21 липня 2020 рокум. Ужгород№ 260/2236/20
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Луцович М.М. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач проходив військову службу за контрактом в Збройних Силах України. З 31.03.2019 року, у відповідності до наказу від 06.03.2019 року позивач виключений із списків особового складу військової частини. В період військової служби в Збройних Силах України позивач отримав статус та посвідчення учасника бойових дій. На день звільнення позивача з військової служби відповідачем не здійснено з позивачем розрахунок щодо виплати грошової компенсації за невикористані під час військової служби календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2014-2019 роки.
06.07.2020 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого відповідач просив відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, вказавши на те, що додаткова відпустка не належить до виду щорічних відпусток, а тому не може бути перенесена на інший період. Окрім того, відповідач зазначав, що учасники бойових дій, інваліди війни отримали право на додаткову відпустку із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів починаючи з 2015 року. Також, відповідач вказав, що позивач набув право на додаткову відпустку тільки включно по 2018 рік, оскільки звільнення позивач відбулося саме в 2018 році.
Розглянувши подані сторонами документи та матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
Судом встановлено, що позивач проходив військову службу в Збройних Силах України та 16.05.2005 року отримав статус учасника бойових дій (а.с. 14).
В період з 19.06.2014 р. по 27.07.2014 р. та з 29.07.2014 р. по 31.08.2014 р. позивач безпосередньо брав участь в атитерористичній операції (а.с. 15).
Наказом від 06.03.2019 року №57 позивача, звільненого згідно наказу від 27.12.2018 року №705 з військової служби у запас за підпунктом "к", було виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 31.03.2019 року (а.с. 13).
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За приписами ч. 1 ст. 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" №2232-ХІІ від 25.03.1992 року (далі - Закон № 2232-XII), військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Правовий статус ветеранів війни визначає Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" №3551-XII від 22.10.1993 року (далі - Закон № 3551-XII), який забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.
Згідно п. 12 ст. 12 Закону № 3551-XII, учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Відповідно до ст. 4 Закону України "Про відпустки" № 504/96-ВР від 05.11.1996 року (далі - Закон № 504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Згідно ст. 16-2 Закону № 504/96-ВР, учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений.
Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Згідно з п. 8 ст. 10-1 Закону № 2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
У разі якщо Законом України "Про відпустки" або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
Абзацом третім п. 14 ст. 10-1 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Відповідно до п. 17 ст. 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
Згідно з 18 ст. 10-1 Закону №2011-ХІІ, в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
Відповідно до п. 19 ст. 10-1 Закону 2011-ХІІ, надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
При цьому визначення поняття особливого періоду наведені у Законі України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" № 3543-XII від 21.10.1993 року (далі - Закон №3543-XII) та Законі України "Про оборону" №1932-ХІІ від 06.12.1991 року (далі - Закон №1932-XII).
Згідно ст. 1 Закону № 3543-XII, особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Статтею 1 Закону № 1932-XII визначено термін «особливий період», як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Також, у ст. 1 Закону № 3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.
З системного аналізу вище вказаних правових норм вбачається, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак, Законом № 2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.
Водночас у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до п. 19 ст. 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Разом з тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону №3551-XII, пунктом 8 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ, статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР.
Також, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України № 260 від 07.06.2018 року, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 року за №745/32197 (далі - Наказ №260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої ст.16-2 Закону № 504/96-ВР та п.12 ч.1 ст.12 Закону №3551-ХІІ.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 року у зразковій справі № Пз/9901/4/19 (620/4218/18).
За ознаками, вказаними Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у рішення від 16.05.2019 справі №620/4218/18 (адміністративне провадження № Пз/9901/4/19), адміністративна справа № 260/341/20 є типовою, а справа №620/4218/18 - зразковою.
Постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі №620/4218/18 (ПЗ/9901/4/19) (провадження №11-550заі19), зокрема, рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 16.05.2019 залишене без змін.
Відповідно до ч. 3 ст. 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Виходячи із вказаної норми, при ухваленні даного рішення судом враховано правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні у зразковій справі №Пз/9901/4/19 (№620/4218/18).
Отже, в силу вимог чинного законодавства, яким врегульовано дію особливого періоду, надання додаткової відпустки військовослужбовцям у цей період призупиняється, що однак не може позбавляти особу права на отримання грошової компенсації за невикористання дні такої відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації, при звільненні зі служби.
Згідно Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення рівня соціального захисту окремих категорій ветеранів війни" від 14 травня 2015 року № 426-VІІІ (далі - Закон № 426-VІІІ) учасники бойових дій, інваліди війни отримали право на додаткову відпустку із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік, тобто відповідні категорії осіб отримали право на зазначену вище додаткову відпустку починаючи з 2015 року, адже тривалість такої відпустки не залежить від відпрацьованого часу. Вона надається в календарному році при підтвердженні статусу учасника бойових дій чи інваліда війни.
Отже, право на додаткову відпустку із збереженням заробітної плати виникло в учасників бойових дій, інвалідів війни починаючи з 2015 року.
Згідно пункту 4 розділу XXXI Наказ №260 військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), накази про звільнення яких підписано минулого року, але які не виключені зі списків військової частини, відпустка за період служби в поточному році не надається і грошове забезпечення за час такої відпустки не виплачується.
Оскільки, наказ про звільнення позивача з військової служби був підписаний 27.12.2018 року, відтак позивач як учасник бойових дій набув право на додаткову відпустку тільки включно по 2018 рік.
З огляду на вище викладене, суд приходить висновку, що позивач мав право на додаткову відпустку, передбачену п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" для учасників бойових дій із збереженням грошового забезпечення строком 14 календарних днів на рік за період з 2015 року по 2018 рік.
Судом встановлено, що позивач у 2015-2018 роках додаткову відпустку, передбачену п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" для учасників бойових дій із збереженням грошового забезпечення строком 14 календарних днів на рік - не використовував.
Відтак, суд зазначає, що позивач набув право на отримання грошової компенсації за таку невикористану додаткову відпустку за 2015-2018 роки, у зв'язку із звільненням зі служби.
Однак, зі змісту наказу від 06.03.2019 року №57, яким позивача виключено із списків особового складу, вбачається, що відповідач не провів з позивачем розрахунку щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону №3551-XII, за 2015-2018 роки. Доказів протилежного відповідач до суду не надав.
Зважаючи на викладене, суд зазначає, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо не нарахування та невиплати позивачеві грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2015-2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби. З врахуванням наведеного, у даному випадку ефективним способом захисту порушених прав, свобод чи інтересів позивача буде зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу, грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2015-2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення.
За правилами встановленими ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З урахуванням зазначеного, на підставі встановлених в судовому засіданні фактів та обставин, суд приходить висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 13 ст. 5 Закону України "Про судовий збір", то питання щодо розподілу судових витрат судом не вирішується.
Керуючись ст. 241, ч. 3 ст. 243, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
2. Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 , щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки із збереженням заробітної плати, як учаснику бойових дій за період 2015-2018 роки.
3. Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки із збереженням заробітної плати, як учаснику бойових дій за період 2015-2018 роки виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
4. Рішення суду може бути оскаржено до Восьмого апеляційного адміністративного суду в строки визначені ст. 295 КАС України. Рішення суду набирає законної сили в порядку визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
СуддяМ.М. Луцович