24 лютого 2020 року Справа № 160/13370/19
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Тулянцевої І.В.
розглянувши у місті Дніпрі в порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги, -
26 грудня 2019 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області, в якому позивач просить:
- визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 10.05.2019 року №Ф-2271-53/29У про нарахування ОСОБА_1 єдиного внеску у сумі 21 030, 90 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що в грудні 2019 року позивачу стало відомо про те, що 10.05.2019 року Головним управлінням ДФС у Дніпропетровській області було винесено вимогу №Ф-2271-53/29У про сплату боргу з єдиного внеску у сумі 21 030, 90 грн. Вказану вимогу позивач не отримував. Вважає, що вказана вимога є протиправною та підлягає скасуванню, оскільки позивач ніколи не займалась підприємницькою діяльністю, відомості в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань про це відсутні. Позивач зазначає, що нормами Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» передбачено, що єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток). У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник повинен самостійно визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Оскільки, позивачем не отримувався дохід від здійснення підприємницькою діяльністю, то неможливо визначити базу оподаткування для нарахування страхового внеску. Всупереч наведеному, 10.05.2019 року Головним управлінням ДФС у Дніпропетровській області складено вимогу про сплату боргу (недоїмки) з єдиного соціального внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування №Ф-2271-53/29У на загальну суму 21 030, 90 грн. За таких обставин, сформована вимога органом контролю є протиправною та підлягає скасуванню.
27.12.2019 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду позивачу поновлено строк звернення до суду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників справи та призначено до розгляду на 27.01.2020 року на 14:00 год. Цією ж ухвалою встановлено відповідачу п'ятнадцятиденний строк, з дати отримання копії даної ухвали, на подання відзиву на позовну заяву.
На виконання вимог наведеної вище ухвали, 27.01.2020 року Головним управлінням ДФС у Дніпропетровській області подано до канцелярії адміністративного суду відзив на позовну заяву, в якому відповідач щодо задоволення позовних вимог заперечував в повному обсязі.
Обґрунтовуючи свою позиції орган контролю зазначив, що дійсно, позивач перебуває на обліку в Головному управлінні ДФС у Дніпропетровській області як фізична особа-підприємець. Проте, всупереч нормам чинного законодавства, податкова звітність до відповідача останнім не подавалась. При цьому, враховуючи зміни до Закону України №2464 «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», які набули чинності з 01 січня 2017 року, з 2017 року платники податків повинні в обов'язковому порядку нараховувати і сплачувати єдиний соціальний внесок незалежно від того, чи отримують вони дохід чи ні. Враховуючи вищевикладене, на підставі Закону №2464-VI та Інструкції №449, контролюючим органом в автоматичному режимі, нараховано недоїмку зі сплати єдиного соціального внеску у розмірі 21 030, 90 грн. та сформовано вимогу від 10.05.2019 року №Ф-2271-53/29У, в яку увійшли: за 2017 рік заборгованість у сумі 8448,00 грн.; за 2018 рік заборогованість у сумі 9828,72 грн. та 2754,18 грн. заборгованість за 1 квартал 2019 року. Крім того, відповідач зазначає, що вимогу було направлено платнику на податкову адресу засобами поштового зв'язку. Дане поштове відправлення повернуто контролюючому органу з відміткою «за закінченням терміну зберігання» 05.09.2019 р., тобто вважається врученим. В адміністративному порядку вимога не оскаржувалась. З урахуванням наведеного вважають, що оскаржувана вимога винесена відповідачем правомірно і підстави для її скасування, відсутні.
24.02.2020 року від позивача до суду надійшли додаткові пояснення в яких зазначено, що відповідачем не наведено доказів того, що в 2017-2019 роках позивач мала статус фізичної особи - підприємця та отримувала дохід від здійснення підприємницької діяльності, у зв'язку із чим, у контролюючого органу були відсутні підстави для нарахування єдиного внеску.
Також, 24.02.2020 року від відповідача до суду надійшли додаткові пояснення в яких зазначено, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується у тому числі, на підставі даних інформаційної системи фіскального органу, якщо такий платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску. Недоїмкою, в свою чергу, є сума єдиного внеску, своєчасно не сплачена у строки, встановлені Законом.
