Постанова
Іменем України
23 липня 2020 року
м. Київ
справа № 751/6747/18
провадження № 61-8779св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - комунальне підприємство «Чернігівводоканал»,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова у складі судді Маслюк Н. В. від 06 грудня 2018 року та постанову Чернігівського апеляційного суду у складі колегії суддів: Онищенко О. І., Лакізи Г. П., Скрипки А. А., від 25 березня 2019 року,
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до комунального підприємства «Чернігівводоканал» (далі - КП «Чернігівводоканал», роботодавець) про поновлення на роботі.
В обґрунтування позову вказала, що 12 квітня 2001 року вона була прийнята на роботу в КП «Чернігівводоканал» у цех КОС Гущин (очисні споруди) оператором на відстійниках, а з 01 лютого 2017 року перевелась на посаду охоронця. У своїй заяві на переведення вона зазначила головну умову переводу - охороняти цех КОС, щоб її не залучали охороняти інші об'єкти, які знаходяться у протилежних частинах міста (через неналежне транспортне забезпечення), проте 24 липня 2017 року їй було визначено охороняти об'єкт ВНС-4 у с. Полуботки.
На підставі наказ № 2К від 14 лютого 2018 року її було притягнуто до відповідальності у вигляді догани за запізнення на роботу 17 січня 2018 року. 09 серпня 2018 року з причини переповнення і затримки транспорту вона знову спізнилася на роботу, у зв'язку з чим 29 серпня 2018 року було видано наказ № 210 ВК про її звільнення.
Своє звільнення вважає незаконним, оскільки спізнення на роботу відбувалось з поважної причини. При цьому роботодавець свідомо змінив графік чергування, навмисно поставивши її виконувати проблематичне завдання. Разом із тим її дії не завдали будь-якої шкоди інтересам відповідача.
За таких обставин позивач просила суд поновити її на посаді охоронця 2 розряду КП «Чернігівводоканал».
Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень
Рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова від 06 грудня 2018 року, залишеним без змін постановою Чернігівського апеляційного суду від 25 березня 2019 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Судові рішення мотивовані тим, що позивача було звільнено на підставі пункту 3 статті 40 КЗпП України за систематичне невиконання без поважних причин обов'язків, покладених правилами внутрішнього трудового розпорядку, із дотриманням вимог трудового законодавства, при цьому будь-яких порушень з боку відповідача судами встановлено не було, а тому відсутні підстави для задоволення позову та поновлення ОСОБА_1 на роботі. Разом із тим суди не встановили відсутності вини позивача у запізненні на роботу, а остання не надала відповідних доказів на підтвердження цих обставин.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
У касаційній скарзі, поданій у квітні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення її позову, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не дослідили обставини відсутності вини позивача у запізненні на роботу, а саме наявність проблем із транспортного сполучення, що свідчить про відсутність правових підстав для її звільнення та неправильне застосування судами пункту 3 статті 40 КЗпП України.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями від 07 травня 2019 року справу призначено судді-доповідачеві.
Ухвалою Верховного Суду від 22 травня 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Згідно із наказом №81 від 12 квітня 2001 року ОСОБА_1 була прийнята на посаду оператора на відстійниках цеху очисних споруд КП «Чернігівводоканал».
Наказом № 21 ВК від 31 січня 2017 року позивача за її згодою 01 лютого 2017 року переведено на посаду охоронника підприємства (а.с. 85).
Відповідно до робочої інструкції охоронника, з якою під підпис ознайомлена позивач, охоронник КП «Чернігівводоканал» забезпечує пропускний режим, підтримує громадський порядок на території об'єкта, виконує особливі обов'язки відповідно до табелю поста об'єкта, патрулює (обходить) згідно із схемою охорони та безпечного руху охоронників на території об'єкту відповідно до затвердженого графіку (а с. 88-92). Приймаючи об'єкт під охорону, охоронник повинен прибути на об'єкт в установленій формі одягу відповідно до погодних умов та пори року за 15 хвилин до початку робочого дня.
Правилами внутрішнього трудового розпорядку КП «Чернігівводоканал» на підприємстві встановлено для працюючих у денну зміну п'ятиденний 40-годинний робочий тиждень з початком роботи о 08 год. 00 хв., закінчення - о 17 год. 00 хв.
Наказом № 2К від 14 лютого 2018 року КП «Чернігівводоканал» ОСОБА_1 оголошено догану за порушення трудової дисципліни на підставі доповідної записки фахівця з питань безпеки та охорони ОСОБА_3 про порушення трудової дисципліни охоронником 2 розряду ОСОБА_1 від 12 лютого 2018 року.
Наказом № 4К від 29 серпня 2018 року КП «Чернігівводоканал» за систематичне невиконання без поважних причин обов'язків, покладених правилами внутрішнього трудового розпорядку, враховуючи, що до працівника раніше було застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді догани, застосовано до охоронника 2 розряду ОСОБА_1 дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення (а.с.108).
