Господарський суд
Житомирської області
10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, тел. (0412) 48-16-20,
E-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, веб-сайт: http://zt.arbitr.gov.ua
"13" липня 2020 р. м. Житомир Справа № 906/356/20
Господарський суд Житомирської області у складі:
судді Кудряшової Ю.В.
секретар судового засідання: Сенькіна Л.А.
за участю представників сторін:
від позивача: Кузнєцова Г.В. - провідний юрисконсульт юридичного відділу, наказ №48-к від 02.03.2015 та довіреність №1 від 03.01.2020;
від відповідача: Щабельнікова-Костякова З.С. - головний спеціаліст юридичного відділу, довіреність №3 від 02.01.2020;
Мельниченко С.В. - головний спеціаліст юридичного відділу, довіреність №4 від 002.01.2020.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу
за позовом Житомирського міського центру зайнятості
до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Житомирській області
про стягнення 50503,93 грн.
Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 53330,93 грн. коштів, отриманих як допомога по безробіттю
ОСОБА_1 обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_1 перебувала на обліку в Житомирському міському центрі зайнятості як безробітна з 19.01.2018 по 19.02.2018. Проте рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 01.10.2018 у справі №295/543/18 змінено дату звільнення ОСОБА_1 , з 21.12.2017 на 19.02.2018. Станом на 19.01.2018 ОСОБА_1 належала до категорії зайнятого населення, права на набуття статусу безробітного та призначення допомоги по безробіттю не мала. Внаслідок порушення порядку звільнення з боку Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Житомирській області, ОСОБА_1 19.01.2018 незаконно набула статус безробітного, та отримала допомогу по безробіттю у розмірі 50503,93 грн.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав, зазначених в позові, просив задовольнити в повному обсязі.
Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, просив в задоволенні позову відмовити.
Заслухавши пояснення представників сторін та дослідивши матеріали справи господарський суд, -
ОСОБА_1 перебувала в трудових відносинах з Управлінням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Житомирській області з 01.08.2017 та обіймала посаду головного спеціаліста відділу по організації роботи та документообігу.
21.12.2017 ОСОБА_1 звільнена із вказаної посади у зв'язку з скороченням чисельності штату працівників на підставі п.1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.
15.01.2018 ОСОБА_1 звернулася до Житомирського міського центру зайнятості з заявою про надання статусу безробітного.
З 19.01.2018 ОСОБА_1 розпочато виплату допомоги по безробіттю на підставі ст. 22 п.1, ст. 23 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття".
Відповідно до довідки Житомирського міського центру зайнятості Мельник О.М. отримала допомогу по безробіттю у сумі 50509,93 грн. (а.с. 12).
Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 01.10.2018 у справі №295/543/18 позов ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Житомирській області про поновлення на роботі, оплату за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди - задоволено частково; змінено дату звільнення ОСОБА_1 з посади спеціаліста головного спеціаліста відділу організації роботи та документообігу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Житомирській області з 21.12.2017 на 19.02.2018 (а.с. 12-14).
За підписом директора Житомирського міського центру зайнятості видано наказ від 10.12.2018 про повернення коштів, виплачених як допомога по безробіттю (а.с. 8).
З метою досудового врегулювання спору Житомирський міський центр зайнятості направив лист-претензію Управлінню виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Житомирській області про повернення коштів (№3434/08 від 11.12.2018) (а.с. 13-14).
Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Житомирській області надало відповідь від 27.12.2018, що претензія є передчасною, оскільки Житомирським апеляційним судом відкрито апеляційне провадження у справі №295/543/18 (а.с. 15).
В послідуючому постановою Житомирського апеляційного суду від 15.01.2020 року у справі №295/543/18 апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Богунського районного суду м. Житомира від 01.10.2018 - без змін.
За таких обставин позивач звернувся до суду з даним позовом.
Оцінивши в сукупності матеріали справи, проаналізувавши вимоги чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, врахувавши пояснення учасників процесу, господарський суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, враховуючи наступне.
Відповідно до пункту 8 частини першої статті 1 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" № 1533-III ( надалі по тексту - Закон № 1533-III) страховим випадком є подія, через яку застраховані особи втратили заробітну плату (грошове забезпечення) або інші передбачені законодавством України доходи внаслідок втрати роботи з незалежних від них обставин та зареєстровані в установленому порядку як безробітні, готові та здатні приступити до підходящої роботи і дійсно шукають роботу; застраховані особи опинилися в стані часткового безробіття.
