23 липня 2020 р.Справа № 643/21681/19
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Григорова А.М.,
Суддів: Подобайло З.Г. , Бартош Н.С. ,
за участю секретаря судового засідання Олійник А.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Департаменту патрульної поліції на рішення Московського районного суду м. Харкова від 21.02.2020 року, головуючий суддя І інстанції: Єрмак Н.В., м. Харків, повний текст складено 21.02.20 року по справі № 643/21681/19
за позовом ОСОБА_1
до Інспектора роти № 2 батальйону № 4 Управління патрульної поліції у м. Києві старший лейтенант поліції Сінькур Андрія Анатолійовича
про визнання протиправною та скасування постанови,
Позивач звернувся до суду з позовом, у якому зазначив, що 18.11.2019 року відповідачем було складено постанову про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч.2 ст.122 КУпАП у вигляді штрафу у розмірі 425 гривень. Позивач не згоден з зазначеною постановою, зазначає, що не порушував Правил дорожнього руху та просив зазначену постанову скасувати.
Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 21.02.2020р. позов задоволено. Визнано протиправною та скасовано постанову серії ЕАК №1764318 від 18.11.2019 року про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 425 гривень за адміністративне правопорушення, передбачене ч.2 ст.122 КУпАП, і закрито вказану справу про адміністративне правопорушення. Провадження по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч.2 ст.122 КУпАП, - закрито. Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції Національної поліції України витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1877 (одна тисяча вісімсот сімдесят сім) грн. 20 коп.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції Департаментом патрульної поліції Національної поліції подано апеляційну скаргу, в якій зазначає, що рішення суду першої інстанції прийняте судом без належного встановлення усіх обставин у справі з неповним дослідженням доказів та з порушенням застосування норм матеріального та не дотримання норм процесуального права, що призвело до прийняття судом першої інстанції помилкових висновків та необґрунтованого та не законного рішення. Вказує, що позивач у своїй позовній заяві зазначає, що відповідачем було порушено процедуру розгляду справи про адміністративне правопорушення встановлену ст. 245. 270. 278. 279. 280 КУпАП. Водночас, позивач не доводить дані обставини на яких ґрунтується його позовні вимоги. Посилається на рішення київського апеляційного адміністративного суду у своєму рішенні 761/4629/17 від 30.10.2017, постанови Верховного Суду від 17.05.2018. у справі № 753/4366/17, від 07.02.2019 року у справі № 640/6550/15-а. Зазначає, що вимога позивача визнати дії інспектора протиправними не будуть свідчити про відновлення прав позивача, в наведеній справі. Також щодо розподілу судових витрат, зазначає, що позивач не надав жодних доказів щодо витрат правову допомогу (чеки, акти наданих послуг). Зауважує, що адміністративна справа № 643/21681/19 розглядалась за правилами письмового провадження. Вказує, що зазначені позивачем судові витрати на професійну правову допомогу не відповідають положенням ч. 5 ст. 132 КАС України, зокрема, не є співмірним із складністю справи та ціною позову та (або) значенням справи для сторони. Враховуючи зазначене просить рішення Московського районного суду м. Харкова від 21.02.2020. у справі № 643/21681/19 скасувати . Ухвалити нову постанову у справі № 643/21681/19. якою у задоволенні позовних вимог позивача відмовити в повному обсязі.
Учасники справи про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги були повідомлені заздалегідь та належним чином, на адреси визначені в апеляційній скарзі та позовній заяві.
Відповідно до ст. 268 КАС України у справах, визначених, зокрема ст. 286 КАС України, щодо подання позовної заяви та про дату, час і місце розгляду справи суд негайно повідомляє відповідача та інших учасників справи шляхом направлення тексту повістки на офіційну електронну адресу, а за її відсутності - кур'єром або за відомими суду номером телефону, факсу, електронною поштою чи іншим технічним засобом зв'язку. Учасник справи вважається повідомленим належним чином про дату, час та місце розгляду справи, визначеної частиною першою цієї статті, з моменту направлення такого повідомлення працівником суду, про що останній робить відмітку у матеріалах справи, та (або) з моменту оприлюднення судом на веб-порталі судової влади України відповідної ухвали про відкриття провадження у справі, дату, час та місце судового розгляду. Неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.
