Справа № 420/3286/20
21 липня 2020 року м. Одеса
Суддя Одеського окружного адміністративного суду Балан Я.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження, за наявними матеріалами, у порядку письмового провадження, адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати розрахунку при звільненні, -
До Одеського окружного адміністративного суду з позовною заявою звернувся ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області про:
визнання протиправною бездіяльність ГУНП в Одеській області щодо не проведення своєчасного остаточного розрахунку при звільненні;
стягнення з ГУНП в Одеській області середнього заробітку за час затримки виплати розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку, а саме з 11.12.2018 року по 30.03.2020 року у розмірі 150520,72 гривень.
Адміністративний позов мотивовано наступним.
ОСОБА_1 зазначив, що рішенням Одеського окружного адміністративного суду по адміністративній справі №420/3966/19 від 04.12.2019 року, визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Одеській області щодо не нарахування ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки за 2016 рік та 17 днів за 2017 року, що підтверджує факт порушення відповідачем статті 116 КЗпП України, а тому, на думку позивача, Головне управління Національної поліції в Одеській області повинно понести відповідальність за затримку розрахунку при звільнення відповідно до статті 117 КЗпП України.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 22 травня 2020 року,
вищевказану позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито спрощене позовне провадження по справі без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до частини п'ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.
Сторони про відкриття провадження у справі були повідомлені судом належним чином, що підтверджується наявними у матеріалах справи доказами.
У встановлений судом строк, відповідач надав відзив (вх.№ЕП/8563/20 від 10.06.2020р.) на позовну заяву (а.с.99-103).
Відзив обґрунтований наступним.
Головне управління Національної поліції в Одеській області наголошувало, що не визнавало право ОСОБА_1 на нарахування та виплату компенсації за невикористані дні відпустки у 2016, 2017 роках до тих пір, поки спір не було вирішено у судовому порядку.
Як зазначало Головне управління Національної поліції в Одеській області, право позивача на виплату компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2016, 2017 рік виникло лише 06.02.2020 року у зв'язку із набранням законної сили рішенням Одеського окружного адміністративного суду по справі № 420/3966/19 від 04.12.2019 року. Вказане рішення суду було виконано у повному обсязі 31.03.2020 року, а тому затримки виплати компенсації апріорі не існує.
Тобто, на думку відповідача, застосування позивачем норм ст.ст. 116, 117 КЗпП є неможливим у вирішенні спірних правовідносин. Головне управління Національної поліції в Одеській області вказує, що КЗпП України, яким позивач обґрунтовує свої вимоги щодо стягнення середньомісячної заробітної плати за час затримки компенсації, регулює трудові відносини працівників підприємств та не підлягає застосуванню до правовідносин щодо проходження служби в органах поліції.
Станом на 21 липня 2020 року, інших заяв по суті справи з боку сторін на адресу суду не надходило.
ОСОБА_1 проходив службу в органах Національної поліції України.
Наказом Головного управління Національної поліції в Одеській області №989 о/с від 03.10.2016 року, відповідно до Закону України «Про Національну поліцію», старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1, інспектора Комінтернівського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Одеській області, за п.5 ч.1 ст.77 Закону України «Про Національну поліцію», звільнено зі служби в поліції через службову невідповідність.
Постановою Одеського окружного адміністративного суду по адміністративній справі №815/3003/17 від 14.08.2017 року (суддя Харченко Ю.В.), визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Національної поліції в Одеській області №989 о/с від 03 жовтня 2016 року, щодо звільнення лейтенанта поліції ОСОБА_1 з посади інспектора Комінтернівського відділу поліції Головного управління поліції в Одеській області за п.5 ч.1 ст.77 Закону України «Про Національну поліцію» (через службову невідповідність) та поновлено старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 на посаді інспектора Комінтернівського відділу поліції Головного управління поліції в Одеській області з 03.10.2016 року (а.с.45-54).
Наказом Головного управління Національної поліції в Одеській області №673 о/с від 04.05.2018 року, дільничного офіцера поліції сектору превенції Южненського відділення поліції Лиманського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Одеській області, старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 з 08.05.2018 року звільнено зі служби в поліції за п. 5 ч.1 ст.77 (службова невідповідність) Закону України «Про Національну поліцію».
Постановою Одеського окружного адміністративного суду по адміністративній справі №815/2477/18 від 19.10.2018 року (суддя Самойлюк Г.П.) визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Національної поліції в Одеській області №673 о/с від 04.05.2018 року, яким звільнено зі служби в поліції за п.5 ч.1 ст.77 (службову невідповідність) старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1, дільничного офіцера поліції сектору превенції Южненського відділення поліції Лиманського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Одеській області з 08.05.2018 року та поновлено ОСОБА_1 , на посаді дільничного офіцера поліції сектору превенції Южненського відділення поліції Лиманського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Одеській області з 08.05.2018 року.
Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 13 лютого 2019 року, постанову Одеського окружного адміністративного суду по адміністративній справі №815/2477/18 від 19.10.2018 року - залишено без змін (а.с.55-63).
Наказом Головного управління Національної поліції в Одеській області №1866 о/с від 07.12.2018 року, дільничного офіцера поліції сектору превенції Южненського відділення поліції Лиманського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Одеській області, старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 з 10.12.2018 року звільнено зі служби в поліції за п.7 ч.1 ст.77 (за власним бажанням) Закону України «Про Національну поліцію».
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду по адміністративній справі №420/3966/19 від 04 грудня 2019 року (суддя Корой С.М.), визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Одеській області щодо не нарахування ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки за 2016 рік та 17 днів за 2017 року та зобов'язано Головне управління Національної поліції в Одеській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки за 2016 рік та 17 днів за 2017 року (а.с.69-71).
Згідно висновків Одеського окружного адміністративного суду по адміністративній справі №420/3966/19 від 04 грудня 2019 року, підставою для відмови ОСОБА_1 у виплаті грошової компенсації за невикористані дні відпустки стало невірне тлумачення Головним управлінням Національної поліції в Одеській області чинного законодавства, а саме, зазначалося про наявність у ОСОБА_1 , права на компенсацію лише за невикористані дні відпочинку у 2018 році із посиланням на приписи частини 10 ст.93 Закону України «Про Національну поліцію», якою визначено, що за невикористану у році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону. Вказувалося, що на момент звільнення ОСОБА_1 у 2018 році, він мав право на грошову компенсацію за невикористані дні відпустки не лише за 2018 рік, а й 2016 та 2017 роки, оскільки законом не виключаються випадки, коли поліцейським відпустка не буде використана протягом календарного року. При цьому не передбачено позбавлення такої особи права на відпустку, яке вона вже отримала в попередньому календарного році.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду по адміністративній справі №420/3966/19 від 04 грудня 2019 року (суддя Корой С.М.) набрало законної сили - 06 лютого 2020 року.
Відповідно до ч. 4 ст. 78 КАС України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
На виконання Рішення Одеського окружного адміністративного суду по адміністративній справі №420/3966/19 від 04 грудня 2019 року, Головним управлінням Національної поліції в Одеській області 31 березня 2020 року, було нарахована та виплачена ОСОБА_1 компенсація за невикористані дні щорічної відпустки за 2016 рік та 17 днів за 2017 року у сумі - 9517,84 гривень (а.с.19, 82).
22 квітня 2020 року, ОСОБА_1 звернувся з заявою до Головного управління Національної поліції в Одеській області щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку, а саме: з 11.12.2018 року по 30.03.2020 року (а.с.79).
Листом №14/К-234 від 05.05.2020 року, Головне управління Національної поліції в Одеській області повідомило ОСОБА_1 , що порядок виплати та видатки па виплату середньомісячного грошового забезпечення поліцейським за час затримки Законом України «Про Національну поліцію», постановою Кабінету Міністрів України №988 від 11 листопада 2015 року «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції» та наказу МВС України №260 від 06 квітня 2016 року «Про затвердження Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання», кошторисом ГУНП в Одеській області не передбачені (а.с.80).
Вважаючи бездіяльність Головного управління Національної поліції в Одеській області стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні протиправною, а своє право на отримання середньомісячного грошового забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку - порушеним, позивач звернувся до суду з даною позовною заявою.
Україна як соціальна, правова держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку особа вільно обирає або на яку вільно погоджується, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, а також право на належні умови праці, своєчасне отримання винагороди (стаття 1, частини перша, друга, четверта, сьома статті 43 Конституції України).
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спірні правовідносини врегульовано Законом України «Про Національну поліцію» №580-VIII від 02.07.2015 року (далі - Закон України №580-VIII), Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України), Законом України «Про відпустки» №504/96-ВР від 15.11.1996 року (далі - Закону України №504/96-ВР), Постановою Кабінету Міністрів України №988 від 11.11.2015 року «Про грошове забезпечення поліцейських національної поліції» (далі - Постанова №988), Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 (далі - порядок №100), Порядком та умовами виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затвердженим наказом МВС України №260 від 06.04.2016 року, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 29.04.2016 року за № 669/28799 (далі - Порядок №260).
Зазначені правові норми є нормами спеціального законодавства і підлягають застосуванню при визначенні структури, порядку та умов грошового забезпечення поліцейських та у випадку виникнення спорів з цього приводу.
