23 липня 2020 р. м. Чернівці справа № 600/975/20-а
Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Маренича І.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Пімахової Діни Вікторівни про визнання протиправною та скасування постанови,-
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом, у якому просить :
- визнати протиправною та скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Пімахової Діни Василівни (далі - відповідач) від 03.06.2020 р. про відкриття виконавчого провадження №62259605;
- стягнути з приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Пімахової Діни Василівни на користь ОСОБА_1 судові витрати.
Позов мотивовано тим, що відповідач не виконав вимоги статті 24 Закону України "Про виконавче провадження" та відкрив виконавче провадження не за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи або знаходження її майна та з порушенням правил територіальної діяльності, в іншому виконавчому окрузі.
14.07.2020 р. ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі та призначено розгляд справи на 23.07.2020 р. Зобов'язано приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Пімахову Діну Вікторівну надати Чернівецькому окружному адміністративному суду належним чином засвідчені копії матеріалів виконавчого провадження стосовно ОСОБА_1 .
Відповідачам був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи.
Зокрема, з матеріалів справи вбачається, що 15.07.2020 р., в порядку частини першої статті 268 Кодексу адміністративного судочинства України, вказана ухвала суду разом з матеріалами позову та інформацією про права й обов'язки була надіслана відповідачу на її електронну адресу.
Однак правом подати відзив на позовну заяву у встановлений судом строк відповідач не скористався. До суду від нього жодних документів станом на день прийняття рішення у справі не надходило.
В судове засідання учасники справи не з'явились. Водночас 23.07.2020 р. представником позивача подано клопотання про розгляд справи за відсутності позивача та його представника.
За таких обставин та враховуючи положення частини першої статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України, пункту 1 частини третьої статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України, за відсутності підстав для відкладення розгляду справи, передбачених частиною другою статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України, зважаючи на положення частини дев'ятої статті 205, частини третьої статті 268 та частини четвертої статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає за можливе розглянути дану справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Судом встановлені такі обставини та відповідні їм правовідносини.
18.12.2019 р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кубою Юлією Володимирівною вчинено виконавчий напис №2831 про звернення стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ "Платінум Фінанс".
Представник ТОВ "Платінум Фінанс" звернувся до відповідача з заявою при примусове виконання рішення на підставі виконавчого напису №2948 виданого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кубою Юлією Володимирівною.
03.06.2020 р. приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Пімаховою Діною Вікторівною винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №62259605 з виконання виконавчого напису №2831 від 18.12.2019 року, виданого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кубою Юлією Володимирівною, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ "Платінум Фінанс" заборгованості в розмірі 17764,12 грн (а.с. 8).
18.06.2020 р. приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Пімаховою Діною Вікторівною винесено постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника (а.с. 4).
Не погоджуючись з винесеними постановами позивач звернувся до суду з відповідним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначає Закон України від 02.06.2016 №1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі - Закон №1404-VIII).
Статтею 1 Закону №1404-VIII передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 3 Закону №1404-VIII, примусовому виконанню підлягають рішення на підставі виконавчих написів нотаріусів.
Відповідно до частини 1 статті 5 Закону №1404-VIII примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів"
Пункт 1 ч. 2 ст. 18 Закону №1404-VIII передбачає, що виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Частиною 2 ст. 24 Закону №1404-VII встановлено, що приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника. Виконавчі дії у виконавчих провадженнях, відкритих приватним виконавцем у виконавчому окрузі, можуть вчинятися ним на всій території України.
Частиною 1 статті 26 Закону №1404-VII встановлено, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Відповідно до частини 3 статті 26 Закону №1404-VIII, у заяві про примусове виконання рішення стягувач має право зазначити відомості, що ідентифікують боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення (рахунок боржника, місце роботи чи отримання ним інших доходів, конкретне майно боржника та його місцезнаходження тощо), рахунки в банківських установах для отримання ним коштів, стягнутих з боржника, а також зазначає суму, яка частково сплачена боржником за виконавчим документом, за наявності часткової сплати.
Згідно з абзацом 1 частини 2 статті 48 Закону №1404-VIII стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах.
Отже, примусове виконання рішень здійснюють органи державної виконавчої служби (державні виконавці) та у передбачених Законом №1404-VII випадках приватні виконавці. Останні здійснюють примусове виконання рішень, зокрема, й на підставі виконавчих написів нотаріусів.
Приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи виключно у двох випадках: або за місцем проживання, перебування боржника-фізичної особи, за місцезнаходженням боржника-юридичної особи, або за місцезнаходженням майна боржника. Однією з підстав для відкриття виконавчого провадження є заява стягувача про примусове виконання рішення. У такій заяві стягувач має право зазначити відомості, що ідентифікують боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення (рахунок боржника, місце роботи чи отримання ним інших доходів, конкретне майно боржника та його місцезнаходження тощо), рахунки в банківських установах для отримання ним коштів, стягнутих з боржника.
Виконавчим округом відповідача є м. Київ. Таким чином, відповідач має право здійснювати дії щодо примусового виконання виконавчих написів нотаріуса, в тому числі і щодо відкриття виконавчого провадження, при умові що місце знаходження майна боржника або місцем реєстрації боржника є місто Київ.
Як зазначає сам позивач та підтверджується наявною в матеріалах справи копією паспорту серії НОМЕР_1 , ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
Отже, за вказаних обставин, відсутні законні підстави прийняття приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва виконавчого документа та відкриття виконавчого провадження про стягнення з фізичної особи заборгованості, місце проживання якої є місто Чернівці.
Суд звертає увагу, що в оскаржуваній постанові виконавчим округом відповідача є місто Київ, а не м. Чернівці.
Отже, відповідачем не додержано вимоги статті 24 Закону України "Про виконавче провадження" та без достатніх на те правових підстав відкрито виконавче провадження не за місцем проживання, перебування боржника-фізичної особи або знаходження її майна, а в іншому виконавчому окрузі.
Суд доходить висновку, що відповідач протиправно всупереч чинного законодавства прийняв до виконання виконавчий документ з порушенням правил територіальної діяльності приватних виконавців за наявності в нього достовірної інформації про місце проживання та перебування боржника (позивача) в іншому виконавчому окрузі.
Те, що м. Київ є місцезнаходженням майна боржника (грошових коштів), суд не бере до уваги, з огляду на таке.
Відповідно до частини 1 статті 190 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки.
Згідно з статтею 179 ЦК України, річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов'язки.
Відповідно до пункту 1.27 статті 1 закону України №2346-III від 05.04.2001 "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" (далі - Закон №2346-III), платіжна картка - електронний платіжний засіб у вигляді емітованої в установленому законодавством порядку пластикової чи іншого виду картки, що використовується для ініціювання переказу коштів з рахунка платника або з відповідного рахунка банку з метою оплати вартості товарів і послуг, перерахування коштів зі своїх рахунків на рахунки інших осіб, отримання коштів у готівковій формі в касах банків через банківські автомати, а також здійснення інших операцій, передбачених відповідним договором.
Пунктом 3.1 статті 3 Закону №2346-III визначено, що кошти існують у готівковій формі (формі грошових знаків) або у безготівковій формі (формі записів на рахунках у банках).
Згідно з пунктом 7.1 статті 7 Закону №2346-III, банки мають право відкривати своїм клієнтам вкладні (депозитні), поточні рахунки, рахунки умовного зберігання (ескроу) та кореспондентські рахунки.
Таким чином, наявність самого рахунку в банку, за відсутності на ньому коштів чи цінностей, не породжує цивільні права та обов'язки, оскільки рахунок це - засіб, механізм, спосіб безготівкового здійснення розрахунків, отримання готівки чи інший спосіб розпорядження коштами, що на ньому знаходяться за волевиявленням власника цих коштів.
Отже, наявність карткового рахунку у банку, місцезнаходження якого зареєстровано у м. Києві, на думку суду, не є тотожнім місцезнаходженню майна боржника, зокрема, його грошових коштів, оскільки матеріали справи не містять доказів про наявність, що на рахунку № НОМЕР_2 , відкритого в ПАТ "Альфа - Банк", знаходяться грошові кошти позивача, що б давало підстави вважати їх майном боржника. Суд не встановив, а відповідач не надав доказів наявності таких коштів на картковому рахунку на момент відкриття виконавчого провадження.
Окрім того, суд звертає увагу, що позивачем надано довідку з АТ "Альфа - Банк" за вих. №62104-23.1 від 22.07.2020 р., зі змісту якої вказано, що у позивача відсутні діючі рахунки.
Відповідно до частини 5 статті 24 Закону №1404-VII, у разі необхідності проведення перевірки інформації про наявність боржника чи його майна або про місце роботи на території, на яку не поширюється компетенція державного виконавця, державний виконавець доручає проведення перевірки або здійснення опису та арешту майна відповідному органу державної виконавчої служби. Порядок надання доручень, підстави та порядок вчинення виконавчих дій на території, на яку поширюється компетенція іншого органу державної виконавчої служби, передачі виконавчих проваджень від одного органу державної виконавчої служби до іншого, від одного державного виконавця до іншого визначаються Міністерством юстиції України. Для проведення перевірки інформації про наявність боржника чи його майна або про місце роботи в іншому виконавчому окрузі приватний виконавець має право вчиняти такі дії самостійно або залучати іншого приватного виконавця на підставі договору про уповноваження на вчинення окремих виконавчих дій, типова форма якого затверджується Міністерством юстиції України.