З матеріалів справи судом встановлено, що позивач повідомлений про дату, час і місце розгляду справи за номером телефону, що підтверджується телефонограмою від 16.07.2020р. (а.с. 88).
Відповідач та апелянт повідомлені на електронні адреси, які містяться а матеріалах справи.
Позивач в судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечував, просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Департамент патрульної поліції та Інспектор роти № 2 батальйону № 4 Управління патрульної поліції у м. Києві старший лейтенант поліції Сінькур Андрій Анатолійович в судове засідання не прибули про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги були повідомлені заздалегідь та належним чином.
Відповідно до ч. 3 ст. 268 КАС України неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що 18.11.2019 року відповідачем було складено постанову про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч.2 ст.122 КУпАП у вигляді штрафу у розмірі 425 гривень. Згідно даної постанови водій ОСОБА_1 18.11.2019р. о 22:55 керуючи ТЗ не подав сигнал світловим покажчиком повороту відповідного напрямку при повороті, чим порушив п.9.2 б ПДР - Порушення попереджувальних сигналів при зміні напрямку руху.
Ці обставини підтверджуються копією зазначеної постанови.
Не погоджуючись із вказаною постановою, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Приймаючи рішення про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення , суд першої інстанції виходив з того, що відповідач правомірності свого рішення не доказав, оскільки не надав суду ніяких доказів правомірності притягнення позивача до адміністративної відповідальності.
Колегія суддів погоджується з даним висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Спірні правовідносини, що склались між сторонами, регулюються Конституцією України, Кодексом України про адміністративні правопорушення (далі - КупАП), Законом України «Про автомобільні дороги», який визначає правові, економічні, організаційні та соціальні засади забезпечення функціонування автомобільних доріг, їх будівництва, реконструкції, ремонту та утримання в інтересах держави і користувачів автомобільних доріг.
Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють Правила дорожнього руху (далі - ПДР), затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Відповідно до ст. 9 Кодексу України про адміністративні правопорушення, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Відповідно до ст.52 Закону України «Про дорожній рух», контроль у сфері безпеки дорожнього руху здійснюється Кабінетом Міністрів України, місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, Національною поліцією, іншими спеціально уповноваженими на те державними органами (державний контроль), а також міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади (відомчий контроль).
Згідно ст.222 Кодексу України про адміністративні правопорушення, органи Національної поліції розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення громадського порядку, правил дорожнього руху, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту, правил, спрямованих на забезпечення схоронності вантажів на транспорті, а також про незаконний відпуск і незаконне придбання бензину або інших паливно-мастильних матеріалів (статті 80 і 81 (в частині перевищення нормативів вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах транспортних засобів), частина перша статті 44, стаття 441, частина друга статті 1061, частини перша, друга, третя, четверта і шоста статті 109, стаття 110, частина третя статті 114, частина перша статті 115, стаття 1162, частина друга статті 117, частини перша і друга статті 119, частини перша, друга, третя, п'ята і шоста статті 121, статті 121-1, 121-2, частини перша, друга і третя статті 122, частина перша статті 123, статті 124 - 126, частини перша, друга і третя статті 127, статті 128 - 129, стаття 132-1, частини перша, друга та п'ята статті 133, частини третя, шоста, восьма, дев'ята, десята і одинадцята статті 133-1, частина друга статті 135, стаття 136 (за винятком порушень на автомобільному транспорті), стаття 137, частини перша, друга і третя статті 140, статті 148, 151, статті 161, 1644, статтею 1751 (за винятком порушень, вчинених у місцях, заборонених рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради), статтями 176, 177, частини перша і друга статті 178, статті 180, 1811, частина перша статті 182, статті 183, 184, 1892, 192, 194, 195).
Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.
Відповідно до ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Статтею 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Стаття 280 КУпАП закріплює обов'язок посадової особи при розгляді справи про адміністративне правопорушення з'ясувати, чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні.
Відповідно до статті 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.
Пунктом 11 частини першої статті 23 Закону України від 02 липня 2015 року №580-VIII "Про Національну поліцію" (далі - Закон №580-VIII) визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів.
Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України "Про дорожній рух" від 30 червня 1993 року № 3353, встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 (із змінами та доповненнями, далі - ПДР України).