В судове засідання 24.02.2020 року сторони не з'явились. Про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.
Згідно з частиною 1 статті 205 КАС України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Відповідно до частини 9 статті 205 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
З урахуванням встановлених обставин судом прийнято рішення про продовження розгляду справи в письмовому провадженні.
Згідно з ч. 1 ст. 257 Кодексу адміністративного судочинства України, за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
Суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі (ч.1 ст. 258 Кодексу адміністративного судочинства України).
Датою ухвалення судового рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення (частина 5 статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України).
Дослідивши повно і всебічно письмові докази, які містяться в матеріалах справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги позову, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) з 23.06.2004 року зареєстрована як фізична особа-підприємець та перебуває на обліку, як платник податків і зборів на загальній системі оподаткування (код ВЕД 52:62 Роздрібна торгівля з лотків та на ринках) в Головному управлінні ДФС у Дніпропетровській області.
10.05.2019 року Головним управлінням ДФС у Дніпропетровській області сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного соціального внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування №Ф-2271-53/29У на загальну суму 21 030, 90 грн.
Сума боргу зазначена у вимозі №Ф-2271-53/29У від 10.05.2019 року визначена з урахуванням недоїмки: за 2017 рік у сумі 8448,00 грн.; за 2018 рік у сумі 9828,72 грн. та 2754,18 грн. за 1 квартал 2019 року.
Крім того, судом встановлено, що відповідно до відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ОСОБА_1 як фізична особа - підприємець на момент винесення спірної вимоги та розгляду справи судом, не зареєстрована.
Не погодившись з даною вимогою відповідача, позивач оскаржила її у судовому порядку.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначені Законом України від 08.07.10 №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (надалі - Закон № 2464-VI).
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI - єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі єдиний внесок) консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 4 Закону №2464-VI, платниками єдиного внеску є, зокрема фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 6 Закону №2464-VI, платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 3 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI (у редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:
для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України Про оплату праці, та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;
для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Відповідно до частини п'ятої статті 8 Закону №2464-VI, єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.
Аналіз наведених норм права дає можливість дійти висновку, що необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження, зокрема, підприємницької діяльності.
Судом встановлено, що станом на момент винесення спірної вимоги та розгляду справи судом в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відсутні відомості про реєстрацію підприємницької діяльності (припинення реєстрації) ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ).
Між тим, згідно даних Витягу з облікових даних платника податків ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) з 23.06.2004 року зареєстрована як фізична особа-підприємець та перебуває на обліку, як платник податків і зборів на загальній системі оподаткування (код ВЕД 52:62 Роздрібна торгівля з лотків та на ринках) в Головному управлінні ДФС у Дніпропетровській області.
Позивачка не заперечує, що податкова звітність нею не подавалась, доходів вона не отримувала, оскільки ніколи не здійснювала підприємницьку діяльність та як наслідок, не повинна була сплачувати податки і збори.
Згідно з частинами другою, третьою статті 9 Закону №2464-VI, обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Враховуючи зміни до Закону України №2464 «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», які набули чинності з 01 січня 2017 року, сума єдиного внеску, що не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску складає: за 2017 рік сума єдиного внеску склала 3200 грн. (мінімальна заробітна плата) * 22% = 704 грн/місяць; за 2018 рік 3723 грн.* 22% = 819,06 грн./місяць.; за 2019 рік 4173*22%=918,06 грн.
Відповідно до відомостей з інтегрованої картки платника податків, копія якої наявна в матеріалах справи, станом на 01.05.2019 року за позивачем обліковувався борг зі сплати єдиного соціального внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у сумі 21 030, 90 грн., а саме: за 2017 рік, строк сплати 09.02.18 - 8448,00 грн.
- за 1 квартал 2018 року, строк сплати 19.04.2018 року - 2 457,18 грн.;
- за 2 квартал 2018 року, строк сплати 19.07.2018 року - 2 457,18 грн.;
-за 3 квартал 2018 року, строк сплати 19.10.2018 року - 2 457,18 грн.;
- за 4 квартал 2018 року, строк сплати 21.01.2019 року - 2 457,18 грн.;
- за 1 квартал 2019 року строк сплати 19.04.2019 року - 2754,18 грн.