Наведений висновок суду узгоджується і з положеннями, що містяться у абзаці другому пункту 2 постанови Пленуму Верхового Суду України №13 від 24.12.1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», якими визначено, що передбачені законодавством про працю норми її оплати і порядок вирішення спорів про останню не поширюється на військовослужбовців та прирівняних до них осіб (рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ, тощо).
Частиною першою ст.3 Закону №580-VIII встановлено, що у своїй діяльності поліція керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, цим та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до ч. 1-2 ст. 94 Закону №580-VIII поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання.
Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.
Пунктом 1 Постанови №988 установлено, що грошове забезпечення поліцейських складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Пунктом 3 Порядку №260 закріплено, що грошове забезпечення поліцейських визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня або вченого звання. До складу грошового забезпечення входять: 1) посадовий оклад; 2) оклад за спеціальним званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); 4) премії; 5) одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Наведені норми законодавства дають підставу для висновку, що нерозповсюдження на поліцейських норм Кодексу законів про працю України стосується тільки норм, якими врегульована оплата праці (виплата грошового забезпечення) вказаних осіб та спорів щодо цього забезпечення, таких як: спорів щодо розміру посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії, одноразових додаткових видів грошового забезпечення, порядку їх нарахування та виплати.
Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні поліцейських (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, тощо - які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.
За правилами частини шостої статті 7 КАС України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).
Враховуючи вищевикладене суд зазначає, що трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірних правовідносин, або коли про це йдеться у спеціальному законі.
За приписами частини 5 статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду по справі №825/598/17 від 31.10.2019 року вказано, що спеціальним законодавством не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку про можливість застосування норм статті 116 та 117 Кодексу законів про працю України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення з військової служби. Зауважила, що посилання скаржника на те, що несвоєчасно виплачена позивачу грошова компенсація замість предметів речового майна особистого користування, що підлягають видачі особам рядового і начальницького складу не є щомісячним чи одноразовим додатковим видом грошового забезпечення, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки вказаний факт не впливає на право позивача на отримання середнього заробітку за весь час затримки всіх виплат при звільненні по день фактичного розрахунку.
Крім того, у постанові по справі №6-113цс16 від 27.04.2016 року Верховний Суд України зазначив, що установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільнені, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення або в разі його відсутності в цей день наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 Кодексу законів про працю України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі не проведення його до розгляду справи - по день ухвалення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутність в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не позбавляє його відповідальності.
Таким чином, у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини, а за відсутності такого закону суд виходить із Конституційних принципів і загальних засад права.
Згідно зі статтею 1 Конвенції Міжнародної організації праці «Про захист заробітної плати» №95, ратифікованої Україною 30.06.1991 року, незалежно від назви оплати праці і методу її обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчисленні в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.
Статтею 12 Конвенції установлено, що коли минає термін трудового договору, остаточний розрахунок заробітної плати, належної працівнику, має бути проведено відповідно до національного законодавства, колективного договору чи рішення арбітражного органу, або коли не має такого законодавства, угод чи рішення в розумний термін з урахуванням умов контракту.
Враховуючи, що перебування особи на публічній службі є однією із форм реалізації закріпленого у ст. 43 Конституції України права на працю (Постанова Верховного Суду України від 06.11.2013 у справі за №21-389а13), суд дійшов висновку, про застосування до даних правовідносин норми Кодексу законів про працю України, які регламентують порядок стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку (надалі - КЗпП України).
Частиною 1 ст. 47 КЗпП України передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу.
Згідно з ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Днем звільнення вважається останній день роботи. У цей день працівникові має бути видана заробітна плата, включаючи оплату праці за останній день роботи.
Про нараховані суми, що належать працівникові при звільненні, роботодавець повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити суму, яка не є спірною.
Відповідно до ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Таким чином, передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст. 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що рішенням Одеського окружного адміністративного суду по адміністративній справі №420/3966/19 від 04 грудня 2019 року (суддя Корой С.М.), визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Одеській області щодо не нарахування ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки за 2016 рік та 17 днів за 2017 року та зобов'язано Головне управління Національної поліції в Одеській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки за 2016 рік та 17 днів за 2017 року (а.с.69-71).
Рішення Одеського окружного адміністративного суду по адміністративній справі №420/3966/19 від 04 грудня 2019 року (суддя Корой С.М.) набрало законної сили - 06 лютого 2020 року.
На виконання Рішення Одеського окружного адміністративного суду по адміністративній справі №420/3966/19 від 04 грудня 2019 року, Головним управлінням Національної поліції в Одеській області 31 березня 2020 року, було нарахована та виплачена ОСОБА_1 компенсація за невикористані дні щорічної відпустки за 2016 рік та 17 днів за 2017 року у сумі - 9517,84 гривень (а.с.19, 82).
