Ухвала
20 липня2020 року
м. Київ
справа № 554/2516/19
провадження № 61-9630ск20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Шиповича В. В. (суддя - доповідач), Синельникова Є. В., Хопти С. Ф.,
розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 02 грудня 2019 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 26 травня 2020 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу,
У березні 2019 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом, в якому просила стягнути з ОСОБА_1 суму боргу у розмірі 65 757 грн, три проценти річних у розмірі 51 668,78 грн, інфляційні нарахування у розмірі 22 160 грн, а разом 139 585,78 грн.
Позов обґрунтовувала тим, що у березні 2016 між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено договір позики у формі розписки, у відповідності до якого позивачка надала відповідачці грошову позику у розмірі 6 000 доларів США строком повернення до 29 березня 2016 року, але у визначений термін гроші у повному розмірі не були повернуті. Відповідачкою було частково погашено борг, а саме 3 500 доларів США. На неодноразові звернення щодо повернення залишку в розмірі
2500 доларів США, відповідач посилалась на скрутне матеріальне становище.
Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 02 грудня 2019 року позовні вимоги задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суму основного боргу 65 757 грн, три проценти річних 5 919,13 грн, а усього 71 657 грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Постановою Полтавського апеляційного суду від 26 травня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Октябрського районного суду Полтавської області від 02 грудня 2019 року залишено без змін.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що між сторонами існують договірні правовідносини, позичальником не виконані зобов'язання перед позикодавцем, отримані у позику кошти повністю не повернуті, а тому наявні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача суми основної заборгованості, а також трьох процентів річних від простроченої суми на підставі статей 204, 625 ЦК України.
Разом з тим, суди дійшли до висновку, що відсутні підстави для стягнення інфляційний втрат.
27 червня 2020 року засобами поштового зв'язку ОСОБА_1 подала касаційну скаргу на рішення Октябрського районного суду м. Полтави
від 02 грудня 2019 року та постанову Полтавського апеляційного суду
від 26 травня 2020 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення, а справу направити на новий судовий розгляд.
Як підставу для скасування оскаржених судових рішень зазначає, що розписка написана дійсно нею, але вона в дійсності отримала лише 3 500 доларів США, які повернула. Вказує, що сама по собі розписка не вказує на момент і дату передачі коштів.
Частиною першою статті 394 ЦПК України передбачено, що одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).
Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, колегія суддів дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки касаційна скарга подана на судові рішення у малозначній справі, які не підлягають касаційному оскарженню.
Згідно зі статтею 129 Конституції України та статей 2, 17 ЦПК України однією з основних засад цивільного судочинства є забезпечення апеляційного перегляду справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
ОСОБА_1 реалізувала своє право на апеляційний перегляд справи № 554/2516/19.
Відповідно до Рекомендацій № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи
від 07 лютого 1995 року, державам-членам рекомендовано вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу.
Європейський суд з прав людини у Рішенні від 05 квітня 2018 року (справа «Зубац проти Хорватії» (Zubac v.Croatia), № 40160/12) вказав на обмеженість доступу до судів вищої інстанції. Так, право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати обмеженням, які дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, і таке регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб.
Спосіб застосування пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод до апеляційних та касаційних судів залежить від особливостей судового провадження, про яке йдеться, і необхідно враховувати всю сукупність процесуальних дій, проведених в рамках національного правопорядку, а також роль судів касаційної інстанції в них; умови прийнятності касаційної скарги щодо питань права можуть бути суворіші, ніж для звичайної скарги (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Леваж Престасьон Сервіс» проти Франції», у справі «Шамоян проти Вірменії»).
Крім того Європейський суд з прав людини в Ухвалі щодо неприйнятності заяви № 26293/18 від 09 жовтня 2018 року у справі «Азюковська проти України» (Azyukovska v. Ukraine) зазначив, що застосування критерію малозначності справи у справі було передбачуваним, справа була розглянута судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи.
Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, враховуючи те, що провадження здійснюється судом після розгляду справи судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.
Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Відповідно до пункту 1 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Ціна позову у справі № 554/2516/19 в сумі 139 585,78 грн не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01 січня 2020 року (2 102 грн х 100 = 210 200 грн).
Справа № 554/2516/19 є малозначною в силу вимог закону (пункт 1 частини шостої статті 19 ЦПК України), незалежно від того, чи визнавав її такою суд першої або апеляційної інстанції.
Касаційна скарга не містить доводів, які б свідчили про наявність випадків передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК Україниза яких судові рішення у малозначній справі підлягають касаційному оскарженню.
Верховним Судом досліджено та взято до уваги: категорію справи, ціну та предмет позову, а також значення справи для сторін і суспільства, та не встановлено випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Таким чином ОСОБА_1 подано касаційну скаргу на судові рішення, ухвалені у малозначній справі; відповідачем реалізовано право на апеляційний перегляд справи, справа розглянута судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію щодо вирішення спору; наявність випадків, передбачених підпунктами а) - г) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, колегією суддів не встановлено, а тому у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.
Керуючись статтею 129 Конституції України, частиною шостою статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, частиною першою, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 02 грудня 2019 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 26 травня 2020 року в цивільній справі № 554/2516/19.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді: В. В. Шипович
Є. В. Синельников
С. Ф. Хопта