За приписами частини четвертої статті 25 Закону №2464-VI орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
На підставі вищенаведених відомостей, 10.05.2019 року Головним управлінням ДФС у Дніпропетровській області, у зв'язку із тим, що позивачка, будучи зареєстрована як фізична особа - підприємець, не нарахувала та не сплатила у встановлений строк єдиний внесок у розмірі мінімального страхового внеску, було складено вимогу про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного соціального внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування №Ф-2271-53/29У на загальну суму 21 030, 90 грн.
Надаючи оцінку правомірності винесеного відповідачем рішення суд зазначає наступне.
Матеріалами справи підтверджено, що позивач була поставлена на облік в податковому органі з 23.06.2004 року у зв'язку із проведенням державної реєстрації підприємницької діяльності Синельниківською районною державною адміністрацією (номер державної реєстрації 0010567) та з 05.01.2014 року перебуває на обліку в Синельниківській ОДПІ Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області (на теперішній час - ГУ ДПС у Дніпропетровській області).
01.07.2004 набрав чинності Закон України від 15 травня 2003 року № 755-VI "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" (далі - Закон № 755-VI). Згідно з преамбулою цей Закон регулює відносини, що виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, а також фізичних осіб-підприємців.
Так, відповідно до ст. 3 Закону № 755-VI (тут і надалі - в редакції станом на 01.07.2004) дія цього Закону поширюється на державну реєстрацію всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності та підпорядкування, а також фізичних осіб-підприємців.
Статтею 4 Закону № 755-VI визначено, що державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців - це засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, здійснюється шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців - автоматизованої системи збирання, накопичення, захисту, обліку та надання інформації про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.
Відповідно до ст. 5 Закону № 755-VI державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців проводиться державним реєстратором виключно у виконавчому комітеті міської ради міста обласного значення або у районній, районній у містах Києві та Севастополі державній адміністрації за місцезнаходженням юридичної особи або за місцем проживання фізичної особи-підприємця.
Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення органів державної влади, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців з Єдиного державного реєстру (ст. 16 Закону № 755-VI).
Згідно з ч. 1 ст. 17 Закону № 755-VI відомості про юридичну особу або фізичну особу-підприємця включаються до Єдиного державного реєстру шляхом внесення записів на підставі відомостей з відповідних реєстраційних карток.
Частина перша статті 42 Закону № 755-VI передбачає, що для проведення державної реєстрації фізична особа, яка має намір стати підприємцем (далі - заявник), повинна подати особисто (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) державному реєстратору за місцем проживання такі документи: заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації фізичної особи-підприємця; копію довідки про включення заявника до Державного реєстру фізичних осіб-платників податків та інших обов'язкових платежів; документ, що підтверджує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації фізичної особи-підприємця.
Відповідно до ст. 43 Закону № 755-VI за відсутності підстав для відмови у проведенні державної реєстрації фізичної особи-підприємця державний реєстратор повинен внести до Єдиного державного реєстру запис про проведення державної реєстрації фізичної особи-підприємця на підставі відомостей реєстраційної картки на проведення державної реєстрації фізичної особи-підприємця. Дата внесення до Єдиного державного реєстру запису про проведення державної реєстрації фізичної особи-підприємця є датою державної реєстрації фізичної особи-підприємця.
Водночас в силу приписів ч. 5 ст. 43 Закону № 755-VI державний реєстратор не пізніше наступного робочого дня з дати державної реєстрації фізичної особи-підприємця зобов'язаний передати відповідним органам статистики, державної податкової служби, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування повідомлення про проведення державної реєстрації фізичної особи-підприємця із зазначенням номера та дати внесення відповідного запису до Єдиного державного реєстру та відомості з реєстраційної картки на проведення державної реєстрації фізичної особи-підприємця для взяття фізичної особи-підприємця на облік.
Крім того, пунктом 2 розділу VIII "Прикінцевих положень" Закону № 755-VI було визначено, що державний реєстратор протягом 2004-2005 років при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців реєстраційної картки, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, зобов'язаний провести заміну раніше виданих їм свідоцтв про державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка.
