Постанова
Іменем України
15 липня 2020 року
м. Київ
справа № 127/2061/16-ц
провадження № 61-36389св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Вінницька міська рада, Виконавчий комітет Вінницької міської ради,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Мазуренко Лесею Олександрівною, на постанову Апеляційного суду Вінницької області від 13 квітня 2018 року у складі колегії суддів: Копаничук С. Г., Оніщука В. В., Міхасішина І. В.,
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Вінницької міської ради, Виконавчого комітету Вінницької міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2 , з урахуванням уточнених позовних вимог просив визнати незаконними та скасувати:
рішення Виконавчого комітету Вінницької міської ради від 27 січня 2000 року № 45 «Про передачу і надання земельних ділянок громадянам у приватну власність і користування» в частині передачі ОСОБА_3 безоплатно у приватну власність земельної ділянки, яка розташована на АДРЕСА_1 , площею 592 кв. м, для будівництва і обслуговування житлового будинку;
державного акта на право приватної власності на землю, виданого Вінницькою міською радою 06 грудня 2000 року на підставі рішення Виконавчого комітету Вінницької міської ради від 27 січня 2000 року № 45, ОСОБА_3 на земельну ділянку, яка розташована на АДРЕСА_1 , площею 0,584 гектара для будівництва і обслуговування житлового будинку.
Позов обґрунтований тим, що рішенням Ленінського районного суду м. Вінниці від 21 травня 2008 року задоволено позов ОСОБА_1 , встановлено факт прийняття позивачем в шестимісячний строк спадщини, яка відкрилась у м. Вінниці ІНФОРМАЦІЯ_1 після смерті матері позивача - ОСОБА_4 .
На момент відкриття спадщини земельна ділянка не була приватизована і перебувала у спільному безстроковому користуванні батьків позивача.
19 грудня 1995 року ОСОБА_3 склав заповіт, яким заповів по 1/2 частині спірного будинку: онуку від сина ОСОБА_1 та онуці від дочки ОСОБА_5 - ОСОБА_2 .
ОСОБА_1 зазначив, що він і його сестра ОСОБА_5 є також спадкоємцями після смерті матері, не поставивши їх до відома, батько приватизував всю земельну ділянку на АДРЕСА_1 , позбавивши позивача права на приватизацію тієї частини землі, яка мала б належати йому.
Рішенням Виконавчого комітету Вінницької міської ради від 27 січня 2000 року № 45 ОСОБА_3 передано безоплатно у приватну власність земельну ділянку площею 592 кв. м для будівництва і обслуговування житлового будинку за вказаною адресою.
29 січня 2001 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладений договір дарування земельної ділянки площею 0,0584 га на АДРЕСА_1 .
10 квітня 2007 року ОСОБА_2 виданий державний акт на право власності на земельну ділянку на АДРЕСА_1 .
ІНФОРМАЦІЯ_3 помер батько позивача - ОСОБА_6 .
Рішення Виконавчого комітету Вінницької міської ради від 27 січня 2000 року № 45 не відповідає закону і порушує його права.
Зміст судових рішень
Справа розглядалась судами неодноразово.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05 квітня 2017 року рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 16 червня 2016 року та рішення Апеляційного суду Вінницької області від 20 липня 2016 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала суду касаційної інстанції мотивована тим, що вирішуючи спір, суди не визначилися із колом осіб, щодо прав і обов'язків яких виник спір. Позивач пред'явив позов до Вінницької міської ради. Проте оспорюване рішення від 27 січня 2000 року № 45 «Про передачу і надання земельних ділянок громадянам у приватну власність і користування» прийняте Виконавчим комітетом Вінницької міської ради.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Вінницького міського суду від 31 січня 2018 року позов задоволено. Визнано незаконним та скасовано рішення Виконавчого комітету Вінницької міської ради від 27 січня 2000 року № 45 «Про передачу і надання земельних ділянок громадянам у приватну власність і користування» в частині передачі ОСОБА_3 безоплатно у приватну власність земельної ділянки, площею 592 кв. м, яка розташована на АДРЕСА_1 для будівництва і обслуговування житлового будинку.