Під час судового розгляду відповідач не надав суду доказів виконання ним вимог частини 5 статті 24 Закону №1404-VII щодо з'ясування з достовірних джерел інформації про наявність майна боржника у відповідному виконавчому окрузі.
Наведене узгоджується із висновками суду касаційної інстанції, зробленими у справах з аналогічних правовідносин (постанови Верховного Суду від 30 квітня 2020 року у справі №580/3311/19, від 08 квітня 2020 року у справі №804/6996/17), які суд враховує в силу частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до частини 3 статті 287 КАС України, відповідачем у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби є відповідний орган державної виконавчої служби, а у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності приватного виконавця - приватний виконавець.
Відповідно до частини другої ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно вимог ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до вимог ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Всупереч наведеним вимогам відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірності винесення оскаржуваної постанови.
У зв'язку з вищенаведеним, позовні вимоги є обґрунтованими та не спростованими суб'єктом владних повноважень.
Стосовно розподілу судових витрат суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
З матеріалів справи вбачається, що за подання вказаного позову позивачем сплачено судовий збір у розмірі 840,80 грн, що підтверджується квитанцією №N1DTK5686M від 10.07.2020 року (а.с. 1).
Оскільки позов підлягає задоволенню повністю, то наявні правові підстави для стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат у виді судового збору в розмірі 840,80 грн.
Стосовно витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 4200,00 грн, то такі у позовній заяві обґрунтовано тим, що з метою оскарження постанови про відкриття виконавчого провадження від 06.07.2020 р. позивач звернувся до адвоката Станкевича М.С., у зв'язку з чим між ними 06.07.2020 р. укладено договір про надання правової допомоги (а.с. 13-15).
Так, відповідно до частин першої - п'ятої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно з частиною сьомою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
З матеріалів справи вбачається, що 06.07.2020 р. між ОСОБА_1 (далі - Клієнт) та адвокатом Станкевичем М.С. (далі - Адвокат) укладено договір про надання правової допомоги (далі - Договір), відповідно до якого Клієнт зобов'язаується вчасно оплатити Адвокатові адвокатський гонорар і фактичні витрати, пов'язані з виконанням взятих на себе зобов'язань по наданню юридичної (правової) допомоги Клієнтові на умовах даного договору.
Згідно з пунктами 3.1. Договору оплата за даним договором здійснюється за домовленістю між сторонами, що відображено в додатку до цього договору і становить адвокатську таємницю.
Факт наданих послуг підтверджується актом наданих послуг.
Відповідно до Акту наданих послуг до Договору про надання правової допомоги б/н від 06.07.2020 р. Адвокат з однієї сторони та Клієнт даним актом зафіксували об'єм послуг, що було надано адвокатом та оплачено клієнтом, а саме: консультування клієнта по виконавчому процесу 500 грн, збір доказів та визначення правової позиції 700 грн, складання позовної заяви по КАС України 2000 грн, складання заяви про забезпечення позову по КАС України 1000 грн. За надання вказаної правової допомоги Клієнт сплатив Адвокату кошти у розмірі 4200,00 грн.
Проаналізувавши вказані документи та враховуючи наведені вище норми процесуального права, суд вважає про підтвердження сплати позивачем адвокату витрат на суму 3200,00 грн за надання професійної правничої допомоги у цій справі, оскільки, в даному випадку адвокатом не надавалось послуги щодо складання заяви про забезпечення адміністративного позову. Тому надані послуги підлягають стягнення з відповідача на користь позивача у розмірі 3200 грн.
Керуючись статтями 241 - 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд-
1. Адміністративний позов задовольнити.
2. Визнати протиправною та скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Пімахової Діни Василівни від 03.06.2020 р. про відкриття виконавчого провадження №62259605.
3. Стягнути з з приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Пімахової Діни Вікторівни на користь ОСОБА_1 4040,80 грн, що складаються із судового збору у розмірі 840,80 грн та витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3200,00 грн.
Згідно статті 272 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження.
У відповідності до статей 287, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку повністю або частково. Апеляційна скарга на рішення до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подається до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Чернівецький окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня його проголошення.
Повне найменування учасників процесу:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3
Відповідач - Приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Пімахова Діна Вікторівна (вул. Георгія Кірпи, 2-А, офіс 511, м. Київ, 03035 )
Суддя І.В. Маренич