Згідно із частиною першою статті 6 Закону № 1533-III право на матеріальне забезпечення на випадок безробіття та соціальні послуги мають застраховані особи.
Видом забезпечення за цим Законом є, зокрема, допомога по безробіттю, у тому числі одноразова її виплата для організації безробітним підприємницької діяльності (абзац другий частини першої статті 7 Закону № 1533-III).
Процедура реєстрації, перереєстрації безробітних та ведення обліку осіб, які шукають роботу, центром зайнятості державної служби зайнятості визначено постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2013 № 198 (у редакції, чинній на момент виникнення правовідносин (надалі по тексту - Порядок № 198).
Відповідно до п. 6 Порядку №198 рішення про надання статусу безробітного чи відмову у наданні такого статусу приймається центром зайнятості не пізніше ніж протягом семи календарних днів з дня подання особою заяви про надання статусу безробітного.
Як встановлено судом, статус безробітної надано ОСОБА_1 з 19.01.2018.
Відповідно до ч. 3 ст. 22 Закону № 1533-III допомога по безробіттю виплачується з 8 дня після реєстрації застрахованої особи в установленому порядку в державній службі зайнятості.
Як встановлено судом, безробітній ОСОБА_1 призначено допомогу по безробіттю з 19.01.2018 по 10.11.2018р.
Відповідно до ч. 4 ст. 31 Закону № 1533-III виплата допомоги по безробіттю відкладається на строк, що дорівнює періоду, протягом якого застрахованій особі відповідно до законів надається вихідна допомога або інші виплати при звільненні з підприємств, установ і організацій або закінченні строку повноважень за виборною посадою, що забезпечують часткову або тимчасову компенсацію втраченого заробітку.
У частині 1 статті 44 КЗпП України передбачено, що при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку.
Відкладення виплати допомоги по безробіттю починається з наступного дня після дня звільнення особи.
Як встановлено судом, безробітній ОСОБА_1 наказом Центру зайнятості від 26.01.2018 №НТ180126 відкладено виплату допомоги по безробіттю з 26.01.2018 по 29.01.2018.
Згідно з наказом Центру зайнятості від 06.02.2018 №НТ180206 безробітній ОСОБА_1 розпочато виплату допомоги по безробіттю з 30.01.2018р.
Відповідно до п.2 ч.1 ст. 31 Закону № 1533-III виплата допомоги по безробіттю припиняється у разі поновлення безробітного на роботі за рішенням суду.
Згідно з абзацом 10 п.п. 1 п. 37 Порядку № 198, центр зайнятості припиняє реєстрацію, зокрема, з дня поновлення зареєстрованого безробітного на роботі за рішенням суду, що набрало законної сили.
Як встановлено судом, безробітній ОСОБА_1 наказом Центру зайнятості від 07.12.2018 № НТ181207 припинено виплату допомоги по безробіттю у зв'язку з зайняттям іншим видом діяльності згідно з ст. 4 Закону України «Про зайнятість населення»..
Судом встановлено, за період з 19.01.2018 до 10.11.2018року Центром зайнятості виплачено безробітній ОСОБА_1 допомогу по безробіттю в загальній сумі 50503,94 грн.
В свою чергу, Управлінням виплачено ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 02.01.2018 по 19.02.2018 в сумі 17292,74 грн. За період 20.02.2018 до 10.11.2018 будь-яких виплат не проводилось.
В абзаці 7 ч. 1 статті 34 Закону № 1533-III передбачено, що Фонд має право стягувати з роботодавця суму страхових коштів, наданих безробітному в разі поновлення його на роботі за рішенням суду, а згідно абзацу 2 ч. 4 ст. 35 цього Закону із роботодавця утримується сума виплаченого забезпечення в разі поновлення його на роботі за рішенням суду.
Отже, положеннями статей 34, 35 Закону № 1533-III, а також абз. 10 п.п. 1 п. 37 Порядку № 198 передбачено право Фонду стягувати з роботодавця суму виплачених страхових коштів, наданих безробітному в разі поновлення його на роботі за рішенням суду, та обов'язок роботодавця відшкодувати суму виплаченого забезпечення в разі поновлення його на роботі за рішенням суду, що набрало законної сили.
Відповідно до статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника підлягає негайному виконанню.