Скасовано державний акт на право приватної власності на землю, серії ВН, виданий 06 грудня 2000 року на підставі рішення Виконавчого комітету Вінницької міської ради від 27 січня 2000 року № 45 ОСОБА_3 на земельну ділянку, площею 0,0584 га, яка розташована на АДРЕСА_1 для будівництва і обслуговування житлового будинку.
У позові до Вінницької міської ради - відмовлено.
Стягнуто з Виконавчого комітету Вінницької міської ради на користь ОСОБА_1 1 102,40 грн судового збору.
Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, застосувавши до спірних правовідносин статтю 30 ЗК України в редакції на момент прийняття позивачем спадщини, виходив з того, що законодавство закріплювало загальний принцип цілісності об'єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій він розташований, а ОСОБА_1 , прийнявши спадщину, внаслідок приватизації у 2000 році всієї земельної ділянки ОСОБА_3 (батьком) був позбавлений можливості реалізувати своє право на приватизацію частини земельної ділянки за місцем розташування успадкованої ним частини будинку.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Апеляційного суду Вінницької області від 13 квітня 2018 року рішення Вінницького міського суду від 31 січня 2018 року в частині задоволення позову до Виконавчого комітету Вінницької міської ради та в частині розподілу судових витрат скасовано. В позові ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Вінницької міської ради за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2 , про визнання незаконним та скасування рішення Виконавчого комітету Вінницької міської ради та скасування державного акта на право власності на земельну ділянку, відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 826,00 грн на відшкодування судового збору.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що чинне на момент відкриття спадщини (на час смерті матері) законодавство не передбачало можливості успадковувати майнове право, яке не було належним чином оформлене спадкодавцем за життя, тобто у матері позивача не було оформлених майнових прав на землю, майнові права на приватизацію не спадкувались.
Станом на 2000 рік позивач свідоцтва про право на спадщину не отримував, заяв до Вінницької міської ради та її виконавчого комітету з приводу передачі у власність земельної ділянки не подавав, жодних його прав та інтересів оскаржуваним рішенням та видачею на підставі вказаного рішення державного акта не порушено.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
15 червня 2018 року ОСОБА_1 через адвоката Мазуренко Л. О. звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову суду апеляційної інстанції, просив її скасувати, залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Рух справи в суді касаційної інстанції
25 червня 2018 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі за вказаною касаційною скаргою.
У серпні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.
Згідно з розпорядженням Верховного Суду від 14 квітня 2020 року № 1072/0/226-20 «Про призначення повторного автоматизованого розподілу судової справи», відповідно до пунктів 2.3.4, 2.3.13, 2.3.49 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30 (зі змінами та доповненнями), та рішенням зборів суддів Касаційного цивільного суду від 02 квітня 2020 року № 1 «Про заходи, спрямовані на належне здійснення правосуддя» доповідачем у справі відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено суддю Олійник А. С.
17 червня 2020 року ухвалою Верховного Суду справу призначено до судового розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга обґрунтована тим, що суд апеляційної інстанцій припустився помилки щодо застосування норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Висновки суду не відповідають обставинам справи.
Рішенням Ленінського районного суду м. Вінниці від 21 травня 2008 року встановлено, що батькам ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на підставі договору про надання в безстрокове користування земельною ділянкою для будівництва індивідуального житлового будинку належав збудований ними за час шлюбу будинок АДРЕСА_1 , право на який зареєстровано 20 квітня 1961 року на ім'я батька ОСОБА_3 . Цей будинок є спільною сумісною власністю подружжя (батьків позивача).
Оскільки земельна ділянка перебувала у безстроковому користуванні, право на її частку в порядку спадкування разом з відповідною частиною будинковолодіння, що на ній збудовано, увійшло до спадкової маси майна ОСОБА_4 , як наслідок земельна ділянка успадковується на загальних підставах разом з відповідною частиною будинковолодіння.
