Ухвала
23 липня 2020 року
м. Київ
справа № 320/9609/18
провадження № 61-9772ск20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Шиповича В. В. (суддя - доповідач), Синельникова Є. В., Хопти С. Ф.,
розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 21 січня
2020 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 24 квітня
2020 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - товариство з обмеженою відповідальністю «Умвельт Мелітополь», про визнання договору позики недійсним,
У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , про визнання договору позики недійсним.
В обґрунтування позову зазначав, що із 15 квітня 2011 року по 10 квітня
2015 року працював на посаді директора ТОВ «Ремондіс-Мелітополь». Відповідач є співзасновником приватного підприємства «ГАЛС-СВ» (далі - ПП «ГАЛС-СВ») і виконував обов'язки, пов'язані з діяльністю підприємства. 31 липня 2014 року між ТОВ «Ремондіс-Мелітополь» (далі - постачальник) та ПП «ГАЛС-СВ» (далі - покупець) був укладений договір поставки № 02/07/-2014. 08 квітня 2015 року, під час першого етапу транспортування товару покупцю, між сторонами були досягнуті домовленості: 1) відповідач передає йому, як фізичній особі, на відповідальне зберігання в строк до 10 квітня
2015 року (кінцева дата остаточного вивезення товару з території
ТОВ «Ремондіс-Мелітополь») грошові кошти у розмірі 39 150 грн, згідно даних попереднього зважування повного обсягу товару, як гарантію виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором від 31 липня 2014 року № 02/04-2014; 2)отримання ним коштів оформлюється договором позики (розпискою) як гарантія виконання зобов'язань щодо поставки повного обсягу товару. На виконання цих домовленостей відповідачем в присутності ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , а також директора ПП «ГАЛС-СВ» Ємельянової Г. С. було передано позивачу, як фізичній особі фактично на відповідальне зберігання грошові кошти у розмірі 39 150 грн, згідно даних попереднього зважування. Передача коштів була оформлена договором позики (розпискою)
від 08 квітня 2015 року. 10 квітня 2015 року позивач був звільнений з посади директора ТОВ «Ремондіс-Мелітополь» та остаточні фінансові розрахунки за договором здійснювалися за безпосередньою участю генерального директора ТОВ «Ремондіс-Мелітополь» Димніченко І . Л. Оскільки фактично договір позики від 08 квітня 2015 року був лише гарантією виконання сторонами зобов'язань за договором поставки від 31 липня 2014 року, зобов'язання за яким виконані в повному обсязі, позивач просив визнати договір позики недійсним.
Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області
від 21 січня 2020 року у задоволенні позову відмовлено.
Постановою Запорізького апеляційного суду від 24 квітня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 21 січня
2020 року змінено в частині правового обґрунтування підстав відмови у задоволенні позову.
Апеляційний суд виходив із того, що 08 квітня 2015 року ОСОБА_2 , як позикодавець, та ОСОБА_1 як позичальник, уклали договір позики, згідно якого останній отримав грошові кошти в розмірі 39 150 грн., та зобов'язався повернути їх до 10 квітня 2015 року. Підтвердженням отримання позики є розписка. При цьому позивач, посилаючись на визнання правочину удаваним та заявивши вимогу про визнання оспорюваного правочину недійсним, не довів: спрямованість волі сторін в удаваному, на думку позивача, правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж приховати інший правочин; настання між сторонами (фізичними особами) інших прав та обов'язків, ніж ті, що передбачені удаваним правочином, а також підстави для визнання недійсним удаваного, на думку позивача, правочину.
30 червня 2020 року засобами поштового зв'язку ОСОБА_1 подав касаційну скаргу на рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 21 січня 2020 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 24 квітня 2020 року, в якій просив скасувати оскаржувані судові рішення та ухватили нове, яким позовні вимоги задовольнити.
