Постанова
Іменем України
14 липня 2020 року
м. Київ
справа № 761/32225/17
провадження № 61-1609св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Департамент освіти і науки, молоді та спорту виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), управління освіти Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації,
треті особи: Шевченківська районна у м. Києві державна адміністрація, Навчально-виховний комплекс «Школа І-ІІ ступенів - ліцей № 38
ім. В. М. Молчанова Шевченківського району м. Києва», директор Навчально-виховного комплексу «Школа І-ІІ ступенів - ліцей № 38 ім. В. М. Молчанова Шевченківського району м. Києва» Харитонова Людмила Олександрівна, директор Департаменту освіти і науки, молоді та спорту виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Фіданян Олена Григорівна,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє Риков Олександр Олександрович , на постанову Київського апеляційного суду у складі колегії суддів:
Іванової І. В., Матвієнко Ю. О., Мельника Я. С., від 22 листопада 2018 року,
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Департаменту освіти і науки, молоді та спорту виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), управління освіти Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку, винагороди за результатами роботи.
Позовна заява мотивована тим, що з серпня 1988 року до червня 2013 року вона працювала на посаді директора ліцею № 38 в м. Києві. Відповідно до наказу Департаменту освіти і науки, молоді та спорту виконавчого органу Київської міської ради від 21 червня 2013 року контракт було переукладено на строк з 01 липня 2013 року по 01 липня 2016 року. У серпні 2017 року вона отримала по пошті незавірену копію наказу від 14 липня 2017 року про її звільнення з 01 липня 2016 року на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП України (у зв'язку із закінченням строку трудового договору). Вважає, що її звільнення є незаконним, оскільки порушено вимоги Положення Департаменту освіти і науки, молоді та спорту виконавчого органу Київської міської ради, а саме пункт 11.15, відповідно до якого керівників загальноосвітніх навчальних закладів звільняють за поданням голови районної у м. Києві державної адміністрації, а такого подання не було. Крім того, зазначила, що були грубо порушені норми КЗпП України при її звільненні, в тому числі щодо дії строку контракту, оскільки відповідно до його норм, неодноразово переукладений трудовий договір, вважається таким, що укладений на невизначений строк.
Крім того, їй було видано неналежно оформлену трудову книжку лише
07 серпня 2017 року, що є підставою для стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 01 липня 2016 року по 07 серпня
2017 року на підставі статті 235 КЗпП України.
Посилаючись на вищевикладене, позивач просила визнати незаконним та скасувати наказ від 14 липня 2017 року про звільнення, поновити її на роботі на посаді директора ліцею, стягнути з управління освіти Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу у зв'язку із затримкою видачі трудової книжки у розмірі 97 436,28 грн, компенсацію за невикористану щорічну відпустку у розмірі 39 569,36 грн та винагороду за результати роботи відповідно до пункту 4.5 укладеного контракту від 21 червня 2013 року.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва у складі судді Макаренко І. О. від 09 березня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що укладений між сторонами контракт від 21 червня 2013 року є строковим, сторонами погоджено строк його дії до 01 липня 2016 року, тому у зв'язку з закінченням терміну його дії, вимоги позивача щодо визнання незаконним та скасування наказу про звільненням позивача у зв'язку із закінченням строку трудового договору (контракту), поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, компенсації за невикористану щорічну відпустку, а також винагороди за результатами роботи задоволенню не підлягають.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 22 листопада 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 09 березня
2018 року в частині відмови у стягненні коштів скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про часткове задоволення позову.
Стягнуто з управління освіти Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення суду, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, у розмірі 32 125,73 грн без врахування обов'язків податків та зборів.
В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для визнання незаконним та скасування наказу про звільнення позивача з роботи, оскільки укладений між сторонами контракт є строковим і звільнення відбулося саме у зв'язку із закінченням строку дії трудового контракту, що відповідає
пункту 2 статті 36 КЗпП України.