Отже, суд зазначає, що поняття "фізична особа-підприємець" було введене у законодавство України з набранням чинності Цивільним кодексом України (Закон № 435-IV від 16.01.2003), тобто з 01.01.2004. Водночас частиною другою статті 50 цього Кодексу було визначено, що фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом. Таким законом власне і став Закон України від 15 травня 2003 року № 755-VI "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців".
З наведеного можна дійти висновку, що обов'язковою умовою для здійснення підприємницької діяльності фізичними особами, було проходження процедури державної реєстрації як фізичної особи-підприємця в Єдиному державному реєстрі. При цьому датою державної реєстрації фізичної особи-підприємця вважалася дата внесення до Єдиного державного реєстру запису про проведення державної реєстрації фізичної особи-підприємця.
Водночас суд зауважує, що Законом № 755-VI не було встановлено обов'язку суб'єктів підприємницької діяльності-фізичних осіб щодо проходження обов'язкової державної реєстрації в Єдиному державному реєстрі та правових наслідків не проходження такої реєстрації.
Відтак, на думку суду, після набрання 01.07.2004 чинності Законом № 755-VI позивачка автоматично не набула статусу фізичної особи-підприємця в розумінні положень цього закону, оскільки не вчинила передбачених ним дій для проведення державної реєстрації в Єдиному державному реєстрі.
01.07.2010 було прийнято Закон України № 2390-VI "Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємці" щодо спрощення механізму державної реєстрації припинення суб'єктів господарювання".
Прикінцевими та перехідними положеннями цього Закону було визначено, що процес включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 01.07.2004, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом (пункт 2).
Всі юридичні особи та фізичні особи-підприємці, створені та зареєстровані до 1 липня 2004, відповідно до п. 3 Закону № 755-VI, зобов'язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру та для заміни свідоцтв про їх державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання таких свідоцтв (пункт 3).
Свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними (пункт 4).
Відповідно до пункту 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 2390-VI спеціально уповноважений орган з питань державної реєстрації протягом місяця з дати завершення процесу включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, передає відомості про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, включених до Єдиного державного реєстру, органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування, які в межах своїх повноважень ведуть облік юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та/або проводять реєстрацію юридичних осіб будь-яких організаційно-правових форм та фізичних осіб-підприємців.
Уповноважені органи протягом місяця з дня отримання від спеціально уповноваженого органу з питань державної реєстрації відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, включених до Єдиного державного реєстру, проводять звірення даних реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), що ведуться ними, з даними Єдиного державного реєстру. За результатами звірення уповноважені органи подають спеціально уповноваженому органу з питань державної реєстрації відомості з відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо) про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, відомості про яких не включені до Єдиного державного реєстру (пункт 7).
За результатами проведеного звірення уповноважені органи оприлюднюють у спеціалізованих друкованих засобах масової інформації та/або на відомчих веб-сайтах відомості про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, відомості про яких на дату завершення процесу включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців не включені до Єдиного державного реєстру.
Згідно з пунктом 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 2390-VI після закінчення передбаченого для включення відомостей до Єдиного державного реєстру строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, уповноважені органи у місячний строк проводять остаточне звірення даних відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), за результатами якого готують аналітичну інформацію для передачі її тимчасовим міжвідомчим спеціальним комісіям, утвореним з метою проведення в Автономній Республіці Крим та відповідних областях інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, відомості про яких до строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, не включені до Єдиного державного реєстру.
За результатами проведеної тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями роботи відомості про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, включаються до Єдиного державного реєстру з відміткою про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, вважаються недійсними.
Водночас пунктом 9 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 2390-VI передбачено, що порядок утворення, а також завдання та повноваження тимчасових міжвідомчих спеціальних комісій встановлюються спеціально уповноваженим органом з питань державної реєстрації.
Наказом Міністерства юстиції України № 575/5 від 12.04.2012, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 13.04.2012 року за № 569/20882, затверджено Положення про тимчасові міжвідомчі спеціальні комісії з питань проведення інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (далі - Положення).
Пунктами 1, 2 цього Положення визначено, що комісії створюються в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі з метою проведення інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, відомості про яких на дату завершення процесу включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців не включені до Єдиного державного реєстру (далі - невключені суб'єкти).
