Постанова
Іменем України
15 липня 2020 року
м. Київ
справа № 1326/7735/2012
провадження № 61-46645св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Олійник А. С. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Яремка В. В.,
учасники справи:
заявник - ОСОБА_2 ,
суб'єкт оскарження - відділ примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області,
боржник - Державне підприємство «Львівський науково-дослідний радіотехнічний інститут»,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Франківського районного суду м. Львова від 20 квітня 2018 року у складі судді Ванівського Ю.М. та постанову Апеляційного суду Львівської області від 18 вересня 2018 року у складі колегії суддів: Мікуш Ю. Р., Павлишина О. Ф., Приколоти Т. І.,
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду зі скаргою на неправомірні дії державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області (далі - ВПВР УДВС ГТУЮ у Львівській області) та скасування постанови про закінчення виконавчого провадження.
Скарга обгрунтована тим, що відповідно до судового наказу № 2н/1326/1431/2012, виданого 19 вересня 2012 року Франківським районним судом м. Львова, стягнено з Державного підприємства «Львівський науково-дослідний радіотехнічний інститут» (далі - ДП «Львівський науково-дослідний радіотехнічний інститут») на користь ОСОБА_2 заборгованість із заробітної плати в розмірі 467,40 грн.
18 лютого 2013 року головний державний виконавець ВПВР УДВС ГТУЮ у Львівській області Сіщук В. В. постановив постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 36553943.
27 березня 2014 року головний державний виконавець Шестак О. В. постановив постанову про закінчення виконавчого провадження ВП № 36553943, яку Франківський районний суд м. Львова скасував ухвалою від 08 грудня 2014 року.
17 червня 2015 року державний виконавець Слесарчук Р. С. постановив постанову про відновлення виконавчого провадження ВП № 36553943.
02 листопада 2016 року, 02 грудня 2016 року ОСОБА_2 звертався зі скаргами до державного виконавця про надання інформації стосовно завершення виконавчого провадження, які залишені без задоволення.
Ухвалою Франківського районного суду м. Львова у справі № 1326/7735/2012 від 05 вересня 2017 року зобов'язано ВПВР УДВС ГТУЮ у Львівській області невідкладно надати постанову про закінчення виконавчого провадження ВП № 36553943.
06 грудня 2017 року на адресу ВПВР УДВС ГТУЮ у Львівській області надано для виконання копію вказаної ухвали. 22 січня 2018 року ОСОБА_2 отримав рекомендованим листом постанову державного виконавця Слесарчука Р. С. від 31 грудня 2015 року про закінчення виконавчого провадження у ВП № 36553943, проте надана постанова суперечить зазначеному в ній пункту 8 частини першої статті 49 чинного на день винесення постанови Закону України «Про виконавче провадження» (далі - Закон). Згідно з цією постановою платіжним дорученням від 25 березня 2014 року № 1312 заборгованість відповідно до виконавчого документа перерахована на відповідний рахунок стягувача.
ОСОБА_2 вважає такий висновок документально не підтвердженим, адже факт надання платіжного доручення до банку не є підтвердженням того, що сума боргу буде гарантовано перерахована на рахунок стягувача, а тому цей висновок є лише припущенням. З оскаржуваної постанови неможливо встановити конкретну дату, коли сума боргу перерахована на рахунок, оскільки в ній немає жодних відомостей, які вказували б на дату фактичного виконання в повному обсязі судового наказу. Із платіжного доручення можна встановити лише дату початку і завершення процедури проведення платіжного доручення, але неможливо встановити дату, коли сума боргу була перерахована на його рахунок. Відсутність конкретної дати перерахунку суми боргу на рахунок згідно з виконавчим документом порушує його право нарахувати компенсацію втрати частини заробітної плати у зв'язку з затримкою термінів її виплати відповідно до статті 34 Закону України «Про оплату праці».
Просив суд визнати дії державного виконавця ВПВР УДВС ГТУЮ у Львівській області неправомірними та скасувати постанову про закінчення виконавчого провадження ВП № 36553943 від 31 грудня 2015 року.
Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій
Ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 20 квітня 2018 року, яка залишена без змін постановою Апеляційного суду Львівської області від 18 вересня 2018 року, у задоволенні скарги ОСОБА_2 відмовлено.
Відмовивши в задоволенні скарги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що скарга є безпідставною та не підлягає задоволенню, оскільки в матеріалах справи є платіжне доручення від 25 березня 2014 року № 1312, згідно з яким заборгованість відповідно до виконавчого документа погашена.
Постанова про закінчення виконавчого провадження від 31 грудня 2015 року ВП № 36553943 відповідає вимогам Закону, а дії державного виконавця щодо примусового виконання судового наказу узгоджуються з Інструкцією з організації примусового виконання рішень, затвердженою Наказом Міністерстава юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5 (далі - Інструкція).
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У жовтні 2018 року ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Франківського районного суду м. Львова від 20 квітня 2018 року та постанову Апеляційного суду Львівської області від 18 вересня 2018 року, просив оскаржувані судові рішення скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення скарги.