Разом з тим, суд апеляційної інстанції не погодився із висновком місцевого суду про відсутність підстав для стягнення середнього заробітку. На виконання рішень Шевченківського районного суду м. Києві від 22 серпня 2016 року та Апеляційного суду м. Києва від 13 березня 2017 року, якими було визнано незаконним наказ про звільнення позивача на підставі пункту
3 статті 40 КЗпП України, відповідачем Департаментом освіти і науки, молоді та спорту виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 14 липня 2017 року було видано наказ №486-к про звільнення ОСОБА_1 з посади директора ліцею № 38 імені В. М. Молчанова з 01 липня 2016 року у зв'язку із закінченням строку трудового договору (контракту), на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП України. Таким чином, вказані рішення про скасування незаконного наказу про розірвання трудового договору, але в той же час неможливістю поновлення позивачки на роботі у зв'язку з закінченням строку трудового договору (контракту), набрало законної сили 13 березня 2017 року, а фактично було виконано виданням наказу роботодавцем про звільнення у зв'язку з закінченням строку трудового договору лише 14 липня 2017 року, тобто із затримкою в 91 робочий день, то наявні підстави для стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду на підставі положення статті 236 КЗпП України у розмірі 32 125,73 грн.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати частину 3 постанови апеляційного суду та ухвалити в цій частині нове рішення про стягнення з відповідача на її користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 212 171,03 грн без вирахування обов'язкових податків та зборів, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що у трудовій книжці відсутній запис про визнання недійсним попереднього запису про звільнення її з роботи за пунктом 3 статті 40 КЗпП України, запис про звільнення на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП України ніким не підписано, печатка під цим записом роботодавцем не проставлена, що свідчить про неналежне оформлення трудової книжки і унеможливлює її подальше працевлаштування, що є підставою для стягнення середнього заробітку за часвимушеного прогулу на підставі частини третьої
статті 235 КЗпП України.
Відзив на касаційну скаргу
У лютому 2019 року від Департаменту освіти і науки, молоді та спорту виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому останній посилається на необґрунтованість доводів скарги та водночас зазначає про незаконність постанови суду апеляційної інстанції в частині стягнення середнього заробітку на підставі статті 236 КЗпП України у розмірі
32 125,73 грн.
Клопотання (заяви) учасників справи
У березні 2019 року від адвоката ОСОБА_1 - Рикова О. О. надійшли заяви, в яких він просить постановити окрему ухвалу відносно відповідачів відповідно до правил статті 262 ЦПК України.
Відповідно до частини першої статті 262 ЦПК України суд, виявивши при вирішенні спору порушення законодавства або недоліки в діяльності юридичної особи, державних чи інших органів, інших осіб, постановляє окрему ухвалу, незалежно від того, чи є вони учасниками судового процесу.
Постановлення окремої ухвали є правом, а не обов'язком суду касаційної інстанції, яке він може реалізувати у випадку виявлення при вирішенні спору по суті порушення певним органом чи особою вимог законодавства.
Втім, колегія суддів, розглядаючи заяви адвоката ОСОБА_1. -
Рикова О. О. про винесення окремої ухвали стосовно порушення відповідачами законодавства, не встановила передбачених законом підстав для їх задоволення.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 29 січня 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.
21 лютого 2019 року справу передано судді-доповідачу.
Ухвалою Верховного Суду від 07 липня 2020 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 працювала на посаді директора ліцею № 38 ім. В. М. Молчанова з 26 серпня 1988 року.
Наказом Департаменту освіти і науки, молоді та спорту виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)
№ 496-к від 21 червня 2013 року контракт було переукладено на строк з
01 липня 2013 року по 01 липня 2016 року.
28 грудня 2015 року ОСОБА_1 звільнено з роботи на підставі пункту 3 статті 40 КЗпП України і неодноразово пропонувалося з'явитися за трудовою книжкою (а. с. 92-96 т. 1).