Пунктом 1.9. ПДР України встановлено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Згідно п.9.2 б Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306, водій повинен подавати сигнали світловими покажчиками повороту відповідного напрямку перед перестроюванням, поворотом або розворотом.
Частиною 2 ст.122 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність за порушення водіями транспортних засобів правил проїзду перехресть, зупинок транспортних засобів загального користування, проїзд на заборонний сигнал світлофора або жест регулювальника, порушення правил обгону і зустрічного роз'їзду, безпечної дистанції або інтервалу, розташування транспортних засобів на проїзній частині, порушення правил руху автомагістралями, користування зовнішніми освітлювальними приладами або попереджувальними сигналами при початку руху чи зміні його напрямку, використання цих приладів та їх переобладнання з порушенням вимог відповідних стандартів, користування водієм під час руху транспортного засобу засобами зв'язку, не обладнаними технічними пристроями, що дозволяють вести перемови без допомоги рук (за винятком водіїв оперативних транспортних засобів під час виконання ними невідкладного службового завдання), а так само порушення правил навчальної їзди. За вказані порушення передбачене адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі від двадцяти п'яти до тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Таким чином, з диспозиції даної статті вбачається що порушення водіями транспортних засобів правил користування зовнішніми освітлювальними приладами та порушення водіями транспортних засобів правил користування попереджувальними сигналами при початку руху чи зміні його напрямку становить обєктивну сторону двох самостійних правопорушень, тому твердження позивача та представника позивача про відсутність складу адміністративного правопорушення за обставин, що зазначені в оскаржуваній постанові, є безпідставним та свідчить про неправильне тлумачення змісту норми ч.2 ст. 122 КУпАП.
Відповідно до ч. 2 ст. 35 Закону України " Про Національну поліцію" поліцейський зобов'язаний поінформувати водія про конкретну причину зупинення ним транспортного засобу з детальним описом підстави зупинки, визначеної у цій статті.
Відповідно до ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Статтею 251 КУпАП передбачено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису.
Згідно зі ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно положень ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Статтею 40 Закону України "Про Національну поліцію" (далі Закон № 580-VIII) визначено, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою забезпечення дотримання правил дорожнього руху.
Тобто положення Закону № 580-VIII надають право поліції використовувати інформацію відеозапису в якості речового доказу наявності або відсутності факту правопорушення.
Частиною 3 статті 258 КУпАП встановлено, що працівник патрульної поліції повинен дотримуватись вимог ст. 283 КУпАП, згідно якої постанова виноситься тільки за результатами розгляду справи.
Відповідно до частини другої та третьої статті 283 КУпАП, постанова по справі про адміністративне правопорушення повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення. Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис; розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.
Відповідачем та апелянтом, в підтвердження правомірності прийняття оскаржуваної постанови серії ЕАК №1764318 від 18.11.2019 року, як при розгляді справи про адміністративні правопорушення, так і суду, не надано належних і допустимих доказів на підтвердження факту вчинення позивачем проступку.
Як вбачається з матеріалів справи, оскаржувана постанова про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності не містить інформації про будь-яку фіксацію правопорушення.
Крім того, колегія суддів звертає увагу, що в постанові про накладення адміністративного стягнення ЕАК №1764318 від 18.11.2019 в графі «До постанови додається» не зазначено про наявність відеозапису.
Тобто доказ на підставі якого прийнята постанова, який підтверджує скоєння позивачем правопорушення є відсутнім.
У позовній заяві позивач факт вчинення порушення ПДР не визнає.
Тобто доказ на підставі якого прийнята постанова, який підтверджує скоєння позивачем правопорушення є відсутнім.
В матеріалах справи відсутні докази які б беззаперечно свідчили про те, що позивач порушив п.9.2 б ПДР України.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у рішенні від 26.04.2018 р. у справі № 338/855/17.
Тобто, матеріали справи не містять належних доказів у справі про адміністративне правопорушення, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, у зв'язку з чим колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувана постанова прийнята не в спосіб, який передбачений нормами КУпАП, без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, що є підставою для її скасування.
З урахуванням зазначеного, доводи відповідача стосовно правомірності притягнення позивача до адміністративної відповідальності є необґрунтованими.
