Ухвала
20 липня 2020 року
м. Київ
справа № 464/312/20
провадження № 61-9650ск20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Шиповича В. В. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Хопти С. Ф.,
розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 04 березня 2020 року
та постанову Львівського апеляційного суду від 17 червня 2020 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів,
У січні 2020 року ОСОБА_1 1954 року народження звернулась до суду із позовом до своєї дочки ОСОБА_2 1984 року народження про стягнення аліментів на своє утримання у розмірі 1/4 частини із всіх видів заробітку (доходу) відповідача щомісячно, починаючи з дня подання позову до суду і довічно.
Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 04 березня 2020 року у задоволенні позову відмовлено.
Постановою Львівського апеляційного суду від 17 червня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Сихівського районного суду м. Львова від 04 березня 2020 року залишено без змін.
Оскаржені судові рішення обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 отримує щомісячну пенсію за віком в сумі 2078, 62 грн та не довела наявність передбачених законом підстав для стягнення аліментів із повнолітніх дітей на утримання батьків. При цьому судом першої інстанції враховано висновки Верховного Суду, викладені у постанові Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 212/1055/18-ц.
17 червня 2020 року засобами поштового зв'язку ОСОБА_1 подала касаційну скаргу на рішення Сихівського районного суду м. Львова
від 04 березня 2020 року та постанову Львівського апеляційного суду
від 17 червня 2020 року, в якій просила скасувати оскаржувані судові рішення та справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Вважала, що апеляційний суд розглянув справу без участі сторін у справі, чим порушив вимоги статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Крім того, оскаржувані судові рішення суперечать приписам статті 46 Конституції України, статей 202, 203 Сімейного кодексу України.
Частиною першою статті 394 ЦПК України передбачено, що одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).
Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, колегія суддів дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки касаційна скарга подана на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню.
Згідно зі статтею 129 Конституції України та статей 2, 17 ЦПК України однією з основних засад цивільного судочинства є забезпечення апеляційного перегляду справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
ОСОБА_1 реалізувала своє право на апеляційний перегляд справи № 464/312/20.
Відповідно до Рекомендацій № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи
від 07 лютого 1995 року, державам-членам рекомендовано вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу.
Європейський суд з прав людини у Рішенні від 05 квітня 2018 року (справа «Зубац проти Хорватії» (Zubac v.Croatia), № 40160/12) вказав на обмеженість доступу до судів вищої інстанції. Так, право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати обмеженням, які дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, і таке регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб.
Крім того, Європейський суд з прав людини в Ухвалі щодо неприйнятності заяви № 26293/18 від 09 жовтня 2018 року у справі «Азюковська проти України» (Azyukovska v. Ukraine) зазначив, що застосування критерію малозначності справи було передбачуваним, справа була розглянута судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи.
Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, враховуючи те, що провадження здійснюється судом після розгляду справи судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.
Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків крім випадків, якщо а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Відповідно до пункту 3 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи про стягнення аліментів.
Отже, справа № 464/312/20 для цілей ЦПК України є малозначною в силу закону.
Касаційна скарга не містить доводів, які б свідчили про наявність випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за яких судові рішення у малозначній справі підлягають касаційному оскарженню.
Верховним Судом досліджено та взято до уваги: категорію справи, ціну та предмет позову, а також значення справи для сторін і суспільства, та не встановлено випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Сама по собі незгода позивача із судовими рішеннями не є підставою для відкриття касаційного провадження у малозначній справі.
Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Таким чином ОСОБА_1 подано касаційну скаргу на судові рішення, ухвалені у малозначній справі; позивачем реалізовано право на апеляційний перегляд справи, справа розглянута судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію щодо вирішення спору; наявність випадків, передбачених підпунктами а) - г) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, колегією суддів не встановлено, а тому у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.
Керуючись статтею 129 Конституції України, частиною шостою статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, частиною першою, пунктом 1
частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сихівського районного суду
м. Львова від 04 березня 2020 року та постанову Львівського апеляційного суду від 17 червня 2020 року в цивільній справі № 464/312/20.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді: В. В. Шипович
Є. В. Синельников
С. Ф. Хопта