписано 27 липня 2020 року.
Повний текст рішення складено та підписано 27 липня 2020 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.
Роз'яснити сторонам, що відповідно до п. 3 Розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України, в редакції Закону №731-IX від 18.06.2020, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення.
Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).
Суддя О.М. Кониченко