Відповідно до пунктів 4.3 Положення комісія розглядає, аналізує прийняту від уповноважених органів аналітичну інформацію; складає узагальнену інформацію про невключених юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, відомості про яких на дату завершення процесу включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців не включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, у розрізі районів та міст обласного значення відповідно в Автономній Республіці Крим, областях, районів - у містах Києві та Севастополі за формами згідно з додатками 3 та 4; передає узагальнену інформацію про невключених суб'єктів державним реєстраторам за місцезнаходженням юридичних осіб та за місцем проживання фізичних осіб-підприємців для подальшого включення цих відомостей до Єдиного державного реєстру, про що складається акт приймання-передачі у двох примірниках. Узагальнена інформація про невключених суб'єктів може передаватися частинами; передає узагальнену інформацію про невключених суб'єктів Державній реєстраційній службі України.
Комісія завершує свою діяльність після отримання від державних реєстраторів звіту про завершення процесу включення до Єдиного державного реєстру невключених суб'єктів (пункт 4.10 Положення).
Водночас пунктом 5 вищезазначеного наказу Міністерства юстиції України № 575/5 від 12.04.2012 на державних реєстраторів юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців покладено обов'язок забезпечити включення до Єдиного державного реєстру відомостей про невключених суб'єктів на підставі аналітичної інформації, отриманої від тимчасових міжвідомчих спеціальних комісій з питань проведення інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.
Системний аналіз наведених норм законодавства України дає підставі зробити висновок про те, що починаючи з 01.07.2004 державна реєстрація фізичної особи-підприємця здійснюється в порядку та на підставах, визначених Законом № 755-VI. Оскільки позивачка, будучи зареєстрованою як суб'єкт підприємницької діяльності, після набрання чинності цим Законом не пройшла передбачену ним процедуру державної реєстрації, немає підстав вважати, що вона набула статусу фізичної особи-підприємця. Водночас ані основні положення, ані перехідні положення Закону № 755-VI не містять приписів про автоматичне набуття статусу фізичної-особи підприємця громадянами, які були зареєстровані до 01.07.2004 як суб'єкти підприємницької діяльності, але не пройшли процедури перереєстрації за новим законом.
Як було з'ясовано в ході розгляду справи, згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, позивачка не була зареєстрована як фізична особа-підприємець в період з 2017 по 2019 рік, у зв'язку із чим суд зазначає, що у спірний період ОСОБА_1 не мала статусу фізичної особи-підприємця, а отже, не визнавалась платником єдиного внеску в розумінні Закону № 2464-VI.
При цьому, суд критично ставиться до тверджень відповідача щодо того, що в спірний період (2017 - 2019 роки) ОСОБА_1 була зареєстрована як фізична особа - підприємець, оскільки за обліковими даними податкового органу знаходилась на обліку як платник податків і зборів та зазначає, що в ході розгляду справи такі доводи були спростовані встановленими обставинами та наявними у справі доказами.
З урахуванням наведеного, суд вважає, що позивачці без законних підстав здійснено нарахування єдиного соціального внеску як фізичній особі-підприємцю за період 2017 - 1 квартал 2019 років, а вимога відповідача від 10.05.2019 №Ф-2271-53/29У про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску в розмірі 21030,90 грн., є протиправною та підлягає скасуванню.
Частиною 1 ст. 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною 1 ст. 9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до положень ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно з ч. ч. 1 та 4 ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Частиною 1 ст. 77 КАС України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.. 78 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
В ході розгляду справи відповідачем не доведено правомірність винесення оскаржуваного рішення, у зв'язку із чим, позовні вимоги підлягають задоволенню.
Розподіл судових витрат здійснюється у відповідності до положень ч. 1 ст. 139 КАС України.
Керуючись статтями 9, 73-77, 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (м. Дніпро, вул. Сімферопольська буд. 17-А, код ЄДРПОУ 39394856) про визнання протиправною та скасування вимоги - задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Дніпропетровській області від 10.05.2019 №Ф-2271-53/29У про сплату ОСОБА_1 боргу (недоїмки) з єдиного внеску в розмірі 21030,90 грн.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім грн. 40 коп.).
Рішення суду набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та у строки, встановлені статтею 295 та 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя І.В. Тулянцева