Рішеннями Шевченківського районного суду м. Києва від 22 серпня 2016 року та Апеляційного суду м. Києва від 13 березня 2017 року у справі
№ 761/3544/16-ц, визнано незаконними накази Департаменту освіти і науки, молоді та спорту виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 05 липня 2015 року № 1001к про оголошення догани ОСОБА_1 та від 28 грудня 2015 року № 1170к про звільнення ОСОБА_1 ; стягнуто з Управління освіти Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації на користь ОСОБА_1 різницю у заробітку (надбавки та інші виплати), скасовані у зв'язку з накладенням на працівника 05 липня 2015 року дисциплінарного стягнення у вигляді догани за листопад-грудень 2015 року у розмірі 695,67 грн, середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 36 009,06 грн, без урахування обов'язкових податків та зборів, моральну шкоду у розмірі 10 000 грн. Даними рішеннями було встановлено, що контракт укладений з ОСОБА_1 є строковим, діяв до 01 липня 2016 року, та у зв'язку з закінченням терміну його дії в поновлені на посаді ОСОБА_1 було відмовлено.
24 березня 2017 року представник позивача ОСОБА_1 - Риков О. О. надіслав відповідачам по справі заяву позивача про виконання рішення суду, в якій вона просила протягом 3 робочих днів перерахувати кошти на її картковий рахунок відповідно до вимог рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 22 серпня 2016 року та рішення Апеляційного суду м. Києва від 13 березня 2017 року.
29 червня 2017 року управлінням освіти Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації було отримало заяву ОСОБА_1 в якій вона просила протягом одного робочого для з моменту отримання даної заяви направити на її адресу оригінал трудової книжки, належним чином копію наказу про звільнення ОСОБА_1 у зв'язку з закінченням строку дії контракту; виплатити кошти за невикористану щорічну відпустку.
Листом від 04 липня 2017 управління освіти Шевченківської районної у
м. Києві державної адміністрації звернулося до Департаменту освіти і науки, молоді та спорту виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) з проханням надати накази про визнання незаконними наказів про притягнення до дисциплінарної відповідальності, наказ поновлення на роботі та наказ про закінчення контракту з ОСОБА_1 для належного оформлення трудової книжки.
14 липня 2017 року Департаментом освіти і науки, молоді та спорту виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) було видано наказ № 486к «Про виконання рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 22 серпня 2016 року та рішення Апеляційного суду м. Києва від 13 березня 2017 року з урахуванням ухвали Апеляційного суду м. Києва від 27 березня 2017 року», яким накази Департаменту освіти і науки, молоді та спорту виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 05 листопада 2015 року №1001к про оголошення догани та від 28 грудня 2015 року №1170к про звільнення позивача визнано незаконними.
Звільнено ОСОБА_1 з посади директора ліцею № 38 імені В. М. Молчанова з 01 липня 2016 року у зв'язку із закінченням строку трудового договору (контракту), на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП України.
З метою приведення записів трудової книжки ОСОБА_1 відповідно до ухвалених рішень судів у справі №761/3544/16-ц, за наказом Департаменту від 14 липня 2017 року №486-к, відповідно до пункту 2.6 Інструкції про порядок ведення трудових книжок та скасування неправильних записів про роботу, управлінням освіти Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації було внесено відповідний запис до трудової книжки ОСОБА_1 та надіслано на її адресу. Вказану трудову книжку ОСОБА_1 отримала
07 серпня 2017 року.
Позиція Верховного Суду
Оскільки постанова суду апеляційної інстанції оскаржується тільки у частині вирішення позовних вимог про стягнення середнього заробітку на підставі статті 235 КЗпП України, то відповідно до статті 400 ЦПК України її законність в іншій частині колегією суддів не переглядається.
Касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Статтею 47 КЗпП України передбачено обов'язок власника або уповноваженого ним органу видати працівнику в день звільнення належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України. У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов'язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи.
Відповідно до пунктів 2.4, 2.5 Інструкції «Про порядок ведення трудових книжок працівників», затвердженої наказом Мінпраці, Міністерством юстиції та Міністерством соціального захисту населення від 29 липня 1993 року № 58 (далі - Інструкція), записи в трудову книжку при звільненні вносяться власником або уповноваженим ним органом після видачі наказу; з кожним записом, який вноситься до трудової книжки на підставі наказу про звільнення, власник зобов'язаний ознайомити працівника під розписку в особовій картці, а відповідно до пункту 4 цієї Інструкції власник або уповноважений ним орган зобов'язаний видати працівнику його трудову книжку в день звільнення з внесеним до неї записом про звільнення.