Згідно зі статтею 129 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання.
Судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом. Судові рішення не можуть бути переглянуті іншими органами чи особами поза межами судочинства (стаття 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» ).
Статтею 65 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника виконується невідкладно в порядку, визначеному статтею 63 цього Закону. Рішення вважається виконаним боржником з дня видання відповідно до законодавства про працю наказу або розпорядження про поновлення стягувача на роботі та внесення відповідного запису до трудової книжки стягувача, після чого виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.
Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що законодавець передбачає обов'язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення на роботі працівника в разі його незаконного звільнення. Цей обов'язок полягає в тому, що роботодавець зобов'язаний видати наказ про поновлення працівника на роботі відразу після оголошення рішення суду незалежно від того, чи буде це рішення суду оскаржуватися. У разі невиконання цього обов'язку добровільно рішення суду підлягає виконанню у примусовому порядку ( постанова ВП ВС від 8 листопада 2019 року у справі № 711/8138/18).
Таким чином, питання, пов'язане з фактом поновлення на роботі, вирішується відповідно до рішення суду: видається наказ про поновлення працівника на роботі та вносяться зміни до трудової книжки працівника відповідно до п. 2.10 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення № 58 від 29.07.1993, зокрема, визнається недійсним запис, зроблений згідно наказу, визнаного судом незаконним.
Водночас згідно із статтею 235 КЗпП України у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне за собою поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов'язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону.
Як встановлено також судом, за результатом розгляду справи № 295/534/18 змінено дату звільнення ОСОБА_1 з посади з 21.12.2017 на 19.02.2018.
У мотивувальній частині судового рішення визнано, що Управління не порушило вимоги ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України та дотрималось вимог ст. 39 Закону України " Про професійні спілки, їх права та гарантії їх діяльності " , а також ст. 42 КЗпП України , однак допустило порушення лише в частині звільнення ОСОБА_1 до спливу двомісячного строку з дня останнього попередження, тому судом постановлено рішення про часткове задоволення позову, яким змінено дату звільнення ОСОБА_1 з 21.12.2017 на 19.02.2018.
Таким чином, допущене роботодавцем порушення процедури звільнення найманого працівника згідно з приписами ст. 49-2 КЗпП України в частині недотримання двомісячного строку персонального попередження ОСОБА_1 про наступне її звільнення за п. 1 ст. 40 цього Кодексу не потягло за собою поновлення працівника на роботі за правилом ч. 1 ст. 235 КЗпП України , коли звільнення відбулося без законної на те підстави.
З врахуванням встановлених обставин до спірних відносин дійсно не можуть бути застосовані норми абз. 7 ч. 1 ст. 34 та абз. 2 ч.4 ст. 35 Закону № 1533-III про право Фонду стягувати з роботодавця суму страхових коштів, наданих безробітному в разі поновлення його на роботі за рішенням суду, оскільки обов'язковою умовою для їх застосування є вимога набрання таким рішенням суду законної сили , тоді як механізм його негайного виконання роботодавцем не є тотожним цьому поняттю.
У п. 31 Порядку № 198 передбачено, що у разі припинення реєстрації безробітного така особа може бути взята на облік або поновлена на обліку в центрі зайнятості, до якого вона звернулася відповідно до умов цього Порядку.
Таким чином, найманий працівник має право бути поновленим на обліку в центрі зайнятості у разі скасування судового рішення про його поновлення на роботі.
У ч. 4 ст. 22 Закону № 1533-III передбачено, що загальна тривалість виплати допомоги по безробіттю не може перевищувати 360 календарних днів протягом двох років.
Згідно з ч. 5 цієї статті Закону у разі чергового визнання в установленому порядку застрахованої особи безробітною у межах двох років, протягом яких виплачується допомога по безробіттю, тривалість її виплати враховується сумарно. При цьому Закон не обмежує таке визнання лише певними підставами.
Судом встановлено, що допомогу по безробіттю ОСОБА_1 було призначено Центром зайнятості на період з 19.01.2018 по 10.11.2018, тому приписи ч. 5 ст. 22 Закону № 1533-III поширюються на відносини Центру зайнятості та застрахованої особи.
Відповідно до ст. 39 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» спори, що виникають із правовідносин за цим законом, вирішуються в судовому порядку.
При вирішенні цього спору суд враховує, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 виклала правову позицію про те, що саме на суд покладено обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.
