ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
24 липня 2020 року м. Київ № 640/16355/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Катющенка В.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
до про Міністерства оборони України Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних з призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум визнання протиправними дій, скасування рішення та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом, у якому просить суд:
- визнати протиправними дії Міністерства оборони України щодо непризначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у разі настання інвалідності ІІ групи, що настала внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, відповідно до статті 16 Закону України від 20.12.1991 № 2011-ХІІ "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей";
- скасувати рішення Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних з призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 , оформлене пунктом 32 протоколу від 05.04.2019 № 41;
- зобов'язати Міністерство оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у зв'язку з встановленням інвалідності ІІ групи, що настала внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975 "Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резервів" та статей 16 - 16-3 Закону України від 20.12.1991 № 2011-ХІІ "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на день встановлення інвалідності, з урахуванням раніше виплаченої суми, та надіслати вказане рішення військкомату для видання наказу про виплату такої допомоги ОСОБА_1 .
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що має право на отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку із настанням у останнього ІІ групи інвалідності, яка настала внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби. Вказує, що звернувшись до відповідача із заявою про виплату грошової допомоги у зв'язку зі зміною групи інвалідності отримав відмову, оскільки на переконання останнього минув дворічний термін, протягом якого можливо було отримати таку грошову допомогу. Тому, вважаючи дії відповідача протиправними, позивач просить суд зобов'язати Міністерство оборони України призначити позивачеві одноразову грошову допомогу у зв'язку з настанням інвалідності ІІ групи, яка настала внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби.
Ухвалою суду від 24.09.2019 прийнято до розгляду позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі № 640/16355/19 та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи (у письмовому провадженні).
17.10.2019 до суду від представника Міністерства оборони України Куртмоллаєва А.Е. надійшов відзив на позовну заяву, за змістом якого останній просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог з підстав відсутності у позивача права на отримання одноразової грошової допомоги. Вказує, що позивачу інвалідність ІІІ групи встановлено під час первинного огляду 06.05.2014, однак повторний огляд, внаслідок якого позивачу встановлену ІІ групу інвалідності, відбувся 11.12.2018. Тому, ОСОБА_1 групу інвалідності змінено понад дворічний термін після встановлення первинної групи інвалідності, що суперечить як чинному законодавству, так і законодавству, що діяло на момент спірних правовідносин.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
06.05.2014 під час первинного огляду ОСОБА_1 встановлено ІІІ групу інвалідності, яка настала внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії.
У 2014 році позивачу була виплачена одноразова грошова допомога у зв'язку з встановленням інвалідності ІІІ групи внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, у розмірі 182700 грн, що не спростовується позивачем.
Під час повторного медичного огляду ОСОБА_1 встановлено інвалідність ІІ групи внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, що підтверджується довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією Міністерства охорони здоров'я України серії 12 ААА № 942100 від 11.12.2018, наявною в матеріалах справи.
Так, за наслідками розгляду поданих документів комісією Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум було прийнято рішення, оформлене протоколом засідання комісії від 05.04.2019 № 41, та відмовлено у виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, посилаючись на те, що останньому групу інвалідності змінено понад дворічний термін після встановлення первинної групи інвалідності.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Стаття 46 Конституції України визначає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Частиною п'ятою статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Відповідно до статті 41 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Частиною першою статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII) визначено, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги врегульований статтею 16-3 Закону № 2011-XII. Так, ключовим правовим питанням при вирішенні даної справи є правильність застосування до спірних правовідносин абзацу 2 частини 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII.
Вперше порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги запроваджений з 01.01.2014 шляхом доповнення Закону № 2011-XII статтею 16-3 (в редакції Закону України від 04.07.2012 №5040-VI "Про внесення змін до деяких законів України з питань соціального захисту військовослужбовців").
Частиною 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII визначено, що у разі якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов'язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.
З метою реалізації норм статті 16-3 Закону № 2011-XII постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975 Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - Порядок № 975), який набрав чинності з 24.01.2014.
Відповідно до пункту 3 Порядку № 975 днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності є дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії, а у разі повторного огляду та зміни групи інвалідності - дата, зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії про первинне встановлення інвалідності.
Згідно з пунктом 8 Порядку № 975 якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов'язаному та резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії вищу групу чи іншу причину інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.
Таким чином, обмеження дворічним строком, протягом якого зміна групи інвалідності, її причин або ступеня втрати працездатності є підставою для виплати особі одноразової грошової допомоги, введені лише починаючи з 01.01.2014.
Згідно з частиною четвертою статті 16-3 Закону № 2011-XII, яка набрала чинності з 01.01.2014, якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов'язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.
За таких умов норми частини четвертої статті 16-3 Закону № 2011-XII застосовуються до правовідносин, що виникли після набрання ним чинності, тобто після 01.01.2014.
Згодом, Законом України від 06.12.2016 № 1774-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (який набрав чинності з 01.01.2017) частину четверту статті 16-3 Закону № 2011-XII доповнено абзацом другим такого змісту: "У разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв'язку із змінами, що відбулися, не здійснюється".
Таким чином, у разі якщо інвалідність особі була вперше встановлена до 01.01.2014, а зміна групи інвалідності, її причин або ступеня втрати працездатності відбулись після січня 2014 року, то обмеження строком до таких правовідносин не застосовується.
Як встановлено судом, вперше ОСОБА_1 ІІІ групу інвалідності встановлено 06.05.2014, а другу групу інвалідності 11.12.2018, тобто між подіями минуло понад два роки, з огляду на що позивач не має права на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі.
Аналогічна позиція у подібних правовідносинах була висловлена Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у справі № 240/10153/19 від 15.07.2020.
Згідно з частинами першою, другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до пункту 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані. Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Враховуючи наведене та встановлені обставини, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Керуючись статтями 9, 14, 72 - 74, 77, 90, 139, 241 - 246, 250, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ід. номер НОМЕР_1 ) відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону № 2147-VIII).
Суддя В.П. Катющенко