Суд апеляційної інстанції неправильно витлумачив «Перехідні положення» Земельного кодексу України 2001 року, Декрет Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року №15-92«Про приватизацію земельних ділянок», не звернув уваги на постанову Верховної Ради України від 13 березня 1992 року № 2201 «Про форми державних актів на право власності на землю і право постійного користування землею», якою були затвердженні форми державних актів на право довічного успадкованого володіння землею; на право постійного володіння землею; на право постійного користування землею.
Якщо видача державного акта про право власності на землю здійнювалась на підставі рішення про передачу громадянам України безоплатно у приватну власність земельних ділянок, прийнятого органами місцевого самоврядування відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року №15-92 «Про приватизацію земельних ділянок», то до спадкоємців переходить право на отримання державного акта про право власності на земельну ділянку.
Отже, спадкування будинковолодіння має наслідком виникнення у спадкоємців нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій воно розташоване.
Аргументи інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).
Касаційна скарга у цій справі подана у червні 2018 року, а тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваного судового рішення, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про задоволення частково касаційної скарги з таких підстав.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
У 2000 році ОСОБА_3 здійснив приватизацію всієї земельної ділянки на АДРЕСА_1 .
Рішенням Виконавчого комітету Вінницької міської ради від 27 січня 2000 року № 45 ОСОБА_3 передано безоплатно у приватну власність земельну ділянку площею 592 кв. м для будівництва і обслуговування житлового будинку за вказаною адресою.
Рішенням Виконавчого комітету Вінницької міської ради від 06 грудня 2000 року ОСОБА_3 виданий державний акт на право приватної власності на спірну земельну ділянку, площею 0,0584 гектара для будівництва і обслуговування житлового будинку.
29 січня 2001 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладений договір дарування спірної земельної ділянки.
10 квітня 2007 року ОСОБА_2 виданий державний акт серії ЯБ №706064 на право власності на спірну земельну ділянку.
Суди встановили, що рішенням Ленінського районного суду м. Вінниці від 21 травня 2008 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 про визнання права на спадкування за законом, визнання частково недійсним правочину та встановлення факту прийняття спадщини, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Встановлено факт прийняття позивачем в шестимісячний строк спадщини, яка відкрилась у м. Вінниці 21 січня 1994 року після смерті матері позивача - ОСОБА_4 , визнано частково недійсним договір дарування 1/6 частини будинку АДРЕСА_1 , укладений від 31 травня 2001 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , визнано за ОСОБА_1 право власності на спадщину за законом на 1/6 частини будинку АДРЕСА_1 з відповідною часткою господарських та побутових будівель.
Встановлено такі обставини: батькам позивача ОСОБА_3 та ОСОБА_4 належав збудований ними за час шлюбу будинок АДРЕСА_1 , право власності на це будинковолодіння 20 квітня 1961 року зареєстровано на ім'я ОСОБА_3 .
Мати позивача - ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , після її смерті відкрилась спадщина на 1/2 частини цього будинковолодіння.
Спадкоємцями першої черги за законом після смерті ОСОБА_4 були: чоловік ОСОБА_3 , дочка ОСОБА_5 та син ОСОБА_1 в частинах (по 1/3 частини від 1/2 частини будинку або по 1/6 частини від всього будинковолодіння). Ніхто із спадкоємців до державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини не звертався, оскільки на момент смерті ОСОБА_4 вони проживали у спірному будинку. Спадкоємці фактично прийняли спадщину та між ними склався порядок користування спірним будинковолодінням.
Сестра позивача та дочка ОСОБА_3 - ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_5 і після її смерті між сторонами виник конфлікт щодо користування спірним будинком. Під час конфліктної ситуації в 2006 році позивач дізнався, що ОСОБА_3 подарував спірний будинок ОСОБА_2 , оформивши у 2001 році два договори дарування, а саме: договір від 01 лютого 2001 року на 77/100 частини спірного будинку, а також договір від 31 травня 2001 року на 23/100 частини цього ж будинку, тобто останнім договором подарував ОСОБА_2 належну фактично ОСОБА_1 частку у будинку.
ІНФОРМАЦІЯ_3 помер ОСОБА_3 .