Рух справи в суді касаційної інстанції
05 листопада 2018 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі.
У листопаді 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.
Відповідно до розпорядження Верховного Суду від 16 квітня 2020 року № 1123/0/226-20 «Про призначення повторного автоматизованого розподілу судової справи, відповідно до пунктів 2.3.4, 2.3.13, 2.3.49 Положення про автоматизовану систему документообігу суду», затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30, зі змінами та доповненнями, рішення зборів суддів Касаційного цивільного суду від 02 квітня 2020 року № 1 «Про заходи, спрямовані на належне здійснення правосуддя» доповідачем у справі відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено суддю Олійник А. С.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення є незаконними, ухвалені з порушенням норм процесуального права.
Суд першої інстанції в ухвалі двічі зазначив рубрикацію «Ухвалив», тобто суд двічі ухвалив різний текст, але нічого не сказав про встановлені обставини.
Суд першої інстанції неправильно встановив обставину, яка має значення для справи, що у судове засідання учасники процесу не з'явилися, про причини неявки суду не повідомили, оскільки суд не зазначив жодного доказу, який підтверджував би факт належного повідомлення сторін про дату, час та місце судового засідання, зокрема ОСОБА_2 , чим порушив його право на судовий захист.
Поза увагою судів залишена та обставина, що державний виконавець не зазначив конкретну дату перерахунку суми боргу згідно з виконавчим листом на його рахунок, що порушує його право на нарахування компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з затримкою термінів її виплати відповідно до статті 34 Закону України «Про оплату праці».
Суд апеляційної інстанції не звернув уваги на порушення норм процесуального права судом першої інстанції та взяв до уваги відзив на апеляційну скаргу, який не був направлений ОСОБА_2 .
Аргументи інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).
Касаційна скарга у цій справі подана у жовтні 2018 року, тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ.
Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що відповідно до судового наказу № 2н/1326/1431/2012, виданого 19 вересня 2012 року Франківським районним судом м. Львова, стягнено з ДП «Львівський науково-дослідний радіотехнічний інститут» на користь ОСОБА_2 заборгованість із заробітної плати в розмірі 467,40 грн.
18 лютого 2013 року головний державний виконавець ВПВР УДВС ГТУЮ у Львівській області Сіщук В. В. постановив постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 36553943.
27 березня 2014 року головний державний виконавець Шестак О. В. постановив постанову про закінчення виконавчого провадження ВП № 36553943, яку Франківський районний суд м. Львова скасував ухвалою від 08 грудня 2014 року.
17 червня 2015 року державний виконавець Слесарчук Р. С. постановив постанову про відновлення виконавчого провадження ВП № 36553943.
Постановою державного виконавця від 31 грудня 2015 року закінчено виконавче провадження ВП № 36553943 у зв'язку з фактичним виконанням у повному обсязі судового наказу відповідно до виконавчого листа.
Підставою для закінчення виконавчого провадження є додане до матеріалів справи платіжне доручення від 25 березня 2014 року № 1312 про перерахунок суми заборгованості 467,40 грн на рахунок стягувача ОСОБА_2
02 листопада 2016 року, 02 грудня 2016 року ОСОБА_2 звертався зі скаргами до державного виконавця про надання інформації стосовно завершення виконавчого провадження.
Ухвалою Франківського районного суду м. Львова у справі № 1326/7735/2012 від 05 вересня 2017 року зобов'язано ВПВР УДВС ГТУЮ у Львівській області невідкладно надати постанову про закінчення виконавчого провадження ВП № 36553943.
22 січня 2018 року ОСОБА_2 отримав рекомендованим листом постанову державного виконавця Слесарчука Р. С. від 31 грудня 2015 року про закінчення виконавчого провадження у ВП № 36553943.
Суд апеляційної інстанції встановив, що відповідно до платіжного доручення від 25 березня 2014 року № 1312 призначенням платежу є «Заборгованість по заробітній платі з рах. ДП ЛНДРТІ по розп. від 19.03.2014 р. в/п № В9-35663943 на ОСОБА_2 п/р НОМЕР_1 ». Згідно з відміткою Головного управління Державної казначейської служби України у Львівській області таке платіжне доручення проведено банком 30 квітня 2014 року.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до вимог цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Згідно з частиною першою статті 11 Закону (тут і далі в редакції, чинній на момент проведення виконавчих дій) державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Частиною другою вказаної статті передбачено права та обов'язки виконавця під час здійснення виконавчого провадження.
Відповідно до пункту 8 частини першої статті 49 Закону виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.
Згідно з частиною другою статті 45 Закону за письмовою заявою стягувача - фізичної особи чи його представника (за наявності відповідних повноважень) стягнуті грошові суми можуть бути перераховані державним виконавцем на зазначений ним рахунок у банку або в іншій фінансовій установі чи надіслані на адресу стягувача поштовим переказом, що здійснюється за його рахунок, крім переказу аліментних сум.