Посилання відповідача в апеляційній скарзі на рішення Верховного суду по справі № від 17.05.2018р. по справі № 753/4366/17, від 07.02.2019 року у справі № 640/6550/15-а колегія суддів до уваги не приймає.
Дані рішення Верховного суду не стосуються випадків коли відсутні докази вчинення самого правопорушення, а стосуються лише процедурних питань, а в даному випадку підставою прийняття рішення судом першої та апеляційної інстанції є відсутність вчинення правопорушення.
Посилання позивача в апеляційній скарзі на рішення Київського апеляційного адміністративного суду у своєму рішенні 761/4629/17 від 30.10.2017 є не обґрунтованим. Дане судове рішення не є рішенням, яке є обов'язковим до виконання, та таким що має преюдиційне значення для вирішення справи.
З урахуванням вищезазначеного, відсутності доказі вчинення позивачем адміністративного правопорушення, доводи апеляційної скарги стосовно правомірності притягнення позивача до адміністративної відповідальності є необґрунтованим.
Згідно з КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом, а провадження у справах про адміністративні правопорушення, у тому числі й віднесених до компетенції органів внутрішніх справ, здійснюється на основі додержання принципу законності (частини перша, друга статті 7); завданнями провадження у справах про адміністративні правопорушення є, зокрема, своєчасне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом (стаття 245).
Щодо доводів апелянта стосовно того, що позовна вимога позивача про визнання протиправними дії Інспектора батальйону № 4 роти № 2 управління патрульної поліції в м. Києві Департаменту патрульної поліції м. Києва Сінькура Андрія Анатолійовича щодо складання оскаржуваної постанови задоволенню не підлягає, колегія суддів зазначає наступне.
Позивач при зверненні до суду з позовною заявою вимог про визнання протиправними дії Інспектора батальйону № 4 роти № 2 управління патрульної поліції в м. Києві Департаменту патрульної поліції м. Києва Сінькура Андрія Анатолійовича щодо складання оскаржуваної постанови не заявляв.
Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 21.02.2020р. протиправними дії Інспектора батальйону № 4 роти № 2 управління патрульної поліції в м. Києві Департаменту патрульної поліції м. Києва Сінькура Андрія Анатолійовича щодо складання оскаржуваної постанови не визнано.
Враховуючи наведене, доводи апелянта щодо неправомірності рішення суду першої інстанції в частині визнання протиправними дії Інспектора батальйону № 4 роти № 2 управління патрульної поліції в м. Києві Департаменту патрульної поліції м. Києва Сінькура Андрія Анатолійовича щодо складання оскаржуваної постанови є помилковими.
Стосовно рішення суду першої інстанції, в частині стягнення на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції Національної поліції України витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1877, колегія суддів зазначає наступне.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо стягненні витрат на професійну правничу допомогу, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.1,2,3 ст. 252 КАС України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо:
1) щодо однієї із позовних вимог, з приводу якої досліджувалися докази, чи одного з клопотань не ухвалено рішення;
2) суд, вирішивши питання про право, не визначив способу виконання судового рішення;
3) судом не вирішено питання про судові витрати.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно ч.1, п.1 ч.3 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на правову допомогу.
За правилами ч. ч. 1, 2 ст. 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Приписи ч. 3 ст. 134 КАС України визначають для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Право на професійну правничу допомогу гарантовано статтею 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України у рішеннях від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000, від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009.
Статтями 26, 27 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» передбачено, що адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Відповідно до ч. 4 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
При цьому в силу положень ч. 5 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно ч. 9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що на підтвердження надання правової допомоги необхідно долучати у тому числі розрахунок погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, який має бути передбачений договором про надання правової допомоги, та може міститися у акті приймання-передачі послуг за договором.
Розрахунок платної правової допомоги повинен відображати вартість години за певний вид послуги та час витрачений на: участь у судових засіданнях; вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням; ознайомлення з матеріалами справи в суді тощо.
Аналогічна позиція підтримується Верховним Судом у постанові від 01.10.2018 року у справі № 569/17904/17.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення усправі "East/WestAllianceLimited" проти України", заява N 19336/04.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Представником позивача, до суду першої інстанції було подано клопотання про розподіл судових витрат, пов'язаних з професійною правничою допомогою.