Згідно з пунктом 4.1 та пунктом 4.2 Інструкції при затримці видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові сплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу. Днем звільнення в такому разі вважається день видачі трудової книжки. Про новий день звільнення видається наказ і вноситься запис до трудової книжки працівника. Раніше внесений запис про день звільнення визнається недійсним. Якщо працівник відсутній на роботі в день звільнення, то власник або уповноважений ним орган в цей день надсилає йому поштове повідомлення із вказівкою про необхідність отримання трудової книжки.
Частиною п'ятою статті 235 КЗпП України передбачено, що у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.
Таким чином, для застосування цієї норми права необхідна наявність таких умов: затримка у видачі трудової книжки; вина власника або уповноваженого ним органу; вимушений прогул, викликаний затримкою видачі трудової книжки.
При звільненні позивача 28 грудня 2015 року на підставі пункту 3
статті 40 КЗпП України відповідач неодноразово пропонував позивачу отримати трудову книжку, однак остання відмовлялася, про що свідчать листи та акти, складені працівниками управління освіти Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації (а. с. 92-96 т. 1), що вказує на відсутність вини роботодавця у затримці видачі трудової книжки у розумінні положення частини п'ятої статті 235 КЗпП України.
Судові рішення про визнання незаконним наказу про звільнення на підставі пункту 3 статті 40 КЗпП України, видачу наказу про звільнення позивача на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП України та внесення відповідних записів у трудову книжку набрало законної сили 13 березня 2017 року і до примусового виконання позивачем не зверталось. Роботодавець 07 серпня 2017 року виконав обов'язок з видачі трудової книжки, однак затримка у період
з 13 березня 2017 року по 07 серпня 2017 року була викликана виконанням судових рішень у повному обсязі (зокрема, видачею наказу про фактичну зміну підстав звільнення позивача).
За таких обставин, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу на підставі частини п'ятої статті 235 КЗпП України, оскільки не встановлено умисних, винних дій роботодавця у затримці видачі трудової книжки позивачу.
Доводи касаційної скарги про наявність підстав для застосування до спірних правовідносин положення частини третьої статті 235 КЗпП України є необґрунтованими.
Частиною третьою статті 235 КЗпП України передбачено, що у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне за собою поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов'язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону.Якщо неправильне формулювання причини звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу в порядку і на умовах, передбачених частиною другою цієї статті.
Оскільки суди не ухвалювали рішення про зміну формулювання причини звільнення позивача, а лише вказали про неможливість її поновлення у зв'язку із закінченням строку дії контракту, а також відсутність доказів про перешкоди у працевлаштуванні позивача у зв'язку з неправильним формулюванням причин звільнення, то відсутні підстави для покладення на роботодавця відповідальності, передбаченої частиною третьою статті 235 КЗпП України.
Доводи касаційної скарги про те, що роботодавець у порушення
пункту 4. 1 Інструкції не засвідчив своїм підписом запис про її звільнення на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП України і таке вплинуло на можливість її працевлаштування на іншу роботу, колегія суддів відхиляє.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Матеріли справи не містять будь-яких доказів, що позивач при неналежному оформленні трудової книжкимала перепони щодо працевлаштування на іншу роботу або звернення для постановки на облік у центр зайнятості, як і не доведено вимушеного прогулу у зв'язку з неправильним формулюванням причин звільнення, з огляду на закінчення строку дії трудового контракту
01 липня 2016 року.
За таких обставин, посилання ОСОБА_1 на те, що суд апеляційної інстанції повинен був стягнути середній заробіток на підставі частини третьої статті 235 КЗпП України станом на час прийняття постанови 22 листопада 2018 року є помилковим.
Суд бере до уваги, що касаційна скарга доводів щодо стягнення судом апеляційної інстанції середнього заробітку на підставі статті 236 КЗпП України у розмірі 32 125, 73 грн не містить, а посилання відповідача у відзиві на касаційну скаргу про незаконність постанови суду в цій частині не є підставою для її перегляду.
Інші доводи касаційної скарги по своїй суті зводяться до переоцінки доказів та обставин справи, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Керуючись статтями 400, 409 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення,
а постанову Київського апеляційного суду від 22 листопада 2018 року - без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: О. В. Білоконь
О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара
В. В. Шипович