Відтак, за наведених обставин, позивачу на підставі ст. 117 КЗпП України, має бути виплачений середній заробіток за час затримки повного розрахунку.
Вказана позиція суду кореспондує з позицією Верховного Суду викладеній у постанові по справі №808/2122/18 від 30 березня 2020 року.
Верховний Суд у вищевказаній постанові зазначив: «…питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні поліцейського (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. У той же час такі питання врегульовані КЗпП України. Враховуючи наведене, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин в частині стягнення середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, приписів КЗпП України…».
Відповідно до п. 2 Порядку № 100, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Враховуючи вищевикладені норми законодавства, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 про визнання протиправною бездіяльність ГУНП в Одеській області щодо не проведення своєчасного остаточного розрахунку при звільненні та стягнення з ГУНП в Одеській області середнього заробітку за час затримки виплати розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку, а саме з 11.12.2018 року по 30.03.2020 року.
Стосовно позовної вимоги ОСОБА_1 про стягнення з ГУНП в Одеській області середнього заробітку за час затримки виплати розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку, а саме з 11.12.2018 року по 30.03.2020 року у розмірі 150520,72 гривень, суд зазначає наступне.
Приписами ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом за №475/97-ВР від 17.07.1997 року, визначено, що кожен, чиї права і свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
У відповідності до вказаної статті Конвенції «Ефективний засіб правого захисту» - повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Як вбачається з положень Рекомендації Комітету Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.
Тобто, суд зазначає, що дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними) (аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України по справі за №21-87а13 від 21.05.2013 року).
Отже, аналізуючи вищевказане, суд вважає, що визначення конкретного розміру середнього заробітку за час затримки виплати розрахунку при звільненні з ОСОБА_1 , є дискреційним повноваженням ГУНП в Одеській області.
Тобто, позовна вимога ОСОБА_1 про стягнення з ГУНП в Одеській області середнього заробітку за час затримки виплати розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку, а саме з 11.12.2018 року по 30.03.2020 року у розмірі 150520,72 гривень, підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до ст. 9, 77 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Належних і достатніх доказів, які б спростовували доводи позивача, відповідачем суду не надано.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що оскільки, рішенням суду яке набрало законної сили визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Одеській області щодо не нарахування ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки за 2016 рік та 17 днів за 2017 року при звільненні, вказана компенсація була виплачена відповідачем лише 30 березня 2020 року, хоча позивач звільнився з поліції з 10 грудня 2018 року, відповідно до статті 117 КЗпП України ОСОБА_1 має право на отримання середнього заробітку за час затримки виплати розрахунку при звільненні.
Згідно ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.
Так, у п.29 Рішення Європейського суду з прав людини від 09.12.1994р. Справа «РуїзТоріха проти Іспанії» (серія А, №303А) Суд повторює, що згідно з його установленою практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтованості рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Таким чином, на підставі ст. 8 КАС України, згідно якої усі учасники адміністративного процесу є рівними та ст. 9 КАС України, згідно якої розгляд і вирішення справ у адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, з'ясувавши обставини у справі, перевіривши всі доводи і заперечення сторін та надавши правову оцінку наданим доказам, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню частково.
Розподіл судових витрат.
Відповідно до ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Судом встановлено, що під час подання позовної заяви ОСОБА_1 , було сплачено судовий збір у розмірі 2346,01 гривень, згідно квитанцій №31368 та №31447 від 12.05.2020 року, який підлягає відшкодуванню.
Керуючись ст.ст. 2, 6-10, 77, 90, 139, 250, 251, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Національної поліції в Одеській області (65080, м. Одеса, вул. Академіка Філатова 15-А, код ЄДРПОУ 40108740) про визнання протиправною бездіяльність ГУНП в Одеській області щодо не проведення своєчасного остаточного розрахунку при звільненні; стягнення з ГУНП в Одеській області середнього заробітку за час затримки виплати розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку, а саме з 11.12.2018 року по 30.03.2020 року у розмірі 150520,72 гривень - задовольнити частково.
Бездіяльність Головного управління Національної поліції в Одеській області щодо не проведення своєчасного остаточного розрахунку при звільненні з ОСОБА_1 - визнати протиправною.
Стягнути з Головного управління Національної поліції в Одеській області (код ЄДРПОУ 40108740) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки виплати розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку, а саме з 11.12.2018 року по 30.03.2020 року.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Одеській області (код ЄДРПОУ 40108740) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) понесені судові витрати у розмірі 2346,01 (дві тисячі триста сорок шість гривень одну копійку) гривень.
Рішення набирає законної сили згідно статті 255 КАС України - після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду згідно статті 295 КАС України подається до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України, до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційні скарги подаються учасниками справи через Одеський окружний адміністративний суд.
Суддя Балан Я.В.
.