23 липня 2020 року Справа № 160/4654/20
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сидоренка Д.В., розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії, -
Обставини справи: до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якому позивач просить:
- визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №186/03-08/19 від 30.07.2019р. про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити та виплачувати пенсію за віком ОСОБА_1 , як не працюючому пенсіонеру, з врахуванням всього стажу, зазначеного у трудовій книжці, заробітної плати для обчислення пенсії згідно наданим довідкам, підвищенням розміру пенсії відповідно до ч.3 ст.29 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", але в розмірі не меншому ніж прожитковий мінімум для непрацездатних осіб, починаючи з дати звернення - 20.09.2017 року та виплачувати на визначений пенсіонером банківський рахунок.
В обґрунтування позову позивач посилається на те, що відсутність місця реєстрації на території України не є підставою для відмови в призначенні пенсії за віком. Також у позові зазначає, що в заяві про призначення пенсії позивач просила врахувати найвигідніший період по заробітній платі для обчислення пенсії, в разі необхідності здійснити запит недостатніх для призначення пенсії документів.
Ухвалами суду від 30.04.2020р. звільнено ОСОБА_1 від сплати судового збору за подання позовної заяви до суду, відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
25.05.2020р. від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить у задоволенні позову відмовити, зазначаючи те, що на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19.03.2019р. у справі №160/1620/19 відділом з питань призначення та перерахунків пенсій №4 управління застосування пенсійного законодавства ГУ ПФУ в Дніпропетровській області повторно розглянуто заяву про призначення пенсії за віком та винесено рішення №186/03-08/19 від 30.07.2019р. яким відмовлено у призначенні пенсії за віком. Оскаржуване рішення обґрунтоване тим, що ОСОБА_1 не може звертатися до будь-якого органу Пенсійного фонду України, адже у постанові №25-1 від 14.12.2015р. чітко зазначено, що із заявами про призначення пенсії незалежно від території обслуговування таких органів можуть звертатися особи, які проживають (зареєстровані) в перелічених адміністративно-територіальних одиницях держави України.
Станом на 23.07.2020р. до суду не надходили інші письмові заяви по суті справи від сторін.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується адміністративний позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, до червня 1999 року проживала в Миколаївській області, Первомайському районі, с.Софіївка, надалі виїхала на постійне місце проживання до Ізраїлю.
20.09.2017р. позивач через представника за довіреністю Акермана О.М. звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з заявою про призначення/перерахунок пенсії.
Рішенням №45 від 22 вересня 2017 відповідач відмовив у призначенні пенсії за віком. Відмова мотивована тим, що документами, наданими для призначення пенсії, не підтверджено місце проживання (реєстрації) позивача на території України. Крім цього, орган Пенсійного Фонду України вказав на необхідність особистого звернення особи із заявою про призначення пенсії.
Рішенням Заводського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 10.10.2018р. у справі №208/6011/17 (провадження 2-а/208/94/18) (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/77474844) рішення Кам'янського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області № 45 від 22 вересня 2017 року про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 визнано протиправним та скасовано; зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком з урахуванням висновків суду. В іншій частині позову, відмовлено.
Рішення суду обґрунтоване, зокрема тим, що проживаючи в Ізраїлі, як громадянин України, позивач має такі ж самі конституційні права, як й інші громадяни цієї держави, оскільки Конституція України та пенсійне законодавство України не допускають обмеження права на соціальний захист, зокрема, права на отримання пенсії за ознакою місця проживання. При цьому, відсутність законодавчо визначеного порядку подання громадянами України заяв про призначення пенсії у випадку постійного проживання за межами України, не може бути підставою для позбавлення таких осіб права на соціальний захист, що встановлене Конституцією України. Таким чином, враховуючи відсутність у позивача постійного місця проживання на території України, суд вважає можливим звернення представника позивача із заявою про призначення пенсії до Кам'янського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області.
Рішенням №12/12 від 12.12.2018р. Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області відмовило позивачу в призначенні пенсії за віком.
Рішенням Дніпропетровського окружного адмініративного суду від 19.03.2019р. у справі №160/1620/19 (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/75223440) визнано протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області № 12/12 від 12.12.2018 про відмову ОСОБА_1 у призначені пенсії за віком та зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 20.09.2017 про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з урахуванням висновків суду. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Рішення суду обґрунтоване, зокрема тим, що позивач, як громадянин України незалежно від проживання в Державі Ізраїль, вправі користуватися всіма своїми конституційними правами, в тому числі і не пенсійне забезпечення. Також в рішенні зазначено, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій, право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватись з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія - в Україні чи за її межами, що також передбачено в ст.46 Конституції України. Проживаючи в Ізраїлі, як громадянин України, позивач має такі ж самі конституційні права, як й інші громадяни держави, оскільки Конституція України та пенсійне законодавство України не допускають обмеження права на соціальний захист, зокрема права на отримання пенсії за ознакою місця проживання. За таких обставин, відсутність у позивача постійного місця проживання на території України не може бути підставою для відмови позивачу у призначенні пенсії за віком, а тому рішення відповідача №45 від 22.09.2017 щодо відмови позивачу у призначенні пенсії за віком є протиправним.
На виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19.03.2019р.по справі №160/1620/19 відділом з питань призначення та перерахунку пенсій №4 управління застосування пенсійного законодавства повторно розглянуто заяву про призначення пенсії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та прийнято рішенням №186/03-08/19 від 30.07.2019р., яким відмовлено позивачу в призначенні пенсії за віком, з тих підстав, що ОСОБА_1 не дотримано встановленого порядку звернення за призначенням пенсії оскільки її представник ОСОБА_2 звернувся за призначенням пенсії до територіального Пенсійного фонду з порушенням п.1.1 Порядку №22-1, тобто не до органу за місцем проживання (у даному випадку останнім місцем реєстрації). За даними довіреності, виданої на ОСОБА_2 в місті Бат Ям Держави Ізраїль , ОСОБА_1 зареєстрована та мешкає за адресою: АДРЕСА_1 . На території України не має місяця реєстрації. ОСОБА_1. до виїзду на постійне місце проживання до країни Ізраїль не проживала у Дніпропетровській області, зокрема у м.Кам'янське, оскільки останнє місце реєстрації заявника на Україні - с.Софіївка, Первомайський район, Миколаївської області (знята з реєстрації у 1999р.), а тому не мала підстав для звернення за призначенням пенсії саме до територіального органу Пенсійного фонду України Дніпропетровської області.
Не погодившись із вказаним рішенням позивач в особі представника звернулася до суду з даною позовною заявою.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Згідно із положеннями ч.ч.1, 2 ст.382 КАС України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
За наслідками розгляду звіту суб'єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб'єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Частина 1 ст.267 КАС України (в редакції до 15.12.2017р.) передбачала, що суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, має право зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. Відповідно до положень ч.9 ст.267 КАС України особа-позивач, на користь якої ухвалено постанову суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такої постанови суду або порушення прав позивача, підтверджених такою постановою суду.
Нормам статті 267 КАС України (в редакції до 15.12.2017) кореспондують норми статей 382-383 КАС України (в редакції після 15.12.2017), з аналізу яких вбачається виокремлення таких видів судового контролю за виконанням судового рішення, як зобов'язання суб'єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення, накладення штрафу (стаття 382 КАС України в редакції після 15.12.2017) та визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду (стаття 383 КАС України в редакції після 15.12.2017).
Суд зазначає, що зазначені правові норми КАС України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, пов'язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.
Наявність у КАС України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання позову. Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому КАС (ст.267 до 15.12.2017, ст.382 після 15.12.2017), який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення.
Відповідно до ст.129-1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Отже, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень. З огляду на вищенаведене, у разі невиконання судового рішення, позивач має право вимагати вжиття спеціальних заходів впливу на боржника, передбачених законодавством про виконавче провадження, за КАС України. Невиконання судового рішення не може бути самостійним предметом окремого судового провадження.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20.02.2019 у справі №806/2143/15 (адміністративне провадження № К/9901/5159/18).
Суд, проаналізувавши предмет позову у цій справі, дійшов висновку, що він фактично спрямований на виконання інших судових рішення (рішенням Заводського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 10.10.2018р. у справі №208/6011/17 (провадження 2-а/208/94/18) та рішенням Дніпропетровського окружного адмініративного суду від 19.03.2019р. у справі №160/1620/19), якими зобов'язано орган пенсійного фонду повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком з урахуванням висновків суду, зокрема щодо наявності у позивача (громадянина України), проживаючого в Ізраїлі, права на пенсійне забезпечення та наявності права звертатися із заявою про призначення пенсії саме до Кам'янського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області.
Отже, у спірних відносинах наявні обставини, з якими ст.382 КАС України пов'язує наявність підстав для встановлення судового контролю за виконанням судових рішень. За вказаних обставин, якщо позивач вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача на виконання вищевказаних судових рішень порушувалися його права, свободи чи інтереси, то він повинен був звертатися до суду в порядку ст. 383 КАС України із заявою про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності відповідача (тобто в порядку судового контролю за виконанням рішення), а не пред'являти новий адміністративний позов.
У зв'язку з цим, вимоги про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, які прийняті (вчинені або не вчинені) на виконання судового рішення, в окремому судовому провадженні не розглядаються.
Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 20.02.2019 по справі № 806/2143/15, від 03.04.2019 по справі №820/4261/18.
З урахуванням вищевикладеного, суд дійшов до висновку щодо необхідності відмови в задоволенні позову повністю.
Відповідно до частини 5 статті 250 КАС України, датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Керуючись статтями 2, 5, 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
В задоволені позову відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Д.В. Сидоренко