Так, за змістом приписів глав 82 і 83 Цивільного кодексу України для деліктних зобов'язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов'язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов'язаннях. Натомість для кондикційних зобов'язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.
Таким чином, обов'язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов'язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.
Окрім того, для кондикційних зобов'язань доведення вини особи не має значення, а важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої (статті 1212-1214 Цивільного кодексу України).
Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 629/4628/16-ц (провадження № 14-77цс18), від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17 (провадження № 12-182гс18).
Окрім того, у п. 1 ч.1 статті 1215 ЦК України передбачено, що не підлягає поверненню безпідставно набуті заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.
З огляду на викладене суд зазначає, що правовідносини, які виникли між сторонами у справі, є за своїм змістом кондикційними, а не деліктними, тому підстави для застосування до спірних правовідносин приписів чинного законодавства України про відшкодування шкоди (збитків) відсутні.
Суд вважає, що внаслідок зміни судовим рішенням дати звільнення ОСОБА_1 з 21.12.2017 на 19.02.2018, що вказує на наявність в цей період трудових відносин з роботодавцем, безпідставно набута останньою допомога по безробіттю за період з 30.01.2018 по 19.02.2018 в загальній сумі 4478,67 грн. ( 426,54 грн. (січень 2018 р.) + 4052,13 грн. ( 5971,56 грн. (лютий 2018 р.) : 28 х 19 (лютий 2018 р.) підлягає стягненню з Управління на користь Центру зайнятості. Виплачена ОСОБА_1 в статусі безробітної допомога по безробіттю за період з 19.02.2018 до 19.03.2018 в загальній сумі 5971,56 грн. (1919,43 грн. (5971,56 грн. (лютий 2018 р.) : 28 х 9) + 4052,13 грн. (6611,37 грн. (березень 2018 р.) : 31 х19)) також є такою , що набута нею безпідставно з врахуванням вимог ч. 4 ст. 31 Закону № 1533-III, згідно з якою виплата допомоги по безробіттю відкладається на строк, що дорівнює періоду, протягом якого застрахованій особі відповідно до ст. 44 КЗпП України виплачується вихідна допомога. Натомість отримана ОСОБА_1 в статусі безробітної допомога по безробіттю за період з 19.03.2018 по 10.11.2018 в сумі 40053,71 грн. є такою, що набута останньою на підставі Закону № 1533-III та не підлягає стягненню з Управління, яке в силу встановлених судом юридичних фактів вже не мало правового статусу роботодавця звільненого працівника в цей період за правилом ч.1 ст. 235 КЗпП України.
До вищевикладеного суд доповнює, що судове рішення не може ґрунтуватись на припущеннях ймовірності настання чи ненастання певних обставин, зумовлених діями чи бездіяльністю сторін спору. В даних спірних правовідносинах суд враховує, що право звільненого працівника отримати допомогу по безробіттю за рахунок страхових коштів гарантується Законом № 1533-III та його реалізація не залежить від дотримання роботодавцем вимог трудового законодавства в частині визначення дати його звільнення чи причини звільнення. Виплата страхових коштів безробітному покладена Законом № 1533-III на страховика. Право на компенсацію виплачених страхових коштів у повному обсязі з роботодавця страховик має лише у випадку поновлення на роботі незаконно звільненого працівника за судовим рішенням, що набрало законної сили. За відсутності такого юридичного факту у роботодавця не виникає обов'язку відшкодовувати страховику понесені ним витрати по виплаті допомоги по безробіттю звільненому працівнику на законних підставах у повному обсязі. Стаття 14 ЦК України передбачає, що цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Межі виконання роботодавцем цивільного обов'язку перед страховиком визначено судом саме за правилами ст. 1212 ЦК України.
Судові витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно сумі задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 123, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Житомирській області (10014, м. Житомир, майдан Корольова, 2, ід. код 41313540)
- на користь Житомирського міського центру зайнятості (10009, Житомирська область, м. Житомир, площа Польова, 6-А, ід. код 13561251) 10450,23 грн. безпідставно виплаченої допомоги по безробіттю та 434,95 грн. судового збору.
3. В решті позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
У зв'язку з перебуванням судді на лікарняному повний текст рішення складено:
27.07.20
Суддя Кудряшова Ю.В.
Віддрукувати:
1 - в справу;
2, 3 - сторонам (рек. з повід.)