На підтвердження факту надання правової допомоги, представником позивача, до суду надано : копію Договору про правничу допомогу № 02-12/19-1 від 02.12.2019р. копію додаткової угоди № 1 до договору про правову допомогу №02-12/19-1 від 02.12.2019 року; копію акту наданих послуг до договору №02-12/19-1 від 02.12.2019 року від 03.02.2020р.; копію квитанції № 03 від 03.02.2020 року про сплату ОСОБА_1 1877,20 грн. витрат на правову допомогу відповідно до договору №02-12/19-1 від 02.12.2019 року.
Відповідно до копії акта наданих послуг до договору №02-12/19-1 від 02.12.2019 року від 03.02.2020р. клієнт (позивач у справі) отримав правову допомогу у вигляді : складання та відправка адвокатського запиту від 02.12.2019р. до Управління патрульної поліції у м. Києві щодо отримання постанови серії ЕАК №1764318 від 18.11.2019р.- 30 хв.; вивчення обставин справи, зокрема відеозапису спілкування водія ОСОБА_1 із поліцейським, правовий аналіз ситуації, написання та подача до Московського районного суду м. Харкова позовної заяви від 21.12.2019 року про скасування постанови серії ЕАК №1764318 від 18.11.2019р. - 2 год. 00 хв.; складання та відправка адвокатського запиту до Управління патрульної поліції у м. Києві щодо отримання відеозаписів з бодікамер поліцейського у день складання постанови серії ЕАК №1764318 від 18.11.2019р. -30 хв.
Відповідно до ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до ч. 2 ст.74 КАС України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно ст. 75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Частиною 1 ст.94 КАС України визначено, що письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Підписані (погоджені) сторонами договору акт приймання - передачі наданих послуг по договору про надання професійної правничої допомоги №02-12/19-1 від 02.12.2019 року року є первинними документами, тобто , є належними доказами в розумінні вимог КАС України.
Враховуючи викладене, колегія суддів зазначає, що наявними в матеріалах справи належними та допустимими доказами підтверджуються судові витрати позивача на професійну правничу допомогу у розмірі 1877 грн. 20 коп.
Доводи апелянта стосовно того, що позивач не надав жодних доказів щодо витрат правову допомогу (чеки, акти наданих послуг), є помилковими, оскільки як вже було зазначено вище та вбачається з матеріалів справи позивачем, до суду першої інстанції було надано копію акту наданих послуг до договору №02-12/19-1 від 02.12.2019 року від 03.02.2020р. та копію квитанції № 03 від 03.02.2020 року про сплату ОСОБА_1 1877,20 грн. витрат на правову допомогу відповідно до договору №02-12/19-1 від 02.12.2019 року.
Відповідно до ч.7 ст.134 КАС України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
З урахуванням вищевикладеного, та враховуючи те, що витрати відповідача на професійну правничу допомогу підтверджені належними та допустимими доказами, колегія суддів вважає, що заява представника позивача - адвоката Волтарніста С.І. щодо розподілу витрат підлягає задоволенню.
Окремо колегія суддів звертає увагу, що дійсно в даному випадку сума штрафу є незначною (425 грн.), але незначна сума стягнень не є підставою для надання безоплатних чи фактично безоплатних послуг.
На думку колегії суддів, з урахуванням обсягу виконаної роботи, розміру гонорару не є завищеним.
Колегія суддів зазначає, що сума витрат на правову допомогу (гонорару) в даному випадку не знаходиться в прямій залежності від суми штрафу. Незначна ціна позову не може бути підставою для позбавлення позивача права на правничу допомогу.
Згідно з ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно ч. 1 ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Згідно ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною 2 ст.77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Будь-яке рішення чи дії суб'єкта владних повноважень мають бути законними та обґрунтованими, прийнятими чи вчиненими в межах наданих повноважень, мати під собою конкретні об'єктивні факти, на підставі яких його ухвалено або вчинено, а суд, відповідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, перевіряє чи прийнято такі рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дій), безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Доводи апелянта не спростовують правильності прийнятих судом першої інстанції рішень.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.
Таким чином, судова колегія вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийняте на підставі з'ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухвалив постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 286, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Рішення Московського районного суду м. Харкова від 21.02.2020 року по справі № 643/21681/19 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню.
Головуючий суддя (підпис)А.М. Григоров
Судді(підпис) (підпис) З.Г. Подобайло Н.С. Бартош