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Згідно зі статтею 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд (стаття 319 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 377 ЦК України (у редакції на час виникнення у позивача права власності на 1/6 частини будинку) до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором. Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначений, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування.
Відповідно до частини першої статті 120 ЗК України (у редакції на час виникнення у позивача права власності на 1/6 частину будинку) до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором. Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначено, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.
Верховний Суд зазначає, оскільки позивач набув право власності на 1/6 частини будинку, то відповідно до статті 377 ЦК України, статті 120 ЗК України у відповідній редакції припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти у попереднього власникабез зміни її цільового призначення. Перехід права власності на земельну ділянку відбувається одночасно з переходом права на об'єкт нерухомості, що відповідає принципу «superficies solo cedit» - збудоване на землі слідує за нею.
Отже, набуття права власності на житловий будинок або його частину, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти у попереднього власника, а набувача права власності на нерухомість переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.
Згідно зі статтями 15, 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до частини другої статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов'язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Верховний Суд зазначає, що спосіб захисту цивільного права чи інтересу - це дії, які спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Спосіб захисту цивільного права чи інтересу має бути доступним та ефективним.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Відповідний правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17, провадження № 12-304гс18, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, провадження № 14-338цс18.
У постанові від 12 грудня 2018 року, справа № 399/142/16-ц, провадження № 14-508цс18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту, суди мають визначити, чи є такий спосіб ефективним: вимога про захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та забезпечувати його поновлення, а у разі неможливості такого поновлення повинна гарантувати особі отримання відповідного відшкодування.
Верховний Суд зауважує, що вирішуючи спір та оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи вимога на захист цивільного права відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.
Позивач звернувся з вимогою про скасування рішення Виконавчого комітету Вінницької міської ради від 27 січня 2000 року № 45 «Про передачу і надання земельних ділянок громадянам у приватну власність і користування» в частині передачі ОСОБА_3 безоплатно у приватну власність земельної ділянки, яка розташована на АДРЕСА_1 , площею 592 кв. м, для будівництва і обслуговування житлового будинку, а також державного акта на право приватної власності на землю, виданого на підставі цього рішення ОСОБА_3 на земельну ділянку, яка розташована на АДРЕСА_1 , площею 0,584 гектара для будівництва і обслуговування житлового будинку.
На час ухвалення оспореного позивачем рішення виконавчого комітету та видання ОСОБА_3 . державного акта на земельну ділянку у ОСОБА_1 не було підтвердженого цивільного права, за захистом якого він звернувся до суду у лютому 2016 року, оскільки право власності на спадщину за законом на 1/6 частини будинку АДРЕСА_1 з відповідною часткою господарських та побутових будівель у позивача виникло на підставі рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 21 травня 2008 року.
З огляду на підстави та зміст позову, встановлені судами обставини справи, обраний позивачем спосіб захисту не призводить до відновлення його прав, оскільки не відповідає способу захисту цивільного права, що встановлений законом.
Оскільки право власності на частину будинку зареєстроване за позивачем, то він має право звернутися з позовом про визнання права власності на частину земельної ділянки відповідно до статті 377 ЦК України та 120 ЗК України.
З огляду на оцінку доводів касаційної скарги позивача і висновків судів першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково, скасувати судові рішення та ухвалити нове про відмову в позові.
Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
Згідно з частинами першою - третьою статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Перевіривши в межах касаційної скарги правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити частково, судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в позові.
Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки в цьому випадку позивачу відмовлено в позові з інших підстав, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.
Керуючись статтями 400, 409, 412, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Мазуренко Лесею Олександрівною, задовольнити частково.
Рішення Вінницького міського суду від 31 січня 2018 року та постанову Апеляційного суду Вінницької області від 13 квітня 2018 року скасувати, ухвалити нове рішення.
У позові ОСОБА_1 до Вінницької міської ради, Виконавчого комітету Вінницької міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2 , про визнання незаконними та скасування рішення та державного акта на право власності на землю відмовити.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий О. В. Ступак
Судді: І. Ю. Гулейков
А. С. Олійник
С. О. Погрібний
В. В. Яремко