Як підставу для скасування оскаржених судових рішень зазначає те, що судами попередніх інстанцій не надано належної оцінки зібраним у справі доказам, зокрема показанням свідків та поясненням позивача стосовно отримання ним коштів як гарантії виконання зобов'язань за договором поставкивід 31 липня 2014 року № 02/07-2014. Суд першої інстанції, залучивши до участі у справі ТОВ «Умвельт Мелітополь» в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, не залучив до участі у справі іншу сторону за договором поставки від 31 липня 2014 року № 02/07-2014, а саме ПП «ГАЛС-СВ». Вважає, що справу № 320/9609/18помилково віднесено судами до малозначних.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною першою статті 394 ЦПК України передбачено, що одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).
Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки касаційна скарга подана на судові рішення у малозначній справі, які не підлягають касаційному оскарженню.
Згідно зі статтею 129 Конституції України та статей 2, 17 ЦПК України однією з основних засад цивільного судочинства є забезпечення апеляційного перегляду справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
ОСОБА_1 реалізував своє право на апеляційний перегляд справи № 320/9609/18.
Відповідно до Рекомендацій № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи
від 07 лютого 1995 року, державам-членам рекомендовано вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу.
Європейський суд з прав людини у Рішенні від 05 квітня 2018 року (справа «Зубац проти Хорватії» (Zubac v.Croatia), № 40160/12) вказав на обмеженість доступу до судів вищої інстанції. Так, право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати обмеженням, які дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, і таке регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб.
Спосіб застосування пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод до апеляційних та касаційних судів залежить від особливостей судового провадження, про яке йдеться, і необхідно враховувати всю сукупність процесуальних дій, проведених в рамках національного правопорядку, а також роль судів касаційної інстанції в них; умови прийнятності касаційної скарги щодо питань права можуть бути суворіші, ніж для звичайної скарги (рішення ЄСПЛ у справі «Леваж Престасьон Сервіс» проти Франції» та у справі «Шамоян проти Вірменії»).
Крім того Європейський суд з прав людини в Ухвалі щодо неприйнятності заяви № 26293/18 від 09 жовтня 2018 року у справі «Азюковська проти України» зазначив, що застосування критерію малозначності справи у справі було передбачуваним, справа була розглянута судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи.
Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, враховуючи те, що провадження здійснюється судом після розгляду справи судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.
Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Відповідно до пункту 2 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами визнаються справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Предметом спору в справі № 320/9609/18 є визнання недійсним договору позики грошових коштів в сумі 39 150 грн.
Суд першої інстанції, відкриваючи провадження у справі, ухвалою
від 06 грудня 2018 року визнав справу малозначною, а отже належність справи до категорії малозначних для її учасників було передбачуваним.
Суди попередніх інстанцій розглянули справу в порядку спрощеного позовного провадження.
Колегія суддів погоджується із судами попередніх інстанцій, що справа № 320/9609/18 є справою незначної складності та не належить до виключень, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України.
ОСОБА_1 вважав, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а справа має для нього виняткове значення та він позбавлений можливості спростувати обставини, встановлені оскарженими судовими рішеннями, при розгляді іншої справи, а саме справи № 320/2567/18 за позовом ОСОБА_2 до нього про стягнення боргу за оспорюваним договором позики.
Колегією суддів не встановлено випадків, передбачених
підпунктами а) - г) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за яких судові рішення у малозначній справі підлягають касаційному оскарженню.
Верховним Судом досліджено та взято до уваги: категорію справи, предмет позову, а також значення справи для сторін і суспільства.
Сама по собі незгода позивача із висновками судів попередніх інстанцій та наданою ними оцінкою дослідженим доказам, не є підставою для відкриття касаційного провадження у малозначній справі.
За таких обставин колегією суддів не встановлено передбачених частиною третьою статті 389 ЦПК України підстав для відкриття касаційного провадження у малозначній справі.
Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
З урахуванням наведеного, оскільки касаційну скаргу подано на судові рішення у малозначній справі; позивач реалізував своє право на апеляційний перегляд справи; справа була розглянута судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію щодо вирішення спору, а наявність випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України судом не встановлена, то відповідно до пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження.
Керуючись статтею 129 Конституції України, частиною шостою статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, частиною першою, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 21 січня 2020 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 24 квітня 2020 року в цивільній справі № 320/9609/18.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді: В. В. Шипович
Є. В. Синельников
С. Ф. Хопта