справа № 757/50277/18-ц головуючий у суді І інстанції Бортницька В.В.
провадження № 22-ц/824/9039/2020 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В.
23 липня 2020 року м. Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого судді -Березовенко Р.В.,
суддів:Лівінського С.В., Нежури В.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником - ОСОБА_2 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 09 грудня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, -
У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди. Позов обґрунтований тим, що відповідач є власником транспортного засобу «Volkswagen LT 35», державний номерний знак НОМЕР_1 . 05.04.2018 за участі вказаного транспортного засобу та автомобіля «Brilliance M2», належного позивачу, відбулась дорожнього транспортна пригода. На підставі рішення Солом'янського районного суду м. Києва водія транспортного засобу «Volkswagen LT 35», державний номерний знак НОМЕР_1 ,ОСОБА_4 визнано винним у порушені Правил дорожнього руху та притягнуто до адміністративної відповідальності. Цивільно-правова відповідальність транспортного засобу «Volkswagen LT 35» була застрахована, однак жодного страхового відшкодування від страхової компанії, де була застрахована цивільно-правова відповідальність відповідача - ПрАТ «Київський страховий дім» позивач не отримав. Більше того, в подальшому вказана страхова компанія оголосила про початок процедури ліквідації. Крім того, загальна калькуляція збитків, яка була проведена на підставі експертного дослідження на замовлення ПрАТ «Київський страховий дім» була заниженою та не відповідала реальному розміру збитків, що спонукало позивача самостійно замовити проведення автотоварознавчого дослідження для оцінки вартості матеріального збитку. Відповідачем не відшкодовується шкода завдана внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, тому позивач звернувся до суду, просив стягнути на його користь 35 595,68 грн. у відшкодування матеріальних збитків, 1500,00 грн. у відшкодування витрат на проведення автотоварознавчого дослідження для оцінки заподіяної шкоди, 150 000,00 грн. у якості компенсації за завдану моральну шкоду.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 09 грудня 2019 року в задоволені позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди відмовлено.
Не погодившись із вказаним судовим рішенням позивач, ОСОБА_1 , через представника - ОСОБА_2 , подав апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі апелянт, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права та невідповідність висновків суду обставинам справи, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги повністю. При цьому, зазначає, що під час розгляду справи відповідач не надав доказів та не вказав на яких правових підставах учасник ДТП, ОСОБА_4 керував транспортним засобом відповідача. На думку позивача, заявлений відповідач є належним, адже він є безпосереднім власником джерела підвищеної небезпеки.
В ухвалі про відкриття апеляційного провадження відповідачу було надано строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу, однак відзиву до суду не надходило.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Оскільки в даній справі ціна позову становить 187 095,68 грн., що менше ста розмірів прожиткового мінімуму, і дана справа не відноситься до тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України, без повідомлення учасників справи.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до ст. 263 ЦПК Українирішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_5 є власником транспортного засобу марки «Briliance» моделі «M2», державний реєстраційний номерний знак НОМЕР_2 (а.с. 18).
ОСОБА_3 є власником транспортного засобу марки «Volkswagen LT 35», державний номерний знак НОМЕР_1 (а.с. 19-20).
05.04.2018 відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю вище вказаних транспортних засобів. На час вчинення дорожньо-транспортної пригоди транспортним засобом «Volkswagen LT 35», державний номерний знак НОМЕР_1 на відповідній правовій підставі керував ОСОБА_4 .
Постановою Солом'янського районного суду м. Києва ОСОБА_4 визнано винним у порушені п. 16.6 Правил дорожнього руху та притягнуто до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП.
Відмовляючи в задоволені позовних вимог, місцевий суд виходив з того, що позов ОСОБА_1 пред'явлено до не належного відповідача. Суд не наділеним правом з власної ініціативи замінювати неналежного відповідача. Під час розгляду позивач своїм правом відповідно до ст. 51 ЦПК України не скористався.
При перевірці висновків суду першої інстанції, у контексті доводів апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що на момент дорожньо-транспортної пригоди за участі належних позивачу та відповідачу транспортних засобів, транспортним засобом «Volkswagen LT 35», державний номерний знак НОМЕР_1 , на відповідній правовій підставі керував ОСОБА_4 , та якого на підставі судового рішення притягнуто до адміністративної відповідальності. В силу положень ст.ст. 1187, 1188 ЦК України ОСОБА_4 несе відповідальність за завдану ним шкоду.
Під час судового розгляду відповідачем у відзиві зазначалося, що шкода відшкодовується особою, що її завдала, а саме ОСОБА_4 .. Позивачу було відомо про особу, що визнана винною у вчиненні ДТП, проте, під час розгляду справи своїм правом, відповідно до ст. 51 ЦПК України він не скористався, оскільки вважає, що саме, ОСОБА_3 є належним відповідачем у даній справі.
Приписами статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено, зокрема, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.
За правилами ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України).
При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв'язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.
Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об'єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.
Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.
Згідно з ч.2 ст.77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч.2 ст.43 ЦПК України обов'язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі.
Відсутність будь-яких заперечень з боку відповідача щодо заявлених позовних вимог, не є підставою для звільнення від доказування у відповідності до вимог ст. 82 ЦПК України саме позивача.
За вимогами ст. 13 Цивільного процесуального кодексу України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.
Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
За умовами ч. 3 ст. 12, ч.1 ст. 13 ЦПК України обов'язок доказування покладається на сторони у справі.
Статтею 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
За змістом ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.
Відповідно до п. 6 Постанови Пленуму ВССУ від 01.03.2013 № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» особою, яка зобов'язана відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, є фізична або юридична особа, що на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди, позички тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Якщо особа під час керування транспортним засобом має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії і реєстраційний документ на транспортний засіб, переданий їй власником або іншою особою, яка на законній підставі використовує такий транспортний засіб, то саме ця особа буде нести відповідальність за завдання шкоди.Враховуючи наведене, колегія суддів критично оцінює доводи апеляційної скарги щодо порушення судом першої інстанції норм матеріального права, оскільки вони не підтверджуються належними та допустимими доказами і спростовуються матеріалами справи, відповідно до яких, на момент дорожньо-транспортної пригоди за участі належних позивачу та відповідачу транспортних засобів, транспортним засобом «Volkswagen LT 35», державний номерний знак НОМЕР_1 , на відповідній правовій підставі керував ОСОБА_4 , якого на підставі судового рішення визнано винним та притягнуто до адміністративної відповідальності за скоєння даного ДТП.
А отже, висновок суду першої інстанції про те, що в силу положень ст.ст. 1187, 1188 ЦК України, саме, ОСОБА_4 повинен нести відповідальність за завдану ним шкоду є цілком обґрунтованим.
Що стосується доводів апеляційної скарги, в цій частині, то колегія суддів їх вважає безпідставними та не обґрунтованими, а тому розцінює критично і до уваги не приймає, оскільки всі вони зводяться лише до переоцінки доказів та тлумачення норм права на розсуд апелянта, однак при цьому не ґрунтуються на матеріалах справи та нормах діючого законодавства, і жодним чином не спростовують висновки суду, викладені в рішенні.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановивши обставини спору, дослідивши докази у справі й надавши їм належну правову оцінку, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову.
При цьому, колегія суддів враховує, що Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, ухваленим з додержанням вимог матеріального та процесуального права, а тому, відповідно до ст. 375 ЦПК України, рішення необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником - ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Печерського районного суду м. Києва від 09 грудня 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.
Головуючий: Р.В. Березовенко
Судді: С.В. Лівінський
В.А.Нежура