У разі відсутності відомостей, яким чином проводити виплату коштів, державний виконавець повідомляє стягувача про наявність належних йому коштів та пропонує йому повідомити шляхи отримання ним коштів (через фінансові установи з обов'язковим зазначенням реквізитів для перерахування коштів або поштовим переказом із зазначенням повної адреси стягувача) (пункт 12.12 Інструкції в редакції, чинній на момент проведення виконавчих дій).
Відповідно до пункту 12.13 Інструкції (в редакції, чинній на момент проведення виконавчих дій) після цього не пізніше ніж протягом трьох робочих днів від дня ознайомлення з інформацією про надходження коштів державний виконавець у разі достатності суми для покриття всіх вимог стягувача та наявності відомостей від стягувача про шляхи отримання ним коштів готує одне розпорядження (додатки 4, 5) (у тому числі за зведеним виконавчим провадженням), яким визначає належність указаних коштів та спосіб перерахування стягувачу, яке затверджується начальником органу ДВС із зазначенням дати та скріплюється печаткою органу ДВС. Указане розпорядження готується в двох примірниках, оригінал видається особі, відповідальній за ведення книги обліку депозитних сум, копія залишається у виконавчому провадженні.
Згідно з пунктом 3.11 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Національного банку України від 21 січня 2004 року № 22, якщо фізична особа немає рахунку в банку, то розрахунки з нею платник може здійснювати, перераховуючи кошти за платіжним дорученням на повідомлений цією особою відповідний рахунок у банку, який здійснюватиме виплату цих коштів готівкою. У реквізиті «Призначення платежу» такого платіжного доручення платник обов'язково має зазначити повністю прізвище, ім'я та по батькові цієї фізичної особи. Інша інформація надається за бажанням платника.
Верховний Суд виходить з того, що відповідно до платіжного доручення від 25 березня 2014 року № 1312 призначенням платежу є «Заборгованість по з/п з рах. ДП ЛНДРТІ по розп. від 19.03.2014 р. в/п № В9-35663943 на ОСОБА_2 п/р НОМЕР_1 ». Згідно з відміткою Головного управління Державної казначейської служби України у Львівській області таке платіжне доручення проведено банком 30 квітня 2014 року.
Суди дійшли обгрунтованого висновку, що під час проведення виконавчих дій щодо виконання судового наказу Франківського районного суду м. Львова № 1326/7735/2012 перерахунок коштів стягувачеві здійснено у визначеному законодавством порядку, а тому постанова про закінчення виконавчого провадження від 31 грудня 2015 року ВП № 36553943 відповідає вимогам Закону, а дії державного виконавця щодо примусового виконання наказу узгоджуються із вимогами Інструкції.
Безпідставними є доводи касаційної скарги, що суд першої інстанції в ухвалі двічі зазначив рубрикацію «Ухвалив», тобто двічі ухвалив різний текст, але нічого не сказав про встановлені обставини, оскільки з її мотивувальної частини видно встановлені судом обставини, тому суд першої інстанції в ухвалі від 20 квітня 2018 року помилково зазначив двічі рубрикацію «Ухвалив», проте ця помилка не впливає на розгляд справи по суті.
Доводи касаційної скарги, що суд першої інстанції неправильно встановив обставину, яка має значення для справи, а саме, що у судове засідання учасники процесу не з'явилися, про причини неявки суду не повідомили, не зазначив жодного доказу, який підтверджував би факт належного повідомлення сторін про дату, час та місце судового засідання, зокрема ОСОБА_2 , чим порушив його право на судовий захист, не є підставою для скасування судових рішень, оскільки у судовому засіданні в суді апеляційної інстанції ОСОБА_2 , представник ВПВР УДВС ГТУЮ у Львівській області брали участь, отже, реалізували надані їм законом процесуальні права в суді апеляційної інстанції.
Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги, що державний виконавець не зазначив конретну дату перерахунку суми боргу згідно з виконавчим листом на його рахунок, що порушує його право на нарахування компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку із затримкою термінів її виплати відповідно до статті 34 Закону України «Про оплату праці», оскільки спростовані судом апеляційної інстанції.
Необгрунтованими є доводи касаційної скарги, що суд апеляційної інстанції не звернув уваги на порушення норм процесуального права судом першої інстанції, оскільки суд апеляційної інстанції виходив з того, що суд першої інстанції належно оцінив докази та ухвалив судове рішення на основі повно і всебічно з'ясованих обставин справи з додержанням норм матеріального права та процесуального права.
Доводи касаційної скарги щодо ненаправлення ОСОБА_2 відзиву на апеляційну скаргу спростовуються матеріалами справи (а. с. 40).
Ініш доводи касаційної скарги зводяться до незгодиз судовими рішеннями у справі та переоцінки доказів у справі, проте встановлення обставин справи і перевірка їх доказами не належить до компетенції суду касаційної інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (справа «Серявін та інші проти України» (Seryavin and Others v. Ukraine) рішення від 10 лютого 2010 року).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень без змін.
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.
Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Ухвалу Франківського районного суду м. Львова від 20 квітня 2018 року та постанову Апеляційного суду Львівської області від 18 вересня 2018 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: А. С. Олійник
С. О. Погрібний
В. В. Яремко