Згідно із наказом № 210 ВК від 29 серпня 2018 року КП «Чернігівводоканал» з метою уточнення назви посади наказано внести відомості про зміну назви посади з «Охоронник підприємства» на «Охоронник 2 розряду» до трудової книжки ОСОБА_1 ; звільнено ОСОБА_1 з посади охоронника 2 розряду 29 серпня 2018 року за систематичне невиконання без поважних причин обов'язків, покладених правилами внутрішнього трудового розпорядку, на підставі пункту 3 статті 40 КЗпП України (а.с.109).
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини другої розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Відповідно до положень статті 139 КЗпП України працівники зобов'язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержуватися трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.
Статтею 147 КЗпП України передбачено, що за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана, звільнення. Законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть бути передбачені для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення.
Згідно пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий договір до закінчення строку його чинності, можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку систематичного невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного та громадського стягнення.
Відповідно до роз'яснень, викладених у пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» (зі змінами та доповненнями), за передбаченими пунктом 3 статті 40 КЗпП України підставами працівник може бути звільнений лише за проступок на роботі, вчинений після застосування до нього дисциплінарного або громадського стягнення за невиконання без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку. У таких випадках враховуються ті заходи дисциплінарного стягнення, які встановлені чинним законодавством і не втратили юридичної сили за давністю або не зняті достроково (стаття 151 КЗпП України).
У пункті 22 вищевказаної постанови роз'яснено, що у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з'ясовувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 статті 40, пункту 1 статті 41 КЗпП України, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1, 148, 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.
Для правомірного розірвання роботодавцем трудового договору на підставі пункту 3 статті 40 КЗпП України необхідна наявність сукупності таких умов: порушення має стосуватися лише тих обов'язків, які є складовими трудової функції працівника чи випливають з правил внутрішнього трудового розпорядку; невиконання чи неналежне виконання працівником трудових обов'язків має бути винним, скоєним без поважних причин умисно або з необережності; невиконання або неналежне виконання трудових обов'язків повинно бути систематичним; враховуються тільки дисциплінарні й громадські стягнення, які накладаються трудовими колективами і громадськими організаціями відповідно до їх статутів; з моменту виявлення порушення до звільнення може минути не більше місяця.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу свої вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Судами встановлено, що позивач двічі протягом 2018 року притягувалась до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани за порушення посадової інструкції та правил внутрішнього трудового розпорядку. Накази роботодавця від 14 лютого 2018 року № 2К, від 29 серпня 2018 року № 4К винесені ним з дотриманням вимог статей 148-149 КЗпП України, підстави для їх скасування позивачем не доведено.
Наказом від 29 серпня 2018 року №210 К, враховуючи попередні порушення трудової дисципліни та посадових обов'язків, які були встановлені наказами від 14 лютого 2018 року № 2К та від 29 серпня 2018 року № 4К, ОСОБА_1 було звільнено з посади на підставі пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України. Таким чином, висновок судів попередніх інстанцій про систематичність невиконання ОСОБА_1 трудових обов'язків є обґрунтованим.
Висновок судів про відповідність вказаного наказу, а також наказів про притягнення до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани вимогам КЗпП України є правильним.
При цьому суди попередніх інстанцій надали належну правову оцінку доводам ОСОБА_1 щодо відсутності її вини у запізненні на роботу, а саме наявності проблем із транспортного сполучення, зазначивши, що матеріали справи не містять відповідних доказів й позивачем не доведено об'єктивну неможливість вчасного прибуття на робоче місце 17 січня 2018 року та 09 серпня 2018 року.
Таким чином до позивача за період роботи до звільнення застосовувались заходи дисциплінарного стягнення, що свідчить про систематичне невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором, правилами внутрішнього трудового розпорядку та наявність підстав для звільнення за пунктом третім частини першої статті 40 КЗпП України.
За таких обставин суди правильно застосували норми матеріального права та дійшли обґрунтованого висновку, що звільнення ОСОБА_1 з посади проведено з дотриманням трудового законодавства.
З огляду на зазначене доводи касаційної скарги про порушення судами норм матеріального та процесуального права є необґрунтованими.
Інші доводи касаційної скарги були предметом розгляду судів та додаткового правового аналізу не потребують, на законність судових рішень не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновками судів, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи.
Доводи, наведені в касаційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками суду з їх оцінкою.
Із урахуванням того, що інші доводи касаційної скарги є ідентичними доводам апеляційної скарги заявника, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним з'ясуванням судами обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновків судів обставинам справи, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 06 грудня 2018 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 25 березня 2019 року - без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: О. В. Білоконь
О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара