П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
23 липня 2020 р.м.ОдесаСправа № 473/1652/20
Головуючий в І інстанції: Лузан Л.В.
Дата та місце ухвалення рішення: 02.06.2020 р. м. Вознесенськ
П'ятий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
судді-доповідача - Шеметенко Л.П.
судді - Стас Л.В.
судді - Бойко А.В.
за участю: секретаря - Коваль Т.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 02 червня 2020 року у справі за позовом Військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 до ОСОБА_1 про продовження строку затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення, -
У червні 2020 року Військова частина НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому позивач просив: продовжити строк затримання на шість місяців з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 , який підлягає примусовому видворенню за межі України, а саме до 03.12.2020 року.
Рішенням Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 02 червня 2020 року позов задоволено частково. Продовжено строк затримання ОСОБА_1 у пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в України, на строк, необхідний для його ідентифікації, але не більше ніж на 6 місяців, тобто до 03.12.2020 року.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове про відмову у задоволенні заявлених вимог, наголошуючи на неповному з'ясуванні судом першої інстанції всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, та порушення норм матеріального права.
В апеляційній скарзі апелянтом заявлено клопотання про розгляд справи за його відсутності.
Крім того, додатково до суду апеляційної інстанції апелянтом подано клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження.
Представником позивача поданий відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просив залишити апеляційну скаргу відповідача без задоволення, а судове рішення без змін.
Вислухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Судом першої інстанції встановлено, що 03 вересня 2019 року о 07 год. 10 хв. особа, яка ідентифікувала себе, як громадянин Народної Республіки Бангладеш - ОСОБА_1 , була виявлена та затримана прикордонним нарядом відділу прикордонної служби «Великий Березний» в 20 м. від лінії державного кордону на напрямку 133-134 прикордонних знаків при спробі незаконного перетину державного кордону з України в Словацьку Республіку.
Документи, що посвідчують особу та підтверджують законність перебування на території України у відповідача були відсутні.
06 вересня 2019 року Ужгородським міськрайонним судом Закарпатської області у справі № 308/10242/19 ухвалене рішення про затримання особи, яка ідентифікувала себе, як громадянин Народної Республіки Бангладеш - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі України на строк достатній для виконання судового рішення, але який не може перевищувати шість місяців починаючи з часу фактичного затримання.
Згідно матеріалів справи, 22.01.2020 року позивачем був направлений лист до Департаменту консульської служби МЗС України, в якому останній вказав, що повторно направляє та просить доручити Посольству України в Республіці Польща передати до Посольства Народної Республіки Бангладеш в Республіці Польщі звернення Чоплинського прикордонного загону щодо ідентифікації та документування затриманих в адміністративному порядку іноземців, у яких відсутні документи, що посвідчують особу, зокрема, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Додатки у вказаного листа відсутні.
Вказаний лист переданий Департаментом консульської служби МЗС України до Посольства України в Республіці Польща 31.01.2020 року.
28.01.2020 року до Військової частини НОМЕР_1 відповідачем було надано копію його паспорта, за яким позивачем були уточнені дані відповідача, а саме встановлено, що відповідач у справі - ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянин Республіки Бангладеш.
03.02.2020 року позивачем був направлений лист до Департаменту консульської служби МЗС України, в якому останній вказав, що просить доручити Посольству України в Республіці Польща передати до Посольства Народної Республіки Бангладеш в Республіці Польщі звернення Чоплинського прикордонного загону щодо уточнення даних затриманого в адміністративному порядку громадянина ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 .
До вказаного листа було додано копію паспорта відповідача.
Вказаний лист переданий Департаментом консульської служби МЗС України до Посольства України в Республіці Польща 19.02.2020 року.
Рішенням Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 02.03.2020 року у справі № 473/650/20, залишеним без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 31.03.2020 року, продовжено строк затримання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , на строк, необхідний для його ідентифікації, але не більше, ніж на три місяці, тобто до 03 червня 2020 року.
16.03.2020 року позивачем був направлений лист до Департаменту консульської служби МЗС України, в якому останній вказав, що повторно направляє та просить доручити Посольству України в Республіці Польща передати до Посольства Народної Республіки Бангладеш в Республіці Польщі звернення Чоплинського прикордонного загону щодо ідентифікації та документування затриманих в адміністративному порядку іноземців, у яких відсутні документи, що посвідчують особу, зокрема, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Згідно наданого позивачем листа Департаменту консульської служби МЗС України від 23.04.2020 року, звернення позивача передано до Посольства України в Республіці Польща 23.04.2020 року.
Посилаючись на те, що шестимісячний термін утримання відповідача в пункті тимчасового тримання іноземців, які незаконно перебувають на території України, визначений п. 11 ст. 289 КАС України, закінчується 03.06.2020 року, та наявність умов, за яких неможливо забезпечити примусове видворення особи, а саме відсутність співпраці з боку відповідача, що перешкоджає одержати інформацію щодо країни громадянської належності іноземця або країни походження особи без громадянства чи документів, необхідних для ідентифікації особи та організації примусового видворення за межі території України, позивач звернувся до суду з даним позовом про продовження строку затримання на шість місяців з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 , який підлягає примусовому видворенню за межі України, а саме до 03.12.2020 року.
Вирішуючи справу та частково задовольняючи позов шляхом продовження строку затримання ОСОБА_1 у пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в України, на строк, необхідний для його ідентифікації, але не більше ніж на 6 місяців - до 03.12.2020 року, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем вжито достатні та адекватні заходи, в тому числі після продовження судом строку затримання відповідача, для забезпечення його ідентифікації шляхом надіслання відповідних запитів до Департаменту консульської служби МЗС України з метою підтвердження цих даних, проте, у встановлений строк відповідні відомості за запитами на отримання інформації на адресу позивача не надійшли, що свідчить про те, що у розпорядженні військової частини відсутні достатні дані, необхідні для проведення ідентифікації громадянина іншої держави.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що надання тільки копії паспорта не може достеменно свідчити про співпрацю з боку іноземця.
Таким чином, суд першої інстанції погодився з доводами позивача про наявність підстав для продовження строку затримання відповідача.
Водночас, враховуючи ту обставину, що відносно відповідача не приймалось окремого рішення про його примусове видворення, процедура видворення не здійснюється, суд першої інстанції дійшов висновку, що останньому слід продовжити строк затримання лише для його ідентифікації.
Колегія суддів не погоджується із зазначеними висновками суду першої інстанції з огляду на викладене.
Особливості провадження у справах за адміністративними позовами з приводу затримання іноземців або осіб без громадянства визначені ст. 289 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі - КАС України).
Так, за правилами ч. 1 ст. 289 КАС України за наявності обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства, стосовно якої подано адміністративний позов про примусове видворення, ухилятиметься від виконання рішення про її примусове видворення, перешкоджатиме проведенню процедури видворення чи реадмісії відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію або якщо існує ризик її втечі, а так само у разі відсутності в іноземця або особи без громадянства, яка вчинила порушення законодавства України з прикордонних питань або про правовий статус іноземців, документа, що дає право на виїзд з України, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, його територіальним органом чи підрозділом, органом охорони державного кордону або Служби безпеки України подається до місцевого загального суду як адміністративного суду за місцезнаходженням цих органів (підрозділів) або за місцезнаходженням пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, позовна заява про застосування судом до іноземця або особи без громадянства одного з таких заходів: 1) затримання іноземця або особи без громадянства з метою ідентифікації та (або) забезпечення видворення за межі території України; 2) затримання іноземця або особи без громадянства з метою забезпечення її передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію; 3) взяття іноземця або особи без громадянства на поруки підприємства, установи чи організації; 4) зобов'язання іноземця або особи без громадянства внести заставу.
Згідно ч. 11 ст. 289 КАС України строк затримання іноземців та осіб без громадянства в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, становить шість місяців.
За наявності умов, за яких неможливо ідентифікувати іноземця або особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи у зазначений строк або прийняти рішення за заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, цей строк може бути продовжений, але не більш як на вісімнадцять місяців.
При цьому, відповідно до вимог ч. 13 ст. 289 КАС України умовами, за яких неможливо ідентифікувати іноземця чи особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи, є:
1) відсутність співпраці з боку іноземця або особи без громадянства під час процедури його ідентифікації;
2) неодержання інформації з країни громадянської належності іноземця або країни походження особи без громадянства чи документів, необхідних для ідентифікації особи.
Також, частиною 12 статті 289 КАС України визначено, що про продовження строку затримання не пізніш як за п'ять днів до його закінчення орган (підрозділ), за клопотанням якого затримано іноземця або особу без громадянства, кожні шість місяців подає відповідний адміністративний позов. У такому позові зазначаються дії або заходи, що вживалися органом (підрозділом) для ідентифікації іноземця або особи без громадянства, забезпечення виконання рішення про примусове видворення (реадмісію) або для розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні.
В заявленому у даній справі позові Військова частина НОМЕР_1 просить продовжити строк затримання на шість місяців з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 , який підлягає примусовому видворенню за межі України, а саме до 03.12.2020 року.
При цьому, в обґрунтування заявленого позову позивач послався на те, що шестимісячний термін утримання відповідача в пункті тимчасового тримання іноземців, які незаконно перебувають на території України, визначений п. 11 ст. 289 КАС України, закінчується 03.06.2020 року, а також відповідач вказав на наявність умов, за яких неможливо забезпечити примусове видворення особи, а саме відсутність співпраці з боку відповідача, що перешкоджає одержати інформацію щодо країни громадянської належності іноземця або країни походження особи без громадянства чи документів, необхідних для ідентифікації особи та організації примусового видворення за межі території України.
Разом з цим, на запит суду апеляційної інстанції позивачем повідомлено, що позов щодо примусового видворення відносно відповідача не подавався.
Також, колегія суддів зазначає, що в рішенні Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 06 вересня 2019 року у справі № 308/10242/19 про затримання громадянина Народної Республіки Бангладеш - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі України визначено, що рішенням начальника відділу по роботі з іноземцями та адміністративного провадження штабу ОСОБА_3 від 05.09.2019 року вирішено примусово повернути до країни походження або третьої країни громадянина Народної республіки Бангладеш ОСОБА_1 .
Проте, на запит суду апеляційної інстанції позивачем повідомлено, що відносно відповідача у даній справі не приймалось рішення про примусове повернення.
Таким чином, у даній справі встановлено, що відносно відповідача не приймалось рішення про його примусове повернення та позов щодо примусового видворення відносно відповідача не подавався, що виключає можливість продовження строку затримання відповідача для забезпечення процедури примусового видворення, яка фактична відносно відповідача не здійснюється.
Також, колегія суддів наголошує, що порядок дій посадових осіб Державної міграційної служби України, її територіальних органів і територіальних підрозділів (далі - органи ДМС), органів охорони державного кордону та органів Служби безпеки України (далі - СБУ) під час прийняття рішень про примусове повернення і примусове видворення іноземців та осіб без громадянства (далі - іноземці), їх ідентифікації і вжиття заходів з безпосереднього примусового повернення, поміщення до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні (далі - ПТПІ), а також під час прийняття рішень про продовження строку затримання регламентовано Інструкцією про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, яка затверджена Наказом Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Служби безпеки України від 23.04.2012 року № 353/271/150 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 21.05.2012 року за № 806/21119).
Так, згідно пункту 1 розділу 7 «Порядок дій з ідентифікації та документування іноземців» наведеної Інструкції якщо іноземець не має документів, що посвідчують особу, орган ДМС, орган охорони державного кордону України або орган СБУ вживають заходів щодо його ідентифікації та документування.
З цією метою до дипломатичних представництв або консульських установ держави походження іноземця надсилаються відповідні запити, до яких долучаються кольорові фотокартки на кожну особу, заповнені анкети визначеного консульською установою зразка та інші відомості про іноземця, які дають змогу встановити особу та підтвердити громадянство.
У разі відсутності акредитованого в Україні дипломатичного представництва або консульської установи країни походження іноземця запити до компетентних органів відповідної країни щодо його ідентифікації надсилаються через Департамент консульської служби МЗС.
Якщо від компетентних органів країни походження іноземця не надходить відповідь, запити щодо його ідентифікації надсилаються через Департамент консульської служби МЗС України повторно.
Однак, вирішуючи справу та задовольняючи частково заявлений позов, судом першої інстанції не було враховано, що позивачем не надано жодного доказу щодо вжиття заходів щодо ідентифікації та документування відповідача, а саме щодо направлення до дипломатичних представництв або консульських установ держави походження іноземця або через Департамент консульської служби МЗС запитів із долученням до них кольорових фотокарток відповідача, заповненої анкети визначеного консульською установою зразка та інші відомості про іноземця, які дають змогу встановити особу та підтвердити громадянство.
Суд першої інстанції не звернув увагу на те, що наданий позивачем лист від 22.01.2020 року, який ним направлявся до Департаменту консульської служби МЗС України щодо ідентифікації та документування затриманих в адміністративному порядку іноземців взагалі не містить додатків.
Крім того, колегія суддів наголошує, що у вказаному листі було не вірно вказано П.І.Б. відповідача, а саме позивач просив посприяти у ідентифікації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , хоча відповідач ідентифікував себе, як ОСОБА_1 .
Також, як вбачається з матеріалів справи та підтверджується відповідачем, 28.01.2020 року до Військової частини НОМЕР_1 відповідачем було надано копію його паспорта, за яким позивачем були уточнені дані відповідача, а саме встановлено, що відповідач у справі - ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянин Республіки Бангладеш.
З огляду на викладене, 03.02.2020 року позивачем був направлений лист до Департаменту консульської служби МЗС України, в якому останній вказав, що просить доручити Посольству України в Республіці Польща передати до Посольства Народної Республіки Бангладеш в Республіці Польщі звернення Чоплинського прикордонного загону щодо уточнення даних затриманого в адміністративному порядку громадянина ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Разом з цим, колегія суддів зазначає, що до вказаного листа було додано лише копію паспорта відповідача, однак, до цього листа позивачем так само не було додано кольорових фотокарток відповідача, заповненої анкети визначеного консульською установою зразка, що суперечить наведеним вимогам Інструкції від 23.04.2012 року № 353/271/150.
Більш того, колегія суддів звертає увагу на те, що не отримання відповідей на листи позивача від 22.01.2020 року та від 03.02.2020 року, адресовані Департаменту консульської служби МЗС України, не може бути підставою для продовження строку затримання відповідача за заявленим у даній справі позовом, оскільки вказані обставини були підставою для прийняття судом рішення у справі № 473/650/20 про продовження строку затримання відповідача до 03.06.2020 року.
В свою чергу, доказів, що в період з моменту прийняття судом рішення від 02.03.2020 року про продовження строку затримання відповідача до 03.06.2020 року позивачем вживались заходи щодо ідентифікації та документування відповідача Військовою частиною НОМЕР_1 не надано.
Як вже зазначалось колегією суддів, згідно пункту 1 розділу 7 «Порядок дій з ідентифікації та документування іноземців» Інструкції про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, яка затверджена Наказом Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Служби безпеки України від 23.04.2012 року № 353/271/150 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 21.05.2012 року за № 806/21119), якщо від компетентних органів країни походження іноземця не надходить відповідь, запити щодо його ідентифікації надсилаються через Департамент консульської служби МЗС України повторно.
Разом з тим, згідно матеріалів справи, отримавши від відповідача копію його паспорту Військова частина НОМЕР_1 лише один раз 03.02.2020 року направила запит до Департаменту консульської служби МЗС України із зазначенням правильного ОСОБА_4 відповідача та дати його народження.
Повторно такий запит позивачем не направлявся, що прямо суперечить наведеним вимогам Інструкції від 23.04.2012 року № 353/271/150.
Також, колегія суддів наголошує, що 16.03.2020 року Військовою частиною НОМЕР_1 до Департаменту консульської служби МЗС України направлений запит, в якому вказані недостовірні дані щодо відповідача, а саме позивач просив посприяти у ідентифікації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , хоча відповідач ідентифікував себе, як ОСОБА_1 .
Більш того, як вбачається з матеріалів справи та підтверджується позивачем, з 28.01.2020 року у Військової частини НОМЕР_1 була копія паспорта відповідача на установочні дані ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 , а тому, направлення запиту до Департаменту консульської служби МЗС України щодо ідентифікації особи - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є безпідставним та свідчить, що в період з моменту прийняття судом рішення від 02.03.2020 року про продовження строку затримання відповідача до 03.06.2020 року позивачем взагалі не вживались заходи щодо ідентифікації та документування відповідача.
Водночас, колегія суддів зазначає, що відповідно до п. «f» частини першої статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім як відповідно до процедури, встановленої законом, у випадку законного арешту або затримання особи з метою запобігання її недозволеному в'їзду в країну чи особи, щодо якої провадиться процедура депортації або екстрадиції.
В п.п. 37, 39 рішення у справі «Вінтерверп проти Нідерландів» Європейський суд з прав людини вказав, що предметом та метою п. 1 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є lex generalis по відношенню до п. 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, є гарантувати, що нікого не може бути позбавлено волі у свавільний спосіб, таким чином, незалежно від відповідності національному праву «жодне свавільне утримання ніколи не може вважатися законним».
Стаття 5 Конвенції також вимагає, щоб будь-яке затримання чи взяття під варту здійснювалося у «порядку, передбаченому законом». Це передбачає як додержання матеріальних вимог, наприклад, умов, за яких людина може бути затримана, так і додержання власне процедури позбавлення свободи, наприклад, обов'язку скласти протокол або повідомити близьких особи, або як в даному випадку забезпечити участь перекладача та адвоката у разі необхідності.
У п. 103 рішення Європейського суду з прав людини від 17 квітня 2014 року «Справа Анатолій Руденко проти України», стало остаточним 17 липня 2014 року (№ 50264/08), вказано, що тримання особи під вартою є таким серйозним заходом, що він є виправданим лише тоді, коли інші, менш суворі заходи, було розглянуто і визнано недостатніми для гарантування інтересів особи або суспільства, що можуть вимагати того тримання відповідної особи під вартою. Це означає, що відповідність позбавлення волі національному законодавству є недостатньою умовою; воно також має бути необхідним за конкретних обставин (див. для застосування цих принципів у контексті підпункту «e» пункту 1 статті 5 Конвенції рішення у справах «Вітольд Літва проти Польщі», заява № 26629/95, п. 78, ЄСПЛ 2000-III, та «Станєв проти Болгарії» [ВП], заява N 36760/06, п. 143, ЄСПЛ 2012).
Європейський суд наголосив, що відповідно до пункт 1 статті 5 Конвенції має на увазі фізичну свободу особи, і мета цього положення полягає в недопущенні свавільного позбавлення такої свободи. Перелік винятків стосовно права на свободу, яке гарантує пункт 1 статті 5, є вичерпним, і лише вузьке тлумачення цих винятків відповідатиме меті цього положення.
Крім того, у рішенні «Кім проти Росії» від 17.07.2017 року Європейський суд з прав людини зазначив, що параграф 1 (f) статті 5 Конвенції не вимагає, щоб утримання під вартою розглядалося як розумно необхідне, наприклад, для запобігання правопорушення або втечі. Будь-яке позбавлення волі на підставі другої частини параграфа 1 (f) статті 5 буде обґрунтовано, якщо вживаються заходи щодо депортації або екстрадиції. Якщо ці заходи не супроводжуються особливою ретельністю, позбавлення волі перестає бути допустимим згідно з параграфом 1 (f) статті 5 (§ 113 постанови від 15.11.1996 року по скарзі «Chahal проти Великобританії»). Для того, щоб не стати довільним, позбавлення волі на підставі параграфа 1 (f) має бути сумлінним. Воно повинно бути тісно пов'язане з підставою позбавлення волі, на яке посилається Уряд. Місце і умови утримання під вартою повинні бути відповідними. Тривалість утримання під вартою не повинна перевищувати те, що розумно вимагається для досягнення мети (§ 164 судові рішення Великої палати за скаргою «А. та інші проти Сполученого Королівства», ECHR 2009).
Європейський суд вказав, що заявник перебував в ув'язненні в період виконання постанови про його видворення в цілому протягом двох років і десяти днів. Схоже, що єдині заходи, прийняті російською владою в цей період часу, представляли собою написання п'яти листів з проханням про видачу заявнику проїзного документа в Посольство Узбекистану в Москві. Дійсно, російська влада не могли змусити Посольство видати такий документ. Разом з тим, ніщо не свідчить про те, що вони рішуче займалися цим питанням або пробували вступити в переговори з узбецькою владою з метою прискорити видачу необхідного документа (§ 77 постанови від 12 лютого 2013 року до скарзі № 58149/08 «Amie і інші проти Болгарії », § 73 постанови від 11 лютого 2010 року за скаргою № 31465/08« Raza проти Болгарії », § 56 постанови від 26 листопада 2009 року по скарзі № 8256/07« Tabesh проти Греції », § 66 постанови від 27 липня 2010 року за скаргою № 24340/08 «Louled Massoud проти Мальти»).
На підставі наведеного у сукупності, враховуючи, що позивачем не надано доказів щодо прийняття рішення про примусове повернення відповідача, звернення із позовом про примусове видворення відповідача, а навпаки визначено, що такого рішення не приймалось та позов не подавався, а також позивачем не надано доказів щодо вжиття заходів щодо ідентифікації та документування відповідача в установленому порядку та з урахуванням наявної у позивача копії паспорта ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 , колегія суддів приходить до висновку, що підстави для задоволення позову та продовження строку затримання на шість місяців з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 , який підлягає примусовому видворенню за межі України, а саме до 03.12.2020 року, відсутні.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, судове рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню із прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні заявлених вимог.
Керуючись ст.ст. 241, 243, 244, 245, 250, 271, 289, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 02 червня 2020 року скасувати та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову Військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 до ОСОБА_1 про продовження строку затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення - відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня її проголошення безпосередньо до Верховного Суду.
Судове рішення складено у повному обсязі 23.07.2020 р.
Суддя-доповідач: Л.П. Шеметенко
Суддя: Л.В. Стас
Суддя: А.В. Бойко